Рішення

від 21.02.2025 по справі 908/2984/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/205/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2025 Справа № 908/2984/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандпауєр ЛЛС" (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1; вул. Лаврська, буд. 20, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 43924005)

До відповідача: Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (електронна пошта: pressa@genproc.gov.ru; вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 125993; державний реєстраційний номер 1037739514196)

про стягнення майнової шкоди, завданої у зв`язку зі збройною агресією російської федерації на загальну суму 8 169 080,00 доларів США, що є еквівалентом 298 872 512,00 грн.,

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

13.11.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандпауєр ЛЛС" до Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення майнової шкоди, завданої у зв`язку зі збройною агресією російської федерації на загальну суму 8 169 080,00 доларів США, що є еквівалентом 298 872 512,00 грн.

13.11.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/2984/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 18.11.2024 вказану позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом направлення відповідачу через Посольство Російської Федерації у третіх країнах (Польща, Грузія, та ін.) копії позовної заяви № 12/11 від 12.11.2024 з доданими до неї документами, докази чого надати до суду у вказаний вище строк.

27.11.2024 до Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами до відповідача через Посольство Російської Федерації у Польщі.

Ухвалою суду від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2984/24 в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 13.01.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 13.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 05.02.2025 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою суду від 05.02.2025 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 21.02.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

В судовому засіданні 21.02.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про розгляд спарви без участі представника позивача або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 05.02.2025 був присутній уповноважений представник позивача - Шуліка А.В. (ордер серії АЕ № 1327303 від 02.09.2024, посвідчення № 3003 від 03.06.2021), який висловив свою правову позицію по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги, а тому суд вважає, що його неявка у судове засідання призначене на 21.02.2025 об10 год. 30 хв. не перешкоджає розгляду справи по суті та прийняттю рішення у цій справі.

Заявлені позовні вимоги до держави РФ в особі генеральної прокуратури російської федерації про відшкодування майнової шкоди, завданої у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, що складається з реальних збитків у розмірі 8 138 610 доларів США, що є еквівалентом 297 617 450,00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а також з упущеної вигоди у розмірі 30 470 доларів США, що є еквівалентом 1 255 062,00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а загалом 8 169 080,00 доларів США, що є еквівалентом 298 872 512,00 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 5, 38, 39, 42, 49, 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 11, 15, 16, 22, 321, 386, 509, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 29, 30, 366, 367 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання вкотре не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом розміщення текстів ухвал суду у цій справі на офіційному веб-сайті "Судова влада України" в мережі Інтернет. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Станом на 21.02.2025 письмового відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Позивач визначив відповідачем в цій справі Державу Російську Федерацію в особі генеральної прокуратури Російської Федерації.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов`язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.

Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.

Обґрунтовуючи пред`явлення позову до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації позивач вказав, що повноваження Генеральної прокуратури Російської Федерації найбільш наближені до представництва в іноземних судах України інтересів Російської Федерації, яка здійснює військову агресію проти України.

Згідно норм підпункту 3.1 статті 1 федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації", Генеральна прокуратура Російської Федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації в міждержавних органах, іноземних та міжнародних судах, іноземних та міжнародних третейських судах.

Відповідно ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України. За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право") у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме: Господарському суду Запорізької області.

Відповідно ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

У зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

У зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформацією про розгляд справи на сайті Судової влади України.

На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання процесуальних документів на адресу відповідача, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у цій справі здійснювалось, окрім розміщення на офіційному веб-сайті "Судова влада України" в мережі Інтернет текстів ухвал суду від 02.12.2024, від 13.01.2025 та від 05.02.2025 в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, також і шляхом направлення супровідним листом від 03.12.2024 належним чином завіреної копії ухвали суду від 02.12.2024 про відкриття провадження у справі №908/2984/24 на адресу Посольства Російської Федерації в Польщі (ul. Betwederska 49, 00-761 Warszawa).

Разом з тим, 30.12.2024 супровідний лист від 03.12.2024 разом з копією ухвали суду від 02.12.2024 про відкриття провадження у справі №908/2984/24, які були направлені Господарський судом Запорізької області на поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі, повернулися до суду з зазначенням причини повернення - відмова від отримання кореспонденції.

Також, всі процесуальні документи суду по справі № 908/2984/24 оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Крім того, позивачем на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2024 про залишення позовної заяви без руху у справі №908/2984/24, направлено копію позовної заяви в перекладі російською мовою з доданими до неї документами на поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі, що підтверджується фіскальним чеком від 25.11.2024 та Списком групованих відправлень від 25.11.2024.

Також позивачем до подання цього позову до суду були вчинені дії, направлені на повідомлення відповідача про ініціювання ним судового розгляду справи шляхом направлення на електронну пошту генеральної прокуратури РФ: pressa@genproc.gov.ru, копії цієї позовної заяви в перекладі російською мовою з відповідними додатками до неї, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача від 12.11.2024.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи в суді.

Однак, запропонованого ухвалами суду письмового відзиву на позовну заяву та додані до нього документи, відповідач на адресу суду не надіслав, як і доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

У статті 194 ГПК України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач є юридичною особою, зареєстрованою на території України та у відповідності до вимог законодавства України 17.11.2020 року, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 1001021360000001514.

Місцезнаходження Позивача зареєстроване за адресою: Україна, 01015, місто Київ, вул. Лаврська, будинок 20. Основним видом діяльності Позивача є виробництво електроенергії (КВЕД 35.11).

Позивач здійснює господарську діяльність з виробництва електричної енергії відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.12.2020 року №2325 «Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС». Місцезнаходження об`єкта електроенергетики (у тому числі черги будівництва, пускового комплексу) - сонячні електростанції потужністю електрогенеруючого обладнання 5 999,875 кВт., за адресою: Запорізька обл., Токмацький р-н, с/рада.

Будівля сонячна електростанція - III пусковий комплекс сонячної електростанції потужністю 6 МВт передано у власність до ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» згідно Розподільчого (розподільного) балансу з передачі частини майна, прав, зобов`язань, власного капіталу та грошових коштів ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ» до створеного, шляхом виділу, ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» від 17.11.2020 року, що підтверджується Рішенням засновника №1 від 17.11.2020 року, Статутом ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» та Акти прийому передач №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 основних засобів від 17.11.2020 року.

Крім того, згідно з Договором оренди землі №527-р від 30.12.2011 року об`єкт альтернативної електроенергетики - III пусковий комплекс сонячної електростанції потужністю 6 МВт розташований на земельній ділянці загальною площею 16,5121 га (кадастровий номер 2325282400:08:001:0025), належній на праві користування ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ».

Право власності на зазначений вище об`єкт електроенергетики зареєстровано у встановленому законодавством порядку за ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС», про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 27936723252 від 17.11.2020 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 25.09.2024 року № 396509891.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Одночасно ч. 2 цієї статті Земельного кодексу України передбачено, що у разі, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічне положення міститься в ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, з огляду на приписи ч.1 та ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» перейшло право користування земельною ділянкою загальною площею 16,5121 га (кадастровий номер 2325282400:08:001:0025) у зв`язку із набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, що розміщений на цій земельній ділянці.

Токмацька міська рада ухвалила рішення «Про припинення права користування земельною діяльною» № 68 від 27.01.2022 року, згідно п. 1 якого вирішила припинити право користування земельною ділянкою площею 16,5121 га, кадастровий номер 2325282400:08:001:0025, яка надавалась Токмацькою районною державною адміністрацією в оренду на підставі договору оренди №527-р від 30.12.2011 року (Державна реєстрація іншого речового права від 20.06.2017 року, номер запису 22121351), у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на споруди, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до пп.1.1. вказаного рішення Токмацька міська рада вирішила договір оренди землі №527-р від 30.12.2011 року, укладений між ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ», код ЄДРПОУ 37581105 та Токмацькою районною державною адміністрацією (Державна реєстрація іншого речового права від 20.06.2017 року, номер запису 22121351) припинити.

На ви конання вказаного рішення № 68 від 27.01.2022 року, між Токмацькою міською радою та ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ» 02.02.2022 укладено Додаткову угоду про припинення дії договору оренди землі №527-р від 30.12.2011.

Отже, ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ» припинено право оренди вказаної земельної ділянки та розірвано договір оренди земельної ділянки №527-р від 30.12.2011 року.

17.11.2020 року III пусковий комплекс сонячні електростанції потужністю 6 МВт з будівлями та спорудами відповідно до технічної документації передано у власність до ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005) згідно Розподільчого (розподільного) балансу з передачі частини майна, прав, зобов`язань, власного капіталу та грошових коштів ТОВ «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ» до створеного, шляхом виділу, ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» від 17.11.2020 року.

Отже, право власності зареєстровано за ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером 27936723252: пусковий комплекс сонячні електростанції потужністю 6 МВт з будівлями та спорудами, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.09.2024 року, індексний номер витягу: 396509891, реєстраційні номера об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до пп. 5.1.3. та пп. 5.1.4. п. 5 Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджених наказом міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 (далі - Положення №7), будівлі, споруди та передавальні пристрої та машини та обладнання. Згідно приписів п.7 Положення №7, створені основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

місцезнаходженняНайменування за бух обліком підприємстваДата введення в експлуата ціюДата постановк и на балансдокумент, підтверджуючий право власності (договір купівлі-продажу/ видаткова накладна тощо)кіль кіст ьПервісна балансова вартість, гри.Залишкова балансова вартість на 31.12.2021Залишкова балансова вартість на дату втрату контролю 16.04.20231СЕС с.Нове3-й пусковий комплекс сонячної електростанції с.Нове30.11.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1112 687 441,1122 615 857.987 833 149.8512СЕС с.НовеВОЛЗ с.Нове30.09.201917.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1397 071,07337 144,32258 096,0513СЕС с.НовеКТП власних потреб с.Нове11.04.201717.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1449 488,72227 803,97187 213,904СЕС с.НовеМодульний будинок (диспетчерська) с.Нове31.03.201717.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1227 425,51162 166,4892 841,855СЕС с.НовеНамет на території СЕС с.Нове29.08.201417.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1147 052,2960 128,9962 905,605СЕС с.НовеОгорожа (3 черга) с.Нове15.10.201217.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"13 962 989,121 127 520,451 231 120,857СЕС с.НовеПоворотні пристроі (2 шт.) с.Нове31.12.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчого балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"11069512,14146 624,640,008СЕС с.НовеТоворотні пристрої (61 шт.) с.Нове31.10.201517.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"110 267 244,193 605 437,192 562 194.45 19СЕС с.НовеСонячні модулі с.Нове30.11.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1165 441 894,5336 844 030,11103 676 885.3010СЕС с.НовеСторожова вежа (3 черга) с.Нове15.10.201217.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ" 1187 539,37152 230,6775 121.65 11СЕС с.НовеТрансформ. підстанція 2КТПГС-1000-10/0,4(6 МВт)-3 с.Нове30.11.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"11 027 928,84356215.13388 329,20 12СЕС с.ГІопсТрансформ. підстанція 2КТПГС-1000-10/0,4(6 МВт)-4 с.Нове30.11.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансу ТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1867 600,13300 039,52327 760,0013СЕС с.НовеТрансформ. підстанція 2КТПГС-1000-10/0.4(6 МВт)-5 с.Нове30.11.201317.11.2020акт прийому-передачі до розподільчий балансуТОВ "ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ"1876513,12303 292,54331 127,20

Згідно бухгалтерської довідки від 02.09.2024 за вих. №0405-н Позивачем створені основні засоби були зараховані на баланс підприємства за первісною вартістю та станом на 31.12.2021 року.

Таким чином, зазначене майно належить ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» яким останнє володіло, користувалось і розпоряджалось на власний розсуд до 16 квітня 2023 року.

24 лютого 2022 року Російська Федерація вчинила збройну агресію проти України, а саме повномасштабне вторгнення на суверенну територію України. У цей же день України розірвала з Російською Федерацією дипломатичні відносини. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 на всій території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій від 22.12.2022 року № 309 (зі змінами) починаючи з 26.02.2022 року Збройні сили України втратили контроль над всією територією Токмацького району, Новенської сільської територіальної громади, Запорізької області, зазначена як територія України, тимчасово окупована російською федерацією по сьогодні.

На офіційному сайті Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було опубліковано заяву комісії від 24.02.2022 року, відповідно до якої енергетичні ринки, енергетична система, а також всі підприємства енергетичної та комунальної сфер працюють в штатному режимі, забезпечуючи усіх споживачів необхідними ресурсами, що підтверджується роздруківкою з сайту.

Також, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 25.02.2022 року було прийнято постанову за №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», якою затверджені особливості здійснення діяльності на ринку. При цьому останньою також не визначались жодні обмеження щодо проведення господарської діяльності, зокрема, виробниками електричної енергії, а також не було прийнято жодних рішень щодо анулювання, припинення чи зупинення діяльності за місцями провадження діяльності ліцензіата.

Після початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України, враховуючи загарбницькі наміри країни-агресора та поступову окупацію українських територій, а також з урахуванням заявленої інформації регулятором ринку електричної енергії, Позивачем прийнято рішення про продовження генерування електроенергії.

Однак, як пояснив представник позивача, з 16 квітня 2023 року всі робочі телефони на об`єкті енергетики заблоковано, обслуговуючий персонал станції не виходив на зв`язок, жодної комунікації не відбувалось.

16.04.2023 року виробничі потужності підприємства було захоплено російськими військовослужбовцями. Враховуючи зазначене, 17.04.2023 року Товариство звернулось із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 02/31-н до Національної поліції України.

13.06.2023 року Позивачем отримана відповідь від 03.06.2023 за вих.. № 6793/70-02-2023 СВ Пологівського РВП Національної поліції України, що вказані матеріали скеровані до СБУ Запорізької області для прийняття рішення.

31.03.2023 наказом №4-ОС Генерального директора ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» оголошено простій і зупинено роботу об`єкта енергетики - сонячну електростанцію та звільнено 8 працівників підприємства.

Крім того, у наказі Генерального директора ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» від 17 квітня 2023 року № 04-1/23 про неможливість продовження господарської діяльності зазначено, що з огляду на втрату зв`язку з працівниками, які обслуговують об`єкти енергетики Товариства - сонячна електростанція - III пусковий комплекс сонячної електростанції потужністю 6 МВт, що розташована у Запорізькій області, у межах Токмацької міської територіальної громади, яка є тимчасово окупованою територією, згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 та отримання інформації щодо перебування на зазначених вище об`єктах енергетики російських військових формувань, призупинена господарська діяльність із виробництва електричної енергії на об`єкті енергетики - сонячній електростанції - III пусковий комплекс потужністю 6 МВт до моменту завершення військових дій та/або звільнення тимчасово окупованої території чи настання інших обставин, які дозволять відновити роботу СЕС у межах норм чинного законодавства. Проінформувати про втрату зв`язку з об`єктом - НКРЕКП, НЕК «Укренерго», ДП «Гарантований покупець», ПАТ «Запоріжжяобленерго», інших контрагентів, залучених до процесу виробництва та реалізації електричної енергії Товариством.

Також, 30.04.2023 року наказом № 30/04/ГП Генерального директора ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» оголошено призупинити трудові договори ще з 8 працівниками.

ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» звернувся до НКРЕКП з листом від 17.04.2023 за вих. № 03/32-н, у якому вказано, що на день звернення із заявою адміністрація підприємства, її керівний склад та безпосередні власники (бенефіціари) Товариства втратили зв`язок із сонячною станцією, оскільки з 16 квітня 2023 року всі робочі телефони на об`єкті енергетики заблоковано, обслуговуючий персонал станції не виходить на зв`язок, жодної комунікації не відбувається. За таких обставин товариство повідомило Регулятора про тимчасову відсутність у ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» технічних можливостей для здійснення господарської діяльності із виробництва електричної енергії внаслідок відсутності доступу до даних приладів обліку.

Листом від 20.04.2023 року № 4252/21.5/7-23 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повідомила, що ліцензіат повинен повідомляти НКРЕКП про всі зміни даних, зокрема у випадку пошкодження та втрати контролю та інших причин неможливості провадження діяльності на об`єкті електроенергетики та роз`яснено, що в разі втрати контролю ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» може звернути до НКРЕКП для зупинення дії ліцензії на строк до шести місяців.

ПАТ «Запоріжжяобленерго» листом від 18.04.2023 року за вих. № 007-007/2343 повідомлено Позивача, що останній, як суміжний оператор систем, на сьогодні не має жодного підтвердження виробітку шляхом підтвердження доступу до будь-яких із лічильників ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛЄ» на тимчасово неконтрольованої території, крім того контроль над обладнанням та мережами тимчасово непідконтрольної території ліцензійної діяльності зі сторони ПАТ «Запоріжжяобленерго» втрачено повністю.

Листом від 06.11.2024 за вих. №Ш-1098 Управління Служби безпеки України в Запорізькій області Слідчим відділом Управління повідомлено ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» про те, що заяву про вчинення кримінального правопорушення №08-10-1 від 08.10.2024 розглянуто та вказано, що Слідчим відділом Управління здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024080000001651 від 04.11.2024, за фактом протиправного захоплення майна ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» невстановленими військами зс рф. Також до вказаного листа додано витяг з ЄРДР № 220240800000001651 від 04.11.2024.

У Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.11.2024 по кримінальному провадженню № 220240800000001651 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 438 ч. 1 КК України зазначено, що 17.04.2023 року невстановлені особи з числа військовослужбовців зборених сил російської федерації, діючи умисно, в порушення законів та звичаїв війни, протиправно захопили майно ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС», а саме сонячну електростанцію 6 МВт (III пусковий комплекс), що розташована у Запорізькій області в межах Токмацької міської територіальної громади.

Факт руйнування російськими окупантами сонячних панелей з сонячної електростанції Позивача, підтверджується також публікаціями в інтернет-ресурсах, а саме:

- публікація від 06.08.2024 з сайту МАЙДАН - дрогобицька інтернет газета: http://maydan.drohobych.net/?p=149483;

- публікація під назвою: "В Запорожье издали указ о национализации имущества Украины", розміщеного за посиланням https://www.rbc.ru/politics/02/06/2022/6298f4029a7947d15b490849.

Отже, Позивач вважає, що сонячна електростанція знищена окупантами, використовуються ними у власних цілях або перевезені на територію РФ (викрадена).

Крім того, внаслідок противоправних дій російської федерації та окупації військами останньої 16 квітня 2023 року був втрачений повний зв`язок, навіть дистанційний зв`язок з електростанцією.

Таким чином, Позивач не має можливості вільно володіти, розпоряджатися та користуватись своїм майном - сонячною електростанцією потужністю електрогенеруючого обладнання 5 999,875 кВт., за адресою: Запорізька область, Токмацький р-н, с/рада, с.Нове. Крім того, вторгнення та окупація РФ частини території України також позбавляють Позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності генерації електричної енергії, що в свою чергу і стало підставою для звернення до суду із цим позовом до Відповідача.

Згідно Звіту про оцінку збитків №РЗ-16-04/24, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності Жировим Андрієм Костянтиновичем від 11.11.2024 року, вартість об`єкта оцінки - розмір реальних збитків, завданих юридичній особі ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005) від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок втрати контролю у зв`язку із збройною агресією російської федерації над ЄМК сонячної електричної енергогенеруючої станції ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький р-н, с/рада Новенська. Комплекс будівель і споруд, №2, з урахуванням округлення, станом на 16.04.2023 складає: 8 138 610 доларів США або 297 617 450,00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків №УВ 16-04/24, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності Жировим Андрієм Костянтиновичем від 11.11.2024 року, вартість об`єкта оцінки - розмір упущеної вигоди ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005) від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок втрати контролю у зв`язку із збройною агресією російської федерації над ЄМК сонячної електричної енергогенеруючої станції ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» та знаходяться за адресою: Запорізька область, Токмацький р-н, с/рада Новенська, Комплекс будівель і споруд, №2 з урахуванням округлення, станом на 01.09.2024 складає: 30 470 доларів США або 1 255 062,00 грн.

З огляду на викладене, суд приймає подані позивачем експертні висновки як належні докази у справі.

Щодо порушення відповідачем прав позивача за законами України.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частинами 1, 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

Тому, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії відповідача проти України в порушення пункту 4 статті 2 статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування відповідача з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано відповідача негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

До того ж, приписами ч.2 ст.46 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі (дата підписання: 18.10.1907, дата набрання чинності для України: 24.08.1991) закріплено, що приватна власність не підлягає конфіскації на окупованій території.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і окупація території України; знищення, привласнення, конфіскація (експропріація) або викрадення майна (в тому числі і майна позивача) на окупованих територіях, здійснені в рамках реалізації акту агресії Відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме Відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Як було встановлено судом, електростанція позивача належать йому на праві власності на підставі відповідних документів. Остання є цивільним об`єктом, який не використовувався у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

Саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

При цьому, електростанція позивача, знищена або пошкодження Відповідачем (розташована на тимчасово окупованій території та встановити її подальшу долю не вбачається можливим) всупереч законам і звичаям війни, а отже, Відповідач несе повну відповідальність за наслідки тимчасової окупації, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну Позивача.

Протиправність дій відповідача підтверджується, зокрема, Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження №220240800000001651 від 04.11.2024), про який вказано вище.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГПК України), під збитками розуміються витрати, зокрема, втрата майна.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004 наголошує, що Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно листа Верховного Суду України від 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ":

правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.);

правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання;

правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦК України, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Проте, матеріали справи свідчать про повну втрату Позивачем контролю над нерухомим майном та встановлення Відповідачем контролю над нерухомим майном Позивача з подальшим його викраденням, пошкодженням та/або знищенням.

З огляду на викладене, позивач: не панує над нерухомим майном, не утримує його, не використовує чи експлуатує його, не отримує від нього корисні властивості (доходи), не здійснює з ним господарську діяльність і так само не може здійснювати вказані правомочності користування та володіння цим майном всупереч власній волі та з вини відповідача; позбавлений можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись нерухомим майном, в тому числі, продати його за справедливу ринкову ціну чи передати таке майно кредиторам в рахунок виконання зобов`язань; повністю позбавлений можливості користування та розпорядження нерухомим майном на практиці.

Таким чином, нормами законодавства України передбачено право власності позивача на нерухоме майно, однак фактично його неможливо здійснити.

Метою набуття, здійснення, зміни та припинення суб`єктивного цивільного права власності завжди є задоволення певного індивідуального інтересу учасника цивільних відносин. Саме у зв`язку з цим інтерес визначений як окремий об`єкт захисту поряд із цивільним правом у статях 15, 16 ЦК України.

Відтак, внаслідок вказаних вище протиправних дій Відповідача право власності на нерухоме майно втратило всі корисні властивості засобу для задоволення зазначених інтересів Позивача.

З огляду на те, що Позивач за законодавством України є власником нерухомого майна, Відповідач протиправно позбавив Позивача права власності на нерухоме майно, що є порушенням Відповідачем його прав, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції.

Фактичне позбавлення позивача, належного йому майна за Конвенцією.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Протоколу № 1 містить три окремі правила. Перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном. Друге правило, яке міститься у другому реченні першого абзацу, стосується лише позбавлення "власності" та підпорядковує цей процес певним умовам. Третє правило, викладене у другому абзаці, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів ("Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (SporrongandLцnnroth v. Sweden), 1982; Iatridis v. Greece, 1999; J.A. Pye (Oxford) Ltdand J.A. Pye (Oxford) LandLtd v. theUnitedKingdom [ВП], 2007; Anheuser-BuschInc. v. Portugal, 2007; AliљiжandOthers v. Bosniaand Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia; "Іммобіліаре Саффі проти Італії" (ImmobiliareSaffi v. Italy), 1999; Broniowski v. Poland; і "Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії" (Vistinsand Perepjolkins v. Latvia)). Ці три норми не "окремі" в сенсі того, що вони не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити у світлі загального принципу, проголошеного в першому правилі ("Колишній король Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece); Bruncrona v. Finland, 2004; Anheuser-BuschInc. v. Portugal, 2007).

Так, щоб вважатися сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, втручання має відповідати певним критеріям: воно має відповідати принципу законності та мати за законну мету за допомогою засобів, розумно пропорційних меті, якої прагнуть досягти (Beyeler v. Italy [ВП], 2000, §§ 108-114). При цьому, Європейський суд з прав людини не раз наголошував, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння "майном" може бути виправданим, лише якщо воно служить законним суспільним (або загальним) інтересам (BйlаnйNagy v. Hungary; (Lekiж v. Slovenia).

