Постанова від 26.02.2025 по справі 400/11575/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11575/24

Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В. Дата і місце ухвалення: 10.12.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Семенюка Г.В.

Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційної скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2024 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження ГУ ДПС у Миколаївській області №195-рл від 01.11.2024р. в частині анулювання ліцензії з реєстраційним номером 14150414202000382 з терміном дії з 06.03.2020 року до 06.03.2025 року на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої СТОВ "ЗЛАТОЖАР" за адресою зберігання пального: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Піщаний Брід, вулиця Леніна, буд. 73В;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області поновити дію ліцензії з реєстраційним номером 14150414202000382 з терміном дії з 06.03.2020 року до 06.03.2025 року на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої СТОВ "ЗЛАТОЖАР" з 06.03.2022 з включенням відомостей про термін дії зазначений в ліцензії до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним зі статусом "діюча".

Також, разом з позовною заявою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТОЖАР» надало заяву про забезпечення шляхом:

- зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Миколаївській області №195-рл від 01.11.2024 року про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 14150414202000382 з терміном дії з 06.03.2020 року до 06.03.2025 року, видану сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЛАТОЖАР", код ЄДРПОУ 36396232, за адресою місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Піщаний Брід, вулиця Леніна, буд. 73В, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом СТОВ «ЗЛАТОЖАР» до ГУ ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним Розпорядження №195-рл від 01.11.2024 року в частині анулювання ліцензії та зобов`язання поновити її дію з 06.03.2022р.

В обґрунтування заяви зазначено, що СТОВ "ЗЛАТОЖАР" є сільгосптоваровиробником, видами діяльності якого є: Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Вирощування інших однорічних і дворічних культур; Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур; Розведення овець і кіз; Розведення свиней; Допоміжна діяльність у рослинництві; Після урожайна діяльність; Оброблення насіння для відтворення; Виробництво олії та тваринних жирів; Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Виробництво інших виробів з деревини; Виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами. Фактично, Товариство для здійснення власної господарської діяльності з оброки земель та вирощування зернових культур у виробничих циклах обробки землі та посівів, які не можна зупиняти чи переривати, постійно використовує пальне. Причому основний та інші вищезазначені види господарської діяльності вимагають створення певних запасів пального, їх зберігання, для його подальшого використання виключно для власних потреб. Тобто, розпорядження про анулювання ліцензії унеможливлює здійснення позивачем господарської діяльності. Анулювання ліцензії призводить до втрати прибутку до моменту перевірки правомірності прийнятого розпорядження в судовому порядку. Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до ускладнення чи унеможливить виконання судового рішення, а захист та поновлення порушених прав та інтересів заявника, за якими він звернувся до суду, не буде вже ефективним.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЛАТОЖАР" про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 10.12.2024р. та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що заявником не доведено, а судом першої інстанції не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства. Рішення суду не містить жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого суд дійшов висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпоряджень про анулювання ліцензій на право зберігання пального може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав Товариства, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

З іншої сторони позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Так, ч. 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).

В свою чергу, ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції встановив, що відповідно до оспорюваного розпорядження відповідач анулював попередньо видану позивачу ліцензію.

За визначенням, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481/95-ВР), анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання (стаття 3 Закону № 481/95-ВР).

Згідно зі статтею 3 Закону № 481/95-ВР орган ліцензування на наступний робочий день після прийняття розпорядження про анулювання ліцензії: вносить інформацію щодо розпорядження про анулювання ліцензії до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та/або Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, а також оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті; направляє суб`єкту господарювання (у тому числі іноземному суб`єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про анулювання ліцензії в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач позбавлений права з моменту анулювання ліцензії здійснювати діяльність - на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

При цьому, судом першої інстанції враховано та сторонами у справі не заперечувалося, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства є: Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Вирощування інших однорічних і дворічних культур; Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур; Розведення овець і кіз; Розведення свиней; Допоміжна діяльність у рослинництві; Післяурожайна діяльність; Оброблення насіння для відтворення; Виробництво олії та тваринних жирів; Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Виробництво інших виробів з деревини; Виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки анулювання ліцензії позбавляє позивача права на подальше здійснення такої діяльності, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду.

Таким чином, наведені позивачем обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і жодним чином не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії.

Також, колегія суддів вважає, що при розгляді порушеного в даній справі питання необхідно застосувати правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду в подібних правовідносинах, зокрема, від 31.01.2023 у справі № 140/8709/21, від 15.02.2023 у справі № 160/9989/22, від 22.03.2023 у справі № 380/8301/22 та від 06.04.2023 у справі № 300/4615/22, від 09.01.2025 у справі № 600/1928/24-а.

Так, суд касаційної інстанції вказав, що анулювання ліцензії з моменту її отримання суб`єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до розриву відповідних господарських зв`язків, вивільнення працівників, до ухвалення судом рішення по суті спору, що матиме наслідком ускладнення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду.

Отже, застосування заходів забезпечення позову у світлі особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Додатково суд касаційної інстанції вказав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, на що помилково вказує скаржник.

Посилання апелянта на окремі позиції Верховного Суду не є слушними, адже предмет спору у справах, в яких заявлялись клопотання про забезпечення позову, був відмінним від предмету позову в даній справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 308, 311, 312, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, у відповідності до ч.2 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 лютого 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: Г.В. Семенюк

О.І. Шляхтицький