Постанова

від 26.02.2025 по справі 216/4811/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1597/25 Справа № 216/4811/24 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Зубакової В.П., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №216/4811/24 за заявою Військової частини НОМЕР_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_1 , Перша Криворізька Державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Чернової Н. В., -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 року командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 звернувся до суду із даною заявою, в якій просив визнати військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, зниклим безвісти за особливих обставин у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України з 29 серпня 2014 року.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи та підстав звернення до суду із вказаною заявою. Вважає, що визнання військовослужбовця зниклим безвісти за особливих обставин у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, має відбуватися саме у судовому порядку.

При цьому, зазначає, що Військова частина вимушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у зв`язку з тим, що родичі військовослужбовця відповідних дій не вчиняють. Наполягає на тому, що особа може бути визнана безвісно відсутньою виключно у судовому порядку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду заінтересована особа ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

Представник заявника Військової частини НОМЕР_1 та заінтересованої особи Першої Криворізької Державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заінтересованої особи ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись із заявою в порядку окремого провадження до суду, заявник просив визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, зниклим безвісти за особливих обставин у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України з 29 серпня 2014 року.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що ця заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із вимогою про визнання ОСОБА_3 зниклим безвісти за особливих обставин, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, є неможливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Розділу IV ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Відповідно до ст.43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

27 квітня 2022 року набрав чинності Закон про внесення змін до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», реєстр. № 7244, назву якого змінено на «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Законом, зокрема, передбачено діяльність Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, функціонування реєстру таких осіб, уточнення їх правового статусу, обліку та розшуку, а також соціального захисту їх близьких родичів та членів сім`ї.

Особа, зникла безвісти, - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.

Особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

З моменту набрання чинності новою редакцією Закону він регулює питання правового статусу осіб, зниклих саме за перелічених вище обставин.

Особа набуває статусу зниклої безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі - Реєстр), на підставі заяви про факт зникнення особи.

Заява подається до відповідного територіального органу Національної поліції України. Подати заяву мають право родичі зниклої безвісти особи, представник військового формування, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, громадське об`єднання або будь-яка інша особа, якій стало відомо про зникнення.

У заяві необхідно зазначити всю відому інформацію про зниклу особу та обставини її зникнення, а також особливі прикмети особи тощо.

Закон також встановлює, що заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана Уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо до нього звернулися з повідомленням про зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку.

Заявник Військова частина НОМЕР_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту, що ОСОБА_3 є особою, яка зникла безвісті за особливих обставин, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки, правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Глави 4 Розділу IV ЦПК України.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року відстрочено Військовій частині НОМЕР_1 сплату судового збору, у розмірі 3 028 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року - до ухвалення судового рішення у справі, а тому, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави слід стягнути судові витрати у розмірі 3 028 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави судові витрати у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 26.02.2025р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв