Рішення

від 26.02.2025 по справі 320/36553/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 року м. Київ № 320/36553/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.І.,

представника позивача Василевської О.В.,

представника відповідача Боровець Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» про визнання протиправними та скасування постанов в частині,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 18 глави І розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 з моменту прийняття;

- визнати протиправним та скасувати абзац 4 частини 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 з моменту прийняття.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані пункти нормативно-правого акта є протиправними та такими, що не узгоджуються з статті 673 Цивільного кодексу України. Так, позивач зазначає, що отримав від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС. Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були розміщені на офіційному веб-сайті ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та паспортами ФХП наданими АТ «Укргазвидобування». Отже, ТОВ «ЛЬВІВГАЗ ЗБУД», як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку статті 673, 678 ЦК України, а оскаржувані приписи прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.

Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 21.01.2025 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», та закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржувані постанови прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву зазначає, що регулятором в межах своїх повноважень визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи». Разом з тим, положеннями статті 673 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, проте, положеннями статей 673 та 678 ЦК України врегульовані саме питання взаємовідносин між продавцем та покупцем з питань якості товару, який є предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу. При цьому, відповідно до положень статті 678 Цивільного кодексу України покупець має право, а не обов`язок вимагати від продавця компенсації за отримання неналежної якості товару, зокрема, у формі зменшення ціни. Разом з тим, на переконання відповідача, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами, а чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу. Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору. Отже, відповідач вважає, що оскаржувані положення жодним чином не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, жодним чином не суперечать статті 673 та 678 ЦК України.

Від третьої особи пояснень щодо позовних вимог до суду не надходило.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 06.11.2015 за №1378/27823 затверджено Кодекс газотранспортної системи (далі - Постанова №2493/Кодекс ГТС).

Відповідно до пункту 18 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи встановлено якщо природний газ, що був переданий в фізичних точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає вимогам, встановленим пунктом 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, суміжним газовидобувним підприємствам, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України постановлено затвердити Кодекс газорозподільних систем (далі Постанова №2494 та/або Кодекс ГРМ).

Відповідно до абзацу 4 частини 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено якщо природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від Оператора ГРМ, він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» є діяльність з постачання природного газу.

Так, 30.09.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» було укладено індивідуальний договір № БГр-21/22-ЛМГЗ відповідно до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ХмГз від 30.09.2021.

Природний газ, придбаний за рамковим та індивідуальним договорами, постачався товариством безпосередньо побутовим споживачам.

Так, позивач зазначає, що отримало від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС.

Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були отримані від ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та паспортами ФХП наданими АТ «Укргазвидобування».

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку статті 673, 678 ЦК України, а оскаржувані положення прямо суперечать нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу», державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно змісту пункту 32 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», Регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Так, до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG (пункт 6 частина 3 статті 4 Закону від 09.04.2015№ 329-VIII).

Президентом України видано Указ від 27.08.2014 № 694/2014, яким утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

На момент прийняття постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», регулятор діяв на підставі Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014 (дія якого розповсюджувалась на НКРЕКП до 26.11.2016) (далі - Положення).

Так, підпунктом 1 пункту 3 Положення, визначено, що одним із основних завдань Комісії є, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ.

За пунктом 13 Положення, рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.

На виконання покладених повноважень, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, пунктів 119 та 122 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 № 762 (зі змінами), Регулятором було розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 Кодекс газорозподільних систем, який після проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27824, а також розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 Кодекс газотранспортної системи, який після проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27823.

Отже, відповідачем в межах своїх повноважень визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, було прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи».

Пунктом 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 09.04.2015 № 329-VIII встановлено, що до 01.10.2015 Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, НКРЕКП: забезпечити прийняття та затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Законом (крім процедури сертифікації операторів газотранспортних систем); забезпечити перегляд і скасування своїх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Таким чином, на виконання зазначених вимог, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, НКРЕКП прийнято Кодекс ГРМ та Кодекс ГTC.

Відповідач також наголошує на тому, що проекти вищезазначених нормативно-правових актів було розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС», та вони пройшли правову експертизу в Міністерстві юстиції України при їх державній реєстрації.

Таким чином, нормативно-правові акти прийняті відповідачем на виконання вимог Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, є такими, що прийняті у визначений спосіб, з дотриманням процедур та відповідають критеріям частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У частині доводів позивача про те, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзац четвертий частини другої глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ, прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню, суд звертає увагу на те, що позивач у позові стверджує, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС прямо порушує норми положень статей 673 та 678 ЦК України.

Водночас, пунктом 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС встановлено, що якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Разом з тим, положеннями статті 673 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Положеннями статті 678 ЦК України, передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1)відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Суд зауважує, що відповідно до положень частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Також, відповідно до вимог частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомої статті 179 ГК України, передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому, положеннями статті 180 ГК України, передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, піну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Тож, з наведеного слідує, що положеннями статей 673 та 678 ЦК України, врегульовані саме питання взаємовідносин між продавцем та покупцем з питань якості товару, який є предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу, а відповідно до положень статті 678 Цивільного кодексу України, покупець має право, а не обов`язок, вимагати від продавця компенсації за отримання неналежної якості товару, зокрема, у формі зменшення ціни.

Разом з тим, важливим є те, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Водночас, частиною першою статті 3 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, передбачено, що ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб`єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільної торгівлі природним газом та рівності суб`єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГTC, оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС, оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точні входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу.

Наведене дає підстави для висновку про те, що Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору транспортування природного газу, тому, положення Кодексу ГТС поширюються на взаємовідносини між оператором ГТС та замовником послуг транспортування, а не на взаємовідносини сторін договору купівлі-продажу природного газу, у тому числі щодо якості природного газу.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, взаємовідносини між оптовим продавцем та оптовим покупцем можуть врегульовуватись в рамках договору купівлі-продажу, який укладається на підставі норм ЦК України та ГК України, а включення таких норм до положень Кодексу ГТС буде суперечити вимогам, визначених Законом від 09.04.2015 № 329-VIII, щодо предмету регулювання Кодексу ГТС.

До того ж, відповідно до приписів частини першої статті 675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

У контексті наведеного, суд вважає, що взаємовідносини між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та позивачем щодо купівлі-продажу природного газу, у тому числі визначення умов щодо якості природного газу та відповідальності сторін за недотримання таких умов, врегульовано сторонами відповідно до укладеного між ними договору, у свою чергу, на переконання суду, питання ж компенсації продавцем у разі недотримання умов договору щодо якості природного газу, може вирішуватися сторонами договору купівлі-продажу природного газу з урахуванням вимог статей 673, 678 ЦК України, а не в рамках дії положень Кодексу ГТС.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що положення пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, не суперечать статям 673 та 678 ЦК України, на чому наголошує позивач та що, відповідно, покладено в основу позовних вимог.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на те, що постачальник не відповідає за будь-які перебої при транспортуванні або розподілі природного газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку газотранспортної та/або газорозподільної системи, а також за будь-яке погіршення якості природного газу, що сталося з вини відповідального системного оператора.

При цьому, позивач, відповідно до умов діючої ліцензії, є постачальником на ринку природного газу, який, не несе відповідальності за будь-які перебої у транспортуванні або розподілі природного газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку газотранспортної та/або газорозподільної системи, а також за будь-яке погіршення якості природного газу, що сталося з вини відповідального системного оператора.

Таким чином, відповідальними за якість природного газу розподіленого на межі балансової належності об`єкта споживача, є оператори ГРМ, які у встановленому порядку зобов`язані сплатити компенсацію споживачу за недотримання параметрів якості природного газу.

Отже, враховуючи те, що постачальники природного газу не несуть відповідальності за якість природного газу, що постачається побутовим споживачам відповідно до договору постачання природного газу, та відповідно не здійснюють компенсацію у разі недотримання вимог до фізико-хімічних показників природного газу, то у постачальника відсутня необхідність для компенсації йому іншими суб`єктами ринку природного газу вартості неякісного газу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача про те, що положення глави 1 розділу VIII Кодексу ГРМ прямо суперечать статтям 673, 678 Цивільного Кодексу України та підлягаю скасуванню, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору та є недоведеними.

Також, судом враховуються посилання відповідача на те, що скасування оскаржуваних положень Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ, призведе до виникнення прогалин у законодавстві в частині визначення суб`єктів ринку природного газу відповідальних за дотримання фізико-хімічних показників природного газу та виплати споживачам відповідних компенсацій у разі недотримання вимог щодо якості природного газу.

Водночас, за даних обставин, суд вважає, що позивачем не наведено належних та достатніх доказів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок прийняття глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ та пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС.

Суд вважає, що наведені позивачем обставини, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не містять обґрунтування в чому саме полягає не відповідність оскаржуваних позивачем пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзацу четвертого частини другої глави 1 розділу VIIІ Кодексу ГРМ нормам Конституції України та Цивільного кодексу України.

Водночас, виходячи з меж заявлених позовних вимог та одночасно досліджуючи питання порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, як постачальника на ринку природного газу, суд зазначаєтаке.

Згідно із частиною пешою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З вказаних правових норм вбачається, що особа може звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень лише в тому випадку, якщо останні безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Так, предметом спору у даній справі є оскарження пункту 18 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи та абзацу 4 частини 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до пункту 18 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи встановлено якщо природний газ, що був переданий в фізичних точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає вимогам, встановленим пунктом 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, суміжним газовидобувним підприємствам, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Відповідно до абзацу 4 частини другої глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено якщо природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від Оператора ГРМ, він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу.

Отже, вказані положення стосуються операторів газотранспортної та газорозподільної систем, газосховищ, газовидобувних підприємствам та прямого споживача, водночас позивач є постачальником на ринку природного газу.

Оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав чи інтересів позивача, та відповідно до того, що зі змісту оскаржуваних положень Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС не вбачається їх пряма дія/застосування на позивача, як постачальника на ринку природного газу, відсутня доведена належність особи яка звернулась за судовим захистом, до оспорюваних правовідносин.

Згідно з приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частин першої, другої, п`ятої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 27 лютого 2025 року