Постанова

від 26.02.2025 по справі 500/5036/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/5036/24 пров. № А/857/30131/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 500/5036/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Подлісною І.М. 11 жовтня 2024 року у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) в м. Тернополі, повний текст судового рішення складений 14 жовтня 2024 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі також ГУ ПФУ в Київській області, відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 18.04.2024 року № 024550006531 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також Закон № 796-XII).

- зобов`язати ГУ ПФУ в Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, починаючи з 11 квітня 2024 року.

Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року до участі в справі залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі також відповідач 3).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 18.04.2024 року № 024550006531 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону № 796-XII з 11 квітня 2024 року, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач 1, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскільки на момент звернення за призначенням пенсії заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років (02 роки 00 місяців 17 днів) право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII відсутнє.

У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачі 2 та 3 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи третьої категорії, що підтверджується посвідченням громадянина (громадянки), який (яка) потерпів(ла) від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 29.08.1998 року.

11.04.2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Київській області з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подав, зокрема, копію посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) потерпів(ла) від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 29.08.1998 року. Посвідчення безстрокове, є чинне, та визначений ним статус позивача, як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи третьої категорії не скасований та не спростований.

Окрім, цього позивачем було додатково надана довідка від 3.03.1993 року № ВВ-403, видана Житомирською обласною державною адміністрацією, згідно якої позивач постійно проживав на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або на 1 січня 1993 р., проживав на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років у с. Норинськ Овруцького району та відселений або самостійно пересалився з цієї зони.

Листом від 23.04.2024 № 1000-0209-8/70023 ГУ ПФУ у Київській області надіслало позивачу, рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 18.04.2024 р. за № 024550006531.

У рішенні ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову у призначення пенсії № 024550006531 від 18.04.2024 зазначено, що на момент звернення позивач досягнув 56 років 10 місяців, та наявний страховий стаж 35 років 11 місяці 27 днів. Вказано про відсутність права на призначення пенсії за віком за зменшеним пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, оскільки, на момент звернення за призначенням пенсії заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років ( 2 роки 00 місяців 17 дні).

Не погодившись із рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність посвідчення підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на Законі № 796-XII.

Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (надалі також Порядок № 22-1) передбачено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Окрім того, при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, а також надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення (пункт 3.3 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем відсутності документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за віком, потрібно надати роз`яснення про те, які документи потрібно подати та, в разі необхідності, надати також допомогу в одержання таких документів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Мощаниця, с. Норинськ та м. Овруч Овруцького району Житомирської області віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.

Довідкою від 19.03.2024 року № 197, виданою виконавчим комітетом Овруцької міської ради Коростенського (Овруцького району) Житомирської області, підтверджено, що позивач був зареєстрований/на та постійно проживав в селі Мощаниця Коростенського (Овруцького) району Житомирської області з 26.04.1986 по 09.10.1986 року, з 07.04.1987 по 09.11.1988 року.

Доказів того, що дана довідка є неправдивою або відкликаною відповідним органом місцевого самоврядування матеріали справи не містять.

Колегія суддів звертає увагу, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04 вересня 2015 року (№ 690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05 травня 2017 року у справі № К/800/15193/17, від 03 жовтня 2017 року у справі № К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.08.1998 року позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Колегією суддів встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Вінницька ОДА), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.

Таким чином, наявність посвідчення підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Указане узгоджується також із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку з урахуванням початкової величини, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

У розрізі вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що орган Пенсійного фонду України, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства доведення факту неправомірності дій позивача, покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні судового рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 500/5036/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар