Постанова

від 28.02.2025 по справі 488/3550/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.02.25

22-ц/812/327/25

Справа №488/3550/24

Провадження № 22-ц/812/327/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М.,Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Щегловою Я.В., повний текст складено 12 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіону управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів.

Обґрунтовуючи позов вказував, що на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року до повноліття дитини.

З 01 липня 2024 року до 31 липня 2024 року ОСОБА_3 , який має повних 16 років, за власним бажанням проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із загостренням по всій території України ситуації, пов`язаної з роботою енергосистеми та постійною ескалацією в зоні проведення бойових дій на території України та безпосередньо Миколаївської області, виключно в інтересах та піклуючись про безпеку дитини, за його повною згодою та бажанням позивач прийняв рішення про тимчасове проживання ОСОБА_3 разом з рідним дідусем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його місцем проживання на території Німеччини за адресою: АДРЕСА_2 ).

Зазначає, що з 31 липня 2024 року, ОСОБА_3 вибув з території України та з 01 серпня 2024 року по теперішній час, проживає в Німеччині за адресою: АДРЕСА_2 ), під фактичним доглядом рідного дідуся ОСОБА_4 .

Таким чином, з 01 липня 2024 року до цього часу відповідачка фактично не проживає разом з сином, не піклується про нього, не бере участі у його вихованні.

У зв`язку із чим, нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю відповідачкою, а саме з 01 липня 2024 року до цього часу, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Враховуючи вищевикладене, просив припинити стягнення аліментів, що стягуються з нього на користь відповідача на утримання дитини на підставі судового наказу від 02 червня 2023 року, виданого Корабельним районним судом м.Миколаєва у справі № 488/1691/23 та звільнити його від сплати аліментів за цим же судовим наказом в подальшому.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіону управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів залишено без задоволення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначав, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача. Між тим, позивач не надав суду належних та допустимих доказів тому, що відповідач не використовує аліменти на утримання дитини. Сам позивач має заборгованість по сплаті присуджених з нього аліментів. Більше того, підтвердив під час судового розгляду, що починаючи з липня 2024року він аліменти не сплачує.

Судом достеменно встановлено, що з липня 2024 року неповнолітній ОСОБА_3 не проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 та за нотаріально посвідченою згодою батька ОСОБА_1 , не отримавши такої згоди від матері ОСОБА_2 , виїхав до Німеччини у супроводі сторонньої особи, де перебуває під наглядом свого діда - ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 стверджував, що їх з відповідачкою син обрав постійно проживати з ним - батьком і наразі вони проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, а також не довів, що він самостійно утримує їх спільну з позивачкою дитину.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову.

В апеляційній ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, тому просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянта зазначає що хоча судом і встановлено, що з липня 2024 року неповнолітній ОСОБА_3 не проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 , між тим підставою відмови у задоволенні позову зазначено те, що він маючи достатньо часу, між тим не обґрунтував подання заяви про виклик свідка ( дитини- ОСОБА_3 ), саме на стадії дослідження доказів у справі, а іноземні офіційні документи, сканкопії яких він просив долучити до матеріалів справи не були легалізовані.

Так як під час судового розгляду ним надані письмові докази, на підтвердження факту постійного проживання дитини з ним - сканкопій з оригіналів таких документів як: прописка в Німмечині ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , посвідка на проживання ОСОБА_3 , картка медичного страхування ОСОБА_3 , дозвіл на роботу та проживання ОСОБА_1 , які були отримані у зв`язку із отриманням тимчасового захисту у Німеччині на час введення воєнного стану по всій території України. При цьому зауважив, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 17.03.2023 року №125/209/293/139/999/5 "Про затвердження Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав" під проставляння апостилю підпадають оригінали паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, посвідчень особи та документів, що посвідчують спеціальний статус, але вказані ним іноземні офіційні документи вважаються та визнаються письмовими доказами без їх легалізації та не підлягають апостилюванню.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Тому апелянт вважає, що відмова суду у заяві про виклик свідка, а саме дитини ОСОБА_3 , якому на момент розгляду справи є повних 16 років, порушує право дитини висловлювати свою думку під час судового процесу, вільного обрання місця свого мешкання, крім того ігнорування показів дитини завадило повному та всебічному встановленню всіх обставин, які мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач підтримав свою апеляційну скаргу, просив про її задоволення.

Відповідач, третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2020 року (справа 488/3026/19), з урахуванням ухвали цього ж суду від 14 грудня 2020 року, ОСОБА_1 визнано батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано Корабельний відділ ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести відомості до актового запису №72, складеного 01 лютого 2008 року, зазначавши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.57-58).

21 січня 2021 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (повторно), де батьком зазначено - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 (а.с.6).

За судовим наказом, виданим Корабельним районним судом м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, з урахуванням ухвали від 02 червня 2023 року (справа № 488/1691/23) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2023року і до повноліття дитини ( а.с.5).

Постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 21 червня 2023 року відкрито виконавче провадження №72077280( а.с.14)

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем станом на 31 липня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 за період з травня 2023 року по липень 2024 року складає 10138,48грн.(а.с.59).

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зареєстровані з адресою: АДРЕСА_4 , фактичним місцем їх перебування є АДРЕСА_5 (а.с.56).

Згідно з довідками закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Миколаївський центр професійної освіти» ОСОБА_3 з 01 вересня 2023 року навчається у вказаному закладі за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварник ручного зварювання»( а.с.53,54).

30 липня 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Лашина Н.Г. посвідчила заяву ОСОБА_1 про згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Німеччини (з перетином кордону Польщі) ОСОБА_3 у супроводі ОСОБА_5 та про те, що фактичний догляд за ОСОБА_3 на території Німеччини здійснюватиме ОСОБА_4 , батько позивача, згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 06 липня 1988 року.

27 липня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 у перевізника Kolumb+1 був придбаний проїзний документ на автобус за маршрутом Київ-Ефрут, відправлення з м. Києва о 06.45год 31 липня 2024 року, прибуття до м. Ефрут о 09.00 год. 01 серпня 2024 року.

Суд першої інстанцій, ухваливши рішення про відмову в позові, керувалися тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог про припинення сплати аліментів на утримання дитини.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

У цій справі спір виник щодо припинення сплати аліментів на дитину, яка після рішення суду про стягнення з батька аліментів на її утримання, проживає з батьком.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Отже, з огляду на об`єктивні обставини спору насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини. Тому поведінка батьків має забезпечувати найкращі інтереси дитини незалежно від того, що між ними існує спір.

Відповідно достатті 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьоюстатті 181СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У частині 1 статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цьогоКодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів, за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми частини четвертої статті 273 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь - які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.

У справі, яка переглядається встановлено, що судовим наказом Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, з урахуванням ухвали від 02 червня 2023 року (справа № 488/1691/23) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року і до повноліття дитини.

Верховний Суд у постанові від 22.11.2022 у справі №188/1029/19 (провадження №61-11986св20) зазначив, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на дитину на користь одного з батьків є факт проживання з ним самої дитини, на утримання якої і стягуються аліменти.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 (провадження № 61-15867св23).

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

У цій справі позивач вважає, що змінилися обставини, які впливають на припинення стягнення з нього аліментів на сина, оскільки на сьогодні він проживає з ним.

Судом першої інстанції встановлено, що з липня 2024 року неповнолітній ОСОБА_3 не проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 та за нотаріально посвідченою згодою батька ОСОБА_1 , не отримавши такої згоди від матері ОСОБА_2 , виїхав до Німеччини у супроводі сторонньої особи, де перебуває під наглядом свого діда ОСОБА_4 .

Підставою для висновку суду про проживання дитини з батьком з 01 липня 2024 року слугував акт про фактичне місце проживання дитини ОСОБА_3 з батьком за адресою АДРЕСА_1 , складений від 14 серпня 2024 року на підставі показань свідків ( а.с.15).

Проте суд апеляційної інстанції не вважає акт обстеження від 14 серпня 2024 року, складеного за ініціативою ОСОБА_1 та підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 де зазначено, що ОСОБА_1 та його неповнолітній син ОСОБА_3 з 01 липня 2024 року до 31 серпня 2024 року фактично проживали разом за адресою проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 належним доказом, з огляду на те, що він містить суперечливі відомості, зокрема, не є зрозумілим як станом на 14 серпня 2024 року свідкам відомо, що ОСОБА_3 проживав з батьком по 31 серпня 2024 року, адже 01 серпня 2024 року дитина перетнула кордон України у пункті пропуску «MEDYKA».

У суді першої інстанції відповідачка вказала, що син проживав з нею, але за винятком деяких днів, за власним бажанням міг проживати разом з батьком, і останнє таке відвідування закінчилося тим, що позивач без її згоди вивіз сина до Німеччини.

За такого, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що неповнолітній ОСОБА_12 з 01 липня по 31 липня 2024 року проживав з батьком.

Зважаючи на наведене, судом апеляційної інстанції встановлено обставини не проживання дитини з матір`ю саме з 01 серпня 2024 року та проживання дитини з цієї дати на території Федеративної Республіки Німеччини, за однією адресою, спочатку разом зі своїм дідом ОСОБА_4 , а потім зі своїм батьком ОСОБА_1 , і про таке відповідач не заперечувала в судовому засіданні суду першої інстанції.

Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд повинен був оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з яким, за встановленими обставинами справи, проживає дитина.

Існування судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року у справі № 488/1691/23 про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про припинення стягнення з нього аліментів, оскільки стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Зважаючи на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким слід припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , які стягуються на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року і до повноліття дитини, на підставі судового наказу, виданого Корабельним районним судом м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, з урахуванням ухвали від 02 червня 2023 року (справа № 488/1691/23).

За такого, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для припинення стягнення з позивача на користь відповідач аліментів на утримання їх спільного сина.

Підстав для звільнення позивача від сплати аліментів за судовим наказом, виданим Корабельним районним судом м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, в подальшому, колегія суддів не вбачає, оскільки нормами СК України не передбачено звільнення від сплати аліментів на майбутнє.

Відповідно до частин 2,4 статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини 6 статті 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 3 статті 91 ЦПК України, заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Як вбачається із матеріалів справи у судовому засіданні 18 жовтня 2024 року, проведеного за участю сторін, позивачем клопотання не заявлялися. Ухвалою суду від 18 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 11 листопада 2024 року на 11.00 год.

15 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про виклик свідка неповнолітнього ОСОБА_3 та допит його у судовому засіданні в режимі відеоконференція.

Аналіз вищевказаних норм ЦПК України, свідчить про те, що позивачем пропущені встановлені Законом строки подання заяви про допит свідка у справі, вказана заява необґрунтована неможливістю її подання у вказаний строк з причин, що не залежали від позивача. А відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні цього клопотання.

Аргументи апеляційної скарги про порушення прав дитини висловити свою думку за вказаних обставин не заслуговують на увагу.

Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Разом з цим, подані до суду позивачем документи на підтвердження обставин заявленого ним позову викладені німецькою мовою, а належно оформленого перекладу на державну мову до матеріалів справи не долучено, що суперечить вимогам ст. 10 Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас, із наданих ВССУ роз`яснень, які викладені у листі "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом" № 24-754/0/4-13 від 16.05.2013 року вбачається, що суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх матеріально засвідченим перекладом українською мовою.

Зазначене узгоджується і з практикою Верховного Суду, зокрема аналогічний висновок прослідковується у Постанові Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі № 910/4473/17.

У зв`язку із цим, суд притримується позиції, що докази, не перекладені з німецької мови на українську мову та не засвідчені належним чином в нотаріальному порядку не можуть вважатися належними та допустимими доказами по справі, оскільки не оформлені в установленому законом порядку, що не дозволяє суду встановити дійсний зміст таких документів та чи можуть вони слугувати підтвердженням заявлених у позові вимог.

За такого, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення клопотання про долучення до матеріалів справи наданих позивачем письмових доказів викладені німецькою мовою, оскільки є неналежними та допустимий доказами у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів задовольнити частково.

Припинити, з моменту ухвалення цієї постанови, стягнення аліментів на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, з урахуванням ухвали від 02 червня 2023 року (справа № 488/1691/23), яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року і до повноліття дитини.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.