Постанова

від 25.02.2025 по справі 916/3456/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3456/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго: Рудюк Ю.А.,

від Ізмаїльського управління водного господарства: Живорес Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 року, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 16.12.2024, в м. Одесі

у справі №916/3456/24

за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго

до відповідача: Ізмаїльського управління водного господарства

про стягнення 1 674 532,32 грн

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2024 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльського управління водного господарства, в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 1 674 532,32 грн, з яких: 15% річних в сумі 1 209 504,23 грн та інфляційні втрати в сумі 465 028,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані сплатою відповідачем обсягів отриманої електричної енергії з порушенням строку, встановленого договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 позов задоволено частково; стягнуто з Ізмаїльського управління водного господарства на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго 3% річних в розмірі 241 900,85 грн, інфляційні втрати в розмірі 465 028,09 грн та судовий збір в розмірі 25 117,98 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що з урахуванням факту несвоєчасної сплати відповідачем суми основної заборгованості, а також несплати річних та інфляційних за порушення строків оплати за поставлену позивачем електричну енергію у спірний період, доведеністю позивачем власних вимог, суд вважав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних в сумі 241900,85 грн та інфляційних втрат в сумі 465028,09 грн. Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 967603,38 грн річних, хоча і є обґрунтованими, але суд вважав справедливим покладення на відповідача відповідальності у вигляді 3% річних замість 15%.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 скасувати в частині зменшення розміру 15% річних на суму 967 603,38 грн та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд не мав повноважень застосовувати право надане статтею 233 ГК України та зменшувати 15% річних, так як вони за своєю природою не є штрафними санкціями. Суд при прийнятті оскаржуваного судового рішення не дотримався положення статті 19 Конституції України, так як застосував норму матеріального права (стаття 233 ГК України) до відносин, що мають іншу правову природу, і не регулюються вказаною матеріальною нормою. Відповідач не мав поважних причини для несплати рахунків ДПЗД Укрінтеренерго, а відповідно суд безпідставно зменшив 15% річних нарахованих позивачем відповідачу. Суд не прийняв до уваги тяжкий майновий стан ДПЗД «Укрінтеренерго» при ухваленні оскаржуваного рішення, а безпідставно прийняв до уваги лише майновий стан Відповідача.

У відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги ДПЗД «Укрінтеренерго» визнав частково, просив суд з урахуванням наведених відповідачем обставин зменшити загальний розмір відсотків річних у вигляді 3% річних замість 15% з урахуванням вимог діючого законодавства, правових позицій Верховного суду та сталої судової практики з аналогічних питань.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 та призначено дану справу до розгляду на 25.02.2025 об 11:30.

В судовому засіданні 25.02.2025 брали участь представники сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, листом від 30.12.2021 №101/19/03-8601 АТ ДТЕК Одеські електромережі надало позивачу інформацію про точки комерційного обліку та очікуваний обсяг споживання електричної енергії по споживачам, термін дії договорів з іншими постачальниками яких спливає з 01.01.2022, зокрема по Ізмаїльському управлінню водного господарства.

Листом від 16.09.2022 №101/19/03-3636 АТ ДТЕК Одеські електромережі повідомило позивача про переведення відповідача до постачальника останньої надії та зазначило, що у споживача Ізмаїльського управління водного господарства договір з попереднім електропостачальником ТОВ ООЕК припинено з 16.09.2022.

На підтвердження виникнення між сторонами договірних відносин, позивачем надано суду договір про постачання електричної енергії постачальником останньої надії.

Цей договір укладається сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України Про ринок електричної енергії, Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є Додатком 1 до цього договору (пункт 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в Додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктом 3.1. договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.

Пунктом 3.7. договору визначено, що у разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником умови договору з постачальником останньої надії вважаються прийнятими споживачем.

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником останньої надії, яка є додатком до цього договору (пункт 5.1. договору).

Пунктом 5.9. договору визначено, що розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). При цьому, споживач не обмежується в праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника, та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Згідно з пунктом 5.10. договору оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Відповідно до пункту 13.1. договору цей договір приєднання набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.

У пункті 4.1. комерційної пропозиції визначений спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником останньої надії, а саме: споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Пунктом 6.1. комерційної пропозиції визначено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника. Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15% річних, інфляція) за невиконання грошового зобов`язання на підставі отриманого споживачем рахунку, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату рахунку.

Згідно п.7.4. комерційної пропозиції споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

За даними АТ Одеські електромережі, на якого покладені функції адміністратора комерційного обліку відповідно до положень пункту 11 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 ПРРЕЕ, Ізмаїльське управління водного господарства віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник останньої надії з 01.01.2022 по 31.03.2022 та з 16.09.2022 по 14.12.2022, що підтверджується повідомленням оператора системи про точки обліку споживачів, постачання електричної енергії за якими здійснюється постачальником останньої надії ДПЗД Укрінтеренерго, що є додатками до листів від 30.12.2021 №101/19/03-8601 та від 16.09.2022 №101/19/03-3636.

В матеріалах справи наявні Звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії з точками комерційного обліку (площадками вимірювання) постачальника останньої надії ДПЗД Укрінтеренерго, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ ДТЕК Одеські електромережі у січні - березні 2022 року (дата приєднання 01.01.2022), та у вересні - жовтні 2022 року (дата приєднання 16.09.2022).

За даними оператора системи розподілу АТ ДТЕК Одеські електромережі на підставі Звітів про фактичне споживання електричної енергії позивачем складено та виставлено відповідачу рахунки та акти купівлі-продажу електроенергії:

- Акт № 020709 від 31.01.2022 - обсяг споживання електричної енергії за січень 2022 року - 24192 кВт.*год., загальна вартість 134849,69 грн; рахунок №000001034202/13/О01/28193 від 23.03.2022, рахунок та акт направлено на електронну пошту відповідача 23.03.2022;

- Акт № 022988 від 28.02.2022 - обсяг споживання електричної енергії за лютий 2022 року - 18876 кВт.*год., загальна вартість 101225,27 грн; рахунок №000001034202/13/О02/30473 від 25.04.2022, рахунок та акт направлено на електронну пошту відповідача 25.04.2022;

- Акт № 023733 від 31.03.2022 - обсяг споживання електричної енергії за березень 2022 року 18579 кВт.*год., загальна вартість 79438,61 грн; рахунок №000001034202/13/О03/31230 від 16.05.2022, рахунок та акт направлено на електронну пошту відповідача 16.05.2022;

- Акт № 027396 від 30.09.2022 - обсяг споживання електричної енергії за вересень 2022 року 414048 кВт.*год., загальна вартість 1990669,91 грн; рахунок №000001034202/13/О09/34817 від 07.10.2022, рахунок та акт направлено на електронну пошту відповідача 13.10.2022;

- Акт № 028433 від 31.10.2022 - обсяг споживання електричної енергії за жовтень 2022 року 489009 кВт.*год., загальна вартість 2747125,42 грн; рахунок №000001034202/13/О10/35854 від 08.11.2022, рахунок та акт направлено на електронну пошту відповідача 13.11.2022;

В матеріалах справи наявна вимога-претензія ДПЗД Укрінтеренерго № 44/11-004661 від 17.01.2023 про сплату у семиденний строк з дати отримання цієї претензії боргу за спожиту електроенергію в сумі 5053308,90 грн, направлена на електронну адресу відповідача 19.01.2023.

На виконання умов договору Ізмаїльське УВГ 28.06.2024 сплатило на користь ДПЗД Укрінтеренерго грошові кошти за спожиту електроенергію у період січня-березня та вересня-жовтня 2022 року в загальному розмірі 5 053 308,90 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 136 та № 249 від 28.06.2024.

Однак відповідач сплатив позивачу за спожиту електричну енергію не в строки, визначені договором з урахуванням комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 до зазначеного договору, що стало підставою нарахування штрафних санкцій та звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 15% річних та інфляційних втрат.

Оскільки скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині зменшення розміру 15% річних до 3% річних на суму 967 603,38 грн, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 465 028,09 грн перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача 15% річних у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині своєчасної оплати.

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно, обгрунтовано, відповідно до умов діючого законодавства, зменшено розмір заявленої до стягнення відсотків річних, зважаючи на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Так, у відповідності до положень статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України між позивачем (постачальником) і відповідачем (споживачем) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником останньої надії шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах, визначених Законом України Про ринок електричної енергії, Правилами роздрібного ринку електричної енергії та комерційної пропозиції, що є додатком 1 до цього договору.

Як встановлено судом, на підставі отриманих від оператора системи розподілу даних про фактичне споживання відповідачем електричної енергії, а саме, звітів щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника останньої надії Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго за вищезазначені періоди, позивачем складено відповідні акти купівлі-продажу електроенергії за кожний розрахунковий період та виставлені рахунки на оплату на загальну суму 5053308,90 грн.

З наявних в матеріалах справи рахунків вбачається, що останні виставлені позивачем на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, розміщеного на офіційному сайті Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго в мережі інтернет.

Отже, постачання позивачем відповідачу електроенергії та прийняття цієї електроенергії останнім є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити спожиту електроенергією відповідно до умов договору та чинного законодавства шляхом здійснення оплати за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії згідно виставлених рахунків на оплату вартості спожитої активної електроенергії, копії яких поряд зі звітами про спожиті обсяги електричної енергії наявні в матеріалах справи.

Разом з тим відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, вартість спожитої електроенергії у спірному періоді на користь позивача сплатив в повному обсязі, проте несвоєчасно, розрахувавшись за спожиту електроенергію лише 28.06.2024.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати поставленої електричної енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).

З урахуванням пункту 7.4. комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021, яка є невід`ємною частиною договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, позивачем здійснено нарахування на суму заборгованості за кожним рахунком окремо у відповідний період, з урахуванням здійснених оплат по рахункам за січень березень та вересень - жовтень 2022 року, 15% річних у сумі 1 209 504,23 грн та інфляційні втрати у сумі 465028,09 грн.

Враховуючи доведення матеріалами справи обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання, а також встановлення у комерційній пропозиції іншого розміру відсотків річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 15% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши здійснений позивачем та перевірений судом першої інстанції розрахунок суми 15% річних та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленої електричної енергії в розмірі 1 674 532,32 грн, судова колегія встановила, що вказані розрахунки були здійснені позивачем вірно.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і судова колегія апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для зменшення заявлених 15 % річних до 3%, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в п.7.4 комерційної пропозиції передбачили, що у випадку прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, такий на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

З наведеного вбачається, що сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її в розмірі 15 %.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, судова колегія зазначає наступне:

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 7.4 комерційної пропозиції, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості електроенергії є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до правових висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Враховуючи мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі за № 902/417/18 зробила загальний висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, основне зобов`язання відповідач виконав у повному обсязі.

Сума відсотків річних та інфляційних втрат в сукупності складають більше 25% від суми спожитої відповідачем електроенергії.

Судова колегія зазначає, що позивачем не надано жодних доказів понесених останнім збитків у зв`язку із несвоєчасним виконанням саме відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Спірний період споживання припадає на початок широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України.

Варто зауважити, що відповідач є державною бюджетною неприбутковою організацією, засновником якого є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Управління бере участь у реалізації державної політики та забезпечує на території Ізмаїльського району Одеської області вирішення питань щодо гідротехнічної меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем, тощо.

Відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

При визначенні розміру відсотків річних, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, буде стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 241900,85 грн.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно зменшено нараховані 15% річних до 3% та повінстю погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та необхідності їх задоволення, з урахуванням зменшення відсотків річних.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 у справі №916/3456/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повий текст постанови складено 27.02.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська