Рішення

від 27.02.2025 по справі 911/2198/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2198/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАН СВ»

про стягнення 145 760,40 грн

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАН СВ» (далі відповідач) про стягнення 145 760,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 29/03-1-МТ від 29.03.2021, не розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 70 000,00 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем нараховано на підставі п. 4.3. Договору 32 165,42 грн пені, на підставі п. 4.4.1. Договору 222,50 грн додаткової ціни, на підставі п. 4.4.4. Договору 9 645,13 грн 5% додаткового штрафу, на підставі п. 4.4.4. Договору 23 993,67 грн 25% річних та ст. 625 Цивільного кодексу України 9 733,68 грн інфляційних нарахувань.

Одночасно в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2023 року відкрито провадження у справі № 911/2198/23, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

31.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач зазначив, що ним сплачено суму боргу згідно Договору поставки № 29/03-1-МТ від 29.03.2021 у розмірі 70 000,00 грн, в підтвердження чого відповідачем подано відповідні платіжні інструкції. При обґрунтуванні своїх заперечень на позовну заяву, не погоджуючись з розміром нарахованих штрафних санкцій, відповідач зазначає, що внаслідок військової агресії РФ проти України на території України було введено воєнний стан, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною загалом, як обставини звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, яка засвідчена Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Таким чином, відповідач просить зменшити штрафні санкції на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України. Також відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву із дотриманням процесуальних строків, встановлених ухвалою суду від 26.07.2023 про відкриття провадження у справі, тому суд прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив до матеріалів справи.

20.09.2023 від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 70 000,00 грн., оскільки відповідачем здійснено його оплату.

Вказану заяву суд прийняв до уваги та долучив до матеріалів справи.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

29.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАН СВ» (Покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 29/03-1-МТ (далі - Договір), який було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису та печатки сторін.

Відповідно до умов вказаного Договору, Постачальник зобов`язується передати у власність покупцю нафтопродукти (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити їх вартість на умовах даного Договору.

Згідно умов п. 1.1. Договору кількість, асортимент та ціна товару зазначається у Додатках до Договору. Кожний Додаток є невід`ємною частиною даного Договору.

За змістом п. 2.3. Договору товар передається Покупцю в порядку та строки обумовлені Сторонами у Додатку з подальшою передачею видаткової накладної.

Ціна на Товар формується Постачальником і обумовлюється Сторонами на день підписання Додатку, та зазначається у самому Додатку (п. 3.1. Договору).

Додатки та інші первинні документи за згодою сторін оформляються в електронній формі та підписуються електронними цифровими підписами керівників Сторін. До справи надаються паперові копії відповідних електронних доказів.

На виконання умов Договору між сторонами, було укладено Додаток № 791 від 16.02.2022 до Договору, відповідно до умов якого Постачальником було поставлено Товар, при цьому Покупцем було здійснено оплату Товару із порушенням умов зазначених Додатків. Умови поставки партії товару, його ціна, строк оплати та факт поставки визначені Додатками № 000008167 від 02.06.2020, № 000008338 від 19.06.2020, № 000008470 від 25.06.2020.

Постачальник свої зобов`язання за Договором виконав, що підтверджується видатковою накладною № 754 від 17.02.2022 (5 285,0 л - 4 450,0 кг), однак Покупцем свої зобов`язання виконані не в повному обсязі, чим, в свою чергу, було порушено умови Договору.

Поставлений товар було оплачено частково та з порушенням строків оплати згідно платіжних інструкцій № 987 від 04.10.2022 на суму 52902,50 грн, № 1017 від 17.10.2022 на суму 40 000 грн, № 978 від 01.12.2022 на суму 5 000 грн, № 479 від 20.12.2022 на суму 25 000 грн. Загалом було оплачено поставлений товар на суму 122 902,50 грн.

Розрахунок суми основного боргу: 192 902,50 грн (вартість поставленого товару) - 122 902,50 грн (оплата) = 70 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено суму боргу згідно Договору поставки № 29/03-1-МТ від 29.03.2021 у розмірі 70 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 642 від 25.07.2023 на суму 20 000,00 грн, № 1035 від 14.08.2023 на суму 25 000,00 грн, № 1041 від 17.08.2023 на суму 25 000,00 грн.

Таким чином, відповідачем умови договору не були виконані своєчасно (станом на момент звернення до суду за відповідачем існувала заборгованість), чим прострочив договірні зобов`язання та порушив права позивача.

Пункт 4.1. Договору встановлює, що Сторони зобов`язуються належним чином виконувати умови цього Договору, зокрема в частині, пов`язаній із своєчасним проведенням оплати, отримання рахунків, за якими проводяться оплати, оформлення документів та інше.

Згідно п. 4.1.1. Договору Сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.3. Договору у випадку ненадходження від Покупця повної оплати за відвантажений Товар протягом терміну зазначеному у пп. 3.3 даного Договору та з урахуванням ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пункт 4.4.1. Договору визначає, що Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов`язується сплатити до ціни, зазначеної в накладній, додаткову ціну в розмірі 50 гривень за 1 тону несплаченого своєчасно Товару (без податку на додану вартість). В цьому випадку, Покупець зобов`язаний сплатити додаткову вартість протягом 4-х днів з моменту відправлення відповідної вимоги Постачальником. Відповідну вимогу (Претензію від 21.06.2023) направлено 23.06.2023, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення цінного листа.

Згідно з п. 4.4.4. Договору у випадку порушення Покупцем умов п. 3.2, п. 3.8 даного Договору чи умов визначених у Додатку в частині порядку оплати та проведення розрахунку Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику додатковий штраф у розмірі 5 % від вартості Товару за відповідним Додатком. Штраф сплачується протягом 7 (семи) днів з моменту направлення вимоги Покупцю. Відповідну вимогу (Претензію від 21.06.2023) направлено Покупцю 23.06.2023, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення цінного листа.

Пунктом 4.9. Договору встановлено, що Сторони прийшли до згоди, що при несвоєчасній оплаті Товару (порушення п. 3.3 Договору) незарахована грошова сума є сума, якою користується Покупець та належить Постачальнику і за час користування Постачальник має право нарахувати, а Покупець в такому випадку зобов`язується сплатити відсотки за час користування коштами Постачальника в розмірі 25 % (двадцять п`ять відсотків) річних, крім того Покупець, на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 4.3. Договору 32 165,42 грн пені, на підставі п. 4.4.1. Договору 222,50 грн додаткової ціни, на підставі п. 4.4.4. Договору 9 645,13 грн 5% додаткового штрафу, на підставі п. 4.4.4. Договору ст. 625 Цивільного кодексу України 23 993,67 грн 25% річних та 9 733,68 грн інфляційних нарахувань.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, суд також враховує, що між сторонами мали місце правовідносини з поставки товару, тому до відповідних правовідносин застосовується норма ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, яка визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Враховуючи, що відповідач в порушення умов Договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлений товар він є таким, який прострочив грошове зобов`язання.

На день розгляду справи відповідачем сплачено суму боргу згідно Договору поставки № 29/03-1-МТ від 29.03.2021 у розмірі 70 000,00 грн.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Враховуючи, що відповідачем було сплачено суму вартості поставленого товару в розмірі 70 000,00 грн, суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 70 000,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач є таким, який порушив виконання зобов`язання, що є підставою для застосування до нього передбаченої Договором та законом відповідальності.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сплата штрафних санкцій врегульована умовами (п. 4.3., 4.4.1., 4.4.4., п. 4.9) Договору.

Також, як передбачено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 32 165,42 грн пені, 222,50 грн додаткової ціни, 9 645,13 грн 5% додаткового штрафу, 23 993,67 грн 25% річних та 9 733,68 грн інфляційних, нарахованих на прострочені суми за фактичні періоди прострочення, відповідають фактичним обставинам справи і є правомірними.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 904/12429/16.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Як визначено у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19.

Слід зазначити, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також, самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

В той же час, умови Договору мають відображати дійсну правову природу відповідальності, забезпечуючи реальне виконання зобов`язань без покладення на сторону непомірного фінансового тягара, який не відповідає ні ступеню порушення, ні співмірності завданим збиткам.

Враховуючи, що заборгованість відповідачем погашена, а заявлені до стягнення штрафні санкції є надмірними в порівнянні зі збитками, яких міг зазнати позивач невиконанням спірного зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій у вигляді неустойки.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності сторін, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов`язання, суд вважає за необхідне, з метою відновлення балансу інтересів сторін, зменшити заявлені у позові розміри неустойки у вигляді пені в сумі 32 165,42 грн (на 90%) та 9 645,13 грн 5 % додаткового штрафу (на 90 %), відповідно задоволенню підлягає за розрахунком суду 3 216,54 грн пені (в розмірі 10 % від заявленої) та 964,51 грн штрафу (в розмірі 10 % від заявленого), в решті вимоги про стягнення пені розмірі 90 % в сумі 28 948,87 грн та штрафу в розмірі 90 % в сумі 8 680,61 грн суд відмовляє у зв`язку зі зменшенням неустойки.

В той же час, суд не вбачає підстав для зменшення заявлених до стягнення 23 993,67 грн 25% річних та інфляційних, а також 222,50 грн додаткової ціни, оскільки відповідні нарахування мають компенсаційний характер і не відносяться до неустойки, тому з огляду на ст.233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України зменшенню не підлягають.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, позовна вимога про стягнення нарахованої на підставі п. 4.4.1. Договору додаткової ціни у розмірі 222,50 грн підлягає задоволенню. Перевіривши надані позивачем розрахунки 25% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно та у відповідності обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 993,67 грн 25% річних та 9 733,68 грн інфляційних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3 216,54 грн пені, 964,51 грн штрафу, 222,50 грн додаткової ціни, 23 993,67 грн 25 % річних та 9 733,68 грн інфляційних.

Слід відзначити, що відповідач при обґрунтуванні своїх заперечень, не погоджуючись з нарахуванням штрафних санкцій посилався на військову агресію РФ проти України та введення з 24.02.2022 було воєнного стану, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною, яка є підставою звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором. Відповідач зазначав, що вказана подія знайшла своє відображення у листі № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України та визнана форс-мажорними обставинами.

Щодо посилань відповідача на введення воєнного стану загалом, як обставину звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором (неможливості виконання грошового зобов`язання за договором), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24.02.2022, ТПП України підтверджувала, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим в установлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 у справі № 914/374/21).

Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час як відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

Водночас, матеріали справи не містять ні повідомлення відповідачем позивача про настання обставин, які перешкоджали виконати свої зобов`язання в термін, передбачений договором, ні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за Договором поставки № 29/03-1-МТ від 29.03.2021.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неможливість виконання відповідачем обов`язку щодо вчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 3 216,54 грн пені, 964,51 грн штрафу, 222,50 грн додаткової ціни, 23 993,67 грн 25% річних та 9 733,68 грн інфляційних. В частині вимоги про стягнення 70 000,00 грн провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. В решті вимог позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшенням судом неустойки.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі в сумі 2 684,00 грн, оскільки його неправильні дії по несвоєчасній сплаті боргу призвели до необхідності звернення позивача до суду і у разі зменшення судом неустойки судові витрати покладаються на відповідача.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування понесених витрат позивачем додано Договір про надання правової допомоги № 201/23 від 14.07.2023 (з переліком виконаних робіт), укладений з адвокатом Поліщуком Павлом Ярославовичем, ордер серія АА № 1328670 від 17.07.2023 року. Факт здійснення відповідних витрат підтверджується платіжною інструкцією № 4766 від 14.07.2023 року на суму 10 000,00 грн.

Приписами ст. ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги у даній справі заявлені правомірно, а неправомірні дії відповідача по несвоєчасній сплаті боргу призвели до необхідності звернення позивача до суду та понесення відповідних витрат, відтак, відхиляючи клопотання відповідача про зменшення вказаних витрат з підстав не співмірності, позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодування судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 911/2198/23 в частині вимог про стягнення 70 000,00 грн заборгованості за поставлений товар.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАН СВ» (09011, Київська область, Сквирський район, село Малі Лисовці, вулиця Центральна, будинок, 1-А, код ЄДРПОУ 39893626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (59052, Чернівецька область, Сторожинецький район, село Великий Кучурів, вулиця Головна, 76, корпус М, код ЄДРПОУ 40042088) 3 216 (три тисячі двісті шістнадцять) грн 54 коп. пені, 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 51 коп. штрафу, 222 (двісті двадцять дві) грн 50 коп. додаткової ціни, 23 993 (двадцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн 67 коп. 25% річних, 9 733 (дев`ять тисяч сімсот тридцять три) грн 68 коп. інфляційних, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволені позовних вимог про стягнення 28 948,87 грн пені та 8 680,61 грн штрафу відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін