Ухвала

від 25.02.2025 по справі 990/36/25

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 лютого 2025 року

м. Київ

справа №990/36/25

адміністративне провадження № П/990/36/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Шарапи В.М., Бевзенка В.М.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ :

24 січня 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення № 222/ко-24 від 02 грудня 2024 року ухвалене ВККС України у пленарному складі про визнання судді Арцизького районного суду Одеської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади;

- зобов`язати ВККС України у пленарному складі повторно провести співбесіду з суддею ОСОБА_1 .

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 січня 2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Шарапи В.М., Бевзенка В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки вона подана поза межами строку звернення до суду та не містить обґрунтованого клопотання про його поновлення. Позивачці надано десятиденний строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

14 лютого 2025 року від позивачки до Верховного Суду надійшло клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та його поновлення.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що оскаржуване рішення від 02 грудня 2024 року № 222/ко-24 не було опубліковано на сайті ВККС України у десятиденний строк після проголошення вступної та резолютивної частин, що у свою чергу позбавило ОСОБА_1 можливості ознайомитись з його змістом та звернутись до суду з позовом у визначений законом строк.

Разом з цим, позивачка зауважує, що повний текст оскаржуваного рішення вона отримала 08 січня 2025 року, що підтверджується довідкою Арцизького районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року № 1387/25-Вих.

Так, зі змісту вказаної довідки колегією суддів КАС ВС встановлено, що канцелярією Арцизького районного суду Одеської області отримано поштою рішення ВККС України від 02 грудня 2024 року, стосовно судді ОСОБА_1 , яке зареєстровано 07 січня 2025 року за Вх. 120/25. Суддя особисто отримала та ознайомилась з рішенням 08 січня 2025 року.

З огляду на перебування головуючого судді Стрелець Т.Г. у службовому відрядженні з 14 лютого 2025 року по 24 лютого 2025 включно на підставі наказу від 10 лютого 2025 року № 253/0/6-25, питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі вирішується після закінчення відрядження.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості зазначеного клопотання позивачки та наявності підстав для поновлення строку звернення до суду, колегія суддів КАС ВС зазначає про таке.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року по справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

У пункті 23 рішення від 28 березня 2006 року по справі «Мельник проти України» ЄСПЛ зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Судом встановлено, що рішенням ВККС України у пленарному складі від 02 грудня 2024 № 222/ко-24 суддю Арцизького районного суду Одеської області ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді. Вирішено внести до Вищої ради правосуддя подання про її звільнення із займаної посади.

Позивачка була присутня на пленарному засіданні ВККС України та при оголошенні оскаржуваного рішення. Відтак знала про його прийняття та результат уже 02 грудня 2024 року. Але незважаючи на обізнаність про суть рішення, із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулась лише 24 січня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку.

У клопотанні про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 наполягає, що з повним текстом оскаржуваного рішення вона ознайомилась 08 січня 2025 року, тільки після його надходження до Арцизького районного суду Одеської області. У встановлений законом строк вона не мала змоги звернутись до суду, оскільки оскаржуване рішення не було опубліковано відповідачем у десятиденний строк на своєму сайті.

Стосовно наведених доводів позивачки суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Регламенту ВККС України від 13.10.2016 № 81/зп-16 (далі - Регламент) встановлено, що принцип публічності у роботі Комісії полягає в тому, що засідання Комісії є відкритим, за винятком його закритої частини та закритих засідань Комісії. Інформація про засідання Комісії, перелік питань, що виносяться для розгляду на засіданні Комісії, результати засідань Комісії розміщуються на веб-сайті Комісії. Учасник засідання не може бути обмеженим у праві на отримання в Комісії інформації про результати розгляду питання стосовно нього.

За змістом пункту 195 Регламенту рішення Комісії за результатами засідань Комісії оприлюднюються на веб-сайті Комісії не пізніше п`яти робочих днів після складання їх повного тексту та підписання членами Комісії.

Згідно із пунктом 107 Регламенту копія рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, за відповідним зверненням такої особи. Відтак Регламент чітко вказує на те, що Комісія надсилає рішення лише у випадку, якщо особа звернулася з проханням про його надання.

Суд звертає увагу на те, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб зміст рішення, стосовно яких його ухвалено, без наявності звернення про його отримання в інший спосіб, аніж їх опублікування на веб-сайті Комісії.

Водночас, позивачка не надала суду доказів того, що вона вчиняла активні дії для ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення та зверталась до Комісії з вимогою про отримання повного тексту рішення.

Також ОСОБА_1 не довела тієї обставини, що рішення від 02 грудня 2024 року опубліковано на веб-сайті Комісії у строки, які не дозволяли їй звернутись до суду з дотриманням вимог частини п`ятої статті 122 КАС України.

Зміст позовної заяви та поданого клопотання не дають підстав зробити висновок, що позивачка вчиняла активних дій для ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення, після того, як дізналась про його прийняття та до ознайомлення в суді.

Суд звертає увагу на те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів про існування причин (явищ, дій), які б могли об`єктивно завадити їй у визначений законом строк оскаржити рішення Комісії.

Ураховуючи викладене вище, Верховний Суд повторно наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Натомість позивачка у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказала, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення.

У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивачки щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені мотиви, підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не є поважними, а тому позовну заяву необхідно повернути.

Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивачки до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації її права на судовий захист.

Керуючись статтями 22, 123, 169, 243, 248, 266, КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії з доданими до неї документами повернути позивачці.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач Стрелець Т.Г.

Судді Тацій Л.В.

Стеценко С.Г.

Шарапа В.М.

Бевзенко В.М.