Рішення

від 18.02.2025 по справі 146/1177/24

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/1177/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Скаковської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ремізової Т.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Балдинюк І.М.,

неповнолітнього ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Вказав, що в період шлюбу із відповідачем у них народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. 05 жовтня 2020 року між ним та ОСОБА_4 було розірвано шлюб. Після розірвання шлюбу син проживає біля нього, знаходиться на його повному утриманні, навчанням та вихованням сина займається він. Враховуючи те, що від встановлення факту самостійного виховання дитини до 18 років залежить виникнення права позивача, передбаченого ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він звернувся до суду, в якому просить визначити місце проживання дитини разом з ним та встановлення факту самостійногго виховання дитини.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 листопада 2024 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

10 грудня 2024 року ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просить його задовольнити. Пояснив, що після розірвання шлюбу з відповідачкою, син проживає біля нього. Колишня дружина виїхала за кордон, вихованням дитини не займається. Наголосив, що встановлення факту самостійного виховання дитини йому потрібно для вільного пересування та для того щоб працювати на роботі.

Представник позивача - адвокат Дунаєв І.Б. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Пояснив, що позивач займається вихованням сина сам, відповідачка знаходиться за кордоном, відповідачка фінансово сина не підтримує.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась по невідомій суду причині, про причини неявки суд не повідомила, про дату час та місце слухання справи повідомлялася оголошенням на сайті суду.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, постановивши по справі заочне рішення.

Представник третьої особи служби у справах дітей Вапнярської селищної ради Балдинюк І.М. в судовому засіданні не заперечує проти задоволення позову. Висновки органу опіки та піклування підтримує повністю. Пояснила, що органом опіки були зібрані документи про те, що ОСОБА_1 дійсно займається вихованням сина ОСОБА_3 самостійно, для виховання та розвитку дитини створені всі належні умови, а саме дитина має власну кімнату, телефон, ноутбук. Дитина відкрита, йде на контакт. Денис паовідомив, що батько займається його вихованням та утримує його фінансово. Також вказав, що з матір`ю спілкується дуже рідко. Мати дитини перебуває за кордоном.

Опитаний в ході судового засідання неповнолітній ОСОБА_3 пояснив, що він проживає з батьком, мати не проживає з ними. Батько відвідує батьківські збори, шкільні свята та забезпечує всім необхідним. З матір`ю спілкується по телефону дуже рідко, коли сам зателефонує, мати сама не телефонує.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про слухання справи.

Вислухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2020 року було розірвано (а.с.8-9).

В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).

З довідки № 098 від 24 травня 2024 року виданої виконавчим комітетом Вапнярської селищної ради на гр. ОСОБА_1 видно, що останній проживає в АДРЕСА_1 , компроментуючими матеріалами селищна рада не володіє (а.с.14).

\ В довідці виданої Вапнярським ліцеєм № 2 Вапнярської селищної ради зазначено, що ОСОБА_3 навчається у 9 класі Вапнярського ліцею № 2, батько ОСОБА_1 дійсно займається вихованням дитини, відвідує школу, цікавиться навчанням дитини, бере активну участь у батьківських зборах, класних заходах, так як мати перебуває за кордоном і участі в шкільному житті не бере ( а.с.13).

Згідно довідки виданої КНП «Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» виданої на ОСОБА_3 , за медичною допомогою завжди приходить з батьком. Мати перебуває за кордоном, не бере участі у здоров`ї свого сина (а.с. 12).

З копії акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 23 травня 2024 року встановлено, що дитина проживає з батьком та знаходиться на його утриманні (а.с.11).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , орган опіки та піклування, вважає за доцільне підтвердити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 (а.с.16).

Також судом оглянуто копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , з якого видно, що позивач ОСОБА_1 уклав шлюб 17 серпня 2023 року з ОСОБА_5 (а.с.72).

Так, відповідно до ст.3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці, а також несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

На підставі ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

На підставі ч.5 ст.150 СК України передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

За ч.1 ст.151 СК батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч.ч.2,3 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 141 СК України, встановлюється рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За загальним правилом розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.1 ст.180, ч.1 ст.181 СК України. батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини відповідно до ч.8 ст.7 СК України та ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства».

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування відповідно до ч.4,5 ст.19 СК України.

Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

При цьому доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане із настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Таким чином суд вказує, що незважаючи на проживання матері окремо від дитини, це не впливає на обов`язок ОСОБА_4 піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, а також на її обов`язок утримувати неповнолітнього сина до досягнення ним повноліття. Натомість, на підставі встановлених судом обставин справи вбачається, що відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки щодо неповнолітньої дитини.

Представниками служби у справах дітей було підтверджено факт самостійного виховання позивачем неповнолітнього сина. Судом було враховано встановлені обставини справи, за якими неповнолітній син сторін, з 2020 року постійно проживає із батьком. У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 фактично одноосібно утримує та виховує свого сина, оскільки доказів утримання спільної для сторін дитини з боку матері суду не було надано.

Враховуючи встановлені судом обставини, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, з метою надання батьку більших повноважень з приводу виховання неповнолітнього сина, на переконання суду слід задовольнити позовні вимоги останнього, встановивши факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 його неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.

Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною 1 ст. 161 СК України визначено, що мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до статей 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Згідно з ч.1 ст. 161 СК України, мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає і мати дитини не вимагала зміни його місця проживання.

Після звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із батьком суду не надано.

Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживає разом з ним, між батьками дітей виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання непонолітньої дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.

Щодо висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради від 12 серпня 2024 року щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі № 758/9245/22 зазначив, що висновок органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновку органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Процесуально висновок органу опіки та піклування не є рішенням, а носить рекомендаційний характер та може бути врахований на розсуд суду.

Висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкту владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, так як не породжує жодних юридичних наслідків, не впливає на права та обов`язки сторін, а є носієм доказування при наявності цивільного спору, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування, має рекомендаційний характер.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради щодо доцільності проживання дитини разом з батьком, позивачем у справі, та оцінює його лише як доказ у даній справі, який носить для суду суто рекомендаційний характер без породження певних правових наслідків.

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком заявлений позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Крім того, суд звертає увагу на те, що хлопчик досягнув чотирнадцяти років, тому в розумінні ч.3 ст. 160 СК України, має право сам обирати з ким з батьків проживати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112, 114, 141, 150, 160, 161 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 258, 259, 264, 265, 280 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною - задовольнити частково.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 26 лютого 2025 року.

Суддя: І. В. Скаковська