Рішення

від 17.02.2025 по справі 227/2086/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 227/2086/24

(2/199/1257/25)

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Гос В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконкому Добропільської міської ради, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що з відповідачем по справі позивач перебувала у шлюбі до 31.08.2018 року, він шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом з нею, навчається у 3 класі Добропільського комунального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2, має інвалідність.

Батько дитини, не бере ніякої участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, хлопчиком опікується тільки вона. Посилається на те, що відповідач веде аморальний образ життя, вживає наркотичні засоби, притягався до кримінальної відповідальності. ОСОБА_2 , станом на 13.05.2024р., відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за ВП №46169080, за період з січня 2021р-квітень 2024р. має заборгованість 200474,57грн.

24 червня 2019року вироком Добропільського міськрайонного суду по справі №227/1293/19 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.

Зважаючи на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, тому позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області суду від 12 липня 2024 року було відкрито провадження по справі.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 року №2797/0/15-24 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області» змінено з 7 жовтня 2024 року територіальну підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

16 грудня 2024 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська дану позовну заяву прийнято до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі, пояснили, що заборгованість по аліментам ним погашається, з сином він проводив час, спілкувався з ним. У зв`язку з небезпекою обстрілів вимушений був переїхати до Одеської області, тому зараз спілкування з сином є обмеженим, оскільки позивач, чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, заблокувавши його у всіх месенджерах.

Представник третьої особи до суду не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , є сторони по справі, шлюб між якими було розірвано рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31.08.2018 року.

Дитина сторін проживає разом зі позивачем за адресою: : АДРЕСА_1 . Навчається у Добропільському комунальному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2, має інвалідність, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки Добропільського ВДВС у Покровському районі Донецької області Східного МУ МЮ, ОСОБА_2 , відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за ВП №46169080, станом на січень 2025 року має заборгованість 122795,17 грн. При цьому аліменти сплачуються відповідачем практично щомісячно.

Орган опіки та піклування надав суду висновок від 28.06.2024 року, згідно змісту якого останній вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід виходити з того, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17(провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18(провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)) вказано, що простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Надавши оцінку доказам, а саме факту сплати аліментів відповідачем хоч і при наявності заборгованості, факту періодичного спілкування батька з сином, судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього. У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківським обов`язків. Притягнення відповідача до кримінальної відповідальності не повязане з виконанням останнім батьківських прав та обовязків.

Такі обставини не зазначені й у висновку органу опіки та піклування.

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина. З наявних матеріалів справи неможливо встановити, у чому полягає захист інтересів неповнолітнього сина ОСОБА_5 шляхом позбавлення ОСОБА_2 по відношенню до нього батьківських прав.

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та найкращим інтересам малолітньої дитини відповідатиме збереження зв`язку з батьком, суд вважає, що без з`ясування цих обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідача та доцільність позбавлення його батьківських прав відносно дитини, а тому відмовляє у позові в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.164, 166 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконкому Добропільської міської ради,- відмовити.

Судові витрати позивача віднести за її рахунок

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.

Суддя Руденко В.В.