В свою чергу, вороже вторгнення на територію іншої суверенної держави, що призвело до окупації військами російської федерації частини території України та як наслідок призвело до позбавлення правом розпоряджатись, користуватись та мирно володіти своїм майном апріорі не може мати жодної легітимної мети та служити законним інтересам українського суспільства. Такі дії однозначно та беззаперечно вважаються порушення з боку відповідача права власності позивача та фактично прирівнюються за своїми тривалими наслідкам до втрати майна Позивача.

Вказане підтверджується й непоодинокими рішеннями Європейського суду з прав людини. У переважній більшості випадків, якщо Суд встановлює, що втручання не відповідало умовам, передбаченим законом, або не переслідувало суспільний інтерес чи законну мету, він визнає порушення Конвенції лише з цієї причини та не вважає за необхідне братися до аналізу пропорційності оскаржених заходів ("Сімонян проти Вірменії" (Simonyan v. Armenia); "Віятович проти Хорватії" (Vijatoviж v. Croatia); "Губйов проти Росії" (Gubiyev v. Russia), 2011, § 83; "Дімітрові проти Болгарії" (Dimitrovi v. Bulgaria); і "Бок і Паладе проти Румунії" (BockandPalade v. Romania); "Касілов проти Росії" (Kasilov v. Russia)).

У справі "Святі монастирі проти Греції" (The Holy Monasteries v. Greece), 1994, Суд постановив, що законодавче положення, яке автоматично передає користування та володіння визначеною власністю державі, призводить до передачі повного права власності на відповідну землю державі та становить позбавлення "володіння".

Позбавлення "володіння" може виникнути також у ситуаціях, коли не було офіційного рішення про скасування особистих прав, але вплив на "володіння" заявника низки різноманітних заходів, застосованих органами державної влади, настільки глибокий, що робить ці заходи подібні до експропріації. Щоб визначити, чи відбулося позбавлення "володіння", Суд не повинен обмежуватися перевіркою того, чи сталося позбавлення власності чи офіційна експропріація; він повинен дивитися глибше й досліджувати реальність ситуації, на яку подається скарга. Оскільки Конвенція має на меті гарантувати права, які є "практичними", необхідно з`ясувати, чи становила така ситуація фактичну експропріацію, SporrongandLцnnroth v. Sweden, 1982; "Васілєску проти Румунії" (Vasilescu v. Romania), 1998; "Шембрі та інші проти Мальти" (Schembriand Others v. Malta), 2009; "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania); Depalle v. France [ВП],). Дійсно, згідно з різними статтями Конвенції, практика Суду вказує на те, що може знадобитися дивитися глибше, читати уважніше і зосередитися на реаліях ситуації (наприклад, "Апап Болонья проти Мальти" (Apap Bologna v. Malta)). Наприклад, у справі, коли військово-морський флот заволодів землею заявників, заснував там військово-морську базу, а заявники згодом не змогли ні отримати доступ до свого майна, ні продати, заповісти, закласти чи подарувати його, можливість розпоряджатися відібраною землею разом із невдалими спробами виправити ситуацію призвело до достатньо серйозних фактичних наслідків для заявників, щоб Суд міг вважати, що землі були експропрійовані, навіть за відсутності будь-якого офіційного рішення про експропріацію (Papamichalopoulos v. Greece, 1993). Аналогічно, у справі "Сариджа і Ділавер проти Туреччини" (SarэcaandDilaver v. Turkey).

Отже, у своїй практиці Суд розробив гнучкий підхід до доказів, які повинні бути надані заявниками, які стверджують, що вони втратили своє майно та житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього військового конфлікту. Суд відзначає, що схожий підхід відображено в пункті 7 статті 15 Принципів Пінейру ООН.

Так у справі "Чірагов та інші проти Вірменії" (ChiragovandOthers v. Armenia) Європейський суд з прав людини зазначає, що мало місце втручання у права заявників за статтею 1 Протоколу № 1 в тому, що вони не мали можливості доступу до свого майна упродовж періоду часу, що триває, і через це втратили контроль над ним і будь-яку можливість користуватися і володіти ним. Це становить втручання у мирне володіння їхнім майном.

Тимчасова окупація Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області військами Російської Федерації Позбавила позивача нерухомого майна - сонячної електростанції, що розташована за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с/рада Новенська, Комплекс будівель і споруд №2.

У пункті 45 Рішення у справі "Рараmісhаlороulоs V. Greece" від 24.06.1993 (заява № 14556/89) ЄСПЛ встановив, що втрата будь-якої можливості розпоряджатися земельною ділянкою, про яку йдеться, у поєднанні з невдачею спроб виправити оскаржувану ситуацію, спричинила досить серйозні наслідки для заявників, які зазнали де-факто експропріації у спосіб, несумісний з їхнім правом на мирне володіння своїм майном. Зрештою, у наступному пункті цього рішення ЄСПЛ визнав порушення прав заявника за статтею 1 першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).

У п. 43 зазначеного рішення ЄСПЛ визнав, що заявники не могли ані користуватися своїм майном, ані продати, заповісти, закласти чи подарувати його, виходячи з фактичної, а не юридичної неможливості вчинення таких дій, адже заявники формально лишались власниками майна.

У даній справі, формально Позивач за законодавством України уповноважений розпорядитись нерухомим майном, в дійсності це неможливо.

У пункті 53 Рішення у справі "Vasilescu v. Romania" від 22.05.1998 (заява №53/1997/837/1043), ЄСПЛ повторив вказані вище висновки з рішення у справі Рараmісhаlороulоs V. Greece" про те, що втрата всієї можливості розпоряджатися майном дозволяє вважати, що заявниця стала жертвою фактичної конфіскації, та визнав порушення прав заявника за статтею 1 першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).

Варто зазначити, що у коментованому рішенні (пункт 51) ЄСПЛ прямо зазначає, що практична перешкода може складати порушення Конвенції так само як і правова перешкода.

Незважаючи на те, що за законодавством України Позивач формально є власниками нерухомого майна, на теперішній час він не може користуватись, продавати, або розвивати бізнес на базі нерухомого майна, а отже, з урахуванням викладеного вище, відбулась фактична експропріація у розумінні Конвенції.

Оскільки майно позивача розташовано на тимчасово окупованій території України, достовірно встановити його подальшу долю (після 16.04.2023 - дати втрати контролю позивача над сонячною електростанцією) не вбачається можливим.

З огляду на те, що фактична неможливість розпорядження майном за Конвенцією прирівнюється до позбавлення власності (де-факто експропріації), то у такому випадку майно слід вважати втраченим так само, як у разі припинення прав власності на майно, чи його знищення. Нерухоме майно слід вважати втраченим Позивачам в результаті порушення Відповідачем його права власності на таке майно, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції.

Щодо розміру прямих збитків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п.2 Порядку, міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 року №3904/1223, "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності".

Згідно з пунктом 1 Розділу І вказаної вище Методики, Ця методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 9 Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Вказане вище забезпечило можливість Позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації.

Згідно Звіту про оцінку збитків №РЗ-16-04/24, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності Жировим Андрієм Костянтиновичем від 11.11.2024 року, вартість об`єкта оцінки - розмір реальних збитків, завданих юридичній особі ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005) від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок втрати контролю у зв`язку із збройною агресією російської федерації над ЄМК сонячної електричної енергогенеруючої станції ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький р-н, с/рада Новенська. Комплекс будівель і споруд, №2, з урахуванням округлення, станом на 16.04.2023 складає: 8 138 610 доларів США або 297 617 450,00 грн.

Заперечення Відповідача проти результатів оцінки реальних збитків в матеріалах справи відсутні.

Щодо відшкодування упущеної вигоди.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд повинен зважати на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків. Аналогічні висновки викладені у п 71-73 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 та п. 66-67 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/7511/20.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України"). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини" (Ozturk v. Turkey)).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода будучи складовою поняття збитки на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Отже відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

Чинний ЦК України та Господарський кодекс України (далі - ГК України) не містять норм, які б розкривали зміст поняття звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту), тоді як за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово "звичайний" означає "який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; який не має в собі нічого нового; звичний; який вважається нормальним; характерний, типовий для кого -, чого-небудь" (Словник української мови: в 11 томах. - Том 3, 1972. - Стор. 476). Отже звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Аналогічні висновки викладені у п 77-80 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 року по справі №922/3928/20 та п. 70 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 року по справі №910/7511/20.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до частини першої статті 144 ГК України майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За наведеного розумним витратами із урахуванням таких принципів цивільного права як справедливість, розумність, є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права. До відповідних витрат відносяться, зокрема, але не виключно, виробничі витрати, інформаційні витрати, транспортні витрати, амортизаційні витрати тощо. Такі витрати пов`язуються з виплатою заробітної плати, сплатою податків і обов`язкових платежів, комунальних платежів, витрат на оренду, інших матеріальних і прирівняних до них витрат тощо.

Тому розмір упущеної вигоди кредитора має визначатися виходячи з розміру доходу, який він міг одержати, за виключенням його витрат на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права. Без урахування наведених витрат сам по собі чистий прибуток не може бути покладений в основу розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки: по-перше, такий підхід суперечить наведеним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості, розумності; по-друге: зумовить заявлення кредитором вимог до боржника про відшкодування збитків, що виходять за межі тих, які необхідні, а отже, матиме наслідком надкомпенсацію майнових втрат кредитора (позивача), його необґрунтоване збагачення та стягнення з боржника (відповідача) зайвих сум.

До того ж покладення лише чистого прибутку в основу розрахунку упущеної вигоди своїм наслідком зумовить недотримання іншого критерію визначення (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди - критерію компенсаційності відшкодування збитків. Аналогічні висновки містяться у п 81-94 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків, до складу яких входить упущена вигода, яка за своє суттю є майновими втратами, що могли, з урахуванням розумних витрат на їх отримання, бути реально отримані кредитором за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Тож визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Отже при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків. Аналогічні висновки викладені у п 98-101 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 та п. 73-74 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/7511/20.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності".

Згідно з пунктом 1 Розділу IV вказаної вище Методики, відповідно до цього розділу здійснюється визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, ЄМК підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об`єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об`єкти, асоційовані з бізнесом), тощо. Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків №УВ 16-04/24, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності Жировим Андрієм Костянтиновичем від 11.11.2024 року, вартість об`єкта оцінки - розмір упущеної вигоди ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» (код ЄДРПОУ 43924005) від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок втрати контролю у зв`язку із збройною агресією російської федерації над ЄМК сонячної електричної енергогенеруючої станції ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» та знаходяться за адресою: Запорізька область, Токмацький р-н, с/рада Новенська, Комплекс будівель і споруд, №2 з урахуванням округлення, станом на 01.09.2024 складає: 30 470 доларів США або 1 255 062,00 грн.

Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків у вигляді упущеної вигоди в матеріалах справи відсутні.

Щодо визначення суми відшкодування в доларах США.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті при існуванні іноземного елемента у відносинах.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулося та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України "Про валюту і валютні операції" цей закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону "Про валюту і валютні операції" питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою ціє статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції", як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі рішення суду, що набуло законної сили, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. "ґ" п. 8 ст. 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" іноземні держави (у тому числі і Відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про валюту і валютні операції" у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про валюту і валютні операції", валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу X Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.2019) за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Зважаючи на повний розрив дипломатичних відносин між Україною та країною-агресором очевидним є те, що стягнення з Російської Федерації грошових коштів в гривні є неможливим, через неможливість конвертації російських платіжних засобів в гривню.

Відповідно Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, та Методики визначення шкоди та збитків, завданих об`єктам енергетичної інфраструктури України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, оцінка розміру збитків здійснюється в умовних одиницях (функціональна валюта) - доларах США. Отриманий результат оцінки підлягає конвертації в національну валюту за поточним курсом Національного банку України на дату оцінки.

Таким чином, вимога Позивача про стягнення шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності Позивача, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає законодавству та є ефективним.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення реального відновлення порушеного права позивача, зважаючи на те, що долари США є грошовою валютою, яка знаходиться в обігу в більшості країн світу, суд вважає за можливе стягнути грошові кошти з відповідача в доларовому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведених оцінок - на 16.04.2023 та на 01.09.2024).

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, а саме 298 872 512,00 грн. (гривневого еквівалента задоволеної суми на дату ухвалення рішення) розмір судового збору за його подання становить 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 059 800,00 грн.

Отже, враховуючи, що заявлені позовні вимоги у цій справі задоволено в повному обсязі, то стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 1 059 800,00 грн.

В матеріалах справи міститься клопотання ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» про стягнення судових витрат від 12.02.2025, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача вирати пов`язані з залученням експерта та проведення робіт з оцінки в розмірі 250 000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 та п.2 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У ч. 4 ст. 127 ГПК України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем у позовній заяві викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. Вказано, що орієнтовний розрахунок судових витрат складає 125 000,00 грн., що включає в себе тільки витрати на проведення експертизи, витрати на правову допомогу будуть надані пізніше.

На підтвердження понесення витрат з оплати вартості експертизи у розмірі 250 000,00 грн. ТОВ «ГРАНДПАУЄР ЛЛС» до вказаного клопотання надано наступні документи:

-Акт виконаних робіт від 11.11.2024 на суму 130 000,00 грн. щодо виконання послуг з проведення оцінки майна, а саме реальних збитків;

-Акт виконаних робіт від 11.11.2024 на суму 120 000,00 грн. щодо виконання послуг з проведення оцінки майна, а саме визначення розміру упущеної вигоди;

-Платіжні інструкції №96 від 09.08.2024 на суму 65 000,00 грн., №97 від 09.08.2024 на суму 60 000,00 грн., №138 від 24.09.2024 на суму 65 000,00 грн., №138 від 24.09.2024 на суму 60 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати з оплати вартості експертизи в сумі 250 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (електронна пошта: pressa@genproc.gov.ru; вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 125993; державний реєстраційний номер 1037739514196) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандпауєр ЛЛС" (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1; вул. Лаврська, буд. 20, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 43924005) суму реальних збитків у розмірі 8 138 610 (вісім мільйонів сто тридцять вісім тисяч шістсот десять) доларів США 00 центів (станом на дату оцінки 16.04.2023 еквівалентно за курсом НБУ 297 617 450 (двісті дев`яносто сім мільйонів шістсот сімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп. )), суму завданих збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 30 470 (тридцять тисяч чотириста сімдесят) доларів США 00 центів (станом на дату оцінки 01.09.2024 еквівалентно за курсом НБУ 1 255 062 (один мільйон двісті п`ятдесят п`ять тисяч шістдесят дві) грн. 00 коп. та витрати на оплату вартості експертизи у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (електронна пошта: pressa@genproc.gov.ru; вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-А, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 125993; державний реєстраційний номер 1037739514196) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.02.2025.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.