Рішення

від 18.02.2025 по справі 554/132/22

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 18.02.2025Справа № 554/132/22 Провадження № 2/554/404/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого судді Шевської О.І. ,

секретаря судового засідання Яценко Ж.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом адвоката Дробахи Артура Едуардовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення,-

встановив:

В 2022 році представник позивача адвокат Дробаха А.Е. звернувся до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, прохав суд усунути перешкоди в користуванні власністю та виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 зсамовільно зайнятого приміщення кімнати №517 (№2) площею 10.4 кв.м. та тамбуру площею 2,1 кв.м., що розташовані на 5 поверсі гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави суду від 10.01.2022 року було відкрито провадження по справі. Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави суду від 15.11.2023 року закрите підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представником відповідача адвокатом Пістряк М.С. надано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що проти задоволення позову заперечує в повному обсязі та просить відмовити у його задоволенні. Вказав, що на підставі договору купівлі продажу державного майна від 29.06.1994 року укладеного між Фондом комунального майна області та Ват «Полтаваагротранс» посвідченого Державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №2-1746, ВАТ «Полтаваагротранс» набуло право власнсоті на будівлі гуртожитку літ. «А-9», що складається з підвалу літ. «А1-9», спортклубу літ. «А-1» та підвалу літ. «А1-1», розташованих АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівля гуртожитку літ «А-9», що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 4106,4 кв.м., належить на праві приватної власності ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА», власність спільна часткова розмір частки складає 3809/5000, крім того співвласниками зазначеного будинку є його мешканці які набули права власності шляхом укладення договорів купівлі - продажу кімнат. Передача на баланс ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА» була здійснена згідно до акту прийому передачі від 02.06.2015 р. та додатку до акту прийому передачі від 09.06.20115 р. ОСОБА_3 з 29.11.1989 р. проживає в кімнаті N? 517 та зареєстрована в ній. 12.07.1996 р. АТ «Полтаваагротранс» та ОСОБА_1 був укладений Договір N? 280, відповідно до якого АТ «Полтаваагротранс» надав ОСОБА_3 для проживання в гуртожитку малосімейного типу за адресою: АДРЕСА_2 . 21.12.1999 р. між Полтавським ДП «Полтаваагротрансжитло» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди кімнати N? 775. Договір передбачає користування кімнатою за відповідну плату, договір укладений на невизначений строк. В подальшому інших договорів на проживання не переукладалося та ОСОБА_3 не повідомлялася про розірвання договору. Доказів того, що відповідачу ОСОБА_1 пропонувалося перекладення договору та її відмови в цьому позивачем не надано.

Відповідно до наданої позивачем Форми «А» на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що вона з 17.08.1978 р. по сьогодні проживає у гуртожитку та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (пункти 7,9 Форми).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до наданої позивачем Форми «А» з 03.02.1992 року по сьогодні проживає за адресою АДРЕСА_2 (пункти 5, 9 Форми).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сім?єю у складі 2-х осіб проживали та продовжують проживати у кімнаті площею 10,4 м2

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 сім?єю у складі 3-х осіб з 1991 року по грудень 1999 року проживали за адресою: АДРЕСА_2 , У кімнаті площею 17 м.кв. (позивачем на підтвердження своїх доводів надано Форму А1 щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ), що узгоджується із пунктом 12 розділу ІІ Примірного положення про гуртожитки, відповідно до якого жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м.кв. на одну особу.

Вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ще до 1999 року на законних підставах були заселені до кімнати 517 площею 10,4 м. Про цей факт та відсутність претензій сторони власника свідчить договір N? 280 від 12.06.1996 р.

У грудні 1999 року ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виїхали, забравши свої речі, на інше постійне місце проживання. ОСОБА_3 була власноручно написана заява директору ДП «Полтаваагротрансжитло» ОСОБА_12 про виділення усієї кімнати N? 517.

Адміністрацією АТ «Полтаваагротранс» було підготовлено ордер N? 108 від 21.09.1999 року на надання додаткової площі 17 м.кв. та укладено новий договір N? 775 від 21.12.1999 р., у якому зверху міститься позначка, що з 22.12.1999 р. сплата буде здійснюватися за усю кімнату N? 517.

Вказав, що на його думку це свідчить про відсутність самовільного зайняття зазначеної позивачем площі в кімнаті N? 517 та згоду власника із цим через прийняття відповідного рішення.

Власник був обізнаний про площу, яку займає ОСОБА_3 , що також може підтверджуватися копією довідки про склад сім?ї від 15.01.2010 р. N? 216, де зазначена загальна житлова площа 2-х кімнат 28,75 мг.

На підставі вказаного прохав у задоволенні позову відмовити.

Представником позивача на адресу суду подана відповідь на відзив, в якій вказав, що вважає твердження зазначеними у відзиві необґрунтованими, такими, що не спростовують позовні вимоги та не доведеними жодним допустимим доказом виходячи з наступного.

Вказав, що до основи своїх заперечень відповідачі поклали той факт, що згідно договору оренди № 280 від 12.07.1996року укладеним між ОСОБА_13 та АТ «Полтаваагротранс» на кімнату № НОМЕР_1 відповідачі проживали в гуртожитку на цілком законних підставах.

У подальшому на підставі ордеру № 108 від 21.12.1999року та договору найму житлового приміщення, що був укладений між відповідачами та ДП «Полтаваагротрансжитло» (яке було власником спірного приміщення на час укладання договору оренди) ОСОБА_14 та ОСОБА_3 отримали в користування кімнату АДРЕСА_3 , площа кімнати складає 17,1 кв.м..

Зазначені обставини сторонами не заперечуються, але з наданих відповідачами документів не вбачається, що при укладанні договору найму житлового приміщення (кімнати № 517) від 21.12.1999року № 108, що був укладений між відповідачами та ДП «Полтаваагротрансжитло» (яке було власником спірного приміщення на час укладання договору оренди) та ОСОБА_14 і ОСОБА_3 останнім було надано в користування саме дві житлові кімнати.

В довідці про склад сім`ї, що надана відповідачами на підтвердження своїх заперечень в загалі неможливо встановити розмір займаної ними площі, оскільки зазначений розмір не відповідає ні технічної документації, ні ордеру на кімнату № НОМЕР_1 виданому відповідачам.

Як вбачається з технічного паспорту ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА» на гуртожиток розташований у АДРЕСА_2 розташована на 5 поверсі та складається із двох житлових приміщень: перше житлове приміщення площею 17,1 кв.м.; друге житлове приміщення площею 10,4 кв.м. та тамбуру який перебуває у загальному користуванні площею 2,1 кв.м.

На даний час відповідачі самовільно зайняли другу житлову кімнату площею10,4 кв.м. та тамбур площею 2,1 кв.м. який перебуває у загальному користуванні та взагалі не муже бути предметом договору оренди чи найму.

Вказав, що підприємством ставиться питання лише про усунення перешкод у користування власністю (кімнатою№ 517площею10,4 кв.м. та тамбуром площею 2,1 кв.м. який перебуває у загальному користуванні) шляхом виселення з самовільно зайнятої кімнати в той час як питання виселення з кімнати №517 площею 17,1 кв.м. поставлено не було.

Відповідно до форми А1 з 10.09.1991року в кімнаті № 517 у житловому приміщенні площею 10,4 кв.м. зареєстровані ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.08.2004року по справі № 2-1146\04 останні зняти з реєстраційного обліку за місцем проживання (зазначений факт також підтверджується талонами зняття з реєстраційного обліку копії яких додаються до позову).

Починаючи з цього часу питання передачі в оренду кімнаті АДРЕСА_4 не вирішувалося.

Але на даний час відповідачі самовільно без будь яких відповідних правових підстав зайняли два житлових приміщення кімнати № НОМЕР_1 та тамбур, замість передбаченої умовами договору кімнати №517(житлове приміщення 1) площею 17,1 кв.м.

На підставі вказаного прохав позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем по справі надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій прохала у задоволенні позовних вимог відмовити, вказала, що користування житловою площею у гуртожитку відбулося на законних підставах.

Представником позивача адвокатом Дробаха А.Е. було подано заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представником відповідачів адвокатом Пістряк М.С. та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано заяву про розгляд справи за їх відсутності, прохали у задоволенні позовних вимог відмовити.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повідомили суд, що їм відомо, що відповідачі мають ордер на квартиру АДРЕСА_5 . Документів на підтвердження правомірності проживання в обох кімнатах не бачили. Вказали, що їм відомо, що відповідачі проживають в другій кімнаті на підставі дозволу.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Спір у справі пов`язаний із захистом права власності на об`єкт нерухомого майна та йоговирішення регулюється нормами цивільного законодавства.

Статтею 15ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно дост.16ЦК УкраїниКожна особамає правозвернутися досуду зазахистом свогоособистого немайновогоабо майновогоправа таінтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права .

Зокрема,згідно зч.1ст.4ЦПК Україникожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних або оспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів.

Відповідно до частин1та 2статті 5ЦПК України,здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Частиною 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно / НОМЕР_2 від 27.05.2015 року зареєстрованого в ДРРП за №446572253101 будівля гуртожитку літ. «А-9», що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 4106,4 кв.м. належить на праві приватної власності ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА», власність спільна часткова розмір частки складає 3809\5000, крім того співвласниками зазначеного будинку є його мешканці які набули права власності шляхом укладення договорів купівлі продажу кімнат.

Як вбачається з відомостей форми А1 відповідачі є зареєстрованими у зазначеному гуртожитку, у кімнаті № НОМЕР_1 на підставі ордеру № 108 від 21.12.1999 року виданого ДП «Полтаваагротрансжитло» (яке було власником спірного приміщення на час укладання договору оренди). Ордер виданий на двох осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_17 на кімнату АДРЕСА_3 , площа кімнати складає 17,1 кв.м.

Крім того 21.12.1999 року між ОСОБА_1 та ДП «Полтаваагротрансжитло» укладений договір оренди № 775 на зазначену кімнату.

Як вбачається з технічного паспорту ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА» на гуртожиток розташований у АДРЕСА_2 розташована на 5 поверсі та складається із двох житлових приміщень: перше житлове приміщення площею 17,1 кв.м.; друге житлове приміщення площею 10,4 кв.м. та тамбуру який перебуває у загальному користуванні площею 2,1 кв.м.

Відповідно до форми А1 з 10.09.1991 року в кімнаті № 517 у житловому приміщенні площею 10,4 кв.м. були зареєстровані ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.08.2004 року по справі № 2-1146\04 останні зняти з реєстраційного обліку за місцем проживання (зазначений факт також підтверджується талонами зняття з реєстраційного обліку копії яких додаються до позову).

Починаючи з цього часу питання передачі в оренду кімнати № 517 житлового приміщення площею 10,4 кв.м. гуртожитку розташованого у АДРЕСА_1 не вирішувалося.

На даний час відповідачі самовільно без будь яких відповідних правових підстав зайняли два житлових приміщення кімнати № 517 та тамбур, замість передбаченої умовами договору кімнати №517(житлове приміщення 1) площею 17,1 кв.м.

Статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободзакріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Варто зазначити, що у рішенні № 31107/96 від 25.03.1999 року по справі «Ятрідіс проти Греції» та рішенні № 22603/02 від 22.11.2007 року у справі «Україна-Тюмень» проти України», Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що «втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне. Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

При цьому, як вбачається зі змістуст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно дост. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Частиною 1статті 321 Цивільного кодексу Українивизначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 521/213/16-ц та у постанові від 14 лютого 2018 року у справі 370/1822/15, право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Отже, на підставі вищевикладеного можна дійти до висновку, що визначальним принципом права приватної власності у наведених правових актах та практиці Європейського суду з прав людини, Верховного Суду є загальновизнаний принцип непорушності права власності, який трактується, як право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

При цьому, за приписамист. 383 Цивільного кодексу Українивласник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

У відповідності дост. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ізст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відтак, зазначене законодавче положення визначає право власника житлового будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Отже, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 156/10/17.

За порівняльним аналізом статей383,391,405 Цивільного кодексу Українита статей150,156,64 Житлового кодексуУРСР слід дійти до висновку про те, що положення статей383,391 Цивільного кодексу Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру від будь-яких осіб. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 372/4969/15-ц.

Поряд із цим, у розумінні приписівст. 391 Цивільного кодексу України, право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

При цьому, однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 910/19865/17.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року, справа № 686/8440/16ц власник будинку має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, усунення порушень його права власності на спірну квартиру шляхом виселення.У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у 2 статті 8 Конвенції. і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не тільки вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного закону була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційного втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27).

Згідно з частиною першоюстатті 109 ЖК УРСРвиселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, передбачених законом.

Частиною третьоюстатті 116 ЖК УРСРпередбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Питання про виселення на підставі частини третьоїстатті 116 ЖК УРСРможе ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордера, а також визнання їх недійсними).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як встановлено судом, відповідача на підставі ордеру № 108 від 21.12.1999року та договору найму житлового приміщення, що був укладений між відповідачами та ДП «Полтаваагротрансжитло» (яке було власником спірного приміщення на час укладання договору оренди) ОСОБА_14 та ОСОБА_3 отримали в користування кімнату АДРЕСА_3 , площа кімнати складає 17,1 кв.м..

Зазначені обставини сторонами не заперечуються, але з наданих відповідачами документів не вбачається, що при укладанні договору найму житлового приміщення (кімнати № 517) від 21.12.1999року № 108, що був укладений між відповідачами та ДП «Полтаваагротрансжитло» (яке було власником спірного приміщення на час укладання договору оренди) та ОСОБА_14 і ОСОБА_3 останнім було надано в користування саме дві житлові кімнати.

В довідці про склад сім`ї, що надана відповідачами на підтвердження своїх заперечень в загалі неможливо встановити розмір займаної ними площі, оскільки зазначений розмір не відповідає ні технічній документації, ні ордеру на кімнату № НОМЕР_1 виданому відповідачам.

Як вбачається з технічного паспорту ТОВ «ЖИТЛО ІНВЕСТ ПОЛТАВА» на гуртожиток розташований у АДРЕСА_2 розташована на 5 поверсі та складається із двох житлових приміщень: перше житлове приміщення площею 17,1 кв.м.; друге житлове приміщення площею 10,4 кв.м. та тамбуру який перебуває у загальному користуванні площею 2,1 кв.м.

На даний час відповідачі самовільно зайняли другу житлову кімнату площею10,4 кв.м. та тамбур площею 2,1 кв.м. який перебуває у загальному користуванні та взагалі не може бути предметом договору оренди чи найму, ордер №108 виданий на житлову кім.517 площею 17 кв.м.

Документів на підтвердження надання відповідачам другої кімнати ними не надано та відповідно не спростовано доводи позивача.

Окрім того, суд звертає увагу, що питання виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_6 та перебуває в користуванні відповідачів на підставі зазначених ордеру та договору оренди не ставиться, що унеможливлює порушення прав відповідачів на житло у розумінні зазначених раніше положень закону.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що позивач довів перед судом підставність своїх вимог, а тому позов підлягає до задоволення повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд у відповідності дост. 141 ЦПК Українистягує з відповідачів на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2481 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн.

Керуючись ст. ст.264,265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов адвоката Дробахи Артура Едуардовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні власністю та виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 зсамовільно зайнятого приміщення кімнати АДРЕСА_7 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» судові витрати у сумі 2481 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

позивач: ТОВ «Житло Інвест Полтава», м.Полтава, вул. шосе Київське, 56, код ЄДРПОУ 39691289.

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення суду виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.І.Шевська