Постанова

від 18.02.2025 по справі 908/2403/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025 року м. Дніпро Справа № 908/2403/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Дроздова С.С.) від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" (65058 м. Одеса, вул. Романа Кармена, 21, ідентифікаційний код юридичної особи 34252469)

до відповідача Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 25891336)

про стягнення 69 080 519 грн 25 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Служби автомобільних доріг у Запорізькій області про стягнення 69 080 519 грн 25 коп. основного боргу з ПДВ за договором № 406-21/1 від 25.06.2021.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22:

- позовні вимоги задоволено;

- стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" 69 080 519 грн. 25 коп. основного боргу;

- стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" 868 350 грн. 00 коп. судового збору.

Задовольняючи позов суд дійшов висновку, що обставини справи свідчать про виконання позивачем передбачених договором робіт та визнання відповідачем факту виконання будівельних робіт на суму 69 080 519 грн 25 коп. Не зважаючи на те, що акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) до договору № 406-21/1 від 25.06.2021 на загальну суму 69 080 519 грн 25 коп. з ПДВ відповідачем не підписані, разом з тим, жодних заперечень по факту виконання цих робіт або їх недоліків відповідачем не висловлено. Приймаючи до уваги відсутність доказів того, що відповідач протягом п`яти днів після отримання від Генпідрядника Акта № 7 приймання виконаних будівельних робіт надав заперечення щодо їх виконання та обсягів робіт, а також надані позивачем на підтвердження виконання будівельних робіт первинні бухгалтерські документи, суд визнав доведеним факт виконання позивачем робіт за Актом № 7 приймання виконаних будівельних робіт на суму 69 080 519 грн 25 коп. з ПДВ.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається, що договір № 406-21/1 від 25.06.2021 є нікчемним та не породжує правових наслідків, у томі числі щодо оплати виконаних робіт, оскільки він вчинений з порушенням вимог статей 2, 23, 46, 48 БК України.

Одержувачем бюджетних коштів - Службою взято зобов`язання за Договором № 406-21/1 без визначення джерела фінансування, без відповідних бюджетних асигнувань, у зв`язку з чим за вказаним договором не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Взяття такого зобов`язання замовником є порушенням бюджетного законодавства.

Звернення ТОВ "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" з позовом про стягнення за цим Договором 69 080 519,25 грн та одночасно пасивна поведінка Служби під час слухання справи № 908/2403/22 в частині відсутності аргументів щодо порушення ст. 48 БК України у спірних правовідносинах є зловживанням процесуальним правом та намаганням через суд легалізувати незаконний Договір № 406-21/1 та стягнути під час війни з Державного бюджету України не передбачені в ньому на ці роботи кошти.

З огляду на викладене, ураховуючи, що Договір № 406-21/1 укладено всупереч вимогам статей 2, 23, 46, 48 БК України, статей 4, 5, 21, 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та статей 203, 204 ЦК України та він є недійсним в силу закону, суд безпідставно стягнув зі Служби 69 080 519,25 грн.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Вказує, що Договір № 406-21/1 від 25.06.2021 між сторонами укладено у відповідності до закону, підстави для визнання договору нікчемним які передбачені ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" відсутні; у апеляційній скарзі заступник керівника Запорізької окружної прокуратури не посилається на норми Закону України "Про публічні закупівлі" які б слугували підставою для визнання вказаного Договору нікчемним.

Жодних скарг по процедурі закупівлі UA-2021-04-28-005864-с. в електронній формі у межах строків, що встановлені законом залежно від етапу проведення процедури закупівлі, не подавалися.

Прокуратура посилається лише на нові обставини справи та жодним чином не оскаржує зміст самого рішення.

Згідно з ч.1 ст 4 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі за ідентифікатором: UA-2021-04-28-005864-с. здійснено Службою відповідно до річного плану закупівель. Планування та подальше оголошення процедури закупівлі здійснюється саме за наявною потребою у закупівлі, а ні на підставі наявних бюджетних асигнувань.

За результатами проведених процедур по вищезазначених закупівлях укладено договори. Після укладення договорів згідно з статтею 48 Бюджетного Кодексу України реєстрація бюджетних зобов`язань по договорах здійснювалася виключно в межах бюджетних асигнувань, доведених головним розпорядником коштів - Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, та календарного графіку фінансування до договорів.

Також, нормами бюджетно-фінансового законодавства встановлено, що договори, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, можуть фінансуватися за рахунок коштів різних рівнів бюджету та інших джерел фінансування, незаборонених законодавством України.

Відповідач посилається на відсутність підстав у прокурора для здійснення захисту інтересів Держави у даній справі. Прокурор не наводить належних та допустимих доказів по справі щодо порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, водночас обґрунтовує свої вимоги на припущеннях.

Позивач також заперечує проти задоволення апеляційної скарги та посилається на обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права, а також на оплату заборгованості у відповідності до оскаржуваного судового рішення.

Договір підряду містить додаткові угоди, якими продовжено строк договору. Закупівля за цим Договором була довгостроковою, тому він не укладений з відкладальною обставиною, оскільки процедура закупівлі по ньому відбувалася за наявності бюджетного фінансування у 2021 році та перейшла на 2022 календарний рік. Фінансування за договором було перенесено на наступний 2022 бюджетний рік. Але, фінансування не відбулося у 2022 році у зв`язку з військовою агресією російської федерації по відношенню до України. Таким чином спірний договір не можна вважати таким, що не відповідає вимогам ст. 23 БК України та ч. 3 ст. 48 БК України.

В своїй апеляційній скарзі, прокурор допускається хибних висновків щодо захисту державних інтересів у даному судовому процесі, адже апелянтом по даній справі повинна була бути Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області. Таким чином, як вбачається з наведеного, орган прокуратури обґрунтовує порушення інтересів держави та необхідність їх захисту лише припущенням.

06.09.2024 Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України подало додаткові пояснення у справі, просить розглянути справу без його участі.

Зазначає, що положення частини третьої статті 48 Кодексу не розповсюджуються на відповідача, як на одержувача бюджетних коштів, відповідно - договір від 25.06.2021 № 406-21/1 не є недійсним в силу закону (нікчемним).

Агентство відновлення не погоджується з твердженням прокурора щодо неналежного здійснення захисту інтересів держави, оскільки Агентство не має жодних правових підстав щодо втручання в процеси діяльності Служби, як замовника, оскільки, державне регулювання та контроль у сфері закупівель та контроль за цільовим, ефективним та результативним використанням коштів державного бюджету має здійснюватися уповноваженими на те органами влади в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (Держаудитслужбою (її територіальних підрозділів) та Рахунковою палатою).

10.09.2024 прокурор подав письмові пояснення, в яких зазначив, що суд першої інстанції, перевіряючи наявність у товариства права вимоги за договором, з огляду на доводи Служби про відсутність коштів на оплату виконаних робіт, мав перевірити відповідність вказаного правочину вимогам діючого законодавства, виходячи з принципу "суд знає закони". Отже, суд мав самостійно застосувати до спірних правовідносин положення ст. 48 БК України.

Висновок про взяття Службою за Договором від 25.06.2021 № 406-21/1 зобов`язань поза межами бюджетних призначень, узгоджуються з численними змінами упродовж 2022-2023 років календарного плану виконання робіт без відповідного коригування графіку їх фінансування.

Щодо доводів Служби про відсутність законодавчих обмежень планування закупівель незважаючи на визначений обсяг бюджетного призначення, прокурор зазначає, що на "Прозорро Infobox" акцентується увага замовників, які отримують бюджетне фінансування, що вже на стадії планування закупівлі необхідно виходити не лише із наявної потреби, а із затвердженого бюджетного призначення. Також, ст. 4 Закону України "Про публічні закупівлі" та ст. 23 БК України визначають, що обов`язковою інформацією річного плану закупівель є, зокрема, розмір бюджетного призначення.

Умова в Договорі від 25.06.2021 № 406-21/1 про виникнення зобов`язань Служби у разі наявності та виключно у межах затверджених бюджетних призначень, виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих бюджетних коштів, та здійснення оплати у межах фактичного надходження бюджетних коштів (пункт 4.7 Договору) є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює нікчемність цього Договору за частиною третьою статті 48 БК України та, відповідно, передчасність задоволення вимог судом.

Служба, внаслідок уповноваження її на виконання Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення шляхом укладення Договору № 406-21/1, будучи отримувачем бюджетних коштів на ці цілі, є учасником бюджетного процесу, на якого у повній мірі поширюються приписи ст. 48 БК України та, відповідно, наслідки їх порушення (нікчемність договору, укладеного за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та заборона його оплати за рахунок бюджетних коштів).

З приводу підстав для представництва прокурором інтересів держави додатково зазначає, що бездіяльність уповноваженого органу влади у спірних правовідносинах та фактичне стягнення з бюджету коштів, які не були забезпечені бюджетними асигнуваннями на фінансування Договору № 406-21/1, спростовують доводи Служби, товариства та Агентства щодо відсутності визначених законом підстав для звернення прокурора до суду.

02.12.2024 від позивача надійшли пояснення по справі, у яких він зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог та заперечень відповідача. Позивач вимог про визнання недійсним договору № 406-21/1 від 25.06.2021 не заявляв, а відповідач не посилався на його недійсність в обґрунтування своїх заперечень.

Враховуючи вимоги статті 269 ГПК України обставини на які посилається прокурор, а саме щодо недійсності договору, не можуть бути ні підставою для скасування рішення про стягнення боргу за договором, ні предметом розгляду в рамках апеляційного оскарження вказаного рішення, що не позбавляє прокурора права звернутись із відповідним позовом окремо.

Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція). Прокурор не ставить під сумнів факт виконання робіт, відповідно в рамках двосторонньої реституції підрядник повинен отримати компенсацію вартості виконаних робіт за цінами, які існують на момент відшкодування. Очевидним є те, що вартість робіт на дату відшкодування буде більшою ніж на дату укладання договору, а отже, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх порушення.

При цьому, як зазначалося вище, вказані питання не можуть бути предметом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у справі про стягнення боргу за договором.

10.02.2025 від прокурора надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких, оскаржуючи рішення, прокурор наполягає на тому, що вказаний правочин є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

На стадії апеляційного перегляду справи не приймаються і не розглядаються лише позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому ні прокурор, ні держава в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не були позивачами у даній справі. У відповідній апеляційній скарзі не змінюється ні предмет, ні підстава позову. Посилання на нікчемність Договору є доводами на спростування предмету і підстав даного позову, на які не поширюються приписи ч. 5 ст. 269 ГПК України.

Незважаючи на відсутність бюджетних асигнувань у сумі 626 863 808,47 грн та можливість їх фінансування за умовами Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 6 від 20.12.2021) виключно за рахунок інших джерел фінансування, ухвалення оскаржуваного рішення призвело до сплати всупереч ст. 48 БК України із цієї суми 69 млн грн з бюджету.

Щодо обов`язковості реституції у даних правовідносинах, прокурор посилається, що наслідки вчинення правочину, недійсного з підстав, передбачених частиною третьою статті 48 БК України, законодавець визначив у спеціальних нормах частини 4 цієї статті, зазначивши, що: зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів; вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Окрім того, у інших спорах між сторонами (№ 908/2400/22, № 908/2406/22) було відмовлено у стягнені оплати виконаних робіт.

18.02.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що визнання договору № 406-21/1 від 25.06.2021 року нікчемним є недоцільним з огляду на те, що він припинив свою дію з 01.07.2024 року.

29.11.2024 до суду надійшло клопотання від позивача по закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 статті 264 ГПК України. За доводами позивача, оскаржуваним рішенням питання прав, інтересів та (або) обов`язків Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не вирішувалось, а тому вказане агентство не наділене процесуальним правом на апеляційне його оскарження, що обумовлює й неможливість подання апеляційної скарги прокуратурою в інтересах цього агентства.

10.02.2025 прокурор подав заперечення на вказане клопотання, де зазначає, що прокурор звернувся із апеляційною скаргою на захист інтересів держави у бюджетній сфері з метою недопущення неефективного витрачання бюджетних коштів.

Фінансування укладеного договору про закупівлю відбувається за рахунок Державного бюджету України. Головним розпорядником відповідних коштів є саме Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України. Агентство безпосередньо забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.

Взяття Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області зобов`язань за Договором поза межами бюджетних асигнувань, передбачених на поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення, тобто всупереч ст. 48 Бюджетного кодексу України, не лише не відповідає ефективному їх витрачанню, а й фактично призводить до нецільового витрачання внаслідок стягнення за судовим рішенням, всупереч передбаченому законодавством плановому порядку їх надходження, акумулювання та використання, поза запланованими витратами, підриває матеріальну і фінансову основу держави в цілому, грубо порушує національні, економічні та суспільні інтереси держави, призводить порушення збалансованості бюджетної системи.

Оскільки Служба належить до сфери управління Агентства, яке також є головним розпорядником бюджетних коштів в рамках Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення, зобов`язане контролювати їх ефективне та цільове використання, саме Агентство є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, а тому держава в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень є належним суб`єктом звернення з відповідною апеляційною скаргою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.06.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22, розгляд справи призначено в судове засідання на 30.09.2024р. о 14:45 год.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2024 року, та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 02.12.2024р. о 16:15 год.

В судовому засіданні 02.12.2024р. оголошено перерву до 18.02.2025р. о 14:30 год.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.06.2021 між Службою автомобільних доріг у Запорізькій області (Замовник, в подальшому перейменовано на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" (Генпідрядник) укладено договір № 406-21/1 Поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення Т-04-08 Павлоград-Васильківка-Новомиколаївка-Оріхів-Токмак на ділянці км 140+208-км 169+671, Запорізька область (45233142-6-Ремонт доріг).

Відповідно до п. 1.1 Генпідрядник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим Договором своїми силами і засобами на власний ризик та/або з залученням субпідрядних організацій, надати Замовникові послуги зазначені у пункті 1.2, а Замовник прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно п. 1.2 договору найменування послуг: Поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення Т-04-08 Павлоград-Васильківка-Новомиколаївка-Оріхів-Токмак на ділянці км 140+208-км 169+671, Запорізька область (45233142-6-Ремонт доріг) (далі послуги).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору за результатами аукціону та згідно з договірною ціною становить 891 677 542 грн 00 коп. у т.ч. ПДВ.

Пунктами 3.2, 3.3, 3.4 договору передбачено, що, ціна є твердою. Визначення договірної ціни на послуги при фінансуванні поточного ремонту автомобільних доріг загального користування здійснюється із дотриманням вимог щодо її розрахунку, передбачених у розділі 6 СОУ 42.1 37641918-085:2018.

Відповідно до п. 5.1 договору термін надання послуг: з дати укладання договору по 31 травня 2022 року. Початок та закінчення етапів надання послуг визначається календарним планом надання послуг, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником наданих послуг після підписання сторонами "Актів приймання виконаних будівельних робіт" (форма № КБ-2в) та "Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (форма № КБ-3), складених у відповідності з положенням чинного ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 та підписаних уповноваженими представниками сторін.

Замовник здійснює розрахунки за надані послуги з генпідрядником протягом 30 календарних днів після отримання коштів від головного розпорядника коштів по цьому договору та на підставі підписаних "Актів приймання виконаних будівельних робіт" (форма № КБ-2в) та "Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (форма № КБ-3) (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 6.1.1 договору Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Згідно із п. 6.1.1 договору Генпідрядник має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи.

Відповідно до п. 6.1.2 договору замовник зобов`язаний приймати надані послуги згідно з "Актами приймання виконаних будівельних робіт" форма № КБ-2в) та "Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (форма № КБ-3).

Згідно із п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати укладання договору і діє по 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договірною ціною (Додаток № 1 до договору) сторони узгодили найменування витрат та їх вартість на суму 891 677 542 грн 00 коп.

За поясненнями позивача, Акт приймання виконаних будівельних робіт № 3 (форма КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) на загальну суму: 69 080 519 грн 25 коп. з ПДВ надавалися Замовнику, але залишилися не підписаними, відповідно, виконані роботи на час подання позову залишилися несплаченими.

Супровідним листом № 1209/01 від 12.09.2022 позивач звертався до відповідача щодо погодження та підписання Акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) до договору № 406-21/1 від 25.06.2021 на загальну суму: 69 080 519 грн 25 коп. з ПДВ.

Листом № 22/1158 від 28.10.2022 відповідач надав відповідь на вказаний лист, в якому зазначив, що акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) не були підписані Службою автомобільних доріг у Запорізькій області виключно по причині відсутності достатнього фінансування, що об`єктивно не залежало від Замовника. Відповідно до договору та вимог законодавства під час виконання позивачем робіт з капітального ремонту здійснювалися нагляди за виконаними роботами. Також у листі відповідач зазначив, що, позивачем забезпечено ведення журналу виконання робіт за формою, передбаченою ДБН та спеціальних журналів по окремим спорудам. Також були надані Акти на закриття прихованих робіт. У зв`язку з чим Служба автомобільних доріг у Запорізькій області не заперечує факт виконання ТОВ "Автомагістраль-Південь" робіт, згідно з наданими нам Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) на суму 69 080 51925 тис. грн. з ПДВ. Разом з тим відповідач зазначив, що у зв`язку з фактично повномасштабною війною, розв`язаною російською федерацією проти України та українського народу, наразі автомобільна дорога державного значення Т-04-08 Павлоград-Васильківка-Новомиколаївка-Оріхів-Токмак на ділянці км 140+208-км 169+671, Запорізька область є такою, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Тому у працівників/повноважну спеціалістів Служби автомобільних доріг у Запорізькій області відсутня сьогодні можливість для виїзду на місце ремонту автомобільної дороги та огляду будівельного, майданчика з метою засвідчення станом на поточні дати виконаних Вами фізичних обсягів робіт відповідно до Актів приймання виконаних будівельних робіт та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт на суму 69 080,51925 тис. грн. з ПДВ.

Невиконання відповідачем зобов`язання за договором в частині здійснення оплати за виконані позивачем роботи стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" до господарського суду з позовом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову (скарги) в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову (скарги) або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом (скаргою) в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові (скарзі), але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Так при зверненні до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави, прокурором зазначено компетентним органом Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України.

Частинами 1 та 10 ст. З Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" встановлено, що у Державному бюджеті України щорічно передбачаються видатки на фінансування робіт, пов`язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Для цих цілей у складі спеціального фонду Державного бюджету України створюється державний дорожній фонд. Головним розпорядником коштів державного дорожнього фонду, які спрямовуються на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства.

Таким органом є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (підпункт 1 п. 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014).

Отже, головним розпорядником бюджетних коштів за Договором № 406-21/1 є Державне агентство.

Окрім того, відповідно до п. 5 вищевказаного Положення, Агентство організовує планово-фінансову роботу в апараті Агентства відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, господарських товариствах, функції з управління корпоративними правами щодо яких здійснює Агентство відновлення, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; забезпечує здійснення самопредставництва інтересів Агентства відновлення в судах України через уповноважених осіб у встановленому законодавством порядку, а також забезпечує представництво Агентства відновлення у судах та інших органах через представників.

З огляду на те, що Служба належить до сфери управління Державного агентства, яке є головним розпорядником бюджетних коштів за Договором № 406-21/1, останній є уповноваженим органом влади у спірних правовідносинах.

Державне агентство не брало участі у розгляді Господарським судом Запорізької області справи № 908/2403/22.

Зважаючи, що оскаржуваним рішенням зачіпаються інтереси Державного агентства як головного розпорядника відповідних бюджетних коштів, а також до сфері управління якого належить Служба, на адресу останнього обласною прокуратурою скеровано лист від 05.04.2024 № 15/2-2471-24. Прокуратурою повідомлено про виявлення оскаржуваного судового рішення та про можливе порушення державних інтересів у зв`язку з його прийняттям. Запропоновано самостійно оскаржити його в апеляційному порядку.

З урахуванням процесуального строку визначеного на подання апеляційної скарги, а також періоду поштового перебігу кореспонденції обласна прокуратура надала достатній час відреагувати уповноваженому органу на виявлені порушення. Разом з цим листом від 20.05.2024 № 2363/1/12-02/06-949/10-24 Державне агентство повідомило, що не вбачає вищенаведених порушень законодавства.

Враховуючи указане, прокурор зазначає, що Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, водночас, останнє не здійснило жодних заходів щодо захисту інтересів держави.

Також прокурор вказує на те, що порушенням інтересів держави є те, що Службою укладено договір (взято бюджетні зобов`язання) без відповідних бюджетних асигнувань, що безсумнівно є порушенням вимог законодавства та створило передумови для безпідставного навантаження на державний бюджет. Використання бюджетних коштів становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави.

При цьому, твердження сторін стосовно того, що прокурор не мав права подавати позов в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, суд відхиляє як недоречні, адже останнє є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень та головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалося фінансування закупівлі.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено правову позицію, відповідно до якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20.

Враховуючи викладене колегія суддів не вбачає підстави задовольняти клопотання позивача про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 статті 264 ГПК України, оскільки оскаржуване судове рішення впливає на інтереси Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилався на нікчемність укладеного між Службою та Товариством договору № 406-21/1 від 25.06.2021, оскільки такий правочин і додаткові угоди до нього укладено з порушенням бюджетного законодавства. Всупереч вимогам статей 2, 23, 46, 48 БК України, Служба за вказаним правочином взяла на себе бюджетні зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Також в апеляційній скарзі вказано, що визначена пунктом 4.7 договору від 25.06.2021 № 406-21/1 умова про здійснення оплати коштів у межах надходження бюджетних коштів є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює недійсність цього договору за ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Відтак, прокурор стверджував, що в силу прямих приписів частини 3 статті 48 БК України такий причин є нікчемним відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи (автоматично). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Відповідно до частини 3 статті 48 БК України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом, та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.

Пунктом 47 частини 1 статті 2 БК України визначено, що розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ч. 1 ст. 22 БК України).

Служба не є бюджетною установою. Відповідно до пунктів 3.1, 3.4, 3.5 Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області, що затверджене наказом Агентства відновлення № Н-117 від 31.03.2023, Служба є державною неприбутковою організацією - юридичною особою публічного права, є замовником закупівлі товарів, робіт та послуг, необхідних для забезпечення виконання мети, предмету діяльності та функцій Служби, а також є одержувачем бюджетних коштів, який уповноважений розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, що є метою діяльності Служби та передбачені бюджетними програмами.

З відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, також вбачається, що Служба є одержувачем бюджетних коштів.

У пункті 38 частини 2 статті 2 БК України зазначено, що одержувач бюджетних коштів - це суб`єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Згідно з пунктом 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, одержувач використовує бюджетні кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

Відтак, положення частини 3 статті 48 БК України, на яку прокурор посилався як на підставу нікчемності спірного правочину, не розповсюджуються на Службу, як на одержувача бюджетних коштів, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів враховує висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року у cправі № 916/1621/22, проте визначені у ній суб`єкти Миколаївський міський палац культури "Молодіжний" та Комунальний заклад "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" були визначені як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня та значяться як розпорядники Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

У свою чергу, оскільки спірний правочин було укладено в порядку Закону України "Про публічні закупівлі", до даних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми зазначеного законодавчого акта.

Зокрема, статтею 43 вказаного Закону (у редакції, чинній на час укладання спірного договору) встановлено, що договір про закупівлю є нікчемним у разі: якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; укладення договору з порушенням вимог частини 4 статті 41 цього Закону, відповідно до якої умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі; укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами 5 і 6 статті 33 та частиною 7 статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Проте, жодних обґрунтувань щодо наявності обставин, визначених статтею 43 спеціального Закону України "Про публічні закупівлі", прокурором у апеляційній скарзі не наведено, як і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження їх існування.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками розгляду наданих учасниками справи належних та допустимих доказів, наявність обставин нікчемності спірного правочину апеляційним судом не встановлена.

Разом із цим, відповідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У свою чергу, якщо прокурор вважає, що спірний правочин, додаткові угоди до нього вчинені з порушенням вимог статті 203 ЦК України, або спірний правочин містить умови, які зумовлюють його недійсність, останній не позбавлений права, зокрема, звернутися до суду з позовом про визнання зазначених правочинів недійсними або окремих його положень. Однак, у межах даного апеляційного перегляду такі вимоги не можуть розглядатися, оскільки не були предметом розгляду справи судом першої інстанції.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідно до процесуального законодавства, апеляційний суд не може виходити за межі розгляду тих обставин, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, якщо інше не передбачено законом.

Втім, питання нікчемності договору є питанням матеріального права, і суд зобов`язаний застосовувати відповідні правові норми незалежно від того, чи заявлялися ці доводи в суді першої інстанції. Згідно з принципом "суд знає закони" неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, нікчемний договір є недійсним незалежно від визнання його таким судом. Суд апеляційної інстанції може враховувати цей аргумент, якщо він має істотне значення для правильного вирішення справи та підстави нікчемності договору є очевидними.

Проте, як вже вище було зазначено, нікчемність спірного правочину у даній справі не встановлена.

Тоді, як розглядати та надавати оцінку наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору (оспорюваний правочин) процесуальні підстави відсутні.

Обставини недійсності не досліджувалися судом першої інстанції та потребують додаткового доказування сторонами та заявлення відповідних вимог, тоді як суд апеляційної інстанції не може виходити за межі позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що прокурором не наведено інших підстав та доводів для оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надає оцінку висновкам суду першої інстанції щодо стягнення спірної заборгованості, враховуючі межі перегляду справи визначені ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Обставини, щодо стягнення заборгованості у інших судових справах № 908/2400/22, № 908/2406/22 не є преюдиційними для розгляду даної справи, оскільки стосуються інших договірних відносин сторін.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи не спростовують вищевказаних висновків апеляційного суду в даній справі.

Отже, виходячи з презумпції правомірності правочину, наразі відсутні підстави стверджувати про нікчемність або недійсність спірного договору, а тому він підлягає виконанню.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності.

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави в право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

За висновком ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" наявність порушень з боку органу публічної влади під час укладення договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

У рішенні в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Уклавши спірний договір за результатами закупівлі, позивач мав легітимні очікування щодо належного його виконання.

Виконання робіт надає позивачу право на законне очікування, що такі роботи будуть оплачені. Неоплата відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, прокурором не доведено підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення; апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення буз змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з результату розгляду апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на Запорізьку обласну прокуратуру.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023р. у справі № 908/2403/22 - залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена та підписана 26.02.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов