Постанова

від 05.02.2025 по справі 916/5704/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5704/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Департаменту комунальної

власності Одеської міської ради - Бондар А. Г.,

Відділення громадської

організації «Національний олімпійський

комітет України» в Одеській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (у складі колегії суддів: Діброва Г. І. (головуючий), Принцевська Н. М., Савицький Я. Ф.) в частині

у справі № 916/5704/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області

про стягнення 172 804,84 грн та виселення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області (далі - Відділення громадської організації), у якому просив суд:

- виселити Відділення громадської організації з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, на користь Департаменту;

- стягнути з Відділення громадської організації на користь Департаменту 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати та 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення від 10.10.2005 № 278/4 в частині сплати орендної плати та неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом, безпідставно не здійснив своєчасне повернення об`єкта оренди, що зумовлює необхідність його виселення у примусовому порядку, стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення повернення майна з оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 позов задоволено. Виселено Відділення громадської організації з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, на користь Департаменту. Стягнуто з Відділення громадської організації на користь Департаменту 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати, 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 частково скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024.

Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 наступним чином: «Позовні вимоги Департаменту до Відділення громадської організації про виселення та стягнення 172 804,84 грн задовольнити частково.

Зобов`язати Відділення громадської організації повернути нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, Департаменту в зв`язку з припиненням договору оренди нежитлового приміщення від 10.10.2005 № 278/4.

Стягнути з Відділення громадської організації на користь Департаменту неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 15 426,06 грн, 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 5 368,00 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Департаменту до Відділення громадської організації про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 138 834,50 грн».

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2024 року Департамент подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 скасувати в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання Відділення громадської організації повернути спірне нежитлове приміщення Департаменту, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про виселення Відділення громадської організації з нежитлового приміщення - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/5704/23 за касаційною скаргою Департаменту на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2025.

Відділення громадської організації у судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Відділенню громадської організації ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що Відділення громадської організації не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Відділення громадської організації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Департаменту, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до свідоцтва про право власності серії САЕ № 420268 від 10.06.2011 та витягу про державну реєстрацію прав від 18.07.2011 № 30648342 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення першого поверху № 810, загальною площею 26,6 кв. м, що розташовані по вул. Успенська, 52 у м. Одеса.

10.10.2005 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (у подальшому перейменовано на Департамент) (орендодавець) та Відділенням національного олімпійського комітету в Одеській області (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 278/4, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, 1-й поверх, загальною площею 26,9 кв. м, під розміщення організації (пункт 1.1).

Строк дії договору з 10.10.2005 до 01.09.2006 (пункт 1.2 договору).

У розділі 2 встановлено порядок розрахунків, розмір орендної плати та порядок її внесення тощо.

10.10.2005 за актом приймання-передачі приміщення об`єкт оренди було передано відповідачу у користування.

У подальшому, між сторонами договору оренди було укладено додаткові погодження та додаткові договори до цього договору, а саме: додаткові погодження від 18.05.2007, від 26.12.2008, від 06.05.2011, від 04.01.2012 та додаткові договори від 08.01.2013 № 5, від 20.01.2014 № 6, від 12.01.2015 № 7, від 15.01.2016 № 8, від 23.01.2017 № 9, від 23.03.2018 № 10, від 26.12.2018 № 11, від 23.12.2019 № 12, якими, зокрема, було внесено зміни до пункту 1.1 договору оренди щодо площі орендованого нежитлового приміщення, яку зменшено з 26,9 кв. м на 26,6 кв. м; а також неодноразово було продовжено термін дії договору оренди (до 31.12.2020).

28.03.2023 працівниками Департаменту здійснено обстеження нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 26, 6 кв. м. по вул. Успенській, 52 у м. Одеса, які знаходяться в користуванні орендаря за договором № 278/4 від 10.10.2005 року, за наслідками якого встановлено, що орендоване відповідачем приміщення зачинено, не використовується, доступу до нього немає, про що складено відповідний акт.

09.11.2023 Департаментом на адресу Відділення громадської організації направлено претензію з вимогами сплатити у місячний строк заборгованість з орендної плати в сумі 18 544,28 грн та неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 154 260,56 грн.

09.02.2024 Відділення громадської організації листом № 7 повідомило Департамент про те, що з 2020 року у Відділення громадської організації відсутній доступ до нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 26,6 кв. м, розташованого за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, у зв`язку із тим, що треті особи, які володіють частиною нежитлового приміщення, закрили вхід до орендованого ним приміщення.

Предметом позову у справі № 916/5704/23 є позовні вимоги про виселення Відділення громадської організації з орендованого ним нежитлового приміщення та стягнення 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати і 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Задовольняючи позов, суд першої інтенції, враховуючи встановлені обставини припинення 31.12.2020 дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та неповернення відповідачем переданого йому в оренду нежитлового приміщення в розпорядження власника, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про виселення відповідача з орендованого ним нежитлового приміщення як обґрунтованої та такої, що забезпечить поновлення порушеного права позивача як орендодавця.

Встановивши обставини несплати відповідачем орендної плати за період з січня 2018 року по грудень 2020 року, суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за вказаний період та з огляду на його правильність та обґрунтованість задовольнив позовну вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати.

Крім того, ураховуючи те, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна, суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, нарахованої за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.01.2021 по 30.11.2023, дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, та відповідно про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди. При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача про наявність підстав для зменшення зазначеної неустойки з огляду на відсутність правового механізму зменшення неустойки у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, погодився з його висновком про припинення 31.12.2020 дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, разом з тим, ураховуючи положення статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частини 1 статті 785 ЦК України, пункту 4. 7 договору оренди, відповідно до яких з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов`язок повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним, дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту в частині позовної вимоги про виселення відповідача з нежитлового приміщення та застосувавши принцип «суд знає закони» прийняв у цій частині нове рішення, яким задовольнив позовну вимогу про повернення власнику належного йому комунального майна після закінчення строку дії договору оренди. При цьому, суд апеляційної інстанції, ураховуючи встановлені обставини несплати відповідачем у період з січня 2018 року по грудень 2020 року орендної плати за договором оренди та невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна після закінчення дії договору оренди, погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати та неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі. Водночас, з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 щодо можливості зменшення за правилами частини 3 статті 551 ЦК України неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України, суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку доводам відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки, дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню, а тому скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки та прийняв в цій частині нове рішення про часткове задоволення зазначеної позовної вимоги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Відділення громадської організації повернути нежитлове приміщення, у зв`язку з припиненням договору оренди.

У поданій касаційній скарзі Департамент на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21, від 03.09.2024 у справі № 916/1194/23, від 23.10.2023 у справі № 916/3409/22, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав шляхом пред`явлення позовної вимоги про виселення у подібних правовідносинах.

За доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не враховано, що з огляду на закінчення строку дії договору оренди та обов`язок орендаря повернути майно орендодавцю після закінчення дії договору, у випадку невиконання зазначеного обв`язку, ефективним способом захисту прав орендодавця є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права та забезпечить повне та належне виконання рішення суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У справі, що розглядається, орендоване майно є комунальним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у відповідній редакції), який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.

Разом з цим, Закон України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», яким сторони керувалися при укладенні договору оренди, втратив чинність внаслідок набрання чинності Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», який введений в дію 01.02.2020.

Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, строк дії договору оренди закінчився 31.12.2020, до спірних орендних правовідносин підлягають застосування положення Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна».

Порядок продовження договору оренди встановлений статтею 18 зазначеного Закону, частиною 1 якої унормовано, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (частина 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За частинами 4, 5 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною 4 цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Згідно із частиною 7 цієї статті договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

За частиною 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його укладено.

У справі № 916/5704/23, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач не звертався до позивача (орендодавця) з заявою про продовження строку дії договору оренди у визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» строк та з дотриманням порядку подачі такої заяви, передбаченого цим Законом.

Урахувавши наведене та встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення 31.12.2020 договору оренди у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено, та відповідно відсутність у відповідача правових підстав для користування спірним нежитловим приміщенням.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Залежно від характеру та наслідків застосування способи захисту можуть бути спрямовані на підтвердження (засвідчення) права, що захищається, виникнення, припинення чи зміну правовідносин, попередження порушення права, припинення порушення, присудження майна.

За змістом пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що дія договору оренди, укладеного між Департаментом та Відділенням громадської організації, була припинена 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який договір було укладено.

Правові наслідки припинення договору оренди унормовані статтею 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до частини 1 якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Частиною 1 статті 785 ЦК України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов`язок повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що не зважаючи на припинення договору оренди у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення орендованого ним майна орендодавцю як його власнику, тобто продовжує користуватись спірним нежитловим приміщенням.

Посилаючись на припинення договору оренди та на приписи статті 785 ЦК України, позивач у позовній заяві вказував на наявність підстав для припинення користування відповідачем переданого в оренду нежитлового приміщення та повернення його в розпорядження власника. Спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного користування та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах. Спосіб, у який позивач виклав ці вимоги в позові (виселити відповідача з спірного нежитлового приміщення), не означає обрання неправильного способу захисту порушеного права на майно, яке було передано в оренду.

Отже, вимога про виселення відповідача є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи скаржника про обрання позивачем ефективного способу захисту прав в частині позовних вимог про виселення Відділення громадської організації з нежитлового приміщення, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

Ураховуючи наведене, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження.

За таких обставин оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати в частині задоволення позовної вимоги Департаменту про зобов`язання Відділення громадської організації повернути нежитлове приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги Департаменту про виселення Відділення громадської організації з нежитлового приміщення залишити в силі.

Верховний Суд зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведених обставин касаційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню в частині задоволення позовної вимоги Департаменту про зобов`язання Відділення громадської організації повернути нежитлове приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди з залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги Департаменту про виселення Відділення громадської організації з нежитлового приміщення. В решті оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 916/5704/23 в частині задоволення позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про зобов`язання Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області повернути нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, у зв`язку з припиненням договору оренди нежитлового приміщення від 10.10.2005 № 278/4 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 в частині задоволення позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, м. Одеса, залишити в силі.

3. В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 916/5704/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко