Рішення

від 28.02.2025 по справі 282/1475/23

ЛЮБАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 282/1475/23

Провадження № 2/282/15/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 року

селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Носача В.М.,

при секретарі судового засіданняНаумчук-Їлмаз О.А.,

за участю:

представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки,-

У С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд ухвалити рішення про визнання за ОСОБА_2 право власності на 67/100 частки земельної ділянки, загальною площею 0,5968 га, що знаходиться на території с.Великі Деревичі, Житомирського району Житомирської області, Любарська селищна рада (раніше Великодеревичівська сільська рада), з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЖТ № 010850, виданого на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 09.11.1993 року, у межах згідно з планом.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона є власником 67/100 частки житлового будинку загальною площею 98 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для реєстрації права власності на будинок за позивачкою було рішення Чуднівського районного народного суду від 27 квітня 1988 року у справі № 2-18, відповідно до якого її було виділено майно із колгоспного двору, розміщеного в селі Великі Деревичі Любарського району (наразі - Любарського району) Житомирської області з врахуванням того, що з нею проживало троє неповнолітніх дітей, в жилому будинку приміщення 1-1, площею 7,70 кв.м - 562 крб., 1-2 площею 8,90 кв.м - 883 крб. 18 коп., 1-5 площею 18,10 кв.м - 1364 крб., 91 коп., а всього по жилому будинку на 2810 крб. 11 коп., а також сарай 2130 крб., 99 коп., веранду 1 і 1 а - 513 крб. 86 коп., колодязь 367 крб 92 коп., всього на суму 5882 крб. 88 коп., що складає 67/100 ідеальних долей домоволодіння.

В свою чергу, право власності на всю земельну ділянку загальною площею 0,5968 га, що знаходиться під вищевказаним будинком та розташована на території с.Великі Деревині, Великодеревичівська сільська рада, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства, належить колишньому чоловікові позивачки - ОСОБА_4 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЖТ № 010850, виданого на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 09.11.1993 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Свідоцтво про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку площею 0,5968 га, яка розташована на території с.Великі Деревичі та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, після смерті останнього нотаріусом не видавалося.

Позивачка вказує, що вона будучи власником 67/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позбавлена можливості належним чином розпоряджатися, володіти та відповідно здійснити державну реєстрацію права власності на 67/100 частки земельної ділянки, що була надана для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку, 67/100 частки якого належить її на праві власності, а, отже, її право власності підлягає судовому захисту.

Враховуючи принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, належність позивачці на праві приватної власності 67/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка вважає, що існують усі правові підстави для задоволення її позовної заяви в повному обсязі.

14 листопада 2023 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження та витребувано від Другої Бориспілької державної нотаріальної контори копію спадкової справи заведеної до майна померлого ОСОБА_4 .

30 квітня 2024 року ухвалою суду залишено без розгляду клопотання представника позивача ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача Любарську селищну раду на належного відповідача ОСОБА_5 . Також даною ухвалою замінено відповідача Любарську селищну раду на належного відповідача ОСОБА_3 .

10 червня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче засідання.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Клопотань та заяв до суду не подавала.

Відповідно дост.280 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не подав відзив на позов, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечує, відповідачка про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, в установлений строк відзив на позов не подала, суд вважає за можливе на підставі ст. 211, 280 ЦПК України провести розгляд справи за відсутності відповідачки та ухвалити заочне рішення.

Вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 , розглянувши та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

27 квітня 1988 року рішенням Чуднівського районного народного суду №2-18 проведено виділ майна із колгоспного двору, розміщеного в с.В.Деревичі Любарського району Житомирської області. Виділено ОСОБА_2 з врахуванням того, що з нею находиться і проживає троє неповнолітніх дітей в жилому будинку приміщення 1-1, площею 7,70 кв.м - 562 крб., 1-2 площею 8,90 кв.м - 883 крб. 18 коп., 1-5 площею 18,10 кв.м - 1364 крб., 91 коп., всього по жилому будинку на 2810 крб. 11 коп., а також сарай 2130 крб., 99 коп., веранду 1 і 1 а - 513 крб. 86 коп., колодязь 367 крб. 92 коп. Всього на суму 5882 крб. 88 коп., що складає 67/100 ідеальних часток домоволодіння.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 липня 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 згідно рішення Чуднівського районного народного суду від 27.04.1998 є власником 67/100 ідеальних часток житлового будинку, розташованого в с.В.Деревичі Любарського району Житомирської області.

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.10.2020, індексний номер витягу: 228514986 вказує, що право власності на 67/100 (шістдесят сім сотих), згідно опису: А-1 Житлового будинку; а-1 Прибудови; №1 ганку; Б-1 Сарай-літня кухня; В-1 гараж за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі рішення суду серія та номер:2-18, виданий 27.04.1998, видавник: суддя Чуднівського районного суду Проскурницький П.І.; постанова серія та номер 282/469/18, виданий 22.07.2020, видавник: Суддя Житомирського апеляційного суду Миніч Т.І.

Державним актом серії ІІ-ЖТ №010850 03-07 стверджується, що ОСОБА_4 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 9.11.1993 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,5968 гектарів, яка розташована на території с.Великі Деревичі Великодеревичівської сільської ради, для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 70 років в с.Дударків Бориспільського району Київської області, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Із витребуваної судом з Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області спадкової справи №448/2010, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 встановлено, що згідно заповіту посвідченого секретарем Дударківської сільської ради Бориспілького району Київської області Рогач Н.І., ОСОБА_4 на випадок своєї смерті житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в с.Великі Деревичі Любарського району Житомирської області, який належить йому на праві особистої власності заповів: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних долях.

10 листопада 2010 року ОСОБА_6 подала до Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

16 листопада 2010 року ОСОБА_3 подала до Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_3 прийняла спадщину на належні ОСОБА_4 33/100 ідеальних часток житлового будинку, розташованого в с.В.Деревичі Любарського району Житомирської області.

Рішенням Любарського районного суду від 14 липня 2021 року №282/163/21 визнано незаконним рішення Х сесії VIII скликання Любарської селищної ради в частині надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з метою передачі їх у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,5968 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та 0,3468 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , а також скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельні ділянки.

Крім того, зазначеним вище рішенням суду відмовлено ОСОБА_3 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЖТ №010850, виданого на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 09.11.1993 року на ім`я ОСОБА_4 в зв`язку із спливом строків позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача покликався на норми ст.120 Земельного кодексу України в поєднанні з положеннями ст.125 Земельного кодексу України, а також позицію Верховного Суду України висловлену у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №370/1339/20 де Верховний Суд зазначив, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.

Проте, суд не може погодитися з такою позицією представника позивача ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 березня 2024 року №903/561/23 зазначив: «Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку».

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 набула право власності на 67/100 ідеальних долей домоволодіння на підставі рішення Чуднівського районного суду від 27.04.1988 №2-18, шляхом виділення майна із колгоспного двору.

Отже, на час набуття позивачем право власності на 67/100 ідеальних долей домоволодіння, що було віднесено дор суспільної групи "колгоспний двір", розташованого в с.В.Деревичі Любарського району Житомирської області діявЗемельним кодексомУРСР (1970 року із змінами), норми якого підлягають до застосування до даних правовідносин.

А тому посилання позивачкою та її представником на норми ст.120, 125 Земельного кодексу України та висновки, які містяться у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №370/1339/20 Верховного Суду, є помилковим.

Слід зазначити, що з введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до ст. 63 ЗК Української РСР, кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу.

Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями.

Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці.

Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.

Статтею 64ЗК УкраїнськоїРСР визначено,що присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу.

При здійсненні компактної забудови сільських населених пунктів колгосп виділяє колгоспникам біля їх житлових будинків присадибні ділянки в меншому розмірі, надаючи їм решту земельної ділянки за межами житлової зони населеного пункту. При цьому загальна земельна площа, виділена в користування колгоспного двору, не повинна перевищувати розміру присадибної ділянки, передбаченого статутом колгоспу.

Новоутворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу.

Відповідно до вимогст. 65 ЗК Української РСР передбачено виключний перелік підстав збереження права колгоспного двору на надану присадибну земельну ділянку, а саме: за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні. Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності.

В усіх інших випадках питання про збереження присадибної земельної ділянкивирішують загальні збори членів колгоспу.

Відповідно доприписів ст.66 ЗК Української РСР, при вибутті або виключенні з колгоспу всіх членів колгоспного двору присадибна земельна ділянка зменшується до розмірів, передбаченихстаттею 78 цього Кодексудля не членів колгоспу.

Згідно вимогст.70 Земельного кодексуУРСР набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспному двору, не дає права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір.

Надання присадибних земельних ділянок членам колгоспу, які набули правовласності на жилий будинок і господарські будівлі, провадиться в порядку, визначеному статтями 63,64 цього Кодексу.

В своючергу ст.106-1 Земельного кодексуУРСР передбачалося, що перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цьогоКодексу.

Згідност.16 Земельного кодексуУРСР від 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення виконавчих комітетів міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Таким чином, з аналізу наведених норм права вбачається, що станом на час виділення позивачу у власність 67/100 ідеальних часток житлового будинку, розташованого в с.В.Деревичі Любарського району Житомирської області, який відносився до суспільної групи "колгоспного двору", принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею не підлягає застосуванню, так як набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до суспільної групи "колгоспного двору", не давало права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався "колгоспний двір", а тому, позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Окрім того, в судовому засідання представник позивача вказав, що станом на час ухвалення рішення Чуднівського районного народного суду від 27.04.1998 та в майбутньому, присадибна земельна ділянка членам колгоспного двору, в тому числі позивачу, не виділялась.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 9.11.1993 року ОСОБА_4 видано державний акт серії ІІ-ЖТ №010850 03-07 на право власності на земельну ділянку площею 0,5968 гектарів, яка розташована на території с.Великі Деревичі Великодеревичівської сільської ради, для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства. Таким чином, саме з моменту видачі державного акта ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,5968 гектарів, набула ознак об`єкта права власності.

Доказів того, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_4 рішенням 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 09.11.1993 року відбулася з порушенням законних прав та інтересів позивачки, як співвласника земельної ділянки, а також доказів того, що таке рішення було скасоване до суду не надано. Натомість матеріали справи містять рішення суду, яким відмовлено ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЖТ №010850, виданого на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Великодеревичівської сільської ради народних депутатів від 09.11.1993 року на ім`я ОСОБА_4 в зв`язку із спливом строків позовної давності.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.258,259,263-265,273,352,354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 328 ЦК України, ст.ст. 63-66, 70, 106-1 Земельного кодексу УРСР 1970 року, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий судді В.М. Носач