Постанова

від 26.02.2025 по справі 620/6998/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/6998/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати відповідача відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Зобов`язано Чернігівську міську раду відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта мотивовані тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, позаяк частиною 2 статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Натомість, у матеріалах справи відсутні відомості Державного земельного кадастру, матеріали Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріали топографо-геодезичних робіт, що є прямою вимогою законодавства.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Чернігівського облвиконкому від 28.03.1964 №121 з метою охорони та збереження у природному стані мальовничого озера - місця масового відпочинку створено гідрологічну пам`ятку природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га, яке розташовано на лівому березі р. Десна, в межах м, Чернігова, включено до переліку територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Державним комітетом Ради Міністрів Української РСР по охороні природи видано охоронне зобов`язання фабриці музичних інструментів щодо охорони та збереження в належному стані вказаного об`єкту природно-заповідного фонду.

Державним комітетом Української ССР по охороні природи 17.08.1990 видано охоронне зобов`язання Чернігівському РБД «Зеленбуд» щодо охорони та збереження в належному стані вказаного об`єкту природно-заповідного фонду.

Згідно із охоронним зобов`язанням від 28.03.1997 № 23/18-578 Державне управління Мінекобезпеки в Чернігівській області передало під охорону Чернігівському РБД «Зеленбуд» гідрологічну пам`ятку природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га.

Згідно із охоронним зобов`язанням від 30.07.2020 № 23/18-548 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА передано під охорону Чернігівській міській раді гідрологічну пам`ятку природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га.

У свою чергу землекористувач (землевласник) Чернігівська міська рада взяла під охорону вищеназваний заповідний об`єкт і зобов`язалася зберегти його та дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно- заповідного фонду, в тому числі положення про нього, забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно- заповідного фонду.

Згідно з п.3 вказаного охоронного зобов`язання землекористувач (землевласник) зобов`язаний дотримуватися встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду, у тому числі Положення до нього; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону і збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно-заповідного фонду.

Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 30.07.2020 №49 затверджено Положення про гідрологічну пам`ятку природи місцевого значення «Озеро «Глушець».

Відповідно до п.1.2 Положення Пам`ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання.

Установою, у віданні якої знаходиться об`єкт, є Чернігівська міська рада (п.1.7 Положення).

Пунктом 3.4 Положення визначено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах Пам`ятки здійснюється землекористувачем.

Пунктом 1.10 Положення передбачено, що межі Пам`ятки встановлюються в натурі, оформлюється відповідними знаками та інформаційними матеріалами в порядку, визначеному законодавством. Відомості про обмеження у використанні таких земельних ділянок, що встановлені законом та нормативно-правовими актами, в частині додержання природоохоронних вимог, вносяться до Державного земельного кадастру в установленому законом порядку та обов`язково враховуються у схемі планування території області, містобудівній документації, схемі землеустрою і технічно-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до п. 1.9. Положення землекористувач на території Пам`ятки природи у своїй діяльності керується Конституцією України, Лісовим, Земельним та Водним кодексами України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно - заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», іншими законодавчими і нормативно - правовими актами та цим Положенням (п. 1.9 Положення).

Водночас, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.03.2024 №10-25-0.3-1878/2-24 до Головного управління документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на реєстрацію відносно гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець» не надходила, межі Пам`ятки не визначені.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що на відповідача покладається обов`язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації і встановлення меж території гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро Глушець», а також здійснення контролю за його виготовленням.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України), спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом. Відповідно до ст.43 Земельного кодексу України, ч.1 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Згідно з ст.60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. При цьому, з огляду на зміст п."в" ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Відповідно ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; проведення науково-дослідних робіт; встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

За змістом ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовникам документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Відповідно до абз. 4 ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природи заповідного фонду розробляються для біосферних заповідників, природніх заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтні парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садів паркового мистецтва та зоологічних парків на землях та земельних ділянка що включаються до складу цих територій без вилучення у землевласників землекористувачів.

Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

У статті 47 Закону України «Про землеустрій» вказано, що рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних з одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

На підставі ст. 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: організація і здійснення землеустрою; здійснення контролю, впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою, координація здійснення землеустрою та контролю за використанням охороною земель комунальної власності; інформування населення про заходи; передбачені землеустроєм; вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є право територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місце самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. 3 ст. 140 Конституції України).

Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.

Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов`язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.

Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв`язку з положеннями ст. 6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що з аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Таким чином, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України, де Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 34, 37 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин; прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами «сезону тиші» з обмеженням господарської діяльності та добуванням об`єктів тваринного світу.

А отже, з огляду на зміст зазначених норм, на відповідача покладається обов`язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації і встановлення меж території гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро Глушець», а також здійснення контролю за його виготовленням.

Відсутність встановлених меж в натурі гідрологічної пам`ятки природи фактично унеможливлює збереження її в природному стані, охорону довкілля, підтримання екологічного балансу.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги погоджується з тим, що оскільки Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом від 18.03.2024 №06/670 повідомила, що заходи примусового характеру щодо зобов`язання вчинити дії щодо розробки проекту землеустрою не здійснювались, то звернення Керівника Чернігівської окружної прокуратури із даною позовною заявою, яке обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду є цілком обґрунтованим.

Відповідачем в апеляційній скарзі належним чином не спростовано наявність обов`язку, спрямованого на вжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж гідрологічної пам`ятки природи місцевого значення «Озеро «Глушець», загальною площею 40,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Є. О. Сорочко