Постанова

від 26.02.2025 по справі 483/1432/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.02.25

22-ц/812/228/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 483/1432/23

Номер провадження 22-ц/812/228/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 його представника - адвоката ТкачукГ.М., представника відповідача - адвоката Герасимець М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Фермерського господарства «Сана», подану в його інтересах

адвокатом Герасимець Миколою Миколайовичем

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді - Шевиріної Т.Д., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Сана» за участю третьої особи - державного реєстратора Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Марченка Віктора Олександровича про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасування рішення державного реєстратора та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 ,в інтересах якого діяла адвокат Ткачук Г.М. звернувся з подальшим уточненим позовом про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасування рішення державного реєстратора та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 12,8405 га кадастровий № 4825181200:04:000:0318 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Чорноморська ОТГ (Кам`янська сільська рада), яку він самостійно не використовував та в оренду не передавав, будь-яких договорів з цього приводу не укладав та не підписував, актів приймання-передачі земельних ділянок в оренду також не складав та не підписував, довіреностей на складання зазначених документів не надавав. Приблизно в середині серпня 2023 року йому стало відомо, що вказана земельна ділянка на підставі договору оренди від 08 червня 2023 року передана в оренду ФГ «Сана» строком на 10 років. Оскільки він договір оренди не підписував, не мав відповідного волевиявлення, а земельна ділянка залишається в користуванні відповідача, він змушений звернутися з позовом до суду.

Посилаючись на викладене позивач, остаточно уточнивши позовні вимоги просив суд: усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12,8405га за кадастровим номером 4825181200:04:000:0318 за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її витребування з незаконного володіння ФГ «Сана»; скасувати рішення державного реєстратора МарченкоВ.О. від 16 червня 2023 року про державну реєстрацію права оренди ФГ «Сана» на зазначену земельну ділянку та стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. Вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - державного реєстратора Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Марченка Віктора Олександровича.

Рішенням Очаківського міськрайонного судуМиколаївської області від 26 листопада 2024 року позов задоволено частково. Ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12, 8405 га за кадастровим №4825181200:04:000:0318 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Чорноморська ОТГ (Кам`янська сільська рада) шляхом її витребування з незаконного володіння ФГ «Сана». Зобов`язано ФГ «Сана» повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12, 8405 га за кадастровим № 4825181200:04:000:0318 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Чорноморська ОТГ(Кам`янськосільська рада).Скасовано рішеннядержавногореєстратора Кам`яномостівської сільськоїради Первомайськогорайону Миколаївськоїобласті МарченкаВ.О. від 16 червня 2023 року про державну реєстрацію права оренди ФГ «Сана» на вказану земельну ділянку. Стягнуто з ФГ «Сана» на користь ОСОБА_1 10000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 31012, 40 грн судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що підпис у договорі оренди земельної ділянки не належить ОСОБА_1 , і до вказаних правовідносин не може бути застосована доктрина «заборони суперечливої поведінки», суд дійшов висновку, що сторони в належній формі не досягли згоди, щодо всіх істотних умов договору, а відтак такий договір не є укладеним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її витребування з незаконного володіння відповідача, зобов`язання її повернути у власність позивача, а також скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди є такими, що підлягають задоволенню. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки є наслідком протиправної поведінки відповідача, а відтак виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням оцінки характеру та обсягу страждань, тривалість, а також час та зусилля, необхідні для захисту порушеного права власності сума у розмірі 10000 грн є пропорційним відшкодування завданої моральної шкоди, є доведеною та достатньою. Що стосується судових витрат то суд першої інстанції виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 31012, 40 грн (2 837 грн 68 коп. - судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, вимогу про відшкодування моральної шкоди, яка була задоволена частково, та забезпечення позову + 10 000 грн - витрати на правничу допомогу + 18174, 72 грн вартість судової почеркознавчої експертизи).

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - адвокат Герасимець М.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув належної уваги на те, що позивач після звернення до суду на стадії підготовчого судового засідання, звертаючись з уточненим позовом змінив предмет позову, судом залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог після закінчення підготовчого провадження. Адвокат вказує на те, що судом помилково застосовано ст. 18 Закону України «Про оренду землі», яка втратила чинність. Крім того, звертає увагу на те, що висновок експерта від 03 липня 2024 року є незаконними та необґрунтованим, оскільки документи для проведення експертизи були надані позивачем добровільно, а не витребувано відповідною ухвалою суду шляхом обмеження доступу позивача до оригіналів підпису необхідних документів з метою уникнення сумнівів в об`єктивності даного висновку. Суд першої інстанції відмовивши у задоволені клопотання про призначення повторної та додаткової експертизи, а також виклик експерта, не надав жодної можливості реалізувати права відповідача та інтереси, а також обмежив ФГ «Сана» на повноцінний, всебічний, законний судовий розгляд. До того ж, судом помилково здійснено розподіл судових витрат, оскільки адвокат Ткачук Г.М. є цивільною дружиною позивача. Також вказує, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Ткачук Г.М. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змістустатті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положеньст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішенняв повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 4825181200:04:000:0318, площею 12,8405 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Чорноморської ОТГ (Кам`янська сільська рада), Миколаївський район, Миколаївська область (т. 1 а.с. 16, 31).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29листопада 2023 року за ФГ «Сана» 20 червня 2023 року зареєстроване право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4825181200:04:000:0318, розташованої на території Чорноморської ОТГ (Кам`янська сільська рада), Миколаївський район, Миколаївська область на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 червня 2023 року та договору оренди землі від 08 червня 2023 року (запис номер 50686301) (т. 1 а.с.31, 82).

За умовами договору оренди землі від 08 червня 2023 року ОСОБА_1 передав в оренду ФГ «Сана» земельну ділянку площею 12,8405 га, кадастровий номер 4825181200:04:000:0318 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Чорноморська ОТГ (Кам`янська сільська рада) строком на 10 років з автоматичною пролонгацією строку дії договору.

ОСОБА_1 заперечує укладення 08 червня 2023 року з ФГ «Сана» договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4825181200:04:000:0318 та підписання ним договору.

Під час підготовчого судового засідання позивач та його представник просили призначити у справі судову почеркознавчу експертизу проти якої представник відповідача адвокат Герасимець М.М. не заперечував.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2024 року за клопотанням ОСОБА_1 та його представника у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертних Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставлено питання - чи виконаний підпис у договорі оренди землі від 08червня 2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Сана», в графі орендар - ОСОБА_1 чи іншою особою (т. 1 а.с.160-161).

Згідно з висновком експерта №24-2058 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 липня 2024 року підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 06 червня 2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Сана», розміщений у графі «Орендар» на останньому (третьому) аркуші документу, виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису (т. 1 а.с.178-180).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони в належній формі не досягли згоди, щодо всіх істотних умов договору, а відтак такий договір не є укладеним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Частиною першою статті 626Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до абзацу 1 частини першої, абзацу 1 частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У даній справі, обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом їй повернення та скасування рішення державного реєстратора від 16 червня 2023 року про державну реєстрацію права оренди фермерського господарства на земельну ділянку, ОСОБА_1 посилався на те, що він не підписував договір оренди землі, тому він є неукладеним а державна реєстрація - незаконною. ФГ «Сана» користується належною йому земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує його право на користування та розпорядження належним йому майном.

Статтею 391ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц викладено такі правові висновки.

За змістом статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). В пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, а тому дійшов обґрунтованого висновку про усунення перешкод позивачу в користуванні та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації, оскільки висновком проведеної судово-почеркознавчої експертизи підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_1 в оспорюваній угоді виконаний не ним, а іншою особою.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивача 10000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

За положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди покладає на позивача обов`язок довести, що вона не є абстрактною, а дійсно завдана у результаті протиправних дій відповідача.

Обґрунтовуючи наявність і розмір моральної шкоди, позивач, зокрема, зазначив, що він в силу обставин непереборної сили поніс збитки, а саме від падіння тополю на подвір`ї було пошкоджено автомобіль, яким він користується. Для того, щоб мати можливість вільно пересуватися та здійснювати робочу діяльність він мав намір продати земельну ділянку та придбати новий автомобіль для власного користування. Під час обговорення умов продажу земельної ділянки він дізнався, що останню продати неможливо так як вона перебуває в оренді у відповідача. Таким чином, він був позбавлений права розпорядитися своєю власністю, що відобразилося на його емоційному стані та стані здоров`я.

Суд з урахуванням обставин даної справи, протиправної поведінки відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, врахував тривалість, а також час та зусилля, необхідні для захисту порушеного права власності, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач після звернення до суду на стадії підготовчого судового засідання звертаючись з уточненим позовом змінив предмет позову не заслуговують на увагу з огляджу на наступне..

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У постанові Верховного Суду 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц (провадження № 61-19440св21) зроблено правовий висновок, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Колегія суддів Верховного Суду у вказаній справі № 570/5639/16-ц не погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо повернення заяви про зміну предмета позову і вважає, що позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей 13, 175, 197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу. У цьому випадку суди не врахували вимоги статті 189 ЦПК України, за якими одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Ураховуючи викладене, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які сукупно дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

У справі, яка переглядається, у позовній заяві предметом позову були: визнання недійсним договору оренди землі від 08 червня 2023 року щодо земельної ділянки, площею 12, 8405 га кадастровий номер 4825181200:04:000:0318 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Чорноморська ОТГ, Миколаївський район, Миколаївська область, сторонами якого є ОСОБА_1 та ФГ «Сана»; скасувати рішення скасувати рішення державного реєстратора МарченкоВ.О. від 16 червня 2023 року про державну реєстрацію права оренди ФГ «Сана» на зазначену земельну ділянку та стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.

01 грудня 2024 року представник позивача - адвокат Ткачук Г.М. подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила: усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12,8405га за кадастровим номером 4825181200:04:000:0318 за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її витребування з незаконного володіння ФГ «Сана»; скасувати рішення державного реєстратора Марченко В.О. від 16 червня 2023 року про державну реєстрацію права оренди ФГ «Сана» на зазначену земельну ділянку та стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. Вирішити питання про судові витрати.

Порівняльний аналіз змісту та вимог позову та поданої представником позивача 01 грудня 2024 року заяви про уточнення зміну (доповнення) позовних вимог свідчить про те, що позивач у такій заяві просив усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12,8405га за кадастровим номером 4825181200:04:000:0318 за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її витребування з незаконного володіння ФГ «Сана» без зміни фактичних обставини спірних правовідносин (зазначення нових фактичних обставин), що не може свідчити про зміну підстав позову.

Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, провадження № 61-15126св21).

Посилання в апеляційній скарзі на помилковість застосування судом ст. 18 Закону України «Про оренду землі» не впливає на правильність висновків суду про неукладенність оспорюваного договору оренди землі.

Також не є слушними доводи відповідача про незаконність висновку експерта, оскільки документи для проведення експертизи були надані позивачем добровільно, а не витребувано відповідною ухвалою суду шляхом обмеження доступу позивача до оригіналів підпису з огляду на те, що питання надання експерту вільних зразків підпису позивача судом першої інстанції вирішувалося у судовому засіданні, за участю представника позивача, який ніяких клопотань щодо витребування інших документів, а також заперечень проти наданих позивачем зразків не заявляв.

Що стосується розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, то колегія судів погоджується з висновком суду з огляду на наступне.

Частина першастатті 133 ЦПК Українипередбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина першастатті 60 ЦПК України).

За змістомстатті 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертійстатті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті1, частин третьої та п`ятої статті27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктами 1, 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

На підтвердження надання правничої допомоги адвокатом Ткачук Г.М. надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія МК № 000978 від 23 червня 2016 року, ордер Серія ВЕ №1093520 від 10 жовтня 2023 року, договір б/н про надання правничої допомоги від 25 вересня 2023 року з додатком, Акт наданих послуг від 26 березня 2024 року.

Пунктом 4.7. Договору про надання правової допомоги розмір гонорару узгоджено сторонами у твердій сумі 20000 грн.

Відповідно до Акту від 26 березня 2024 року було надані наступні види правової допомоги: адвокатські запити, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях, складання заяви про забезпечення позову та усні консультації, загальною вартістю 20000грн.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи.

Доводи апеляційноїскарги пропомилковість розподілусудових витратоскільки адвокатТкачук Г.М.є цивільноюдружиною позивачане заслуговуютьна увагуз оглядуна те,що наданняпрофесійної правничоїдопомоги адвокатомне залежитьвід його родинних або інших стосунків з учасниками справи.

Інші доводи в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За такихобставин,доводи апеляційноїскарги неспростовують обґрунтованихвисновків суду,а томуапеляційна скаргана підставіст.375ЦПК Українипідлягає залишеннюбез задоволення,а рішеннясуду,яке ухваленнямз додержаннямнорм матеріальногота процесуальногоправа -залишенню беззмін.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія судів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Сана», подану в його інтересах адвокатом Герасимець Миколою Миколайовичем - залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.