Рішення

від 10.01.2025 по справі 921/12/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/12/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального провадження

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка", вул. С.Крушельницької, буд.18, офіс 908/2, м. Тернопіль

до відповідача Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", с. Зарубинці Збаразький район, Тернопільська область

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд державного майна України, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ

про стягнення заборгованості (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

та

за зустрічним позовом Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", с. Зарубинці, Збаразький район, Тернопільська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна марка", вул. С. Крушельницької 18, офіс 908/2, м. Тернопіль

про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018

За участю учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом : Ополонець І.В. адвокат ( в режимі відеоконференції),

від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: Денис А.І. - адвокат,

від третьої особи: Ткач Р.М. представник.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" про стягнення заборгованості у розмірі 139 827 694,80 грн, з яких 52 644 061,00 грн основного боргу, 22 584 301,96 грн інфляційних втрат, 5 157 967,29 грн пені та 59 441 364,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023, для розгляду справи №921/12/23 визначено суддю Сидорук А.М.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.01.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

08.02.2023 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява (вх. №1130) Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка", зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 19.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.02.2023 відкрито провадження у справі №921/12/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.03.2023.

Також, 12.09.2024 до Господарського суду Тернопільської області надійшов зустрічний позов (вх. №636 ) Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна марка" про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018.

Ухвалою суду від 17.09.2024 зустрічну позовну заяву (вх. №636 від 12.09.2024) залишено без руху, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки зустрічної позовної заяви.

20.09.2024 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків ( вх. №7295), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки зустрічної позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення зустрічної позовної заяви без руху від 17.09.2024.

Ухвалою суду від 30.09.2024 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом у справі №921/12/23. Об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі №921/12/23. Підготовче засідання у справі №921/12/23 відбудеться 10.10.2024.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 21.03.2023.

Ухвалою суду від 21.03.2023 підготовче засідання відкладено на 11.04.2023 з підстав, викладених в ній.

Ухвалою суду від 11.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 921/12/23 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 05.05.2023 з підстав, викладених в ній.

У підготовчому засіданні 05.05.2023 оголошено перерву до 12.05.2023, про що відображено у протоколі судового засіданні.

Ухвалою суду від 12.05.2023 підготовче засідання відкладено на 26.05.2023 з підстав, викладених в ній.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.05.2023 зупинено провадження у справі №921/12/23 до повернення матеріалів справи до Господарського суду Тернопільської області.

Ухвалою суду від 24.07.2023 поновлено провадження у справі № 921/12/23 та призначено підготовче засідання на 22.08.2023.

Ухвалою суду від 22.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання ДП "Зарубинський спиртовий завод" (вх.№3868 від 05.05.2023) про залучення в якості третьої особи Фонд державного майна України. Відмовлено у задоволенні клопотання ДП "Зарубинський спиртовий завод" (вх. №3869 від 05.05.2023) про призначення експертизи. Відмовлено у задоволенні клопотання ДП "Зарубинський спиртовий завод" (вх. №3870 від 05.05.2023) про виклик свідка. Поновлено пропущений строк для подання доказів. Клопотання Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" (вх. №4121 від 12.05.2023) про приєднання до матеріалів справи доказів, задоволено. Оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.08.2023 призначено у справі №921/12/23 судову почеркознавчу та технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1.1. Яким способом нанесений відтиск печатки ТОВ "Західна Марка" у графі "від імені Кредитора" в договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018?

1.2. Чи нанесено відтиск печатки ТОВ "Західна марка" в наданих документах, а саме в договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 та на листах адресованих ДП "Зарубинський спиртовий завод" за вих.№17 від 28.08.2018, №22 від 01.10.2018 та №29 віл 28.12.2018, однією і тією самою печаткою?

1.3. Чи нанесений відтиск печатки ТОВ "Західна Марка" та підпис директора ТОВ "Західна Марка" Деменок Олега Миколайовича в договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 саме в період укладення даного договору - 16 травня 2019 року?

1.4. Чи підписаний договір про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 особисто директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" Деменок Олегом Миколайовичем?

1.5. Чи використано при укладенні договору про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 факсимільне відтворення підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" Деменок Олега Миколайовича?

Проведення судової експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Зупинено провадження у справі №921/12/23 до закінчення проведення судової експертизи.

Ухвалою суду від 02.11.2023 поновлено провадження у справі №921/12/23. Підготовче засідання призначено на 21.11.2023. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" надати суду: документи, в яких містяться повні і якісні відтиски печатки ТОВ "Західна Марка" за період часу: січень 2019 - жовтень 2019 року, включаючи й дату 16.05.2019 (25-30 відтисків печатки за різні числа кожного місяця вказаного періоду), та за передбачуваний період часу, коли дані відтиски печатки могли бути нанесені в досліджуваних документах; - вільні й експериментальні зразки відтисків факсиміле підпису директора ТОВ "Західна Марка" Деменок О.М. Зобов`язано Державне підприємство "Зарубинський спиртовий завод" надати суду докази оплати за проведення експертизи згідно рахунку №3905 від 09.10.2023 на суму 30 589,44 грн /експертиза №23746/23-33/23747/23-32/23748/23-34/.

Ухвалою суду від 21.11.2023 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" про збільшення позовних вимог (вх.9083 від 10.11.2023) до розгляду та здійснювати подальший розгляд справи з її урахуванням. Клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (вх. №8732 від 31.10.2023) про надання додаткових матеріалів у справі № 921/12/23, задоволено частково. Надати в розпорядження експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз документи, долучені ТОВ "Західна Марка" згідно із заявою №14/11-23 від 14.11.2023, експериментальні зразки відтиску факсиміле підпису директора ТОВ "Західна Марка" ОСОБА_1 та відтиску печатки ТОВ "Західна Марка" з позначенням "Для документів". Зобов`язано Державне підприємство "Зарубинський спиртовий завод" надати суду докази оплати за проведення експертизи згідно рахунку №3905 від 09.10.2023 на суму 30 589,44 грн /експертиза №23746/23-33/23747/23-32/23748/23-34/. Зупинено провадження у справі № 921/12/23 до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

31.07.2024 до Господарського суду Тернопільської області надійшов висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів складений 17.07.2024 за №23746/23-33/23747/23-32/23748/23-33.

Ухвалою суду від 09.08.2024 поновлено провадження у справі №921/12/23 та призначено підготовче засідання на 12.09.2024.

Крім того, ухвалою суду від 12.08.2024 розгляд заяви №10-25-2405 від 26.01.2024 (вх. №1123 від 09.02.2024) Фонду державного майна України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України призначено у підготовчому засіданні на 12 вересня 2024 року.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.08.2024 за №2534/0/15-24 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Господарського суду Тернопільської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2024, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, для розгляду справи №921/12/23 призначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 29.08.2024 справу №921/12/23 прийнято до свого провадження. Розгляд справи №921/12/23 почато спочатку. Підготовче засідання у справі № 921/12/23 відбудеться 12.09.2024.

У підготовчому засіданні 12.09.2024 судом оголошено перерву до 17.09.2024, про що відображено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 17.09.2024 залучено до участі у справі №921/12/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд державного майна України та відкладено підготовче засідання на 10.10.2024 .

У підготовчому засіданні 10.10.2024 оголошено перерву до 07.11.2024, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 10.10.2024 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№10493 від 29.12.2023), до розгляду.

Однак, судове засідання - 07.11.2024 не відбулося, у зв"язку з перебуванням судді Боровця Я.Я. у відпустці в період з 04.11.2024 по 08.11.2024 .

Ухвалою суду від 31.10.2024 підготовче засідання призначено на 14.11.2024.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/12/23 до судового розгляду по суті на 28.11.2024.

Розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 28.11.2024 судове засідання відкладено на 05.12.2024.

У судовому засіданні 05.12.2024 розпочато розгляд справи по суті.

У судових засіданнях 05.12.2024, 17.12.2024 та 09.01.2025 судом оголошено перерву відповідно до 17.12.2024, до 09.01.2025 та до 10.01.2025 про що відображено у протоколах судових засідань.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування первісних та зустрічних позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово та пояснення третьої особи.

У судовому засіданні 10.01.2025, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Інші процесуальні дії.

10 квітня 2023 року до Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява (вх. №263) ОСОБА_3 - третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у справі №921/12/23 про визнання удаваним договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11.04.2023 відмовлено ОСОБА_3 у вступі у справу №921/12/23 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 , відмовлено. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13.04.2023 у справі №921/12-23 залишено без змін.

04 травня 2023 року до Господарського суду Тернопільської області надійшла зустрічна позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_3 (вх. №340) у справі №921/12/23 про визнання нікчемним Договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018.

Ухвалою суду від 09.05.2023 зустрічну позовну заяву (вх. №340 від 04.05.2023) ОСОБА_3 про визнання нікчемним договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018 повернуто заявнику.

25 серпня 2023 року до Господарського суду Тернопільської області надійшла зустрічна позовна заява (вх. №6925) за позовом ДП "Зарубинський спиртовий завод" до ТОВ "Західна Марка" про визнання недійсним договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, із клопотанням про поновлення процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.08.2023 у задоволенні клопотання Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" про поновлення процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви, відмовлено. Зустрічну позовну заяву Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" про визнання недійсним договору № 31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 повернуто заявнику.

Ухвалами суду заяви представника позивача за первісним позовом про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Аргументи сторін за первісним позовом

Правова позиція позивача за первісним позовом .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за первісним позовом порушено умови Договору № 31/07-18 від 31.07.2018 про надання поворотної фінансової допомоги, в частині несвоєчасного повернення грошових коштів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом на суму 139 827 694,80 грн заборгованості, з яких 52 644 061,00 грн основного боргу, 22 584 301,96 грн інфляційних втрат, 5 157 967,29 грн пені та 59 441 364,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

В якості правових підстав позову позивач за первісним позовом зазначає, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України.

У судовому засіданні представником позивача за первісним позовом підтримано первісні позовні вимоги в повному обсязі, просить суд первісний позов задоволити.

На виконання клопотання про витребування оригіналів документів, 04.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна марка" надіслано письмові пояснення ( вх. № 3835), долучивши при цьому витребувані оригінали документів.

Заперечення відповідача за первісним позовом.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив щодо первісного позову з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. №2364 від 20.03.2023) .

В судовому засіданні просить суд у задоволенні первісного позову, відмовити.

Також, 11.04.2023 представником Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" адвокатом Денис А.І. подано клопотання (вх. №3151) про витребування оригіналів доказів: договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 з додатками та листів №17 від 28.08.2018, №22 від 01.10.2018 та №29 від 28.12.2018.

Крім того, 10.10.2024 представником Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" адвокатом Денис А.І. подано клопотання ( вх.№7762) про прийняття рішення у справі, застосувавши п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Пояснення третьої особи.

Представник Фонду державного майна України в судовому засіданні підтримала свої пояснення щодо первісного позову, в яких просить позовну заяву залишити без задоволення з підстав, викладених у них (вх. №7785 від 11.10.2024).

Відповідь на відзив (первісний).

03.04.2023 позивачем за первісним позовом надіслано відповідь на відзиви (вх. №2848) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача за первісним позовом вважає безпідставними.

Аргументи сторін за зустрічним позовом.

Правова позиція позивача за зустрічним позовом .

Зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов Договору № 31/07-18 від 31.07.2018 про надання поворотної фінансової допомоги із застосуванням норм статей 203, 215 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що спірний правочин укладено із порушенням норм частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями за №809 від 15.06.2011, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України.

А тому, вказані обставини є підставою для визнання Договору про надання поворотної фінансової допомоги, недійсним.

У судовому засіданні представником позивача за зустрічним позовом підтримано зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, просить суд зустрічний позов задоволити.

Заперечення відповідача за зустрічним позовом.

Представник відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні щодо зустрічного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві (вх. №7925 від 17.10.2024).

В судовому засіданні просить суд у задоволенні зустрічного позову, відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Щодо первісного позову.

31 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" (як, Кредитор) та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" (як, Позичальник) укладено Договір №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу (допомога) шляхом передачі Позичальнику, на визначений строк, тимчасово вільних грошових коштів Кредитора, без нарахування та отримання процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими грошовими коштами, яка є обов`язковою до повернення, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитору суму допомоги не пізніше дати, визначеної цим Договором ( п.1.1 Договору).

Грошові кошти (допомога) Позичальнику надається на поворотній основі ( п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що сума максимального розміру допомоги становить за цим Договором 20 000 000,00 грн. Протягом строку дії цього Договору, Позичальник вправі необмежену кількість разів отримувати суму допомоги в межах визначеного в даному Договорі максимального розміру допомоги, за умови погашення останнім заборгованості за попередньо наданою допомогою.

Як визначено п.4.1 Договору, з урахуванням умов п.4.3 цього Договору, отримані від Кредитора в рамках цього Договору суми допомоги Позичальник зобов"язується повернути Кредитору не пізніше 31 грудня 2018 року.

Даний Договір набуває чинності в день його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє до 31 грудня 2018 року, включно, а в частині повернення Позичальником отриманої від Кредитора допомоги до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань (п.5.1 Договору).

28 серпня 2018 року сторонами укладено та підписано Договір про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким збільшено суму максимального розміру допомоги до 40 000 000,00 грн.

Також, 27 грудня 2018 року між сторонами укладено та підписано Договір про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким змінено строк дії договору до 31.12.2019.

Чинність Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 та Договорів про внесення змін до Договору свідчить рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2020 у справі №921/778/19, з врахуванням постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021, яке набрало законної сили.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 56 772 746,00 грн, в якості надання поворотної фінансової допомоги, яка прийнята відповідачем, про що свідчать платіжні доручення №92 від 28.09.2018 на суму 2 150 000,00 грн; № 91 від 27.09.2018 на суму 3 745 000,00 грн; № 87 від 25.09.2018 на суму 1 315 000,00 грн; №86 від 24.09.2018 на суму 1 469 000,00 грн; № 85 від 21.09.2018 на суму 4 520 000,00 грн; №80 від 19.09.2018 на суму 1 602 000,00 грн; №127012 від 27.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127013 від 27.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127014 від 27.12.2018 на суму 2 000 000,00 грн; №127015 від 27.12.2018 на суму 2 000 000,00 грн; № 127018 від 27.12.2018 на суму 214 584,00 грн; №127016 від 27.12.2018 на суму 3 067 019,00 грн; № 127021 від 28.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127020 від 28.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №81 від 20.09.2018 на суму 2 152 770,00 грн; №773 від 19.09.2018 на суму 1 650 000,00 грн; № 768 від 14.09.2018 на суму 3 000 000,00 грн; №767 від 13.09.2018 на суму 400 000,00 грн; №766 від 12.09.2018 на суму 1 386 000,00 грн; № 117 від 15.08.2018 на суму 123 943,00 грн; № 116 від 14.08.2018 на суму 176 514,00 грн; № 115 від 13.08.2018 на суму 1 723 892,00 грн; № 114 від 10.08.2018 на суму 143 364,00 грн; № 111 від 09.08.2018 на суму 350 000,00 грн; №110 від 09.08.2018 на суму 154 908,00 грн; №109 від 08.08.2018 на суму 601 519,00 грн; № 7014 від 23.08.2018 на суму 5781 000,00 грн; №7006 від 23.08.2018 на суму 2 680 000,00 грн; № 107 від 06.08.2018 на суму 400 000,00 грн; № 106 від 06.08.2018 на суму 253 456,00 грн; № 105 від 03.08.2018 на суму 225 278,00 грн; №103 від 03.08.2018 на суму 1 743 750,00 грн; № 72 від 02.08.2018 на суму 1 743 750,00 грн.

ТОВ "Західна Марка" листами №17 від 28.08.2018, №22 від 01.10.2018 та №29 від 28.12.2018 звернулося до ДП "Зарубинський спиртовий завод", в яких просить вищезазначені платіжні доручення зарахувати в оплату, згідно Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018.

Проте, відповідач за первісним позовом свій обов`язок щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги виконав частково в розмірі 4 128 685,00 грн, про що свідчить оборотно-сальдова відомість по рахунку.

Як стверджує позивач за первісним позовом, що відповідач за первісним позовом порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом виник борг у розмірі 52 644 061,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить розрахунок заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору, 20.01.2020 позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом направлено лист/вимогу №20/01-20, в якій вимагає повернути поворотну фінансову допомогу у розмірі 52 644 061,00 грн.

Вказана вимога залишена відповідачем за первісним позовом без реагування та задоволення.

Отже, як стверджує позивач за первісним позовом, що відповідач за первісним позовом порушив умови Договору щодо повернення поворотної фінансової допомоги, у зв"язку з чим у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом виник борг у розмірі 52 644 061,00 грн.

У зв"язку з порушенням строків повернення поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов Договору, позивачем за первісним позовом нараховано відповідачу за первісним позовом пеню у розмірі 5 157 967,29 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 441 364,58 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем за первісним позовом нараховано відповідачу за первісним позовом інфляційні втрати в розмірі 22 584 301,96 грн.

Такі обставини, на думку позивача за первісним позовом, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним первісним позовом.

Щодо зустрічного позову.

31 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" (як, Кредитор) та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" (як, Позичальник) укладено Договір №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу (допомога) шляхом передачі Позичальнику, на визначений строк, тимчасово вільних грошових коштів Кредитора, без нарахування та отримання процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими грошовими коштами, яка є обов`язковою до повернення, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитору суму допомоги не пізніше дати, визначеної цим Договором ( п.1.1 Договору).

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, спірний правочин укладено із порушенням норм частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями за №809 від 15.06.2011, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України.

Державне підприємство "Зарубинський спиртовий завод" є державним підприємством, яке перебувало в управлінні Міністерства агропромислової політики.

Зокрема, зазначає, що Договір №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги укладено без згоди органу управління та відповідного органу виконавчої влади - Міністерства фінансів України , а отже в момент укладання спірного Договору, позивач за зустрічним позовом не володів повною цивільною дієздатністю на укладення такого Договору, що не відповідає встановленим вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.

А тому, вказані обставини є підставою для визнання Договору про надання поворотної фінансової допомоги, недійсним.

Отже, позивач за зустрічним позовом, вважає, що вказані обставини порушують його права, та є підставою для звернення з даним зустрічним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачами та відповідачами за первісним та зустрічним позовах, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, який за правовою природою є договором позики, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Щодо первісного позову.

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, який за правовою природою є договором позики.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання поворотної фінансової допомоги, строк дії договору, умови надання поворотної фінансової допомоги, факт виконання, загальна сума перерахованих грошових коштів, настання строку їх повернення та наявність часткового чи повного повернення фінансової допомоги.

Як визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (п.14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору №31/07-18 від 31.07.2018 про надання поворотної фінансової допомоги (відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу (допомога) шляхом передачі Позичальнику, на визначений строк, тимчасово вільних грошових коштів Кредитора, без нарахування та отримання процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими грошовими коштами, яка є обов`язковою до повернення, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитору суму допомоги не пізніше дати, визначеної цим Договором ( п.1.1 Договору)), Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 56 772 746,00 грн, в якості надання поворотної фінансової допомоги, яка прийнята відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями №92 від 28.09.2018 на суму 2 150 000,00 грн; № 91 від 27.09.2018 на суму 3 745 000,00 грн; № 87 від 25.09.2018 на суму 1 315 000,00 грн; №86 від 24.09.2018 на суму 1 469 000,00 грн; № 85 від 21.09.2018 на суму 4 520 000,00 грн; №80 від 19.09.2018 на суму 1 602 000,00 грн; №127012 від 27.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127013 від 27.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127014 від 27.12.2018 на суму 2 000 000,00 грн; №127015 від 27.12.2018 на суму 2 000 000,00 грн; № 127018 від 27.12.2018 на суму 214 584,00 грн; №127016 від 27.12.2018 на суму 3 067 019,00 грн; № 127021 від 28.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №127020 від 28.12.2018 на суму 2 500 000,00 грн; №81 від 20.09.2018 на суму 2 152 770,00 грн; №773 від 19.09.2018 на суму 1 650 000,00 грн; № 768 від 14.09.2018 на суму 3 000 000,00 грн; №767 від 13.09.2018 на суму 400 000,00 грн; №766 від 12.09.2018 на суму 1 386 000,00 грн; № 117 від 15.08.2018 на суму 123 943,00 грн; № 116 від 14.08.2018 на суму 176 514,00 грн; № 115 від 13.08.2018 на суму 1 723 892,00 грн; № 114 від 10.08.2018 на суму 143 364,00 грн; № 111 від 09.08.2018 на суму 350 000,00 грн; №110 від 09.08.2018 на суму 154 908,00 грн; №109 від 08.08.2018 на суму 601 519,00 грн; № 7014 від 23.08.2018 на суму 5781 000,00 грн; №7006 від 23.08.2018 на суму 2 680 000,00 грн; № 107 від 06.08.2018 на суму 400 000,00 грн; № 106 від 06.08.2018 на суму 253 456,00 грн; № 105 від 03.08.2018 на суму 225 278,00 грн; №103 від 03.08.2018 на суму 1 743 750,00 грн; № 72 від 02.08.2018 на суму 1 743 750,00 грн (містяться в матеріалах справи).

ТОВ "Західна Марка" листами №17 від 28.08.2018, №22 від 01.10.2018 та №29 від 28.12.2018 звернулося до ДП "Зарубинський спиртовий завод", в яких просить вищезазначені платіжні доручення зарахувати в оплату, згідно Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018.

Також, 28 серпня 2018 року між сторонами укладено та підписано Договір про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким збільшено суму максимального розміру допомоги до 40 000 000,00 грн.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як визначено п.4.1 Договору, з урахуванням умов п.4.3 цього Договору, отримані від Кредитора в рамках цього Договору суми допомоги Позичальник зобов"язується повернути Кредитору не пізніше 31 грудня 2018 року.

Також, 27 грудня 2018 року між сторонами укладено та підписано Договір про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким змінено строк дії договору до 31.12.2019.

Відповідач свій обов`язок щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги виконав частково в розмірі 4 128 685,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, з метою досудового врегулювання спору, 20.01.2020 позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом направлено лист/вимогу №20/01-20, в якій вимагає повернути поворотну фінансову допомогу у розмірі 52 644 061,00 грн.

Вказана вимога залишена відповідачем за первісним позовом без реагування та задоволення.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2020 у справі №921/778/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021, яке набрало законної сили - 29.03.2021.

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 916/495/21.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Як визначено статтею 129 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тому обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Тернопільського області від 02.10.2020 у справі №921/778/19 повинні бути враховані як преюдиційні при розгляді даної справи.

Судом, призначено судову почеркознавчу та технічну експертизи, проведення яких доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, за наслідками яких експертами складено відповідний висновок від 17.07.2024 за №23746/23-33/23747/23-32/23748/23-33.

За результатами проведення судової почеркознавчої та технічної експертиз, експерти дійшли до наступних висновків.

1. Відтиск печатки від імені ТОВ "Західна Марка" у Договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, нанесений за допомогою кліше печатки.

2. Відтиски печатки від імені ТОВ "Західна Марка" , які містяться у Договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.20198 , листі від 28.08.2018 №17, адресований ДП "Зарубинський спиртовий завод", листі від 01.10.2018 №22, адресований ДП "Зарубинський спиртовий завод" , листі від 28.12.2018 № 29, адресований ДП "Зарубинський спиртовий завод", нанесені однією і тією ж печаткою , а саме, печаткою ТОВ "Західна Марка" , експериментальні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження.

3. Встановити, чи нанесений відтиск печатки ТОВ "Західна Марка" у Договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 в період укладення даного договору 16.05.2019 , не є можливим у зв"язку з ненаданням порівняльного матеріалу: документів з вільними зразками відтисків печатки ТОВ "Західна Марка", датованих періодом січень 2019 - жовтня 2019 року , включаючи й дату 16.05.2019, та за передбачуваний період часу, коли даний відтиск печатки, міг бути нанесений в досліджувальному документі.

Встановити, час нанесення підпису від імені ОСОБА_1 у Договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 в період укладення даного договору 16.05.2019 , не встановилось можливим з причин того, що документ не містить підпису від імені Деменок О.М. , а містить відтиск факсиміле підпису від імені ОСОБА_1 .

4. Питання ухвали суду стосовно виконання підпису від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі "від імені кредитора ТОВ "Західна Марка" директор: " у Договорі про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 ОСОБА_1 або іншою особою, не вирішувалось , оскільки згідно з методикою дослідження підписів - відтиск підпису (факсиміле) не є об"єктом почеркознавчого дослідження.

5.При укладанні Договору про внесення змін від 16.05.2019 до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 мало місце використання факсиміле підпису від імені ОСОБА_1 , але не того факсиміле, експериментальні зразки відтисків якого надані для порівняльного дослідження , а іншого кліше факсиміле підпису.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань ( частини 1, 2 стаття 98 ГПК України).

Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, разом з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17.

Щодо твердження відповідача за первісним позовом щодо підписання Договору від 16.05.2019 про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким сторони погодили викласти п.5.1. Договору у наступній редакції, а саме: "п.5.1. Даний Договір набуває чинності в день його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє до 16 травня 2022 року, включно, а в частині повернення Позичальником отриманої від Кредитора допомоги до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань", суд зазначає таке.

Пунктом 8.4 Договору сторони домовилися, що будь - які зміни та/або доповнення до даного Договору мають бути оформленими в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін, а їх підписи повинні бути скріплені печатками сторін.

Зі змісту Договору від 16.05.2019 про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, вбачається що Договір від 16.05.2019 про внесення змін підписано від ТОВ "Західна Марка" - способом факсиміле.

Для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій, необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 07.03.2023 у справі №904/1252/22.

Однак, умови Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 не містять пунктів правочину щодо згоди/погодження сторін про використання факсиміле та зразків справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору.

Щодо заперечень представника відповідача за первісним позовом стосовно перерахування у межах Договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018 на суму 12 644 061,00 грн, що перевищує узгоджений сторонами розмір 40 000 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідачем за первісним позовом не надано доказів відмови від отримання грошових коштів або їх повернення внаслідок невірного предмету платежу.

Тобто, взаємні дії сторін щодо перерахування грошових коштів позивачем за первісним позовом, прийняття коштів відповідачем за первісним позовом за відсутності заперечень, їх не повернення протягом тривалого проміжку часу, підтверджує досягнення сторонами домовленості щодо надання/отримання поворотної фінансової допомоги.

Тому, перевищення узгодженої суми позики не спростовує виникнення у відповідача за первісним позовом грошового зобов`язання з її повернення та правомірності позовних вимог.

Вказані обставини також вже встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2020 у справі №921/778/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021, яке набрало законної сили - 29.03.2021.

Суд, звертає увагу на пункт 8.4 Договору, яким сторони домовилися, що будь - які зміни та/або доповнення до даного Договору мають бути оформленими в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін, а їх підписи повинні бути скріплені печатками сторін.

Проте, матеріали справи не містять будь - яких змін та/або доповнень до даного Договору оформлені в письмовій формі (додатки, додаткові угоди, тощо) щодо погодження збільшення розміру поворотної фінансової допомоги на суму 12 644 061,00 грн.

Таким чином, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем за первісним позовом, своїх зобов`язань в частині не повернення поворотної фінансової допомоги.

Отже, основний борг відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом станом на дату прийняття рішення становить 52 644 061,00 грн, з яких 40 000,00 грн заборгованість, яка виникла на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018 та 12 644 061,00 грн заборгованість, яка виникла у зв"язку наданням та отриманням грошових коштів (надання поворотної фінансової допомоги) поза межами спірного правочину, зокрема на підставі платіжних документів (доручень).

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення боргу у розмірі 52 644 061,00 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами (відсутність доказів повернення відповідачем грошових коштів (позики)).

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 5 157 967,29 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.

Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 6.2 Договору сторони домовилися, що у разі прострочення Позичальником повернення суми допомоги, Позичальник зобов"язаний сплатити на користь Кредитора пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем за первісним позовом строків повернення фінансової допомоги, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 157 967,29 грн, виходячи із суми боргу - 52 644 061,00 грн за період з 01.01.2020 по 30.06.2020.

Проте, 28 серпня 2018 року сторонами укладено та підписано Договір про внесення змін до Договору №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018, яким збільшено суму максимального розміру допомоги до 40 000 000,00 грн.

Судом, здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час його проведення позивачем, вірно враховано періоди нарахування пені, проте невірно зазначено суму боргу з якої відбувався розрахунок пені, а саме 52 644 061,00 грн, замість 40 000 000,00 грн., а також виходячи з подвійної облікової ставки, тоді як в п.6.2 Договору передбачено нарахування пені у розмірі облікової ставки НБУ, чим порушено вимоги чинного законодавства.

Таким чином, розрахунок пені в цій частині визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, зокрема на суму боргу - 40 000 000,00 грн (визначена умовами договору) за період з 01.01.2020 по 30.06.2020, який становить 1 959 562,83 грн (міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованою є пеня у розмірі 1 959 562,83 грн, а тому первісні позовні вимоги щодо стягнення пені в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині первісних позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 3 198 404,46 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими, не передбаченими умовами Договору та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо первісних позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 441 364,58 грн за період з 01.01.2020 по 28.12.2023, суд зазначає таке.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, норма ст. 536 Цивільного кодексу України розміщена у главі "Виконання зобов`язання" та передбачає обов`язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб). При цьому, розмір таких процентів встановлюється законом або договором.

Так, пунктом 6.2 Договору сторони домовилися, що у разі прострочення Позичальником повернення суми допомоги, Позичальник зобов"язаний сплатити на користь Кредитора проценти за весь час користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ, нарахованої на суму заборгованості, за ставкою, що діяла протягом всього строку користування Позичальником чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами.

Передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18.

Щодо первісних позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 22 584 301,96 грн за період з 01.01.2020 по 30.06.2023, суд зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У постановах від 31.01.2018 у справі №915/14/17 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 Верховний Суд, досліджуючи питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

У зв"язку з порушенням відповідачем за первісним позовом строків повернення фінансової допомоги позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 441 364,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 22 584 301,96 грн.

Разом із тим суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України" доповнено зокрема п. 18 яким передбачено, У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З наведених розрахунків процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат вбачається, що такі нарахування здійснені, починаючи відповідно з 01.01.2020 по 28.12.2023 та з 01.01.2020 по 30.06.2023 включно, тобто і в період після набрання чинності вказаного закону.

Тобто, позивачем неправомірно зазначено період нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат після 23.02.2022, не врахувавши зміст п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Як вже встановлено судом, що між сторонами укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 31.07.2018 за №31/07-18 (позика) , тобто вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підпадають під застосування.

Судом, здійснено власний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, враховуючи вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тобто вказано період з 01.01.2020 по 23.02.2022 на суму боргу - 40 000 000,00 грн, який становить 6 749 133,91 грн (міститься в матеріалах справи).

Також, судом, здійснено власний розрахунок інфляційних нарахувань, враховуючи вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тобто вказано період з 01.01.2020 по 23.02.2022 на суму боргу - 52 644 061,00 грн, який становить 8 924 835,38 грн (міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6 749 133,91 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 924 835,38 грн, а тому первісні позовні вимоги щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині первісних позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 52 692 230,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 13 659 466,58 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідні нарахування здійсненні та охоплюють період після 24.02.2022, тобто всупереч п. 18 "Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України".

За вказаних обставин, суд погоджується із доводами відповідача за первісним позовом, що позивачем необґрунтовано нараховано на суму боргу проценти за користування чужими грошовим коштами та інфляційні втрати після 24.02.2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану, що має наслідком відмови у задоволенні в цій частині вимог.

Згідно з усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань "господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

Щодо зустрічного позову.

Предметом розгляду зустрічних позовних вимог є визнання Договору № 31/07-18 від 31.07.2018 про надання поворотної фінансової допомоги, недійсним.

Зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов Договору № 31/07-18 від 31.07.2018 про надання поворотної фінансової допомоги із застосуванням норм статей 203, 215 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що спірний правочин укладено із порушенням норм частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями за №809 від 15.06.2011, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Також, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статей 638 і 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідними для дійсності правочину, є вичерпним.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору.

Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 ).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, згідно з якою якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, у якій об`єднана палата також зазначила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, визнання правочину недійсним (стаття 16 ЦК України).

Водночас визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту .

Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.

Як зазначалося, 31 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Марка" (як, Кредитор) та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" (як, Позичальник) укладено Договір №31/07-18 про надання поворотної фінансової допомоги, та який сторонами виконано.

Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" заявлено вимогу про визнання недійсним виконаного правочину, без вимоги щодо застосування наслідків такої недійсності.

Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства.

Правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 19.09.2023 у справі №910/19668/21.

Оскільки позивач за зустрічним позовом заявив вимогу про визнання недійсним виконаного сторонами договору, не заявивши вимоги про застосування наслідків недійсності такого правочину, суд дійшов висновку, що обраний ним спосіб захисту є неефективним, адже він не призведе до поновлення порушеного права.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові ( Правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1895/23, від 12.06.2024 у справі № 906/633/21).

Виходячи з наведених законодавчих положень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, оскільки даний спосіб захисту не призведе до відновлення порушених (невизнаних, оспорювальних) прав та законних інтересів позивача за зустрічним позовом.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову.

Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 52 644 061,00 грн боргу, 1 959 562,83 грн пені, 6 749 133,91 процентів за користування чужими грошовими коштами, 8 924 835,38 грн інфляційних втрат. У решті частин первісного позову, суд відмовляє.

Враховуючи викладене, суд також прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічного позову, слід відмовити.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Первісний позов.

Щодо судового збору у розмірі 939 400,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з первісним позовом судового збору в сумі 939 400,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 939 400,00 грн покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зустрічний позов.

Щодо судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з зустрічним позовом судового збору в сумі 3028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

У зв`язку із відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача за зустрічним позовом.

10.01.2025 при проголошенні скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частини рішення) судом зазначено суму судового збору, яка покладається на позивача за зустрічним позовом у розмірі 2 684,00 грн замість 3028,00 грн .

Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.

Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині рішення до його підписання суддею.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 180, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Судові витрати за первісним позовом у складі судового збору у розмірі 472 143,74 грн покласти на відповідача за первісним позовом та у розмірі 467 256,26 грн покласти на позивача за первісним позовом.

3. Стягнути з Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", с. Зарубинці Збаразький район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 00375065 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна марка", вул. С. Крушельницької 18, офіс 908/2, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 41045336 - 52 644 061,00 грн боргу, 1 959 562,83 грн пені, 6 749 133,91 процентів за користування чужими грошовими коштами, 8 924 835,38 грн інфляційних втрат, 472 143,74 грн судового збору.

4. В решті частин первісного позову, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві за первісним позовом після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", с. Зарубинці, Збаразький район, Тернопільська область до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна марка", вул. С. Крушельницької 18, офіс 908/2, м. Тернопіль про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №31/07-18 від 31.07.2018, відмовити.

7. Судові витрати за зустрічним позовом у складі судового збору у розмірі 3 028,00 грн покласти на позивача за зустрічним позовом.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "28" лютого 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець