Рішення

від 27.02.2025 по справі 394/124/25

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26

27.02.25 394/124/25

2/394/116/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого судді Краснопольської Л.П.

за участі секретаря судового засідання Довгої С.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту самостійного виховання дітей віком до 18 років,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулась до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 06 серпня 2015 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було зареєстровано шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новоархангельського районного управління юстиції у Кіровоградській області, про що складено відповідний актовий запис за №25, та видане свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . Від шлюбу мають двох дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 видане 11 листопада 2019 року Фортечним районним у місті Кропивницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис за №704), та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 видане 30 червня 2021 року Новоархангельським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис за №84). З 2024 року позивач та відповідачка припинили спільні шлюбні відносини.

Позивач та відповідачка не хочуть проживати однією сім`єю та нічого не хочуть мати спільного. Тому позивач прийняв рішення, що розірвання шлюбу є єдиним виходом для припинення відносин, які залишились існувати лише формально, оскільки фактичні шлюбні відносини між ними вже давно припинені, а тому розірвання шлюбу є для позивача спробою побудувати нове щасливе життя. Таким чином, подальше спільне життя, як подружжя є неможливим та суперечить інтересам позивача. За таких обставин позивач вважає, що шлюб з відповідачем носить лише формальний характер, тому його слід розірвати.

Після припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачкою, діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишилися проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 23 січня 2025 року № 465 виданою Новоархангельською селищною радою Кіровоградської області (додається) та витягами з реєстру територіальної громади про місце проживання дітей (додаються). Подальше проживання та збереження шлюбу неможливі. В подальшому відповідачка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не брала участі в матеріальному утриманні та вихованні дітей. Тому, доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувають на повному утриманні позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки між сторонами не досягнуто компромісу щодо проживання малолітніх дітей, позивач вимушений був звернутися до суду.

Позивач вважає, що в інтересах дітей необхідно проживати саме з ним, а не з їх матір`ю. Ha даний час він займається підприємницькою діяльністю, має збалансований робочий день, має достатньо часу, щоб відводити своїх дітей до дитсадка, займатися із ними вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про них. Позивач особисто має стабільний самостійний дохід, може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, задовольнити гармонійний розвиток їх особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Тобто умови його праці не можуть створювати перепон для вільного спілкування з дітьми, позивач завжди може залишитись вдома, повернутись раніше, якщо це потрібно, побути з дитиною в разі захворювання, якогось душевного хвилювання. В той час як відповідачка не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дітей. В будинку на даний час є всі зручності для дітей, а саме власні спеціально облаштовані кімнати, окремі великі кімнати для відпочинку, маються іграшки, тощо. Всі створені в будинку умови сприяють нормальному проживанню, вихованню та утриманню дітей. Весь тягар з приводу виховання дітей лежить на позивачеві, останні півроку відповідачка взагалі не бере участі у вихованні дітей, весь цей час позивач доглядав дітей та виконував сам всі батьківські обов`язки. Спиртними напоями він не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується виключно з позитивної сторони, добре відноситься до дітей.

Враховуючи те, що спір, який виник між сторонами, неможливо вирішити в добровільному порядку позивач вимушений просити суд визначити місце проживання дітей біля нього. Враховуючи те, що відповідачка самоусунулася від виховання та утримання дітей, цим займається безпосередньо він, тому вимушений просити суд встановити відповідний факт самостійного виховання ним дітей.

Позивач просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою; визначити місце проживання малолітніх дітей біля нього та встановити факт, що має юридичне значення про те, що позивач самостійно утримує та виховує малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник надала до суду заяву про слухання справи за їх відсутності, строк на примирення не надавати, оскільки це не дасть жодних позитивних результатів, заявлені позовні вимоги просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала суду клопотання, в якому зазначила, що не має наміру з`являтись в судові засідання по справі, просила розгляд справи проводити за її відсутності. Примирятися з позивачем вона також не має наміру, щодо проживання дітей зазначила, що вони проживають з позивачем, вона має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання у звязку з майбутнім одруженням, просила суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, вважала, що наявні всі правові підстави для задоволення заяви в частині визначення місця проживання дітей та встановлення факту, стосовно іншої позовної вимоги віднесла вирішення питання на розсуд суду.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи якщо його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, подані заяви, суд дійшов до наступних висновків:

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями вказаної статті також визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, за наявних для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в частині 6 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи. Аналогічна позиція викладена і в постанові Пленуму Верхового Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (у п. 24 постанови).

В підготовчому судовому засіданні відповідач заявила про визнання позову. Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.Враховуючи те, що відповідач по справі визнала позов у повному обсязі, судом встановлено, що визнання відповідачем позову є добровільним, не суперечить закону та не порушує прав інших осіб, тому суд приймає визнання позову та приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. За вказаних обставин, суд вважає можливим ухвалити рішення в даній цивільній справі за результатами підготовчого провадження.

Судом встановлено, що предметом спору в даному провадженні є особисті немайнові обов`язки і права батьків щодо дітей, які регулюються нормами Сімейного та Цивільного кодексу. Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами існує спір згідно заявлених позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу, суд виходить з наступного:

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб 06 серпня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новоархангельського районного управління юстиції у Кіровоградській області, про що складено відповідний актовий запис за №25, та видане свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . (а.с. 11).

Від подружнього життя у сторін народились: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 видане 11 листопада 2019 року Фортечним районним у місті Кропивницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис за №704, та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 видане 30 червня 2021 року Новоархангельським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис за №84 (а.с.12, 14).

У відповідності до довідки про склад сім`ї №465 від 23.01.2025 року, виданої Новоархангельською селищною радою Голованівського району Кіровоградської області, до складу сім`ї входять: ОСОБА_1 , 1990 року народження; дочка - ОСОБА_3 , 2019 року народження; ОСОБА_4 , 2021 року народження (а.с. 16).

У відповідності ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу або під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Статтею 111 СК України на суд покладено обов`язок, щодо вжиття заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У відповідності до ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, на примирення не погоджується, спільного господарства не ведуть, відповідачка не заперечує проти задоволення позовних вимог, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу, що на думку суду є неприпустимим.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сімейні відносини неможливо відновити, підстав для надання строку на примирення суд не вбачає.

Розлучення відповідає дійсній волі позивача та відповідача у справі, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті немайнові права, а тому з вказаних підстав шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Згідно ст. 114 та ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду, яке набрало законної сили.

Разом з тим, судом встановлено, що ще до розірвання шлюбу сторони почали проживати окремо. Судом також встановлено, що сторони відносин не підтримують, проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом із батьком та перебувають на його утриманні.

З висновку органу опіки та піклування Новоархангельської селищної ради від 27.02.2025 року вбачається, що орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

В ст. 141 СК України наголошується, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У відповідності ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У ст. 155 СК України наголошується, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Частинами 1, 2 та 3 ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною 1 ст. 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного Кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років визначається за спільною згодою батьків та дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Судом було встановлено, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дітей матеріально та піклується про них, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров`я та успіхами. Відповідач проживає окремо від позивача та дітей. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Обстежити умови проживання помешкання матері не вдалося. ОСОБА_2 відмовила в даному питанні службі у справах дітей. Вона не йде на контакт, не відповідає на телефонні дзвінки та не надає будь яких пояснень.

Працівниками служби у справах дітей спільно із залученими фахівцями проводилися бесіди профілактичного характеру щодо догляду за дітьми, належного виконання батьківських обов`язків та про наслідки їх не виконання, надавалися рекомендації та роз`яснення стосовно ведення побуту, планування бюджету тощо, але проведена робота не давала позитивних результатів, матір ігнорувала рекомендації фахівців. Згодом ОСОБА_2 залишила дітей зі своїм чоловіком ОСОБА_1 . З тих пір вона не спілкується з ними, жодного разу не навідувала дітей. Вказане свідчить про те, що матір систематично нехтує виконанням своїх батьківських обов`язків, не приділяє належної уваги дітям, не займається їх вихованням, навчанням, розвитком, не прививає прийняті суспільством норми поведінки.

При визначенні місця проживання дітей комісія першочергову увагу приділила саме дітям, щоб рішення якнайкраще забезпечувало їх інтереси, комісією враховано два аспекти: по-перше, інтересам дітей найкраще відповідає збереження їх зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дітей є забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Частинами 5 та 6 ст. 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд приймає даний висновок органу опіки і піклування, оскільки він насамперед відображає інтереси дітей та не суперечить їх (дітей) інтересам.

В постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У п.1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Також суд враховує надані позивачем докази про матеріально-побутові умови проживання, матеріальний стан, можливість позивача створити дитині умови для виховання і розвитку, виконання ним своїх батьківських обов`язків.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

Таким чином, суд приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з батьком, крім того, дитина має проживати з одним із батьків, зважаючи на те, що батьки мають рівні права і обов`язки щодо виховання та розвитку дитини незалежно від того, що проживають окремо один від одного, беручи до уваги, що місце проживання дитини з одним із батьків не є перешкодою для іншого щодо виконання як обов`язків так і здійснення прав, а також те, що відповідач позов визнала, не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом з батьком, позивачем по справі, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. При цьому, судом встановлено, що на даний час залишення дітей на проживанні разом з батьком, не суперечитиме інтересам доньок, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог. Визначення ж місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

З урахуванням викладеного, заявлена позовна вимога про визначення місця проживання малолітніх дітей біля позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, суд дійшов до наступних висновків:

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються в тому числі справи про встановлення фактів, що має юридичне значення.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

З аналізу зазначених норм цивільного права слідує, що правова природа справ окремого провадження є те що відсутній спір про право, предметом якого є установлення юридичного факту чи певної обставини. Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Під самостійним утриманням фізичної особи слід розуміти кошти та інші засоби, що видаються комусь для забезпечення його існування. Під самостійним вихованням розуміється процес заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості, а також комплекс прав, обов`язків та відповідальності в цьому питанні з точки зору законодавства для засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Як зазначалось, вище відповідачка самоусунулась від виховання та утримання дітей, це на даний час виконує самостійно позивач. Таким чином факт проживання дитини з батьком, утримання та самостійного виховання батьком дитини повністю підтверджується наданими доказами.

Враховуючи встановлені судом обставини та зважаючи на те, що від встановлення факту самостійного виховання дитини заявником залежить виникнення права останнього на гарантії у сфері трудових відносин, як особи, яка самостійно виховує дитину та для забезпечення прав дитини, оскільки встановлення факту перебування дітей на самостійному вихованні та утриманні батька обумовлено виключно інтересами дітей, викликаними необхідністю захисту життя, здоров`я, захисту прав та інтересів дитини.така заявлена вимога підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що на підставі ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, при цьому, суд вважає, що понесені позивачем витрати по оплаті судового збору залишити за ним.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1, 3, 6, 18, 19, 24, 110, 111, 112, 114, 141, 150, 153, 155, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 5, 27, 141, 258, 259 263, 264, 265, 316 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту самостійного виховання дітей віком до 18 років - задовольнити в повному обсязі.

Розірвати шлюб міжОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 06 серпня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новоархангельського районного управління юстиції у Кіровоградській області, про що складено відповідний актовий запис за №25.

Шлюб між сторонами вважати припиненим у день набрання чинності цим рішенням.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визначити місце проживання малолітньіх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Копію даного рішення направити учасникам справи.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 11.09.2006 року.

ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 11.10.2011 року.

Служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 44127238.

Суддя: