Рішення

від 18.02.2025 по справі 146/1881/24

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/1881/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Скаковської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ремізової Т.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Балдинюк І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Томашпіль цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Служба у справах дітей Вапнярської селищної ради про розірвання шлюбу між подружжям та визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2021 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 у Тульчинському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Від шлюбу у сторін народились ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 донька ОСОБА_4 . Діти проживають та знаходяться на її утриманні. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, оскільки спільне життя з відповідачем не склалося, сім`я фактично розпалась, подружжя припинили шлюбно-сімейні відносини та збереження сім`ї суперечить інтересам позивача. Просить визначити місце проживання дітей з нею.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 листопада 2024 року у даній справі відкрито провадження.

Ухвалою суду від 28 січня 2025 року закрито підготовче провадження по справі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, просить його задовольнити. Пояснила, що з відповідачем два роки не проживає, збереження сім`ї і подальше проживання з відповідачем є неможливим. Також просить визначити місце проживання дітей з нею. Наголосила, що хоч наразі спору немає, але в майбутньому він може виникнути, оскільки відповідач про це не раз зазначав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно через електронний суд.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, постановивши по справі заочне рішення.

Представник третьої особи служби у справах дітей Вапнярської селищної ради Балдинюк І.М. в судовому засіданні пояснила, що в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей не заперечує. Висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей підтримує.

Заслухавши пояснення позивачки, представника третьої особи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Судом встановлено, що сторони 30 квітня 2021 року уклали шлюб, який був зареєстрований у Тульчинському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №61, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Від шлюбу у сторін народились ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.9,10).

В довідці про склад сім`ї зазначено, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 з дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.16).

Також позивачка надала копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого видно, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.12).

Так, відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 СК.

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст.115 СК - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності,поваги до себе.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей, суд зазначає наступне.

Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною 1 ст. 161 СК України визначено, що мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до статей 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Згідно з ч.1 ст. 161 СК України, мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дітей був ініційований матір`ю дітей, з якою діти і так фактично проживають і батько дітей не вимагав зміни їх місця проживання.

Після звернення позивачки до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей, відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дітей разом з собою, не звертався, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання малолітніх дітей із батьком суду не надав.

Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей, які фактично проживали і проживають разом з нею, між батьками дітей виник спір саме щодо їх місця проживання, оскільки батько малолітніх дітей не вимагав від матері дитини змінити її місце проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з собою.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.

Щодо висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради від 27 січня 2025 року щодо доцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з маті`рю, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі № 758/9245/22 зазначив, що висновок органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновку органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Процесуально висновок органу опіки та піклування не є рішенням, а носить рекомендаційний характер та може бути врахований на розсуд суду.

Висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкту владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, так як не породжує жодних юридичних наслідків, не впливає на права та обов`язки сторін, а є носієм доказування при наявності цивільного спору, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування, має рекомендаційний характер.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради щодо доцільності проживання дітей разом з матір`ю, позивачем у справі, та оцінює його лише як доказ у даній справі, який носить для суду суто рекомендаційний характер без породження певних правових наслідків.

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дітей та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру заявлених та задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1211,20 грн, враховуючи часткове задоволення заявлених до відповідача позовних вимог, а саме задоволення однієї позовної вимоги .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112, 114, 141, 150, 160, 161 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 137, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Служба у справах дітей Вапнярської селищної ради про розірвання шлюбу між подружжям та визначення місця проживання дітей, задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 30 квітня 2021 року Тульчинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), актовий запис № 61 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 судові витрати в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 26 лютого 2025 року.

Суддя: І. В. Скаковська