Постанова

від 26.02.2025 по справі 540/352/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа №540/352/21

адміністративне провадження № К/990/1178/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційній інстанції адміністративну справу № 540/352/21,

за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 540/352/21 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності неправомірною в діях суб`єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати заробітної плати у повному обсязі, стягнення частини невиплаченої заробітної плати,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, ухвалену колегією судів у складі: головуючого-судді Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати частини заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», за період роботи з 06 квітня 2017 року по 01 вересня 2020 року;

1.2. стягнути з Держави Україна в особі Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 06 квітня 2017 року по 01 вересня 2020 року у сумі 1 250 119,60 грн (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч сто дев`ятнадцять гривень 60 копійок).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що бездіяльністю відповідача було порушено його право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме: невиплати йому частини заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», за період роботи з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року протиправною. Зобов`язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, та виплатити її. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

3.1. Суд першої інстанції виходив з того, що Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийнято 26 березня 2020 року, а тому заробітна плата позивача з цієї дати нарахована та виплачена не відповідно до положень статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», що дає підстави для визнання бездіяльності відповідача у цій частині протиправною. Суд також зазначив, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, відповідно до частини третьої статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, та виплатити її.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури задоволено. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення частини невиплаченої заробітної плати скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

4.1. Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що у Рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, до визнання Конституційним Судом України неконституційними окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, у відповідача не виникло підстав обраховувати посадовий оклад позивача, з урахуванням приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

4.2. Також суд апеляційної інстанції, враховуючи положення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дійшов висновку, що нарахування посадового окладу позивачу за період з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 відповідало приписам чинного законодавства.

5. Верховний Суд постановою від 19 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року - без змін.

5.1. Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції та вказав, що оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого вбачається, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505.

6. 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року за виключними обставини, на обґрунтування якої вказав на те, що 13 вересня 2023 року Другий сенат Конституційного Суду України прийняв Рішення № 8-р (ІІ)/2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, а саме те, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевий прокуратур, військових прокуратур, на період при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Заявник вказує, що оскільки під час прийняття постанови судом апеляційної інстанції застосовано положення Закону № 113-ІХ, неконституційність якого встановлена Конституційним Судом України то є підстави для перегляду цього рішення у зв`язку з виключними обставинами.

7. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 540/352/21.

7.1. Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

7.2. Цей суд зазначив, що Рішення Конституційного Суду, на яке посилається заявник, фактично відновлює керівне становище статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в цілях визначення заробітної плати прокурорів. Однак, суд апеляційної інстанції у контексті надання оцінки доводам сторін, зауважує, що за пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023 (справа № 3-80/2022) визначено, що друге речення абзацу третього пункту З розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону У країни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, дія цього підпункту втратила чинність 13 вересня 2023 року. При цьому, спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли до зазначеної дати.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції

8. ОСОБА_1 , не погодившись із ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 540/352/21 та винести нову постанову, якою задовольнити його заяву про перегляд постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року за виключними обставинами, у зв`язку із встановленням Конституційним Судом України у Рішенні від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 неконституційності закону.

8.1. На обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник доводить, що рішення, яким відмовлено у задоволенні позову може бути оскаржене за виключними обставинами у всіх випадках, без урахування застереження, відповідно до положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про те, що рішення суду може бути оскаржено за виключними обставинами у зв`язку із установленням Конституційним Судом України неконституційності закону у разі, якщо рішення суду ще не виконано. Адже не може вважатись невиконаним, у розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

8.2. Касатор звертає увагу на те, що П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 22 липня 2021 року застосував абзац 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, який не відповідав вимогам Конституції України, у зв`язку із чим він звернувся із конституційною скаргою, за результатами розгляду якої Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 про визнання таким, що не відповідає Конституції України друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

8.3. Переконує, що правовідносини щодо невиплати йому заробітної плати за виконану роботу на посаді прокурора є триваючими та такими, що продовжують існувати. У цьому контексті касатор посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, про те, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VІІІ «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження № К/990/1178/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 12 лютого 2025 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.

10. Ухвалою від 18 лютого 2025 року Верховний Суд зупинив провадження у справі №540/352/21 до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 120/6735/23.

11. Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2025 року поновив касаційне провадження у справі № 540/352/21, оскільки ухвалою від 21 лютого 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду справу №120/6735/23 повернув відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду для розгляду з огляду на відсутність у неї компетенції для відступу від правових висновків, викладених в судових рішеннях, ухвалених колегіями суддів інших касаційних судів, що перешкоджає розгляду об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду справи №120/6735/23.

12. Цією ж ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження з 26 лютого 2025 року.

Позиція інших учасників справи

13. Від Херсонської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

13.1. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, позивач зазначає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно, воно не підлягає примусовому виконанню, а тому в значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України не може переглядатися за виключними обставинами.

13.2. Відповідач доводить, що Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки вони виникли та припинилися до його ухвалення.

Позиція Верховного Суду

Нормативно-правове регулювання. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

15. У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що 13 вересня 2023 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення №8-р (ІІ)/2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.

16. Так, приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IХ передбачали, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

17. Матеріали справи свідчать, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указував на неправомірне нарахування та виплату заробітної плати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505, а не приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період його роботи з 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року.

18. Рішення Конституційного Суду, на яке посилається заявник, фактично відновлює керівне становище статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в цілях визначення заробітної плати прокурорів.

19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023 (справа № 3-80/2022) визначено, що друге речення абзацу 3 пункту З розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 13 вересня 2023 року.

20. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли до зазначеної дати.

21. За таких обставин суд апеляційної інстанції уважав, що підстав для перегляду постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у цій справі № 540/352/21 за виключними обставинами немає.

22. Надаючи оцінку доводам позивача щодо наявності підстав для задоволення його заяви про перегляд за виключними обставинами вказаної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду, Суд зазначає таке.

23. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

24. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

25. Відповідно до частини другої статті 365 КАС України заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

26. Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 540/352/21, Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у відносинах, у яких виник спір.

27. Зокрема, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної правової підстави.

28. Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним», у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.

29. У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.

30. Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

31. Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28 вересня 2022 року виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.

32. Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.

33. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.

34. З урахуванням викладеного, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

35. Ці ж самі висновки об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

36. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», у разі неуспішного проходження атестації, зокрема у справах № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі № 140/11713/20 (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі № 240/35883/21 (ухвала від 27квітня 2023 року), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 160/6238/20 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі № 420/4572/20 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 380/21729/21 (ухвала від 09 травня 2023 року), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року).

37. Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, Суд зазначає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 540/352/21, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є рішенням суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, а, відповідно, це рішення суду не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

38. Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

39. Аналіз норм Розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

40. Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

41. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 (пункт 2) визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що має значення для вирішення наступних справ і не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого ухвалене остаточне судове рішення.

42. За таких обставин, Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 540/352/21.

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

44. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. Отже, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустив, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

46. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 540/352/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.Р. Радишевська