Постанова

від 27.02.2025 по справі 910/386/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/386/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - приватного підприємства "Золота Нива 1" - адвоката Білоголовської Л.А. (ордер АХ № 1206810 від 02.09.2024),

відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Лапій А.В. (довіреність від 13.01.2025),

третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ-Транс" - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 (суддя Гулевець О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді: Мальченко А.О. і Хрипун О.О.)

у справі № 910/386/22

за позовом приватного підприємства "Золота Нива 1" (далі - Підприємство)

до Залізниці,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМ-Транс" (далі - Товариство),

про стягнення 1 479 852,18 грн.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.02.2025 № 32.2-01/253 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді ОСОБА_1 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/386/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Ємець А.А. і Колос І.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернувся до суду з позовом до Залізниці про стягнення з відповідача на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" 1 479 852,18 грн, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачем допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом, у зв`язку з чим позивачу завдано шкоду у розмірі 739 926,09 грн. При цьому Підприємством на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявлено вимогу про стягнення із Залізниці 1 479 852,18 грн, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, у позові відмовлено повністю з посиланням, зокрема, на недоведення позивачем: факту понесення ним шкоди/збитків, оскільки позивач не надав доказів того, що понесені ним витрати не були відшкодовані йому третіми особами - покупцями продукції; порушення його прав відповідачем, оскільки договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні. Місцевий господарський суд також зазначив про суперечливу поведінку позивача при розгляді спору у справі.

Постановою Верховного Суду від 01.02.2024 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій у розгляді цієї справи не врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21, щодо понесення позивачем витрат через залучену ним особу (експедитора) по оплаті залізничних послуг за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також з оплати вартості робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням.

Касаційний суд звернув увагу на те, що відповідно до митних декларацій покупцем товару є виключно компаніяAGRO CORN LIMITED, з якою позивачем був укладений контракт від 09.01.2019 № ZN 09012019 про продаж товару на умовах СРТ (витрати на перевезення покладаються на продавця); названий контракт укладений до того, як перелік малодіяльних вантажних станцій був розміщений на сайті відповідача та до того, як відповідач розмістив на своєму сайті інформацію про затвердження наказу Залізниці від 09.01.2019 № 22.

Верховний Суд акцентував також увагу на тому, що укладання позивачем при здійсненні ним господарської діяльності вцілому контрактів з різним умовами поставки та за різною ціною, як і зміст відповідної заяви до Антимонопольного комітету України із вказівкою на зміст його порушеного права/інтересу самі по собі не можуть свідчити про суперечливість його поведінки у конкретних спірних правовідносинах. Натомість відповідно до рішення Антимонопольного комітету України у спірних правовідносинах саме відповідач зловживав своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг Залізниці).

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, позов задоволено з мотивів доведеності порушення Залізницею законодавства про захист економічної конкуренції та наявності складу цивільного правопорушення у діях Залізниці, про яке стверджує позивач, що є підставою для відшкодування заподіяної шкоди у подвійному розмірі відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статті 86 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування "вірогідність доказів" та застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права (13, 74, 77, 86, 91, 96 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору та підлягають скасуванню на підставі пунктів 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.02.2018 Залізниця (перевізник) та Товариство (замовник) уклали договір № 07415/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір надання послуг), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Крім того, обов`язком перевізника є, зокрема, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору.

За умовами Договору надання послуг:

- розмір плати за додаткові послуги, які виконуються за вільними тарифами, перелік яких наведений у додатках до цього договору, визначається перевізником. Зміни ставок за додаткові послуги, які виконуються за вільними тарифами, визначаються перевізником і доводяться замовнику шляхом розміщення інформації на офіційному сайті перевізника із зазначенням терміну введення їх у дію не раніше ніж через 30 календарних днів після оголошення (пункт 3.5);

- у разі прийняття нормативних актів, які змінюють умови надання послуг з перевезення вантажів та порядок їх сплати, сторони зобов`язані привести договір у відповідність до таких нормативних актів шляхом внесення необхідних доповнень і змін до цього договору (пункт 9.1);

- зміни й доповнення до цього договору оформлюються у письмовій формі, підписуються сторонами і стають невід`ємною частиною договору після підписання, якщо інше не передбачено цим договором. В односторонньому порядку перевізник має право внести зміни до додатків 1, 2, 3 цього договору або в інших випадках передбачених договором (пункт 9.2).

Відповідно до рішення правління Залізниці від 18.12.2018 № Ц-64/101 встановлено послугу з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням та встановлено за неї плату в розмірі 170,38 грн без ПДВ.

Згідно з наказом Залізниці від 09.01.2019 № 22 послуга з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням була введена в дію.

Залізниця та Товариство 01.03.2019 уклали додаткову угоду № 3/П3 до Договору надання послуг, якою доповнено розділ 2 новим підпунктом 2.1.20, відповідно до якого встановлено обов`язок замовника, зокрема, компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій: малодіяльна вантажна станція навантаження/вивантаження (станція надання послуг) Закомельська/Савинці, та відповідно доповнено додаток 1 до цього договору пунктом 13, зокрема, введено додаткову послугу, пов`язану з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами: подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням. Ціна за одиницю після коригування - 170, 38 грн без ПДВ за 1 вагон/1 кілометр.

Товариство (експедитор) та Підприємство (клієнт) 18.01.2019 уклали договір № 1801 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - Договір експедиційного обслуговування), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати надання транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (зернові, зернобобові, олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом. Розмір договірної ціни включає в себе: винагороду експедиторові, залізничний тариф, вартість виготовлення ЗПП, станційні збори, оформлення карантинних, ветеринарних сертифікатів, сертифікатів якості, сертифікатів ДІСХ, ТПП, ВТД, митних платежів, лабораторних досліджень продукції, послуги митного брокера, ПГВК.

У подальшому, 16.03.2019, 17.03.2019, 18.03.2019, 19.03.2019, 22.03.2019, 26.03.2019, 29.03.2019, 01.04.2019, 19.04.2019, 25.04.2019, 01.05.2019, 08.05.2019, 28.05.2019 Товариство та Підприємство уклали додаткові угоди (орендований парк) до Договору експедиційного обслуговування, якими сторони погодили, що клієнт доручає, а експедитор зобов`язується виконати перевезення пшениці по маршруту: станція Закомельська Південна залізниця - станція Миколаїв-вантажний (експорт) Одеська залізниця.

Протягом березня-травня 2019 року Підприємством при посередництві Товариства зі станції Закомельська залізничним транспортом відправлено 139 вагонів, у тому числі:

- 16-17.03.2019 - №№ 95781837, 95820049, 95784930, 95784864 (згідно з додатковою угодою від 16.03.2019 № 9 до Договору експедиційного обслуговування);

- 17.03.2019 - №№ 95781878, 95781829, 95819983, 95819975, 95784724, 95784112 (згідно з додатковою угодою від 17.03.2019 № 10 до Договору експедиційного обслуговування);

- 18.03.2019 - №№ 95784088, 95784773, 95784765, 95820031, 95784732, 95781811, 95785002, 95784807 (згідно з додатковою угодою від 18.03.2019 № 11 до Договору експедиційного обслуговування);

- 19.03.2019 - №№ 95784880, 95784955, 95784740, 95784906, 95820015, 95819942, 95784781, 95784138, 95784203 (згідно з додатковою угодою від 19.03.2019 № 12 до Договору експедиційного обслуговування);

- 22-25.03.2019 - №№ 95783973, 95783981, 95819934, 95783940, 95783965, 95784161, 95781886, 95784153, 95784039, 95784187, 95781902,95820023, 95784062, 95784179, 95784005, 95820007 (згідно з додатковою угодою від 22.03.2019 № 13 до Договору експедиційного обслуговування);

- 26-28.03.2019 - №№ 95784070, 95781845, 95784856, 95784120, 95781803, 95784989, 95784104, 95819967, 95784963, 95784823, 95781852, 95784849, 95784047 (згідно з додатковою угодою від 26.03.2019 № 14 до Договору експедиційного обслуговування);

- 29-31.03.2019 - №№ 95784203, 95784138, 95819942, 95820015, 95784765, 95784773, 95784088, 95784807, 95785002, 95784146 (згідно з додатковою угодою від 29.03.2019 № 15 до Договору експедиційного обслуговування);

- 01-02.04.2019 - №№ 95819983, 95819975, 95784724, 95784112, 95784971, 95784948, 95784013 (згідно з додатковою угодою від 01.04.2019 № 16 до Договору експедиційного обслуговування);

- 19-23.04.2019 - №№ 95784724, 95784088, 95784807, 95785002, 95784203, 95784773, 95784765, 95784138, 95783957, 95784872, 95819942,95820015,95784914,95784757, 95781878, 95781829, 95781837, 95783932, 95784054, 95784187, 95784971 (згідно з додатковою угодою від 19.04.2019 № 18 до Договору експедиційного обслуговування);

- 25.04.2019 - №№ 95784732, 95781811, 95784781, 95784930, 95784864 (згідно з додатковою угодою № 19 від 25.04.2019 до Договору експедиційного обслуговування);

- 01.05.2019 - №№ 95781902, 95784153, 95784906, 95784880, 95784005, 95820007, 95820031, 95784955 (згідно з додатковою угодою від 01.05.2019 № 20 до Договору експедиційного обслуговування);

- 08-14.05.2019 - №№ 95781852, 95784849, 95784047, 95784989, 95784963, 95781803, 95781860, 95784716, 95781886, 95784922, 95781545,95784856, 95819934, 95783940, 95783965, 95784161, 95783981, 95784070, 95784104, 95819967 (згідно з додатковою угодою від 08.05.2019 № 21 до Договору експедиційного обслуговування);

- 28.05.2019 - №№ 95784765, 95784138, 95783957, 95784872, 35781837, 95784914, 95784757, 95781878, 95781829, 95784187, 95784971, 95784930 (згідно з додатковою угодою від 28.05.2019 № 23 до Договору експедиційного обслуговування).

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг): № ОУ-0000086 від 27.03.2019, № ОУ-0000087 від 27.03.2019, № ОУ-0000088 від 27.03.2019, № ОУ-0000089 від 27.03.2019, № ОУ-00000103 від 02.04.2019, № ОУ-00000106 від 02.04.2019, № ОУ-0000137 від 19.04.2019, № ОУ-0000141 від 19.04.2019, № ОУ-0000179 від 16.05.2019, № ОУ-0000182 від 16.05.2019, № ОУ-0000199 від 24.05.2019, № ОУ-0000202 від 24.05.2019, № ОУ-0000228 від 19.06.2019, складених і підписаних Товариством та Підприємством, загальна вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 3 592 801,08 грн, з яких вартість послуги з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням - 739 926,09 грн з ПДВ.

Підприємством оплачено послуги Товариства, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Відповідно до переліків № 20190317 від 17.03.2019, № 20190318 від 18.03.2019, № 20190319 від 19.03.2019, № 20190322 від 22.03.2019, № 20190324 від 24.03.2019, № 20190325 від 25.03.2019, № 20190326 від 26.03.2019, № 20190327 від 27.03.2019, № 20190328 від 28.03.2019, № 20190331 від 31.03.2019, № 20190401 від 01.04.2019, № 20190402 від 02.04.2019, № 20190403 від 03.04.2019, № 20190419 від 19.04.2019, № 20190421 від 21.04.2019, № 20190423 від 23.04.2019, № 20190425 від 25.04.2019, № 20190426 від 26.04.2019, № 20190502 від 02.05.2019, № 20190509 від 09.05.2019, № 20190510 від 10.05.2019, № 20190511 від 11.05.2019, № 20190512 від 12.05.2019, № 20190515 від 15.05.2019, № 20190529 від 29.05.2019 філії Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень Залізницею проведено списання з рахунку Товариства зі спеціальним режимом використання через філію Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень вартості послуги "за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням i вивантаженням" вагонів, якi відправлені Підприємством за допомогою Товариства у сумі 739 926,09 грн з ПДВ.

Понесення зазначених витрат Підприємством за цю послугу також підтверджується листом Залізниці від 20.12.2019 № ЦЦО-13/1109.

Отже, як зазначає Підприємство, Залізницею проведено списання з рахунку Товариства зі спеціальним режимом використання вартості послуги "за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" щодо вагонів: №№ 95781837, 95820049, 95784088, 95784955, 95783981, 95781902, 95784120, 95784047, 95785002, 95784732, 95784203, 95784757, 95784153, 95784047, 95784856, 95784765, 95784930, 95784773, 95784740, 95819934, 95820023, 95781803, 95784203, 95784146, 95781811, 95784773, 95781878, 95784906, 95784989, 95819934, 95784138, 95784864, 95784765, 95784906, 95783940, 95784062, 95784989, 95784138, 95819983, 95784781, 95784765, 95781829, 95784880, 95784963, 95783940, 95783957, 95781878, 95820031, 95820015, 95783965, 95784179, 95784104, 95819942, 95819975, 95784930, 95784138, 95781837, 95784005, 95781803, 95783965, 95784872, 95781829, 95784732, 95819942, 95784161, 95784005, 95819967, 95820015, 95784724, 95784864, 95783957, 95783932, 95820007, 95781860, 95784161, 35781837, 95819983, 95781811, 95784781, 95781886, 95820007, 95784963, 95784765, 95784112, 95784724, 95784872, 95784054, 95820031, 95784716, 95783981, 95784914, 95819975, 95785002, 95784138, 95784153, 95784070, 95784823, 95784773, 95784971, 95784088, 95819942, 95784187, 95784955, 95781886, 95784070, 95784757, 95784724, 95784807, 95784203, 95784039, 95781845, 95781852, 95784088, 95784948, 95784807, 95820015, 95784971, 95781852, 95784922, 95784104, 95781878, 95784112, 95784880, 95783973, 95784187, 95784856, 95784849, 95784807, 95784013, 95785002, 95784914, 95781902, 95784849, 95781545, 95819967, 95781829, 95784187, 95784971, 95784930, які відправлені Підприємством через Товариство у сумі 739 926,09 грн з ПДВ.

Підприємство 20.03.2020 звернулося до Антимонопольного комітету України із заявою № б/н про порушення Залізницею законодавства про захист економічної конкуренції, які полягають у зловживанні монопольним становищем на ринку перевищення вантажів залізничним транспортом, шляхом встановлення послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням".

Листом за вих. № 130-29/02-4556 від 30.03.2020 Антимонопольний комітет України повідомив Підприємство, що комітетом розглядається справа № 130-26.13/102-19 за ознаками вчинення Залізницею порушень, передбачених частиною першою статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

За результатами розгляду справи № 130-26.13/102-19 Антимонопольним комітетом України 06.08.2020 винесено рішення № 470-р, згідно з яким:

- визнано, що Залізниця протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100%;

- визнано, що дії Залізниці, які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг Залізниці), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку;

- зобов`язано Залізницю припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення;

- за порушення, зазначене в пункті 2 рішення, на Залізницю накладено штраф у розмірі 18 282 400,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Антимонопольного комітету України № 470-р, Залізниця частково оскаржила його до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/15766/20 від 27.01.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та постановою Верховного Суду від 12.10.2021, у позові відмовлено.

Судами під час розгляду справи № 910/15766/20, зокрема, встановлено, що дії перевізника (Залізниці) створюють для суб`єктів господарювання, які уклали відповідні типові договори й користуються послугами Залізниці з перевезення вантажів, різні умови, оскільки суб`єкти господарювання, які здійснюють приймання/відправлення вантажів зі станцій, які визначені малодіяльними, змушені укладати додаткові угоди до договорів та сплачувати різну вартість за фактично одну послугу - приймання/відправлення вантажів. Суб`єкти господарювання, які використовують малодіяльні станції, також сплачують різну вартість послуги залежно від відстані такої станції до найближчої немалодіяльної. Суб`єкти господарювання, які мають можливість сформувати маршрутну відправку, не сплачують вартість послуги, на відміну від тих, які не мають такої можливості.

Підприємство зазначає, що воно є кінцевим споживачем послуги Залізниці з перевезення вантажів і саме на нього покладено обов`язок зі сплати вартості послуг Залізниці. У свою чергу, Товариство є лише посередником між Підприємством та Залізницею при відправленні вантажу залізничним транспортом, тож саме Підприємство внаслідок вчинення Залізницею порушення законодавства про захист економічної конкуренції понесло необґрунтовані витрати на оплату послуги "з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" за встановленої її вартості в розмірі 170,38 грн за 1 вагон/1 кілометр без ПДВ, а з 16.05.2019 - в розмірі 173,11 грн за 1 вагон/1 кілометр без ПДВ, в загальній сумі 739 926,09 грн (з ПДВ).

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності та/або відсутності підстав для стягнення з відповідача на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

За результатами нового розгляду справи, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.02.2024, суди попередніх інстанцій задовольнили позов у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Законом України "Про захист економічної конкуренції" не передбачено порядку (механізму) відшкодування шкоди, а тому у даному випадку слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Близька за змістом правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19 та від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

За висновками судів, наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, стверджуваного Підприємством, підтверджується з огляду на те, що:

- вина та протиправна поведінка Залізниці встановлені судовими рішеннями у межах розгляду справи № 910/15766/20, а тому такі обставини в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Вина та протиправна поведінка полягає у займанні монопольного становища та порушенні Залізницею законодавства про захист економічної конкуренції - визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням", що встановлено Рішенням АМКУ № 470-р від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19;

- про наявність шкоди Підприємства свідчить те, що кошти за послугу "за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" у сумі 739 926,09 грн було спершу стягнуто з Товариства як посередника, а потім стягнуто з Підприємства як власника товару на користь Товариства, що підтверджується платіжними дорученнями: № 223 від 27.03.2019, № 224 від 27.03.2019, № 225 від 27.03.2019, № 226 від 27.03.2019, № 3454 від 01.04.2019, № 3455 від 01.04.2019, № 3548 від 19.04.2019, № 3550 від 19.04.2019, № 3639 від 16.05.2019, № 3640 від 16.05.2019, № 3676 від 24.05.2019, № 3677 від 24.05.2019, № 3792 від 19.06.2019;

- причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає у тому, що сплата коштів Підприємством у розмірі 739 926,09 грн у якості послуг "за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням i вивантаженням", стала наслідком саме протиправної поведінки Залізниці по запровадженню цієї послуги.

Таким чином, суди попередніх інстанцій виснували обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, оскільки Підприємство понесло витрати у сумі 739 926,09 грн за спірну послугу, відносно якої в подальшому рішенням Антимонопольного комітету України № 470-р від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20, яке набрало законної сили, підтверджено, що введення та встановлення вартості цієї послуги є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг Залізниці), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку, а отже наявна шкода, що знаходиться у прямій причинно-наслідковій залежності від протиправної поведінки відповідача.

При цьому судами відхилено доводи Залізниці про те, що Підприємству відшкодовано вартість послуг по транспортуванню, в тому числі послуги з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за рахунок збільшення вартості продукції, відправленої GLOBUS AGRO CORN LIMITED з огляду на таке.

Судами на підставі дослідження копій митних декларацій з`ясовано, що покупцем товару, який перевозився Залізницею за накладними є GLOBUS AGRO CORN LIMITED.

Матеріалами справи підтверджено, що між Підприємством та GLOBUS AGRO CORN LIMITED укладений Контракт ZN 09012019 від 09.01.2019, відповідно до якого Підприємство зобов`язалося поставити, а GLOBUS AGRO CORN LIMITED прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію врожаю 2016, 2017, 2018, 2019 років, країна походження - Україна.

Відповідно до Специфікацій, укладених до Контракту ZN 09012019 від 09.01.2019 поставка товару здійснюється залізничним або автомобільним транспортом на умовах CPT (перевезення оплачено до), місце поставки (Пункт призначення): ТОВ МСП "Ніка-Тера", м. Миколаїв та/або Миколаївський морський торгівельний порт (зерновий термінал ТОВ "Грінтур-Екс") та/ або ДП "Морський торгівельний порт Южний" та/ або ДП "Одеський морський торгівельний порт" та/або ДП "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" та/або ТОВ "ІЗТ", Чорноморськ.

Відповідно до міжнародних правил Інкотермс 2010 термін СРТ (Carriage Paid То) (... named place of destination), або Фрахт/перевезення оплачені до (...назва місця призначення) означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з перевезенням товару до названого пункту призначення.

Отже, умови СРТ виключають включення вартості доставки товару до місця призначення до вартості товару. Це додаткові витрати продавця.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21, на необхідності врахування висновків у якій, зазначав Верховний Суд при направленні цієї на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховано пояснення позивача, що Контракт ZN 09012019 від 09.01.2019 укладений до того, як перелік малодіяльних вантажних станцій був розміщений на сайті відповідача (28.02.2019) та до того, як відповідач розмістив на своєму сайті інформацію (14.01.2019) про затвердження наказу Залізниці від 09.01.2019 № 22, відповідно до якого послуга вводиться в дію з 14.01.2019.

Оскільки наявні в матеріалах справи докази не доводять обставин щодо включення витрат за надання послуги "за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням i вивантаженням" до загальної вартості реалізованого позивачем товару GLOBUS AGRO CORN LIMITED, суди відхилили відповідні доводи Залізниці.

Натомість Залізниця не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, які обумовили задоволення позовних вимог.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Залізниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статті 86 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування "вірогідність доказів" та застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (про те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний).

На думку скаржника, неправильність застосування норми статті 86 ГПК України полягає у тому, що суди надали перевагу стандарту вірогідності доказів, не перевіривши докази на відповідність ознакам належності, допустимості та достовірності, зокрема, не звернули увагу, що надані Підприємством докази - копії листів GLOBUS AGRO CORN LIMITED від 01.11.2018 та від 11.03.2019, є недостовірними та недопустимими.

За твердженнями скаржника, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються виключно на цих доказах, тоді як, Залізниця в процесі розгляду справи судами піддавала сумніву ці докази та наголошувала на "штучності" їх створення.

Відсутність цих доказів, на думку Залізниці, повністю спростовує позицію Підприємства та висновки судів попередніх інстанцій про доведеність факту завдання шкоди, оскільки покупець не погодив збільшення вартості товару внаслідок запровадження Залізницею спірної послуги.

Вважає поведінку позивача у цьому контексті суперечливою, оскільки Підприємство спочатку заявляло про наявність у нього оригіналів цих доказів, однак, в подальшому, заперечувало їх наявність з посиланням на їх втрату у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, веденням бойових дій за місцем знаходження позивача (Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Забавне, вул. Харківська, 1 "Б").

Надаючи оцінку цим доводам Залізниці, касаційний суд зазначає, що наведені висновки Верховного Суду у справах № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17, № 924/233/18, № 129/1033/13-ц є релевантними до спірних правовідносин, оскільки дотримання судами стандарту доказування та застосування статті 86 ГПК України здійснюється безвідносно до предмета та підстав позову у конкретній справі, його суб`єктного складу.

Однак, за результатами перегляду цієї справи в касаційному порядку не вбачається неврахування судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень зазначених висновків Верховного Суду щодо дотримання стандартів доказування та застосування, зокрема, статті 86 ГПК України.

Так, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що висновки судів про доведеність складу цивільного правопорушення зі сторони Залізниці ґрунтуються на оцінці поданих учасниками справи доказів у їх сукупності, а не лише на оцінці листування Підприємства з GLOBUS AGRO CORN LIMITED, як безпідставно зазначає скаржник.

Висновок судів про доведеність заподіяння шкоди зроблено судами виходячи з встановлення обставин того, що Підприємство понесло витрати у сумі 739 926,09 грн за спірну послугу, відносно якої в подальшому рішенням Антимонопольного комітету України № 470-р від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20, яке набрало законної сили, підтверджено, що введення та встановлення вартості цієї послуги є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Ці обставини встановлені на підставі дослідження рішення Антимонопольного комітету України № 470-р від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19, судових рішень у справі № 910/15766/20, умов Договорів надання послуг та експедиційного обслуговування, укладених до них додаткових угод, актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), митних декларацій, листування тощо.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що дослідження листування Підприємства з GLOBUS AGRO CORN LIMITED здійснювалося з урахуванням доводів/заперечень учасників справи щодо включення позивачем вартості спірної послуги до вартості реалізованої ним продукції, оскільки:

- листом від 01.11.2018 GLOBUS AGRO CORN LIMITED повідомляло Підприємство про готовність укласти контракт на поставку сільськогосподарської продукції;

- листом від 11.03.2019 GLOBUS AGRO CORN LIMITED зазначало, що збільшення ціни пшениці, яка поставляється Підприємством, у зв`язку зі збільшенням вартості доставки залізничним транспортом, є неприйнятним для GLOBUS AGRO CORN LIMITED.

Однак зазначене листування не мало вирішального значення у розгляді цього спору з огляду на з`ясування судами попередніх інстанцій обставин того, що Контракт ZN 09012019 від 09.01.2019 укладений ще до запровадження та введення в дію Залізницею спірної послуги, що свідчить про неможливість її врахування у вартості реалізованої Підприємством GLOBUS AGRO CORN LIMITED продукції.

Судами також з`ясовано, що за Контрактом ZN 09012019 від 09.01.2019 поставка Підприємством GLOBUS AGRO CORN LIMITED товару здійснювалася на умовах СРТ, які виключають включення вартості доставки товару до місця призначення до вартості товару і такі витрати є додатковими витратами продавця.

Посилання Залізниці на обставини включення витрат за надання спірної послуги до загальної вартості реалізованого Підприємством товару GLOBUS AGRO CORN LIMITED, суди відхилили за недоведеністю.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

З огляду на наведене Верховний Суд висновує, що у розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Порушень порядку надання та отримання доказів Судом не встановлено.

Аргументи ж скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статті 86 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування "вірогідність доказів" та застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах, які наводить скаржник, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог частини другої статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, оскільки оскаржувані судові рішення у питанні дотримання стандартів доказування та застосування статті 86 ГПК України відповідають висновкам Верховного Суду про які зазначає скаржник у касаційній скарзі.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Залізниця у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази.

Верховний Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначеного у пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Залізниця у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - копій листів GLOBUS AGRO CORN LIMITED від 01.11.2018 та від 11.03.2019, за відсутності їх оригіналів.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Однак, як вже частково зазначалося Верховним Судом, висновки судів про доведеність складу цивільного правопорушення зі сторони Залізниці ґрунтуються на оцінці поданих учасниками справи доказів у їх сукупності, а не на оцінці листування Підприємства з GLOBUS AGRO CORN LIMITED.

Судами з`ясовано, що включення витрат за надання спірної послуги до загальної вартості реалізованого Підприємством товару GLOBUS AGRO CORN LIMITED не підтверджується матеріалами справи. Дослідження листування Підприємства з GLOBUS AGRO CORN LIMITED здійснювалося виключно з урахуванням доводів/заперечень учасників справи щодо включення позивачем вартості спірної послуги до вартості реалізованої ним продукції та, за висновками судів, листування не підтверджує цих обставин.

Отже, суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі цих доказів. У розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Верховний Суд акцентує на тому що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктах 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги Залізниці не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що доводи Залізниці, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Залізницею у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/386/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос