Постанова

від 25.02.2025 по справі 335/5071/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.02.2025 Справа № 335/5071/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/5071/24

Провадження №22-ц/807/544/25

Провадження №22-ц/807/544/25-2

Головуючий в 1-й інстанції Калюжна В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 08 січня 2025 року) та ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коваля Максима Олеговича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року) та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 08 січня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відповідача, в якому просив визнати, що 24 липня 2023 року припинилися трудові правовідносини між сторонами за ініціативою працівника, зобов`язати Відповідача видати наказ про звільнення позивача, стягнути заборгованість по заробітній платі у сумі 160000 грн., стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65169, 57 гривень, компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1502,60 грн., зобов`язати Відповідача видати трудову книжку, стягнути судовий збір. В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 01.02.2021 року працював у ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на посаді юрисконсульта, прийнятий на роботу на підставі Наказу від 28.01.2021 року № 01-8/2к. 19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки. Крім того, позивач в усному порядку неодноразово повідомляв керівництво про намір звільнитися за власним бажанням, отримати трудову книжку та заборгованість по заробітній платі, проте відповідачем зазначені заяви були проігноровані. Позивач, у відповідності до ст. 38 КЗпП вважає датою остаточного розірвання трудових правовідносин, останнім робочим днем 24 липня 2023 року - дату, яка ним зазначена у заяві про звільнення. Позивач зазначає, що до часу звернення до суду з позовом, з Наказом про звільнення він не ознайомлений, трудову книжку не отримував, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 24.07.2023 року по день подання позову, 03.05.2024 року, що згідно з розрахунком позивача складає 65169, 57 грн. Крім того, позивач зазначає, що у день звільнення йому, в порушення ст. 116 КЗпП не була виплачена заборгованість по заробітній платі, яка утворилась за період 2021-2023 року, у загальній сумі 160000 гривень без урахування податкових відрахувань, яку також просить стягнути з відповідача, а також інфляційні втрати за вказаний період у розмірі 1502,60 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку, - залишено без задоволення.

19 грудня 2024мроку адвокат Вишняков Д.О. звернувся до суду в інтересах відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку. В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що остаточний розрахунок позивача з адвокатом по понесеним витратам на правничу допомогу проведено 18.12.2024 року, тобто після ухвалення у вищевказаній справі судового рішення від 17.12.2024 року, яким позовні вимоги залишено без задоволення. У даній справі питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, не було вирішено. Про подання відповідачем доказів понесених витрат на правничу допомогу та їх детального розрахунку після ухвалення рішення у справі було повідомлено суду у відзиві на позов. У зв`язку із зазначеним заявник просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені на правничу допомогу у загальному розмірі 34 000 гривень.

Додатковим рішенняОрджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від03січня 2025року, заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» - адвоката Вишнякова Д.О. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» судові витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, представник Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Експертно-технічнийцентр промисловоїбезпеки» -адвокат ВишняковДмитро Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив додаткове рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог заяви та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що подання всіх заяв у справі входить до переліку послуг з правничої допомоги і не надається безкоштовно. Участь представника в судових засіданнях підтверджується матеріалами справи, а у разі відкладення справи не за клопотанням представника, адвокат все одно витрачає час на явку до суду, що оплачується клієнтом. Весь перелік наданих послуг є конкретизованим та докладним, а розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на надання таких послуг.

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 вособі представника адвокатаКоваля МаксимаОлеговича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду від 17 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі, а додаткове рішення суду скасувати і відмовити у задоволенні вимог відповідача щодо компенсації витрати на правничу допомогу.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем було доведено належними та допустимими доказами факт звернення до відповідача з відповідними заявами, у тому числі про звільнення за власним бажанням, а також порушення відповідачем обов`язку щодо вчинення дій по звільненню позивача. Поштове відправлення з описом вкладення було отримано відповідачем 24.07.2023 року, що підтверджується скріншотом руху поштового відправлення. Зі змісту листа відповідача Вих.№01-17/158 від 04.08.2023 року вбачається, що заява позивача про звільнення була отримана. Вимога, щодо стягнення заробітної плати не є похідною від вимоги щодо припинення трудових відносин, і відмова у її задоволенні, зважуючи на доведення порушення відповідачем трудового законодавства, є безпідставною. Суттєві обставини справи можуть підтвердити свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У разі скасування основного рішення скасуванню підлягає і додаткове рішення, і у разі задоволення вимог позову, підстави для відшкодування витрат відповідача відсутні.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» - адвокат Вишняков Дмитро Олександрович зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коваля Максима Олеговича залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому задовольнити вимоги апеляційної скарги ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, з 01.02.2021 року позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, на підставі Наказу від 28.01.2021 року № 01-8/2к призначений на посаду юрисконсульта.

Матеріали справи не містять доказів припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем у спосіб та на умовах, визначних ст. 38 КЗпП України. Так, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із письмовою заявою про звільнення, та Відповідач вказану заяву отримав.

Надану позивачем копію листа ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» від 04.08.2023 року (т.2, а.с. 233) на адресу Позивача, суд не взяв до уваги як належний доказ того, що відповідачем була отримана Заява позивача від 19.07.2023 року про звільнення, оскільки вказаний лист не містить даних про те, яка саме заява надійшла Відповідачу, з урахуванням того, що Відповідач не заперечує наявність телефонних розмов з Позивачем, в яких він висловлював намір про звільнення, а Керівник натомість запропонував з`явитися позивачу на роботі та подати відповідні заяви.

Надані позивачем копії поштових документів, а саме опису-вкладення та накладної АТ «Укрпошта» № 0417400004968 від 19.07.2023 року (т.1., а.с. 30,31) також не підтверджують отримання представником відповідача заяви Позивача про звільнення від 19.07.2023 року. Зміст поштових відправлень згідно зазначеної накладної не встановлено, належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено. Копія опису-вкладення містить перелік назв вкладених заяв, проте не містить їх реквізитів та дати відправлення.

З долученого під час судового розгляду за клопотанням представника позивача скриншоту щодо руху поштового відправлення (т.3 а.с.72) також неможливо встановити зміст поштового відправлення та він не містить даних про отримання уповноваженою особою Відповідача.

Надані позивачем фотокопії трьох заяв ОСОБА_1 , датованих 19.07.2023 року не містять доказів отриманням їх уповноваженою посадовою особою ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», зокрема реєстрації, відбитку штампу вхідної кореспонценції (т.1, а.с.27-29).

Інші докази, долучені під час судового розгляду за клопотанням представника позивача, суд першої інстанції визнав неналежними, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування, а саме щодо подання та отримання відповідачем заяви позивача про звільнення.

Позивач, не заперечуючи свою фактичну відсутність на робочому місці з початку працевлаштування та збройної агресії (з лютого 2022 року), зазначає, що виконував свої посадові обов`язки дистанційно, проте, зазначені доводи щодо дистанційної роботи не знайшли свого підтвердження, оскільки під час судового розгляду встановлено, що Наказ про дистанційну роботу по підприємству не видавався, що підтверджується витягом з Журналу реєстрації наказів з кадрових питань тривалого зберігання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

У зв`язку із відсутністю документально підтвердженої інформації про причини відсутності позивача на роботі, факт відсутності позивача на робочому місці зафіксований відповідними актами та табелями обліку робочого часу, наданими відповідачем, які не спростовані позивачем у відповідності до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України.

Також під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини щодо з`явлення Позивача на робоче місце влітку 2023 року - для отримання розрахунку та трудової книжки.

Під час судового розгляду судом досліджено копії актів та доповідних записок про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці з 01.03.2022 року та Табелі обліку використання робочого часу, відповідно до яких з цієї дати в табелі обліку відносно позивача поставлялась відмітка « НЗ».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт припинення трудових відносин та розірвання трудового договору за ініціативою працівника, в порядку статті 38 КЗпП, тому позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими задоволенню не підлягають. Оскільки позовні вимоги про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку є похідними від вимог про визнання трудових правовідносин припиненими, які не підлягають задоволенню, то у суду відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог.

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку, суд першої інстанції виходив з наступного.

Вимоги заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесених на оплату послуг адвоката при складанні і поданні клопотання про долучення доказів, а також заперечень на клопотання про долучення доказів та виклик свідків, є необґрунтованими, оскільки вони не є заявами по суті справи, подання яких сторонами у зв`язку із розглядом справи визначено параграфом 1 глави 1 розділу ІІІ ЦПК України, тому не підлягають стягненню з позивача. Крім того, вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, яка полягає в участі адвоката у судових засіданнях є не обґрунтованими, з огляду на те, що не всі судові засідання фактично відбулися, в тому числі деякі засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями представника відповідача, а також не у всіх засіданнях адвокат Вишняков Д.О. брав участь. У детальному описі робіт, які виконав адвокат, не зазначено, за участь у яких саме судових засіданнях обраховано вартість наданих послуг, та кількість витраченого адвокатом часу у них. У зв`язку із зазначеним, суд вважав необґрунтованим стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на участь у судових засіданнях його представника, розмір яких також не є співмірним зі складністю даної справи. Відзив на позов та заперечення відповідача є аналогічними за своїм змістом, тому суд, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомоги, який підлягає стягненню з позивача, вважав за доцільне обмежитися вартістю послуги за підготування і подання відзиву у розмірі 5000,00 гривень.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З 01.02.2021 року позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, на підставі Наказу від 28.01.2021 року № 01-8/2к призначений на посаду юрисконсульта.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних заяв (т.1 а.с.27-29), описом вкладення Ф.107 поштового відділення (т.1 а.с.30), накладною №041740000968 від 19.07.2023 року (т.1 а.с.31); рухом поштового відправлення №041740000968, яке підтверджує його отримання адресатом 24.07.2023 року (т.3 а.с.72).

Беззаперечним доказом отримання вказаних заяв відповідачем у справі є лист ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» адресований ОСОБА_1 (вих. №01-17/158 від 04.08.2023 року) «Про надання пояснень і звіту про результати виконаних робіт», в абазі першому якого зазначено, що товариством отриманозаяву відповідачапро звільнення (т.2 а.с.234).

Відповідно до ч.2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відсутність ОСОБА_1 на робочому місті 24 липня 2023 року і надалі встановлені наданими відповідачем копіями доповідних записок та актами про відсутність працівника на робочому місці (т.2 а.с.23-132, а.с.170-182).

Суд першої інстанції зважуючи на відсутність, на його думку доказів направлення відповідачу заяви про звільнення та доказів отримання такої заяви, безпідставно відмовив у захисті прав позивача, як працівника на звільнення, оскільки навіть якщо в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем заяви позивача про розірвання трудового договору (а в даному випадку такі докази присутні), факти направлення такої заяви засобами поштового зв`язку та звернення позивача до суду з позовом свідчать про реальність його наміру розірвати трудовий договір (див. постанову Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц (провадження № 61-8981св18)).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом зазначеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Зважуючи, що на час подання позову, ба більше на час ухвалення рішення у справі, навіть не зважуючи на зміст позовних вимог, які чітко вказують на намір позивача розірвати трудові відносини, такі відносини розірвано не було і позивача не було звільнено, колегія суддів апеляційного суду, вважає за необхідне захистити явно порушене право позивача на працю, задовольнивши вимоги щодо визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», за ініціативою працівника ОСОБА_1 в порядку ст. 38 КЗпП України з 24 липня 2023 року; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з 24 липня 2023 року; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати ОСОБА_1 трудову книжку.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З 01.02.2021 року позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, на підставі Наказу від 28.01.2021 року № 01-8/2к призначений на посаду юрисконсульта.

Відповідно до Форми ОК-5, ОК-7 Пенсійного фонду України за 2021 рік, Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за лютий в сумі 6000,00 грн, березень у сумі 6000,00 грн, грудень у сумі 6800,00 грн. (т.1 а.с.38-44)

Відповідно до наказу №01-8/18К від 31 травня 2021 року виданого директором ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінським М.Б., ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 92 календарні дні з 01.06.2021 року по 31.08.2021р. (т.1 а.с.45).

Згідно доповідних записок та актів про відсутність працівника на робочому місці зафіксовано відсутність позивача на робочому місці з березня 2022 року по травень 2024 року (т.1 а.с.91-250, т 2а.с.182). У табелях обліку використання робочого часу за вказаний період, відносно позивача поставлялась відмітка « НЗ».

Враховуючи викладене, відповідачем безпідставно не нарахована та не виплачена заробітна плата позивачу за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року на загальну суму 37600,00 грн. з якої підлягають вирахуванню обов`язкові податки та збори. Саме такий розмір заробітної плати підлягає стягненню з відповідача, зважуючи, що доказів виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків в інші періоди заявлені у позові належними доказами не доведені. При цьому, слід зазначити, що відповідачем жодними доказами не спростована сума заробітної плати заявлена до стягнення, а причини не нарахування та невиплати заробітної плати позивачу за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року, не зазначені.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на 01.02.2020), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тоді як редакція, чинна з 19.07.2022, обмежує обрахунок такого середнього заробітку шістьма місяцями.

Враховуючи, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наданий позивачем, а також положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, вимоги позову в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 60538,23 грн. (183дні*330,81 грн.).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Позивач надав суду розрахунок індексації заробітної плати, відповідно якого сума індексації заробітної плати складає 1502,60 грн. грн. Відповідач свого розрахунку сум не надав, не спростував правильність обчислення індексації.

Колегія суддів погоджується з вимогами позивача щодо необхідності стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, між тим не погоджується із розрахунком позивача. Так, позивач за основу розрахунку інфляційних втрат взяв розрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (65169,57 грн), між тим індексації підлягає саме сума заробітної плати. Таким чином, розмір індексації враховуючи період заявлений у позові становить 384,67 грн.(37600,00*1,02305681)/100).

Враховуючи викладене та зважуючи на наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо недоведеності вимог позову і відмови у його задоволенні. З огляду на обставини встановлені за текстом цієї постанови, рішення суду першої інстанції від 17 грудня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову, а саме визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» в порядку ст. 38 КЗпП України з 24 липня 2023 року; зобов`язання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з 24 липня 2023 року; стягнення з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 37600,00 грн. з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів; стягнення з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60538,23 грн., з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів, компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі - 384,67 грн; зобов`язання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати ОСОБА_1 трудову книжку. В решті позову слід відмовити.

Що стосуєтьсядодаткового рішенняОрджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від03січня 2025рок за заявою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» - адвоката Вишнякова Д.О. про відшкодування витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.1, п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду апеляційної скарги, вимоги апелянта ОСОБА_1 щодо скасування рішення суду першої інстанції від 17 грудня 2024 року, задоволені у повному обсязі. Що стосується вимог позову, то вони підлягають задоволенню за всіма пунктами з коригуванням сум стягнення, тому в даному випадку при вирішення питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу підлягає застосуванню п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, і у задоволенні вимог відповідача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Коваля Максима Олеговича задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», ЄДРПОУ 41973071 за ініціативою працівника ОСОБА_1 в порядку ст. 38 КЗпП України з 24 липня 2023 року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», ЄДРПОУ 41973071 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з 24 липня 2023 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 37600,00 грн. з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60538,23 грн., з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів, компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі - 384,67 грн.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», ЄДРПОУ 41973071 видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 трудову книжку.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір за подання позову у розмірі 4844,80 грн., та за подання апеляційної скарги у розмірі 5813,76 грн., а всього 10658,56 грн.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» задовольнити частково.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.

Заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» - адвоката Вишнякова Д.О. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27 лютого 2025 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І. В. Кочеткова

О. З. Поляков