Рішення від 27.02.2025 по справі 754/3461/24

Номер провадження 2/754/200/25

Справа №754/3461/24

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2025 року суддя Деснянського районний суд міста Києва Буша Н.Д., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , директор Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2024 року головуючою суддею з розгляду цієї справи визначено суддю Гринчак О.І.

Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва Гринчак О.І. від 11.03.2024 року заявлено самовідвід, вказану цивільну справу передано для повторного автоматизованого розподілу справи в порядку ст. ст. 14, 33 ЦПК України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024 року справу було передано для розгляду судді Буша Н.Д., підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи «самовідвід».

Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 18.03.2024 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Позов мотивований тим, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 наказом №76-К від 04.03.2023 року було прийнято на посаду асистента вчителя за строковою угодою з 04.09.2023 року по 04.09.2024 рік в Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №202 з поглибленим вивченням природничо-матемтичних наук Деснянського району м. Києва.

Наказом №11-К від 05.02.2024 року позивача було звільнено з роботи 05.02.2024 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Про вказане звільнення також був внесений відповідний запис в трудову книжку позивача. При цьому в наказі про звільнення не вказані підстави, копія наказу про звільнення та трудова книжка не були видані позивачу в день звільнення, також в день звільнення не був проведений розрахунок.

05.02.2024 року позивача було викликано до кабінету директора школи, в якому заступник директора з навчальної роботи ОСОБА_3 в присутності директора ОСОБА_2 повідомила про незадовільну роботу позивача з окремим учнем, на що скаржиться його матір, у зв`язку з чим наказала їй звільнитись, написати заяву, яку позивач під тиском та диктовку ОСОБА_3 написала.

Даний наказ прийнятий з порушенням трудового законодавства, оскільки заява про звільнення була написана при відсутності власного внутрішнього волевиявлення, за вказівкою посадової особи відповідача, під впливом психологічного тиску. Наказ про звільнення позивач вважає безпідставним та таким, що було прийнято з порушенням норм чинного трудового законодавства, а тому позивач вважає, що він підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі.

Після розмови з адміністрацією з шаленим психологічним тиском, через перенесений психо-емоційний стрес у позивача стався нервовий зрив, позивач потрапила до лікарні, і наразі проходить курс лікування.

Позивача звільнено з роботи 05.02.2024 року, трудову книжку вона отримала у відповідача лише 13.02.2024 року.

Згідно довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 розмір заробітної плати позивача за останні чотири місяці перед звільненням становив: за вересень 2023 року - 12 162, 40 грн., за жовтень 2023 року - 8 825,13 грн.; за листопад 2023 року - 12 476,28 грн.; за грудень 2023 року - 21 845,55 грн., тобто середній заробіток позивача становить 13 827,34 грн.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати наказ директора шкоди, яким позивача звільнено за власним бажанням, незаконним та скасувати його; поновити позивача на посаді асистента вчителя; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.02.2024 року до дня ухвалення рішення про поновлення но работі; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 грн.

10.04.2024 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обгрунтовано тим, що відповідно до наказу СШ №202 від 04.09.2023 року №76-К позивач була прийнята на посаду асистента вчителя за строковою угодою з 04.09.2023 року по 04.09.2024 року.

04.09.2023 року позивача було ознайомлено під власний підпис з вимогою посадової інструкції асистента вчителя. Таким чином, вважають, що власноручний підпис засвідчив факт ознайомлення ОСОБА_1 із посадовою інструкцією асистента вчителя та її погодження з умовами роботи, обсягом завдань, прав та обов`язків, відповідльністю, кваліфікаційними вимогами, яким повинен відповідати асистент вчителя.

На момент укладення з позивачем строкового трудового договору, ОСОБА_1 не в повній мірі відповідала наведеним вище вимогам посадовій інструкції. Так, відповідно до наданої позивачем копії наказу від 04.09.2023 року №76-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 , педагогічний стаж ОСОБА_1 був відсутній, вища освіта відсутня, ОСОБА_1 мала диплом молодшого спеціаліста (студентка, освітній ступень-бакалавр).

Відповідно до довідки Українського державного університету імені Михайла Драгоманова від 13.11.2023 року №659/з ОСОБА_1 є студенткою 3 курсу, навчається на заочній формі навчання за освітнім ступенем бакалавр, факультету спеціальної та інклюзивної осіти за спеціальністю логопедія, термін навчання до 30.06.2025 року.

Відповідно до наказу СШ №202 від 04.09.2023 року №163 "Про затвердження команди психолого-педагогічного супроводу учня 2-В класу ОСОБА_4 " затверджений склад учасників команди психолого-педагогічного супроводу учня 2-В классу у складі 8 фахівців - заступника директора, класоводу 2-В классу, вчителя фізичної культури, асистента вчителя ( ОСОБА_1 ), практичного психолога, соціального педагога, медичної сестри та мами учня - ОСОБА_5 . Наказом були чітко розподілені функції між членами команди, у тому числі визначені функції асистента вчителя ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом цього наказу під підпис.

Позивач пропрацювала фактично 4 місяці, 27-29 грудня 2023 року брала відпустку за свій рахунок, з 15 січня по 03 лютого 2024 року знаходилась у додатковій відпусці на період складня сесії, 05 лютого 2024 року звільнилась за власним бажанням. Протягом цього часу позивач не виконувала вимоги посадової інструкції, наказу №163, так і рекомендацій щодо учня з особливими потребами. Склалося стійке враження, що вибір ОСОБА_1 майбутньої професії бути корекційним педагогом помилковий, вона не відповідає кваліфікаційним вимогам з професійної точки зору - у неї відсутні розвинені комунікативні та організаційні здібності, навички розв`язання конфліктних ситуацій.

Крім цього, психічний стан здоров`я не дає змогу виконувати ОСОБА_1 в повному обсязі професійні обов`язки педагога. Про це відповідач вважав за необхідне повідомити ректора Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, де навчається ОСОБА_1 .

Так у листі від 22.03.2024 року №01-20/57 на ім`я Ректора зазначається зокрема, що "Будучи асистентом вичтеля і знаходячись щодня на уроках классу, ОСОБА_1 жодного разу не змогла відтворити хоча б фрагмент уроку, щоб дати можливість вчителеві індивідуально попрацювати з інклюзивною дитиною (що входить у посадові обов`язки асистента вчителя). ОСОБА_1 як асистент вчителя і член команди супроводу не брала участі у створенні адаптацій до навчальної програми, поклала цей обов`язок тільки на вчителя классу. Ми з розумінням відносились до молодого спеціаліста, але майбутній корекційний педагог ніяк не бажав хоча б трохи знайомитись з роботою".

За час роботи заступник директора з навчальної роботи ОСОБА_3 постійно надавала допомогу позивачу, вчила її вести документацію, надавала зразки, за якими асистент вчителя працює, прохала готувати індивідуальні завдання сумісно із вчителем класу, мати постійний зв`язок із мамою учня. В той же час від імені мами учня, постійно надходили скарги щодо роботи ОСОБА_1 стосовно відсутності комунікації, ігнорування її прохань.

01 грудня 2023 року ОСОБА_5 мама учня звернулась зі скаргою до директора в письмовій формі щодо роботи ОСОБА_1 , де вказувала, зокрема, що ОСОБА_1 на контакт не йде, не завжди орієнтується в шкільних питаннях стосовно ОСОБА_4 , не корекно надає інформацію про заняття з педагогами, за всі місяці жодного разу не допомогла йому одягнутися, а саме головне - не бажала шукати спільну мову ні з дитиною, ні з мамою.

У порушення посадової інструкції ОСОБА_1 допускала також порушення трудової дисципліни. Адміністрацією школи була проведена з позивачем розмова щодо незадовільного рівня кваліфікації, стану виконання покладених обов`язків, відсутності комунікації з учнем та мамою учня. Ставилось питання про її можливе звільнення за ініціативою школи. Під час розмови 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 були доведені зауваження та порушення, які мама дитини зазначила в заяві та вказала на недоліки в роботі, було доведено, що її професійних якостей недостатньо, адже як асистент вчителя і член команди супроводу ОСОБА_1 не брала участі у створенні адаптацій до навчальної програми ні за І семестр, ні за ІІ семестр, а поклала цей обов`язок тільки на вчителя классу, також не надала на затвердження свій план роботи на ІІ семестр. Щоденник спостережень, який вона зобов`язана була вести щоденно, жодного разу не був наданий для врахування адаптацій в освітній програмі дитини, асистент нікому його не показувала, про що свідчить доповідна ОСОБА_3 від 10 січня 2024 року.

Після бесіди ОСОБА_1 , вийшовши з кабінету директора, в приймальні, в присутнотсі секретаря, написала заяву про звільнення за власним бажанням, зазначила чітко дату звільнення - 05 лютоо 2024 року та залишила її секретарю.

Ніякого "шаленого" тиску з боку адміністрації щодо позивача не вчинялось. Фактично заяву про звільнення за власним бажанням позивачем було написано для уникнення відповідальності, тому що відповідачем було чітко визначено намір дострокового припинення з ОСОБА_1 трудового договору та її звільнення за ініціативою роботодавця.

Крім цього, відразу після написання заяви, ОСОБА_1 звернулася до адміністрації з проханням знайти ваканцію асистента вчителя в інших школах та почекати з виданням наказу, бо хотіла переписати заяву з формулюванням "шляхом переводу". Адміністрація пішла їй на зустріч та направила до школи №218, де було 4 ваканції асистента вчителя. Після співбесіди в школі №218 о 15.30 ОСОБА_1 повернулася до закладу з негативним результатом, після чого їй допомогли знайти ще одну ваканцію у школі №212, куди вона відразу пішла. Більше до відповідача ОСОБА_1 не поверталася, не телефонувала, ніякої інформації не надавала. Тому, наказ відповідача про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 був підписаний директором 05 лютого 2024 року о 18.00 год. на підставі написаної заяви.

Крім того, заяви позивача про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням через начебто психолочічний тиск, ОСОБА_1 до відповідача 05 лютого 2024 року не направлялась, а надана позивачем роздруківка сторінки з мобільного застосунку Viber, де вона зазначає, що не хоче звільнятися, не містить дати її написання, тому на думку сторони відповідача, має всі ознаки фотомонтажу.

05 лютого 2024 року позивач відмовилась ознайомлюватись з наказом та отримувати трудову книжку, про що було складено акт.

08 лютого 2024 року наказ від 05.02.2024 року №11-К був направлений позивачу поштою рекомендавним листом з повідомленням.

13 лютого 2024 року ОСОБА_1 прийшла до школи, за її вимогою їй була видана трудова книжка, про що був складений акт.

Повний розрахунок із позивачем (виплата компенсації за невикористану відпустку 2023-2024 роки в кількості 28 календарних днів) здійснений відповідно до фінансування навчального закладу 29.02.2024 року у розмірі 12 302,03 грн. Відповідач вважає, що вина за затримку у проведенні розрахунку із позивачем відсутня, тому що відповідач не має власних коштів.

Таким чином, сторона відповідача вважає, що звільнення позивача проведено у повній відповідності та з дотриманням всіх вимог чинного законодаства України. В задоволенні позову просили відмовити позивачу у повному обсязі.

19.04.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка позивачем не була направлена стороні відповідача та третій особі, а тому подана в порушеня вимог ст.ст. 178, 179 ЦПК України.

09.05.2024 року сторона позивача подала до суду клопотання про долучення письмових доказів, які також не були надіслані стороні відповідача та третій особі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Так, положення ст. 2 КЗпП України не є суто декларативними, оскільки право особи на працю це право, яке в силу ст. 55 Конституції України має захищатися судом. Формулювання права на працю, що наведено у ст. 43 Конституції України, у трактуванні змісту якої права на працютрактує як можливість заробляти собі на життя працею, яку громадянин вільно вибирає або на яку вільно погоджується. Держава, таким чином, лише проголошує право на працю як можливість заробляти. Визнання такої можливості вст. 43 Конституції не може бути підставою для пред`явлення позову до суду про надання роботи, але в разі, якщо державним органом або власником підприємства чи його представником порушені конкретні обов`язки щодо недопущення дискримінації, прийняття на роботу, надання роботи та оплати праці конкретної особи, особа наділена правом на звернення до суду.

Право на судовий захист передбачено ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, інших громадян.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожна особа має право у порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, що встановлений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів та згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Крім того, ч.1 ст.15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 3 КЗпП України, як норма законодавства про працю, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.

Судом встановлено, що відповідно до копії наказу №76-К від 04 вересня 2023 року Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва ОСОБА_1 прийнято на посаду асистента вчителя за строковою угодою з 04.09.2023 року по 04.09.2024 рік з заробітною платою згідно зі штатним розписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Наказом №11-К від 05 лютого 2024 року відповідача "Про кадрові питання" ОСОБА_1 звільнено з посади асистента вчителя за власним бажанням 05.02.2024 року згідно статті 38 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до копії Акту від 05.02.2024 року Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись під особистий підпис з наказом про звільнення №11.

Відповідно до п. 4.1.24 Коллективного договору між адміністрацією та трудовим коллективом спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №202 з поглибленим вивченням природничо - математичних наук Деснянського району міста Києва на 2023-2025 років при звільненні працівника виплата всіх сумм, що належать йому від підприємства, установи, оранізації, проводяться відповідно до здійснення фінансування.

Крім цього, відповідач є бюджетною установою, тому видатки на фінансування, у тому числі на виплату заробітної плати, здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету. Головний розпорядник коштів - Управління освіти Деснянського району м. Києва.

Кошти на виплату зарбітної плати нараховуються відповідно до плану фінансування, двічі на місяць. Повний розрахунок із позивачем виплатою компенсації за невикористану відпустку за період 2023 - 2024 роки в кількості 28 календарних днів був здійснений 29.02.2024 року у розмірі 12 302,03 грн, що підтверджується відповідними доказами.

В п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність закону.

Позивач вважає, що написану власноручно нею заява про звільнення не можна вважати заявою про звільнення саме за власним бажанням, оскільки вона була написана під тиском, крім того, на її думку, звільнення з роботи за власним бажанням фактично в день подачі заяви є незаконним та таким, що порушує законне право позивача відкликати заяву і продовжити трудові правовідносини.

Однак належних, неспростовних і достатніх доказів на підтвердження цієї своєї думки щодо здійснення на неї тиску з боку відповідача та третьої особи позивач суду не надала.

Статтею 38 КЗпП України визначено право працівника умови та підстави за його ініціативою розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк і з тексту цієї статті слідує невичерпний перелік таких підстав та умов.

Так, ч.1 цієї статті визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Одночасно ця ж ч.1 ст. 38 КЗпП України регламентує, що в разі, якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання;переведення чоловіка або дружинина роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин) - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, ця норма містить перелік причин, що можуть бути визнані обома сторонами поважними, проте залишає можливість сторонам узгодити інші причини та визнати їх поважними для здійснення припинення трудових правовідносин з підстав, не заборонених Законом і саме у строк, який просить працівник, тобто, який йому є зручним, вигідним або необхідним з причин та обставин, які є для нього поважними, за умови, що роботодавець також визнає ці причини поважними і погоджується припинити трудові правовідносини з працівником у строк, визначений працівником і зазначений у заяві.

З наданих суду відомостей та доказів слідує, що ОСОБА_1 власноручно написано заяву на ім`я директора школи №202, в якій вона працювала, при цьому позивач сама визначила і зазначила у заяві дату звільнення. Водночас роботодавець в особі директора підписала цю заяву в цей же день, погодившись з зазначеною у заяві датою, що не суперечить вимогам чинного законодавства та підтверджує факт дотримання позивачем законної форми при написанні заяви про звільнення з дати, яку вона сама визначила.

Що ж до примушування позивача ОСОБА_1 з боку будь-яких осіб щодо написання заяви на звільнення будь - яким чином, реальними способами, фізичним примусом, шантажем, погрозами, суду належних доказів не надано.

Крім того, ст. 38 КЗпП України також визначено, що в разі, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Тобто, згідно чинного законодавства, розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно, це його власне право, яким він наділений Законом.

З наданих суду доказів встановлено, що позивач скористалась цим своїм правом виразити свою волю на звільнення шляхом написання та подання заяви з зазначенням в ній дати, з якої бажала звільнитися з роботи та потім, як стверджувала в позовній заяві, написала через застосунок Viber заступнику директора з навчальної роботи ОСОБА_3 "Після розмови 05.02.2024 року в кабінеті директора в мене стався нервовий зрив, після якого я потрапила до лікарні і зараз проходжу курс лікування. Також повідомляю про те, що я не згодна з примусовим звільненням, та відмовляюсь від заяви, яку писала під шаленим психологічним тиском. На роботі з`явлюся після закінчення лікування. З повагою ОСОБА_1 . ", не може взятий судом як доказ позивача про відкликання заяви щодо її звільнення, оскільки цей доказ не містить дати його подання.

Крім того, суд звертає увагу, що надана позивачем Інформаційна довідка з електронної системи охорони здоров`я від 08.02.2024 року, де в графі "чи пов`язаний випадок непрацездатності з професійною діяльністю пацієнта", зазначено - "Ні", також свідчить про те, що перебування позивача на лікарняному не пов`язано з професійною діяльністю. Зміст переписки позивача з лікарем - психіатром у за стосунку Viber свідчить про те, що позивач і раніше зверталась за допомогою до даного фахівця. Тому твердження позивача, що в неї стався нервовий зрив, який пов`язаний з її звільненням, не знайшов свого підтвердження.

Закон зобов`язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, якщо працівник про це просить і зазначає його у заві про звільнення, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку.

Слід зазначити, що стосовно звільнення працівника за його бажанням чи за угодою сторін чинне законодавство України жодних обмежень для роботодавця не передбачає.

Встановлений законом строк попередження про звільнення з роботи за власним бажанням має юридичне значення для сторін трудового договору.

Строк попередження про звільнення може бути скорочений, проте лише за погодженням між працедавцем і працівником. Одностороннє скорочення цього строку як працедавцем, так і працівником не допускається.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та працедавцем, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Тобто, працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення, але лише за його проханням.

З матеріалів справи встановлено та позивачем підтверджується і не заперечується, що 05.02.2024 року вона подала особисто заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, зазначивши конкретну дату звільнення, а саме, з 05.02.2024 року.

Таким чином, підписавши заяву про звільнення, позивач фактично висловила своє волевиявлення на розірвання строкового договору у визначений нею строк та цей строк було узгоджено сторонами.

На підставі фактичних обставин справи судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки позивач добровільно подала письмову заяву на звільнення, яку підписала власноручно із зазначенням конкретної дати її звільнення.

Відповідний правовий висновок містить постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2020 року у справі №753/1181/18, де зазначено, що роботодавець при звільненні за ст. 38 КЗпП може звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення.

Верховний Суд вказав на те, що за змістом ст. 38 КЗпП сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості, працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що її заява про звільнення з роботи не відповідає її вільному власному волевиявленню, є безпідставними та необґрунтованими.

Так, волевиявлення це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується з вчиненням фактичних дій (у даному випадку написання заяви). Дія це зовнішнє вираження волі і свідомості людей (у даному випадку подання заяви, тобто, власноручне звернення до виконання волі заявника роботодавцем).

Отже, зі змісту поданої позивачем заяви про звільнення слідує, що вона особисто та власноруч вчинила дію, а саме, підписала 05.02.2024 року заяву про звільнення з зазначенням дати, з якої бажала припинити роботу чим заявила про своє особисте волевиявлення.

Так, відповідно до ст.12 та ст. 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надала жодних доказів того, що написана нею заява від 05.02.2024 року не відповідала її волевиявленню станом на момент її написання та надання роботодавцю.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не зазначила конкретних підстав обґрунтованості позову, не надала суду переконливих належних і достатніх доказів в обґрунтування підстав своїх позовних вимог та не довела порушення свого права на працю відповідачем.

Натомість відповідачем надано достатньо доказів, які у своїй сукупності доводять правомірність звільнення позивача за власним бажанням і з тієї дати, яка зазначена позивачем в заяві про звільнення.

Тим більше, як зазначалось стороною відповідача та надано відповідні докази, позивач не відповідала займаній посаді, мала ряд зауважень та була попереджена, що буде звільнена за ініціативою адміністрації навчального закладу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що судом були досліджені усі фактичні дані, які мають значення для вирішення даної справи, проте з наданих суду відомостей та доказів не встановлено, що мали місце обставини (факти), якими обґрунтовані позовні вимоги, оскільки ці вимоги не підкріплені достатніми доказами, а тому відсутні підстав для їх задоволення.

З урахуванням зазначеного, керуючись ст.ст.1-13, 76-81, 83, 89, 90, 92, 95, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1-5-1, 22-23, 38 КЗпП України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , директор Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Деснянський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 27.02.2025 року.

Суддя Н.Д.Буша