Постанова

від 26.02.2025 по справі 212/4560/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/627/25 Справа № 212/4560/24 Суддя у 1-й інстанції - ЦИМБАЛІСТЕНКО О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/4560/24 за позовом ОСОБА_1 до Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання незаконним рішення суду, встановлення періоду вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року, постановлену у складі судді Цимбалістенко О.В., -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування вказував, що він незгодний з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року, якою апеляційну скаргу Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області задоволено частково - рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року в адміністративній справі №160/8365/20 скасовано, а провадження у справі закрито.

Оскільки, Третій апеляційний адміністративний суд своєю постановою скасував рішення та закрив провадження, то в подальшому позивач не може реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства, а тому, вважає за можливий розгляд справи за правилами цивільного судочинства.

Просив суд визнати незаконним рішення Третьогоапеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 в адміністративній справі №160/8365/20, щодо скасування рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у вказаній адміністративній справі; встановити період вимушеного прогулу та стягнути середню заробітну плату за весь період вимушеного прогулу.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання незаконним рішення суду, встановлення періоду вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому, правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами я трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов`язані з проходженням публічної служби, у тому числі про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки, Третій апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 16 червня 2021 року в адміністративній справі №160/8365/21 скасував рішення та закрив провадження по справі, зважаючи на приписи ст.238 КАСУ, в результаті чого, в подальшому позивач не зможе реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства, а тому вважає за можливе розгляд справи за правилами цивільного судочинства.

Крім того зазначає, що заявлений позов не є тотожним з адміністративним позовом по справі №160/8365/20, оскільки, в позовній заяві заявлені інші вимоги до іншого відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Позивач надав на адресу апеляційного суду заяву про можливість розгляду апеляційної скарги у його відсутність.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року в адміністративній справі №804/16289/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 06.11.2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п.63 Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07.11.2015. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів у сумі 67 767, 20 грн.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом у рішенні від 19.07.2019 було встановлено, що згідно довідки Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 12.06.2019 року №1291 л/к середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2014 року становить 2 246,69 грн., середньоденне грошове забезпечення за травень-червень 2014 року 73,66 грн., без урахування утримання податків та обов`язкових платежів.

Також встановлено, що період вимушеного прогулу позивача з 11.01.2017 по 19 липня 2019 складає 920 календарних днів. Визначено, що період 07.11.2015 року до 10.01.2017 року не відноситься до вимушеного прогулу.

З урахуванням чого розраховано грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, що становить 67 767, 20 грн. (920 календарних днів х 73,66 грн.).

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року набрало законної сили 11.12.2019 року за наслідками апеляційного перегляду справи.

Отже, під час розгляду справи №804/16289/15 судом вже було вирішено вимоги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначено розмір середнього заробітку та час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимога про визнання незаконним рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 в адміністративній справі №160/8365/20, щодо скасування рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у вказаній адміністративній справ не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а вимога позивача про встановлення періоду вимушеного прогулу та стягнення середньої заробітної плати за весь період вимушеного прогулу вже вирішена судовим рішенням у справі №804/16289/15 і це рішення набрало законної сили та є чинним.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст.55 Конституції України, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9 зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Ст.55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому, суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто, мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з ч.1 та 5 ст.125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Тобто, для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст.6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 2836).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Колегія суддів також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 3032 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п.1 ст.6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки, право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст.6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Отже, юрисдикція судів, згідно з Основним Законом, поділяється на конституційну і загальну. Загальна юрисдикція, у свою чергу, складається з окремих спеціалізованих юрисдикцій, виділених за предметом правовідносин, субєктним складом і галуззю права, яка їх регулює.

За Законом «Про судоустрій України» судами загальної юрисдикції є загальні, адміністративні та господарські суди. Можуть бути утворені також інші спеціалізовані суди. Загальні суди реалізують цивільну і кримінальну юрисдикції, а також юрисдикцію у справах про адміністративні правопорушення. Господарські суди є судами так званої «господарської» юрисдикції, яка по суті поєднує елементи цивільної та адміністративної юрисдикцій.

Згідно з ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Враховуючи вищезазначене, а також регулювання процедури розгляду певних спорів, що належать до різних юрисдикцій, відповідними процесуальними кодексами, суд загальної юрисдикції не наділений повноваженнями переглядати в порядку цивільного судочинства рішення судів, ухвалені в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, позивач не може пред`являти позов про визнання незаконною постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року, оскільки, законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме - оскарження вказаної постанови в касаційному порядку в порядку саме адміністративного судочинства.

Що ж стосується другої позовної вимоги, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дану вимогу вже вирішено судовим рішенням у справі №804/16289/15 оскільки, як вбачається із матеріалів справи, предметом позовних вимог у даній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підставою позову скасування наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 485 о/с від 06.11.2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п.63 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів)».

При цьому, відповідно до даних з Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року в адміністративній справі №804/16289/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 485 о/с від 06.11.2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу № 5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п.63 з Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби взводу № 5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07.11.2015. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів у сумі 67 767, 20 грн.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом у рішенні від 19.07.2019 було встановлено, що згідно довідки Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 12.06.2019 року № 1291 л/к середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2014 року становить 2 246, 69 грн., середньоденне грошове забезпечення за травень-червень 2014 року 73,66 грн., без урахування утримання податків та обов`язкових платежів.

Постановою, Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року в адміністративній справі №804/16289/15 змінено: в пункті 4 резолютивної частини рішення Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Дніпропетровській області замінено на Криворізьке міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

В інший частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року в адміністративній справі №804/16289/15 - залишити без змін.

Таким чином, оскільки рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року у справі №804/16289/15, що набрало законної сили 11.12.2019, вирішено аналогічний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України.

При цьому не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги позивача про те, що в дана справа зі справою №804/16289/15 є різними справами, їх позовні вимоги не є тотожними оскільки, в обох справах позивачем ставиться питання про визнання незаконним наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 06.11.2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п.63 «з» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і де-факто не містять обґрунтувань щодо порушення судом норм процесуального чи матеріального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а зводяться до незгоди із судовим рішенням суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування або зміни відсутні.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 26.02.2025р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв