Рішення

від 26.02.2025 по справі 924/18/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2025 р. Справа № 924/18/25

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участі секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом керівника Кам`янець-Подільської прокуратури, м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області, в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, м. Хмельницький

до Дунаєвецької міської ради, м. Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації,

про усунення перешкод власнику - державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельними ділянками історико-культурного призначення, площею 1 га, що знаходяться на території Дунаєвецької міської територіальної громади в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, шляхом:

визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26.09.2018 року №22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (пункт 622 додатку до наказу від 26.09.2018 року №22-6557-СГ),

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності,

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності,

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га,

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га,

представники сторін:

прокуратури: Веселовська О.П.

позивача: Заяць Б.С. - згідно інформації з ЄДРЮО, ФОП та ГФ;

відповідача 1: Лясота Т.А. згідно довіреності від 22.01.2024 року (в режимі ВКЗ);

відповідача 2: Коруняк Л.В. згідно інформації з ЄДРЮО, ФОП та ГФ;

третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельними ділянками історико-культурного призначення, площею 1 га, що знаходяться на території Дунаєвецької міської територіальної громади в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, шляхом: визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26.09.2018 року №22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (пункт 622 додатку до наказу від 26.09.2018 року №22-6557-СГ), скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га.

Вимоги мотивує тим, що в межах спірних земельних ділянок знаходиться територія пам`ятки археології місцевого значення - Двошарового городища, загальна площа якого становить 20,7045 га. Відтак прокурор виснує, що такі земельні ділянки не підлягають переданню до комунальної власності та повинні бути повернуті державі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.01.2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації (29005, м. Хмельницький, майдан Незалежності, Будинок Рад, код 33902378).

Ухвалою суду від 29.01.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025 року. Ухвалою суду від 12.02.2025 року відкладено судове засідання на 26.02.2025 року.

Прокурор та позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримали, наполягають на його задоволенні.

Повноважний представник відповідача 1 в засіданні суду та у відзиві вважає безпідставними вимоги прокурора. Заперечення мотивує тим, що набуття спірних земельних ділянок радою відбулось на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26.09.2018 № 22-6557-СГ «Про передачу земель із державної у комунальну власність» (далі - Наказ), згідно якого Дунаєвецькій міській об`єднаній територіальній громаді в особі Дунаєвецької міської ради передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8701,4404 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (землі запасу), які розташовані за межами населених пунктів на території громади.

Зазначає, що відповідач 1 під час прийняття в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення не знав та не міг знати про те, що окремі з них не можуть мати іншого ніж держава володільця відповідно до закону. Зауважує, що Законом не встановлено будь-яких обов`язків для відповідача 1 щодо перевірки інформації щодо земельних ділянок, яка містилась в Наказі при передачі їх в комунальну власність. Натомість вважає, що такий обов`язок покладено на орган, який формує такі ділянки, тобто на Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Відтак відповідач 1 виснує, що він самостійно, без належних документів чи інформації не в змозі був знати інформацію, що земельна ділянка з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013 та з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015 площею 0,5 га кожна, має відповідно до закону володільця державу.

Додатково просить покласти витрати з відшкодування сплаченого прокуратурою судового збору на відповідача 2, оскільки вважає, що спір виник внаслідок неправомірний дій останнього.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача 1 наголошує на обставинах, викладених у позовній заяві та вважає, що представником відповідача 1 не надано суду доказів, які б спростовували докази, подані прокурором. Аналогічно стверджує, що доводи представника відповідача про те, що Дунаєвецька міська рада під час прийняття в комунальну власність спірних земельних ділянок не знала та не могла знати про те, що вони не мажуть мати іншого ніж держава володільця відповідно до закону, є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами.

Представник відповідача 2 під час судового розгляду спору та у відзиві вважає вимоги прокурора необґрунтованими. Наголошує, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га, внесені до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розробленого ДП «Центр державного земельного кадастру». Відтак відповідач 2 виснує, що сертифікований інженер-землевпорядник, як особа з відповідною землевпорядною освітою, що дозволяє проводити проектування землевпорядної документації, повинен досліджувати та аналізувати наявні документи для розробки проекту землеустрою.

Звертає увагу, що за положеннями ч. 4 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою. Тобто, відповідно до вимог ст. 28 цього Закону розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. Саме зазначена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель стала підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, внаслідок подальшого поділу якої утворилися спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013 та 6821887600:02:012:0015.

Відтак відповідачем 2, на підставі розробленої ДП «Центр державного земельного кадастру» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, враховуючи клопотання Дунаєвецької міської ради об`єднаної територіальної громади від 24.04.2018, прийнято оскаржуваний наказ. Додатково зазначає, що в Головному управлінні була відсутня інформація про те, що в межах спірної земельної ділянки знаходиться пам`ятка археології, оскільки координати поворотних точок зовнішніх меж території охоронної зони пам`ятки археології, схема розташування межових знаків та точок повороту меж пам`ятки археології відповідно до цього проекту меж території не внесені до Державного земельного кадастру, реєстрація прав згідно чинного законодавства України не проводилась.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача 2 звертає увагу, що до матеріалів позовної заяви долучено лист Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької ОДА від 03.04.2018 № 04-638, скерований на вимогу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 28.03.2018, у якому орган виконавчої влади повідомлявся про кількість наявних об`єктів археологічної спадщини на території області та наявність виготовлених проектів меж території, зон охорони та режимів їх використання, однак зважаючи на великий обсяг таких проектів інформувалося про їх місцезнаходження та можливість їх отримання в електронному вигляді у Відділі охорони пам`яток історії та культури у Хмельницькій області. Однак, вказане залишилося поза увагою Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, яке у відповідності до наказу від 15.03.2018 № 45 зобов`язане було в ході підготовчих робіт зібрати та надати виконавцеві вихідні дані для проведення відповідної інвентаризації земель.

Окрім того, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та їх використання відповідно до цільового призначення, не вжило достатніх заходів з метою встановлення та надання об`єктивних та достовірних вихідних даних для здійснення заходу щодо інвентаризації земель.

Вказане, на переконання прокурора, мало наслідком те, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області всупереч вимог Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (за результатами проведення обов`язкової державної експертизи, у висновку якої не виявлено земельних ділянок, які належать до особливо цінних земель) та ч. 7 ст. 20 ЗК України затвердило документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, у тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га, фактично незаконно змінивши цільове призначення земель історико-культурного призначення під пам`яткою археології на землі сільськогосподарського призначення, та в порушення вимог ст.ст. 117, 122 ЗК України протиправно розпорядилося цієї землею, передавши її у комунальну власність згідно з наказом від 26.09.2018 № 22-6557-СГ.

Третя особа не скористалась правом участі свого представника в судовому засіданні, у поясненнях від 03.02.2025 року просить задовольнити вимоги прокурора в повному обсязі, позаяк вважає, що прокурором долучено до позовної заяви належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, які підтверджують факт незаконного формування земель під пам`яткою археології місцевого значення Двошарове городище як земель сільськогосподарського призначення та неправомірної їх передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області у комунальну власність Дунаєвецької міської територіальної громади. Зазначає, що внаслідок таких дій порушено не лише виключне право власності держави на землі історико-культурного призначення, а й створено ризики знищення пам`ятки археології внаслідок можливого використання землі, на якій вони розміщенні, не за цільовим призначення, порушено спеціальний режим охорони таких земель як об`єктів культурної спадщини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як вбачається з паспорту пам`ятника історії та культури СРСР "Городище", с.Кривчик від 06.04.1987, вказаний пам`ятник археології розташований на місці Трипільського поселення, також має важливе значення для вивчення матеріальної історії Скіфського часу. Розпорядженням виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів №73 від 1 квітня 1987 року встановлено границі охоронної зони в радіусі 20 метрів навколо пам`ятника.

У 2014 році на пам`ятку археології «Городище двошарове» у с.Кривчик за замовленням відділу охорони пам`яток історії та культури у Хмельницькій області виготовлено проект меж території, зон охорони та режимів використанням з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення маж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без виділення в окреме землеволодіння на території Рахнівської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області із визначенням координат поворотних точок меж пам`ятки археології та охоронної зони. Згідно акту про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, межі земельної ділянки на місцевості закріплені межовими знаками в кількості 2 шт., які розміщені в характерних місцях для їх довготривалого зберігання.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27.12.2019 року, 24.12.2019 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради на земельну ділянку площею 37,4355 га за кадастровим номером 6821887600:02:012:2000.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03.08.2020 року та 07.10.2021 року зареєстровано право комунальної власності територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради на земельні ділянки з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013 площею 0,5 га, та 6821887600:02:012:0015 площею 0,5 га.

15.03.2018 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру видано наказ №45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», щодо проведення у 2018 році інвентаризації земель на території об`єднаних територіальних громад згідно Додатку 1, де серед інших, значиться земельна ділянка під № 478 на території Рахнівської сільської ради Дунаєвецької ОТГ, площею 37, 4355 га. Управлінню державної експертизи у разі формування земельних ділянок за рахунок особливо цінних земель забезпечити проведення державної експертизи технічної документації.

Управління культури, національностей, релігій та туризму у відповідь на звернення відповідача 2 щодо надання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель історико-культурного призначення у листі від 03.04.2018 року повідомлено ГУ Держгеокадастру про наявність пам`яток культурної спадщини на території Хмельницької області та те, що частина з них незаконно передана у приватну власність чи оренду.

20.04.2018 рішенням Дунаєвецької міської ради №32-35/2018р ініційовано перед Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області передачу проінвентаризованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність на території Дунаєвецької міської ради. 30.08.2018 наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-5598-СГ затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3452,7866 га в кількості 580 земельних ділянок на території Дунаєвецького району Хмельницької області з урахуванням Перспективного плану формування території Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади.

26.09.2018 згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-6556-СГ«Про передачу земельних ділянок з державної у комунальну власність», та у відповідності до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» від 15.03.2018 №45, передано з державної у комунальну власність Дунаєвецькій міській об`єднаній територіальній громаді в особі Дунаєвецької міської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8701, 4404 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим №6821887600:02:012:2000, площею 37, 4355 га.

Тоді ж по акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність передано вказану земельну ділянку Дунаєвецькою міською об`єднаною територіальною громадою Дунаєвецького району Хмельницької області.

В подальшому, рішенням сесії Дунаєвецької міської ради від 14.05.2020 №11-70/2020 затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим №6821887600:02:012:2000 на 13 земельних ділянок, серед яких земельні ділянки з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013 площею 0,5 га та 6821887600:02:012:0002 площею 30,6355 га.

Рішенням сесії Дунаєвецької міської ради від 19.08.2021 року №20-17/2021 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки при поділі земельної ділянки комунальної власності с/г призначення площею 30,6335 га (кадастровий номер 6821887600:02:012:0002) за межами населеного пункту с. Рахнівка, на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0014 площею 30,1355 га та з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015 площею 0,5 га.

Згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 за №294, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України занесено об`єкти культурної спадщини у Хмельницькій області, серед яких і пам`ятка археології під №12 - «Двошарове городище» VII-V ст. до н. е., ХІ-ХІІІ ст. с. Кривчик, на території Дунаєвецької міської територіальної громади.

ТОВ "Джафар" на виконання листа окружної прокуратури від 24.09.2024 року виконано роботи із співставлення земельних ділянок із територією у межах пам`ятки археології Двошарове городище. Із наданого ТОВ "Джафар" збірного кадастрового плану земельних ділянок за межами села Кривчик стверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013 площею 0,5 га таз кадастровим номером 6821887600:02:012:0015 площею 0,5 га повністю накладаються на земельну ділянку пам`ятки археології "Двошарове городище".

Як вбачається із акту візуального обстеження від 25.11.2024 року, працівниками Хмельницького обласного науково-методичного центру і мистецтв проведено моніторинг об`єкта культурної спадщини "Двошарове Городище", що знаходиться в урочищі Грабина (Гора Грабина), с. Кривчик Дунаєвецької міської територіальної громади.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду.

Позиція суду.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з даним позовом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації прокурор зазначав, що державний інтерес полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення державі землі, що незаконно вибула з такої власності.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

За положеннями частин 4 та 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно статей 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

У преамбулі до Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначається, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Козачоглу проти Туреччини" (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.

Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

З матеріалів справи стверджується, що позивачем не вживались заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, про що повідомлено прокуратуру листом від 01.11.2024 року. При цьому, Хмельницька ОВА не заперечувала проти здійснення прокуратурою представницьких функцій.

Зважаючи на викладене, суд, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентного органу, та виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідні державні органи, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.

Щодо суті спору.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

У статті 150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів.

Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовано Законом України "Про охорону культурної спадщини". У преамбулі цього Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

З матеріалів справи стверджується та не заперечується сторонами, що пам`ятку археології "Двошарове городище", розташовану на за межами с. Кривчик, взято під охорону як об`єкт культурної спадщини рішенням виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів від 01.04.1987 року №73.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятки історії та культури (до яких відповідно до ст.6 Закону відносяться пам`ятки археології) перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 8 вказаного Закону виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів (ч. 3, ст. 17 Закону).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону з метою забезпечення охорони пам`яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронюваного природного ландшафту в порядку, який визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Зони охорони пам`яток історії та культури встановлюються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охорони пам`яток. Зони охорони пам`яток історії та культури включаються в проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.

12.07.2000 року набрав чинності Закон України "Про охорону культурної спадщини", яким врегульовано правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

У статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.12.2004 р. №2245-IV "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" ( 3600-09 ), до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 19.04.2024 року пам`ятку "Двошарове городище", розташовану біля с. Кривчик, урочище Коротка та Довга Грабина, занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини у Хмельницькій області.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Матеріали справи містять паспорт пам`ятки архітектури "Городище", на околиці с. Кривчик, із схемою-планом розташування Городища; проект меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології "Городище двошарове с. Кривчик" з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ( без виділення в окреме землеволодіння) на території Рахнівської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області, розроблений у 2014 році та затверджений начальником Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької ОДА.

Так, умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зважаючи на імперативність яких земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ "Джафар", на основі, зокрема, документації із землеустрою, співвіднесено розташування пам`ятки археології "Двошарове городище" та встановлено, що спірні у даній справі земельні ділянки повністю розташовані у пам`ятці археології.

Вказані обставини також не заперечуються сторонами.

З викладеного слідує, що занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 року №294 пам`ятка археології місцевого значення "Двошарове городище" за охоронним номером 342-Хм повністю накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, та 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Таким чином, частина 1 статті 54 Земельного кодексу України, як і частина 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", визначають правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 54 Земельного кодексу України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі й об`єкти археологічної спадщини.

Отже, стаття 54 Земельного кодексу України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, постанові Верховного суду від 16.04.2024 у справі №927/238/22.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Суд враховує, що пам`ятки археології, зазвичай, знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, у зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв`язку з наявністю таких об`єктів.

Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Отже, спірна земельна ділянка була передана з державної власності протиправно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі ефективним способом захисту є звернення до суду з негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21).

Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21. Так, згідно зі статтею 152 Земельного України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилається на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26.09.2018 № 22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (пункт 622 додатку до наказу від 26.09.2018 № 22-6557-СГ), на якій розміщена пам`ятка археології "Двошарове городище", суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначеної земельної ділянки відноситься до земель історико-культурного призначення, які не підлягають передачі до комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок історико-культурного призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана сільській раді як земля сільськогосподарського призначення, суд зазначає, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу Держгеокадастру за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність також безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язує порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на землі історико-культурного призначення.

Доводи відповідача 2 про те, що Держгеокадастр на момент видання наказу не був обізнаний про знаходження на земельній ділянці пам`ятки археології не спростовує встановленого вище факту передання у комунальну власність землі із наявною на ній пам`яткою археології та її охоронною зоною. З приводу тверджень Держгеокадастру про відсутність вини останнього в переданні у комунальну власність землі з пам`яткою археології судом зважається на те, що саме Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та їх використання відповідно до цільового призначення. Відтак, до повноважень відповідача 2 відносився контроль за дотриманням режиму використання земель відповідно до їх цільового призначення.

З викладеного суд доходить висновку про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 39767479) від 26.09.2018 № 22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради (код ЄДРПОУ 04060714) земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (пункт 622 додатку до наказу від 26.09.2018 № 22-6557-СГ) та задоволення відповідної позовної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки в постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18).

З огляду на встановлені обставини, позовні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради (код ЄДРПОУ 04060714) на земельні ділянки з кадастровими номерами 821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, та 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, також підлягають задоволенню як похідні.

Подібні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

За положеннями ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Припинення існування такого об`єкту цивільних прав як спірні земельні ділянки надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав, земельну ділянку у межах території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду, що є ефективним способом захисту.

Відтак, вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, та 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, також підлягають задоволенню.

Щодо позиції відповідача 1 про те, що він не був та не міг бути обізнаний про наявність пам`ятки археології на спірних земельних ділянках, суд зазначає, що рада зобов`язана дотримуватись земельного законодавства, в тому числі, щодо дотримання режиму цільового використання, незалежно від власної проінформованості. Таким чином, Дунаєвецькою міською радою не спростовано, що нею незаконно зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів в рівних частинах, позаяк спір у даній справі виник внаслідок неправомірних дій останніх (видання незаконного наказу від 26.09.2018 № 22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, та здійснення реєстрації права комунальної власності радою).

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (Хмельницької обласної державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 22985083) у користуванні та розпорядженні земельними ділянками історико-культурного призначення, площею 1 га, що знаходяться на території Дунаєвецької міської територіальної громади в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, шляхом:

визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 39767479) від 26.09.2018 № 22-6557-СГ в частині передачі у комунальну власність Дунаєвецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Дунаєвецької міської ради (код ЄДРПОУ 04060714) земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:2000, площею 37,4355 га (пункт 622 додатку до наказу від 26.09.2018 № 22-6557-СГ);

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради (код ЄДРПОУ 04060714) на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності на неї;

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Дунаєвецької міської ради (код ЄДРПОУ 04060714) на земельну ділянку з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га, припинивши право комунальної власності на неї;

скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0013, площею 0,5 га;

скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6821887600:02:012:0015, площею 0,5 га.

Стягнути з Дунаєвецької міської ради (вул. Шевченка, 50, м. Дунаївці, Кам`янець-Подільський район, Хмельницька область, 32400, код 04060714) на користь Хмельницької обласної прокуратури (пров. Військоматський, 3, м. Хмельницький, 29000, код 02911102) 7 570,00 грн. (сім тисяч п`ятсот сімдесят грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1, м. Хмельницький, 29016, код 39767479) на користь Хмельницької обласної прокуратури (пров. Військоматський, 3, м. Хмельницький, 29000, код 02911102) 7 570,00 грн. (сім тисяч п`ятсот сімдесят грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.02.2025 року

СуддяМ.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи, сторонам в електронні кабінети