Постанова від 27.02.2025 по справі 380/26982/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 380/26982/23

адміністративне провадження № К/990/49588/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року (суддя Сидор Н.Т.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (судді: Ніколін В.В. (головуючий), Гінда О.М., Матковська З.М.) у справі № 380/26982/23 за адміністративним позовом Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. Комунальне підприємство «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради (далі - позивач, платник податків, комунальне підприємство, КП «Дрогобичводоканал») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заступником начальника ГУ ДПС у Львівській області винесено рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023. Зазначає, що ГУ ДПС у Львівській області звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з КП «Дрогобичводоканал», з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, коштів з рахунків у банках та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, в розмірі 15 525 390, 02 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 у справі № 380/5923/23 позов ГУ ДПС у Львівській області до КП «Дрогобичводоканал» задоволено повністю. Однак, на момент винесення контролюючим органом оскаржуваного рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу (03.11.2023), вказане рішення суду не набрало законної сили. Більше того, КП «Дрогобичводоканал» має намір подати апеляційну скаргу на таке рішення суду. Також наголошує, що при винесенні спірного рішення контролюючим органом не конкретизовано суму податкового боргу та підстав виникнення такого. Відтак за змістом оскаржуваного рішення контролюючого рішення за рахунок стягнення безготівкових коштів з рахунків КП «Дрогобичводоканал» підлягає погашенню уся сума податкового боргу підприємства, яка в нього є станом на дату прийняття цього рішення, а саме як самостійно визначене узгоджене податкове зобов`язання, строк сплати якого настав так і податковий борг, стягнутий рішенням суду (у справі № 380/5923/23), яке не набрало законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що контролюючим органом не було дотримано всіх вимог визначених статтею 95 Податкового кодексу України при прийнятті оскаржуваного рішення. Так, суди зазначили, що в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретної суми податкового боргу, який підлягає стягненню, тоді як таке рішення може стосуватися тільки певного та конкретно визначеного податкового боргу, який не сплачується протягом 90 календарних днів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДПС у Львівській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 380/26982/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Дрогобичводоканал» у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що КП «Дрогобичводоканал» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань із присвоєнням коду ЄДРПОУ 03348910.

03.11.2023 заступником начальника ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення № 525/4- 1301 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу. За змістом вказаного рішення встановлено, що відповідно до пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установ.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Контролюючий орган обґрунтовує касаційну скаргу не врахуванням судами попередніх інстанцій того, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з урахуванням та у відповідності до положень статті 95 Податкового кодексу України. Так, контролюючий орган зазначає, що оскаржуване рішення ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023 прийняте у зв`язку із наявністю у КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області заборгованості по податку на додану вартість, яка самостійно визначена платником податків, не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов`язання та відсутності/ наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Так, контролюючий орган зазначає, що заборгованість КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (ЄДРПОУ 03348910) перед бюджетом станом на 15.01.2024 становить 26 503 285,24 грн, з них 23 700 420,22 грн - самостійно задекларованих платником та не сплачених.

Відповідач звертає увагу, що Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» було внесено зміни до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, відповідно до яких керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може приймати рішення про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків без обмеження по сумі такого боргу. При цьому, основною умовою для застосування позасудової процедури стягнення є виникнення податкового боргу в результаті несплати платником податків самостійно задекларованих грошових (податкових) зобов`язань, які є узгодженими, не підлягають оскарженню та повинні бути самостійно сплаченими платником або погашеними за допомогою органу стягнення. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, рішення про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу приймається керівником (його заступником або уповноваженою особа) контролюючого органу в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

Також, контролюючий орган зазначає, що задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції (з яким погодився суд апеляційної інстанції) виходив виключно з того, що в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретної суми податкового боргу, який підлягає стягненню. Водночас, рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу приймається керівником (його заступником або уповноваженою особа) контролюючого органу за формою, затвердженою наказом Державної податкової служби України від 06.12.2019 № 199 «Про затвердження примірних форм Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу; Журналу реєстрації рішень, прийнятих відповідно до статті 95 Податкового кодексу України» (зі змінами та доповненнями), яка (форма Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу не передбачає вказування суми податкового боргу) не передбачає вказування суми податкового боргу.

8. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

9. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

10. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

11. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

12. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції розглянувши позовні вимоги дійшли висновку про наявність правових підстав для їх повного задоволення, зокрема, зазначаючи про те, що контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано всіх вимог статті 95 Податкового кодексу України. Так, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретної суми податкового боргу, який підлягає стягненню, тоді як таке рішення може стосуватися тільки певного та конкретно визначеного податкового боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки), який не сплачується протягом 90 календарних днів.

Суд зазначає про обґрунтованість таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з положеннями підпунктів 16.1.1-16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний: 16.1.1. стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; 16.1.2. вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 16.1.3. подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 16.1.4. сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями пунктів 87.1 та 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з рахунків платника податків, відкритих у банках, небанківських надавачах платіжних послуг.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пунктів 88.1-88.2 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Положеннями пунктів 89.1, 89.2, 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що право податкової застави виникає: 89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; 89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов`язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов`язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Так, згідно з положеннями пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, з аналізу вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства вбачається, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, без звернення до суду.

Сукупність вказаних обставин наділяє правом керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків такого платника у банках у рахунок погашення податкового боргу. При цьому, Суд наголошує, що можливість застосування контролюючим органом до платника податків вказаних положень пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України стосується конкретно визначеного податкового боргу (з урахуванням конкретної суми такого боргу).

Так, у справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заступником начальника ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення № 525/4-1301 03.11.2023 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу у якому зазначено, що відповідно до пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах.

Тобто в оскаржуваному рішенні міститься лише посилання на пункт 95.5. статті 95 Податкового кодексу України, при цьому таке не містить конкретно визначеної суми податкового боргу, що стягується з рахунків позивача у банках, органах що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах, у рішенні не зазначено якого саме боргу (самостійно визначений платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки; який не сплачується протягом 90 календарних днів), що суперечить вказаним положенням пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України. При тому, що відповідач у касаційній скарзі сам зазначає, що заборгованість КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (ЄДРПОУ 03348910) перед бюджетом станом на 15.01.2024 становить 26 503 285,24 грн і з них 23 700 420,22 грн - самостійно задекларованих платником та не сплачених.

Суд зазначає, що доводи відповідача, що оскаржуване рішення № 525/4-1301 від 03.11.2023 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу прийняте заступником керівника ГУ ДПС у Львівській області відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України щодо грошових зобов`язань визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, які виникли після 15.02.2023 та стосовно сплати яких минув термін 90 календарних дні не підтверджуються змістом вказаного рішення, оскільки таке містить лише посилання на вказану норму Податкового кодексу України та зазначене відповідачем з його змісту не вбачається.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України таке рішення контролюючого органу є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи. При цьому, посилання відповідача на наказ Державної податкової служби України від 06.12.2019 № 199 «Про затвердження примірних форм Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу; Журналу реєстрації рішень, прийнятих відповідно до статті 95 Податкового кодексу України» є безпідставним, оскільки зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а затвердження ним примірної форми не спростовує необхідність чіткого і зрозумілого формулювання такого рішення в частині визначення джерела, за рахунок коштів якого буде здійснено погашення податкового боргу, а також конкретної суми, яка підлягає стягненню та підстави виникнення цього податкового боргу.

Суд наголошує, що необхідність зазначення суми податкового боргу, а також підстав його виникнення пов`язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу, його заступником або уповноваженої особи) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.

Відповідно, у спорах щодо правомірності прийнятих відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України рішень предметом доказування є дотримання контролюючим органом обов`язкових умов, про які вже зазначалося, в тому числі й щодо розміру податкового боргу, підстав його виникнення, спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно задекларованих грошових зобов`язань та/або пені.

Аналогічні підходи до правозастосування пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України знайшли відображення у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 805/1427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 440/4736/19, від 16 січня 2025 року у справі № 280/27/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 440/8447/23.

Також, у цих постановах Верховний Суд також зазначив, що принцип правової визначеності як загальний правовий принцип поширюється, в тому числі на етап правозастосування. Органи державної влади повинні дотримуватися цього принципу та забезпечувати правову передбачуваність прийнятих ними рішень, що досягається, зокрема чіткістю визначення правового стану особи, якої стосується індивідуальний акт.

Вирішуючи спір про правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, адміністративний суд перевіряє це рішення на відповідність критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі якщо рішенням порушені права, свободи або законні інтереси особи, яка оскаржила до суду це рішення, суд визнає протиправним та скасовує індивідуальний акт чи окремі його положення, як це передбачено пунктом 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд не наділений повноваженнями вносити зміни до рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема визначити, яка сума податкового боргу підлягає стягненню, якщо сума податкового боргу в рішенні не вказана.

Оскаржуване у цій справі рішення ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023, в якому зазначено про погашення усієї суми податкового боргу, не дає можливості встановити суму податкового боргу, щодо погашення якого його прийнято.

Відсутність у рішенні контролюючого органу вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування у справі. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у справі, що розглядається контролюючий орган не виконав обов`язок, покладений на нього як на суб`єкта владних повноважень частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, і не довів правомірність прийнятого ним рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023.

Таким чином, Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023.

Суд звертає увагу, що скасування оскаржуваного рішення контролюючого органу про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу № 525/4-1301 від 03.11.2023 не позбавляє права відповідача прийняти нове рішення у відповідності до вимог пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України із зазначенням відповідної суми такого податкового боргу, що стягується.

13. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

14. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

15. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 380/26982/23 слід залишити без задоволення.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

17. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 380/26982/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер Р.Ф. Ханова В.П. Юрченко