Рішення від 28.02.2025 по справі 712/9676/24

Справа № 712/9676/24

Провадження № 2/712/479/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі :

головуючого судді Пироженко В.Д.

при секретарі Каплі А.С.

за участі представника позивача Михальченко А.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького до ОСОБА_1 про виселення із займаного приміщення без надання іншого житла,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького (м. Черкаси б-р Шевченка, 81) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (адреса фактичного проживання АДРЕСА_1 ) про виселення із займаного приміщення без надання іншого житла.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі заяви та договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету від 07.07.2022 № 140 ОСОБА_2 дочка відповідачки ОСОБА_1 вселилися в студентський гуртожиток АДРЕСА_2 , яка згідно довідки від 01.04.2022 № 7102-5000902809 перебувала на обліку ВПО. Згодом до неї підселилась відповідачка ОСОБА_1 , яка має статус ВПО та зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_3 , разом з домашньою твариною 1 котом.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 разом з дочкою переселились в студентський гуртожиток АДРЕСА_4 на правах члена сім`ї ОСОБА_2 (дочки відповідачки).

01.01.2022 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір найму № 171 житлового приміщення у студентському гуртожитку університету кім. 815, який у подальшому неодноразово продовжувався.

У зв`язку зі зміною розміру оплати 01.01.2024 року між ОСОБА_2 та університетом був укладений договір найму № 87 житлового приміщення у студентському гуртожитку університету кім. 815 терміном на 1 місяць до 31.01.2024 року.

01.02.2024 року за № 1 між донькою відповідачки ОСОБА_2 та позивачем було укладено додаткову угоду до Договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету № 87 від 01.01.2024 року, якою було продовженого договір найму на 60 днів до 01.04.2024 року.

Після закінчення строку дії договору, 01.04.2024 наймачка ОСОБА_2 виселилась з займаного приміщення з речами та більше строк дії договору не продовжувала.

У кімнаті 815 студентського гуртожитку АДРЕСА_5 фактично проживає мати ОСОБА_2 відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка своєю поведінкою грубо порушує санітарні норми проживання у студентському гуртожитку та створює нестерпні умови проживання іншим мешканцям гуртожитку ВПО та студентам університету, а саме: у кімнаті площею 12 кв.м. разом з відповідачкою знаходяться сім котів. Через неналежний догляд за ними майну університету спричиняється значна шкода, також на поверсі та у кімнаті та під кімнатою відповідачки стоїть нестерпний сморід.

Неодноразові заходи попередження з боку керівництва гуртожитку та університету виявляються безрезультатними.

Крім того, ОСОБА_1 немає правових підстав перебувати у студентському гуртожитку, оскільки вона відмовилась укладати Договір найму житлового приміщення у студентському гуртожитку чи вносити зміни до попереднього договору щодо зміни наймача та продовження терміну проживання.

03.07.2024 за № 166 було видано наказ «Про виселення з гуртожитку ОСОБА_1 » та № 166а «Про внесення змін до наказу від 03.07.2024 № 166 «Про виселення з гуртожитку ОСОБА_1 », які були вручені ОСОБА_1 у присутності працівників поліції 04.07.2024 та 05.07.2024, однак остання відмовилася виселятися.

ОСОБА_1 немає ніякого юридичного зв`язку з університетом. На вимогу адміністрації університету виселитися із студентського гуртожитку відповідачка не реагує, до цього часу не виселилась із займаного приміщення. Така поведінка відповідачки порушує права студентів університету, які мають на час навчання проживати у гуртожитку.

Просить виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із кімнати № НОМЕР_1 студентського гуртожитку № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.10.2024 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального провадження.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача Михальченко А.В. позовні вимоги підтримала та просила задоволити.

В судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

20.13.2024 року надала до суду відзив, в якому зазначає, що на початку повномасштабного вторгнення вона проживала на території військового містечка в/ч НОМЕР_3 у службовому приміщенні. Нею був отриманий припис у двотижневий термін залишити місце проживання та території вказаної військової частини до завершення воєнного стану. На підставі заяви від 24.03.2022 року та дозволу керівництва ЧНУ ім. Б. Хмельницького, вона вселилась до студентського гуртожитку АДРЕСА_7 разом з трьома котами в кімнату, в якій проживала її донька ОСОБА_2 . 01.09.2022 року між її донькою ОСОБА_2 та позивачем був укладений договір № 171 найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету. Відповідно до п. 1.2. вказаного договору житлове приміщення передається у тимчасове платне користування з метою тимчасового проживання без реєстрації місця проживання особи орендаря, тобто ОСОБА_2 , та членів його сім`ї в складі ОСОБА_1 (матері). Зазначає, що з 01.04.2024 року кожні три місяці її донька ОСОБА_2 надавала завідувачці гуртожитку № 1 ОСОБА_3 підписані Додаткові угоди № 3, 4, 5 в двох екземплярах до Договору № 87 від 01.01.2024 року найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету з квитанціями про сплату. Вказує, що її донька ОСОБА_2 завжди вчасно сплачує кошти за проживання в гуртожитку, заборгованості немає. Також сплачено за проживання за грудень 2024 за неї та за доньку одночасно. Вона та її донька знаходяться під постійним тиском зі сторони директора Студентського містечка ЧНУ ім. Б. Хмельницького Кожемяко Т.В. та заступника директора Студентського містечка з організаційних питань, завідувачки гуртожитку № 1 Єфіменко А.А., проти них використовуючи свої посади, налаштовують мешканців гуртожитку. Вони майже кожного дня приходять до їх кімнати в супроводі 10-15 невідомих їм осіб та вимагають їхнього виселення. Надана в позові інформація стосовно виселення її дочки 01.04.2024 року з кімнати 815 гуртожитку № 1 ЧНУ ім. Б. Хмельницького не відповідає дійсності. ЇЇ донька лише після нападу та побиття її швейцаром ОСОБА_4 05.08.2024 року, коли її у жорстокій формі не пропускали о 20-30 до місця свого проживання, вимушена періодично залишатись на ніч у знайомих, оскільки отримала після нападу синці та гостру реакцію на стрес. Вони змушені були викликати наряд поліції та швидку медичну допомогу. Її донька є внутрішньо переміщеною особою, кімнату в гуртожитку отримала як ВПО. Також наголошує на тому, що ні в кімнаті № НОМЕР_1 , ні в холі біля кімнати ніякого неприємного запаху від котів немає. Вважає, що позовна заява до задоволення не підлягає.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд установив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 175779297 від 31.07.2019, право власності на гуртожиток АДРЕСА_5 зареєстрована за Міністерства освіти і науки України.

Згідно наказу від 13.03.2019 № 343 «Про закріплення державного майна за Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького», закріплено на праві господарського відання за Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького нерухоме державне майно, зокрема, гуртожиток АДРЕСА_5 .

З матеріалів справи встановлено, що на підставі заяви та договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету від 07.07.2022 № 140, ОСОБА_2 (яка являється дочкою відповідачки ОСОБА_1 ) заселилась в студентський гуртожиток АДРЕСА_2 .

Згідно додаткової угоди № 3 від 01.02.2023 до Договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету № 171 від 01.09.2022 укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , сторони домовились продовжити договір найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету № 1 кім. 815 від 01.09.2022 на термін 59 днів до 01.04.2023.

В подальшому, договір найму гуртожитку університету № 1 кім. 815 за адресою АДРЕСА_8 , неодноразово продовжувався додатковими угодами до договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету (додаткові угоди: № 4 від 01.04.2023, № 5 від 01.06.2023, № 6 від 01.08.2023, № 7 від 01.10.2023).

Згідно договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету № 87 від 01.01.2024 ОСОБА_2 надано в строкове, платне користування кімнату № НОМЕР_1 в гуртожитку № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_8 . Відповідно до п. 1.1. договору, кімната надана з метою тимчасового проживання особи орендаря ОСОБА_2 та членів її сім`ї, а саме її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком з 01.01.2024 до 31.01.2024.

Згідно додаткової угоди № 1 від 01.02.2024 до договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету № 87 від 01.01.2024 строк дії договору продовжено на 60 днів до 01.04.2024.

Відповідно до п. 1.3. положення про користування гуртожитками ЧНУ імені Богдана Хмельницького, гуртожитки Університету використовуються для проживання здобувачів вищої освіти під час навчання в Університеті за очною (денною), заочною формою здобуття освіт, які не мають постійного місця проживання за місцем розташування університету.

Пунктом 1.4 положення передбачено, що у гуртожитках університету можуть проживати:

1) здобувачі вищої освіти за заочною формою здобуття освіти за потреби виконання компонентів навчального плану, що передбачають особисту присутність здобувача освіти в Університеті;

2) сім`я, що складається зі здобувачів вищої освіти Університету;

3) вступники під час проведення вступних випробувань з інших населених пунктів, у тому числі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, за умови відсутності у них місця проживання за місцезнаходженням;

4) за умови повного забезпечення здобувачів освіти Університету жилою площею у гуртожитку можуть проживати працівники Університету та інші громадяни за наказом ректора на умовах попередньо укладеного строкового цивільно-правового договору найму.

Відповідно п. 2.13. положення, місця в гуртожитках для розміщення здобувачів вищої освіти визначаються наказом ректора із додержання санітарних норм за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією.

Відповідно до п. 3.10. положення мешканцям гуртожитку забороняється, зокрема, тримати в гуртожитку диких і домашніх тварин.

Пунктом 3.12. за порушення правил внутрішнього розпорядку гуртожитку Університету може зробити мешканцю гуртожитку:

- зауваження;

- попередження.

У разі систематичних порушень правил внутрішнього розпорядку гуртожитку з боку мешканця гуртожитку органи студентського самоврядування можуть порушити питання щодо його подальшого проживання в гуртожитку перед адміністрацією гуртожитку Університету. Рішення про подальше проживання такого здобувача вищої освіти в гуртожитку Університету приймає ректор з урахуванням пропозицій органів студентського самоврядування та адміністрації гуртожитку.

Згідно п. 4.2. положення, при відрахуванні з начального закладу (у тому числі при його закінченні) або припиненні договору на проживання мешканці гуртожитку залишають його в установленому порядку в триденний термін від дня видачі відповідного наказу або припинення договору найму.

Пунктом 4.5 положення визначено, що у разі грубого порушення мешканцем гуртожитку договору найму на проживання він виселяється з гуртожитку, повністю відшкодовуючи заподіяні збитки і плата за проживання не повертається.

Позивач зазначає, що після закінчення строку дії договору, 01.04.2024 наймачка ОСОБА_2 (дочка відповідачки) виселилась з займаного приміщення (кім. АДРЕСА_9 ) з речами та більше строк дії договору не продовжувала. Натомість у вказаній кімнаті фактично проживає мати ОСОБА_2 відповідачка ОСОБА_1 , яка своєю поведінкою грубо порушує санітарні норми проживання у студентському гуртожитку та створює нестерпні умови проживання іншим мешканцям гуртожитку ВПО та студентам університету, а саме: у кімнаті площею 12 кв.м. разом з відповідачкою знаходяться сім котів, та через неналежний догляд за ними майну університету спричиняється значна шкода, також на поверсі та у кімнаті та під кімнатою відповідачки стоїть нестерпний сморід. Неодноразові заходи попередження з боку керівництва гуртожитку та університету виявляються безрезультатними.

В судовому засіданні встановлено, що в подальшому ОСОБА_1 відмовилась укладати додаткову угоду про найм житлового приміщення у студентському гуртожитку на квітень, травень, червень, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами від 03.04.2024, 02.05.2024, 03.06.2024 «Про відмову в укладанні додаткової угоди про найм житлового приміщення у студентському гуртожитку кімната АДРЕСА_10 ».

Т.в.о. ректора ЧНУ ім. Богдана Хмельницького В.М. Мойсієнко прийнято наказ від 03.07.2024 № 166 про виселення з 03.07.2024 року ОСОБА_1 з гуртожитку АДРЕСА_11 .

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2024 та 05.07.2024 заступника директора Студентського містечка з організаційних питань, завідувачки гуртожитку № 1 Єфіменко А.А. зверталася на службу 102, що виник конфлікт з особою ОСОБА_1 , яку виселили з гуртожитку, однак, остання перебуває у кімнаті, як стороння особа та не хоче покидати кімнату.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , директор студмістечка пояснила, що в кімнаті, куди заселилася ОСОБА_2 , проживала і її мати ОСОБА_1 . Після того, як ОСОБА_2 01.04.2024 року виселилася, відповідачка ОСОБА_1 продовжила проживати в кімнаті та відмовилася з неї виселятися. Ніяких договорів щодо найму житла вона з університетом не укладала. До адміністрації гуртожитку постійно надходили усні та письмові звернення мешканців гуртожитку щодо нестерпного сморіду та антисанітарні умови, які створила ОСОБА_1 , постільки разом з нею в кімнаті проживають 7 котів. Вона вранці йде на роботу і тільки пізно ввечері повертається. Сморід від котів просочився через стелю до кімнати, що знаходиться на нижньому поверсі. Відповідачці неодноразово робилося зауваження щодо утримання котів, проте та не реагує та до кімнати комісію не допускає. Постійно викликає поліцію. Було прийнято колегіальне рішення студентської ради щодо виселення відповідачки з кімнати, проте вона відмовлялася отримувати будь-які приписи.

В матеріалах справи маються заяви ( а.с. 101, 103, 104) мешканців гуртожитку до директора студмістечка щодо усунення нестерпних умов проживання які створює мешканка кімнати № 815.

Позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 не має ніякого юридичного зв`язку з університетом. Відповідачка немає правових підстав перебувати у студентському гуртожитку, оскільки вона відмовилась укладати Договір найму житлового приміщення у студентському гуртожитку, чи вносити зміни до попереднього договору щодо зміни наймача та продовження терміну проживання.

Статтею 127 ЖК України, передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Згідно ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Частиною 1 ст. 130 ЖК України, визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 ЖК України, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Згідно статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 99 ЖК України тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі відмови звільнення приміщення, вони підлягають виселенню в судовому порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

За умовами статті 810 ЦК України найм (оренда) житла здійснюється на підставі відповідного договору, певний строк, за плату. До договору найму житла крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності застосовується положення ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для поживання у ньому на певний строк за плату.

За змістом статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Встановлено, що відповідачка у даній справі не входить до кола осіб, які мають право на проживання в студентському гуртожитку: термін дії договору найму закінчився 01.04.2024, ордер на вселення ОСОБА_1 в гуртожиток також не видавався, тому з урахуванням наведеного вбачається, що відповідачка проживає в гуртожитку АДРЕСА_12 без достатніх правових підстав, крім того, доказів продовження дії договору найму житлового приміщення у студентському гуртожитку університету матеріали справи не містять, а тому вона підлягає виселенню без надання іншого житла.

Надані відповідачкою копії додаткових угод до договору найму житла від 01.05.2024 року, 01.06.2024 року, 01.07.2024 року між ОСОБА_2 та Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького, суд не приймає до уваги, постільки вони не містять печатки університету та не містять доказів звернення ОСОБА_2 до університету з проханням укласти такі угоди.

Більше того, судом встановлено, що донька відповідачки ОСОБА_2 не проживає в гуртожитку з квітня 2024 року. На ухвалу суду щодо її допиту в судовому засіданні, остання не відреагувала та ніяких пояснень суду не надала. Докази проживання її в гуртожитку в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

З огляду на викладене, встановлені ст. 132 Житлового кодексу пільги не поширюються на відповідачку.

Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 продовжує проживати в студентському гуртожитку без відповідних правових підстав, чим перешкоджає позивачу виконувати функції щодо надання послуг із вселення в гуртожиток інших студентів на період їх навчання.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ, відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції, гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі "Зехентнер проти Австрії", зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі "Косіч проти Хорватії" (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі "Пауліч проти Хорватії" (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто має постійне місце проживання та не є внутрішньо-переміщеною особою. Виселення відповідачки з гуртожитку дійсно призводить до втручання в її житлові права, однак вказане втручання переслідує законну мету, відповідає вищенаведеним вимогам закону, які є чіткими, зрозумілими і передбачуваними, умовам укладеного між сторонами договору, Положенню про гуртожиток та Правилам проживання в ньому.

Не може бути взято до уваги посилання відповідачки на лист командира військової частини НОМЕР_3 щодо вимагання у двотижневий термін залишити місце проживання на території військової частини НОМЕР_3 до завершення воєнного стану в зв`язку з масованими ракетними обстрілами та широкомасштабною агресією рф, постільки відповідно до Переліку територій на яких ведуться (велися бойові дії), або тимчасово окупованих територій рф (наказ № 309 від 22.12.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) місто Черкаси та Черкаська область до такого переліку не входить та бойові дії на даній території не ведуться. Крім того, даний лист носить рекомендаційний характер.

З урахуванням всіх встановлених у справі обставин при вжитті заходів у вигляді виселення ОСОБА_1 із студентського гуртожитку Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького без надання іншого жилого приміщення було дотримано справедливий баланс інтересів сторін, втручання переслідувало легітимну мету і було необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно ч. 1ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду доказів про скасування рішення Придніпровського райвиконкому від 09.12.1980 року № 479).

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, після детального з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 810, 811-826 ЦК України, ст. 127-132 ЖК України, ст.ст. 6, 12, 13, 17, 18, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького до ОСОБА_1 про виселення із займаного приміщення без надання іншого житла задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із кімнати АДРЕСА_13 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст. 354, 355 ЦПК України). Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий :

Позивач: Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького (код ЄДРПОУ 02125622, м. Черкаси, бул. Шевченка, 81).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_14 , адреса реєстрації АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення складений 28.02.2025