Ухвала

від 25.02.2025 по справі 910/13722/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/13722/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Плотницька Н. Б.)

від 02.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Сулім В. В., судді: Гаврилюк О. М., Ткаченко Б. О.)

від 04.12.2024

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1) ОСОБА_2 ;

2) ОСОБА_3 ;

3) ОСОБА_4 ;

4) ОСОБА_5 ;

5) ОСОБА_6 ;

6) ОСОБА_7 ;

7) ОСОБА_8 ;

8) ОСОБА_1 ;

9) ОСОБА_9 ;

10) ОСОБА_10 ;

11) ОСОБА_11 ;

12) ОСОБА_12

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_13

про відшкодування шкоди у розмірі 1 176 795 008,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. 09.12.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Господарського суду міста Києва позов з вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про відшкодування шкоди у розмірі 1 176 795 008,46 грн.

2. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 600 від 14.06.2021 затверджено ліквідаційний баланс та Звіт про виконання ліквідаційної процедури банку, відповідно до яких здійснено часткове задоволення вимог кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції". На переконання позиції фонду, неможливість задоволення вимог кредиторів настала в результаті вчинення відповідачами, як посадовими особами банку, ряду недобросовісних дій та прийняття рішень, що завдали майнової шкоди банку та створили недостатність його майна, призвели до порушення вимог законодавства та сприяли настанню неплатоспроможності банку.

3. 02.05.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що прийняті відповідачами рішення про видачу кредитів неплатоспроможним позичальникам під заставу неліквідних цінних паперів та про придбання неліквідних цінних паперів, мали вплив на змогу банку розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. При цьому, неможливість банку розрахуватися із всіма кредиторськими вимогами фактично стала підставою для прийняття Національним банком України рішення про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних. Фактичними обставинами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв`язок між рішенням відповідачів та збитками, нанесеними як самому банку, так і його кредиторам, тобто у діях відповідачів наявний повний склад цивільного правопорушення. Однак, відповідачами під час розгляду справи не доведено відсутності своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності прийняття ними відповідних рішень про видачу кредитів неплатоспроможним позичальникам під заставу неліквідних цінних паперів та про придбання неліквідних цінних паперів.

5. Водночас з огляду на подану відповідачем-1 заяву про застосування строків позовної давності, враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18 (п.5.9), від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18 (п.85) та від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, суди дійшли висновку, що позовна давність у спірних правовідносинах спливла 21.06.2019, тобто правовідносини у справі виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 (дата набрання чинності 05.08.2021), а отже, така норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, тому позовні вимоги Фонду не підлягають задоволенню з огляду на сплив строку позовної давності.

6. 03.02.2025 ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 змінити, виклавши її мотивувальну частину в іншій редакції, із залишенням в силі її резолютивної частини.

7. 10.02.2025 до Верховного Суду надійшли заперечення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проти відкриття касаційного провадження, в яких просить постановити ухвалу про повернення касаційної скарги. В обґрунтування зазначає, що скаржник посилається на підстави касаційного оскарження відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, однак касаційна скарга не містить належного обґрунтування, обраних скаржником правових підстав для касаційного оскарження судових рішень.

8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги, врахувавши заперечення, дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

9. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

11. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

12. Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

13. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник підставами касаційного оскарження судових рішень визначив наявність випадків, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

14. Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).

15. Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 92, 1166 Цивільного кодексу України, статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 40, 43, 44, Закону України "Про банки і банківську діяльність", і не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18. Проте, скаржник не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в яких Верховний Суд виклав висновки, не навів яким чином зазначені висновки суперечать висновкам щодо застосування норм права в оскаржуваних судових рішеннях та як саме суди повинні застосувати ці висновки.

17. У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статей 2, 13, 74, 79, 86, 104 ГПК України, оскільки не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України), зокрема,

- не надали жодної оцінки висновку експерта відокремленого структурного підрозділу ДП "Інформаційні судові системи" "Центр судових експертиз та експертних досліджень" за результатами проведення судової експертизи менеджменту від 09.05.2023;

- в оскаржуваних судових рішеннях належним чином не встановлено наявності усіх складових елементів деліктних правовідносин, що є підставою для притягнення відповідачів до цивільної відповідальності;

- висновки про обґрунтованість доводів позивача щодо неплатоспроможності та неліквідності кредитного забезпечення заставним майном не підтверджені жодним належним письмовим доказом;

- докази неправомірності поведінки скаржника, тобто невідповідності її дій вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства, в матеріалах справи відсутні;

- на підтвердження розміру неплатоспроможності позичальників Фонд надав виключно аналітичні довідки, складені самим Фондом (водночас станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в AT "Банк "Національні інвестиції" заборгованість позичальників була відсутня);

- висновки судових інстанцій про доведення такими доказами розміру шкоди і наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів є безпідставним, незаконним, необґрунтованим та протиправним;

- судовими інстанціями не наведено обґрунтованих доводів щодо причинного зв`язку та вини як суб`єктивного елемента відповідальності.

18. Верховний Суд зазначає, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу (пункт 6 частини другої статті 290 ГПК України) повинні узгоджуватися з визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень.

19. У тексті касаційної скарги скаржник посилається на не дослідження судами зібраних доказів у справі, визначаючи підставу касаційного оскарження пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, яка передбачає скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, при цьому, у прохальній частині касаційної скарги просить змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції.

20. Отже описова частина касаційної скарги містить протиріччя з її прохальною частиною, тому скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження та/або вимоги касаційної скарги.

21. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пунктів 5, 6 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

22. Верховний Суд також установив, що скаргу подано без додержання вимог, викладених у пункті 2 частини четвертої статті 290 ГПК України, який визначає, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

23. Вирішуючи питання щодо обов`язку скаржника сплатити судовий збір у встановлених порядку і розмірі, суд виходить з того, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.

24. Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

25. За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункти 1, 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

26. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 1 січня було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

27. Відповідно до вимог касаційної скарги, заявник за подання касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 736 700,00 грн (1,5% від 1 176 795 008,46 грн (але не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022 рік, тобто 868 350,00 грн) * 200%).

28. До касаційної скарги скаржник не додав документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі та порядку.

29. Водночас скаржник подав клопотання про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги, оскільки повна сума є значною та значно перевищує 5 % річного доходу за 2024 рік. Скаржник просить зменшити розмір судового збору до 18 700,97 грн, що становить 5 % річного доходу за 2024 рік. До клопотання додані копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сформованих на запит в електронному вигляді від 30.01.2025, та копію довідки Пенсійного фонду України, сформованої засобами автоматичних систем 29.01.2025.

30. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

31. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

32. Положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" містять виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору

33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.11.2023 у справі № 906/308/20 виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

34. Суд зазначає, що положення статей ГПК України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

35. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

36. З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

37. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що скаржник надав довідку про доходи від 30.01.2025 за період з січня по вересень 2024 року, яка не містить відомостей річного доходу за весь 2024 рік, що не відповідає вимогам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

38. Таким чином, наразі у Суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру судового збору.

39. Оскільки, до касаційної скарги не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, і у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору відмовлено, касаційна скарга також залишається в цій частині без руху для надання скаржнику строку на усунення встановлених недоліків.

40. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

41. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 910/13722/22.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 910/13722/22 залишити без руху.

3. Установити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:

- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пунктів 5, 6 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 16, 19-20 цієї ухвали;

- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання;

- надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 736 700,00 грн.

4. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Кондратова