Постанова

від 27.02.2025 по справі 910/20158/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/20158/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Решитова Е. В.

відповідача - Драненко Я. В.

третьої особи 1 - Кібець Р. Р.

третьої особи 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 (головуючий суддя - Буравльов С. І., судді - Шапран В. В., Алданова С. О.)

у справі № 910/20158/23

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе"

про визнання кредитором та зобов`язання включити грошові вимоги до реєстру акцептованих вимог

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з вимогами про:

- визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" за відшкодування суми банківської гарантії у розмірі 255 601,50 грн;

- зобов`язання Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" кредиторські вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" за відшкодування суми банківської гарантії у розмірі 255 601,50 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.05.2023 Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" взяло на себе гарантійні зобов`язання сплатити Акціонерному товариству "Укртрансгаз" грошову суму у розмірі 255 601,50 грн відповідно до умов банківської гарантії №/U/03-2-02888 від 29.05.2023 у разі порушення Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" основного зобов`язання за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 230000023 від 07.06.2023, забезпеченого цією гарантією. Позивач вважає, що третьої особою 2, в порушення умов укладеного договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), не було виконано умови цього договору, оскільки грошове зобов`язання, що виникає за договором гарантії, є зобов`язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом, тому наявні правові підстави для сплати відповідачем суми гарантії у розмірі 255 601,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволено повністю.

4. Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача виникло право вимоги на кошти в розмірі 255 601,50 грн за гарантією з огляду на порушення Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" договірного зобов`язання до моменту введення ліквідаційної процедури банку (відповідача) та заявлення їх у визначений законом строк, що свідчить про їх законність та обґрунтованість та відповідно наявність підстав для визнання таких вимог з подальшим включенням їх до реєстру акцептованих кредиторів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

6. Апеляційний господарський суд виходив з того, що В силу положень статей 560, 563, 566 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у їх взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми настав і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується. Якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, то такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія (виникає після порушення боржника і звернення кредитора).

7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки 12.10.2023 в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр" № 205 (7603) опубліковано оголошення про те, що відповідно до рішення правління Національного банку України від 05.10.2023 № 350-рн "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" ухвалено рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк", то зобов`язання Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" за банківською гарантією були припинені з моменту запровадження процедури ліквідації з 06.10.2023.

8. В свою чергу 13.10.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" з письмовою вимогою за банківською гарантією № 1001ВИХ-23-8098 від 29.05.2023, тобто після початку процедури ліквідації Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк".

9. Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, обов`язок банка сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії не настав, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для включення до кредиторських вимог грошові вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" щодо відшкодування суми банківської гарантії у розмірі 255 601,50 грн.

10. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" за відшкодування суми банківської гарантії у розмірі 255 601,50 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

11. Разом з цим, вимога позивача про зобов`язання Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" кредиторських вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз" за відшкодування суми банківської гарантії у розмірі 255 601,50 грн, за висновками суду апеляційної інстанції, також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від основної, у задоволенні якої було відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

12. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 залишити в силі.

13. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права (статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

14. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, стверджуючи про неподібність правовідносин у справі № 910/7235/23 по відношенню до справи, яка розглядається, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

15. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін

16. Третя особа 1 подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.

17. Третя особа 2 не надала відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. 07.06.2023 між Акціонерним товариства "Укртрасгаз" (далі - покупець) та Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2306000023 (далі - Договір).

19. Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця "Конструкції та їх частини (огорожа та комплектуючі)" (далі - товари), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору (далі - специфікація), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

20. Згідно з п.2.1 Договору якість та комплектність товарів повинні відповідати вимогам ГОСТ, ДСТУ, технічних умов, технічної або іншої документації, які зазначаються у специфікації до цього договору і містять вимоги до якості товарів.

21. За п.2.2 Договору якість товарів не повинна бути нижчою від вимог щодо якості, встановлених чинним законодавством України та умовами договору для таких видів товарів.

22. Ціна цього договору становить 5 112 030,00 грн, в тому числі ПДВ - 852 005,00 грн (п.3.1 Договору).

23. Як передбачено п.5.1 Договору, постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець має право змінити місце поставки товарів не пізніше ніж за 10 (десять) робочих днів до дати поставки, про що сторони складають додаткову угоду.

24. У відповідності до п.5.3 Договору поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки визначається у специфікації), ІНКОТЕРМС (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) з урахуванням умов п.5.1 цього договору.

25. Згідно з п.5.7 Договору приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутність у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

26. У пункті 5.8 Договору сторони погодили, що датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13 цього договору та одночасна передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче наступних документів: видаткової накладної, оригіналу рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної; оригіналу паспорту та/або сертифікату якості та/або іншого аналогічного документу на кожну одиницю (або партію) товарів, документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар (у разі відсутності такої інформації в паспорті якості та/або сертифікаті якості на товар).

27. Відповідно до п.5.13 Договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється за умови надання документів, вказаних у пункті 5.8 цього договору.

28. Пунктом 7.9 Договору передбачено, що відповідно до умов пункту 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі, зазначеної в п.7.5 цього договору, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 255 601,50 грн, що становить 5% ціни цього договору.

29. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.12.1 договору).

30. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" (принципал) позивачу (бенефіціару) надано Акціонерним товариством "Укрбудінвестбанк" (гарант) гарантію №/U/03-2-02888 від 29.05.2023 щодо сплати коштів в розмірі 255 601,50 грн бенефіціару (позивачу) протягом 5-ти банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара без необхідності її обґрунтування.

31. За умовами вказаної гарантії, гарант цим надає бенефіціару безвідкличну та безумовну гарантію (далі - гарантію) та приймає на себе безвідкличне і безумовне зобов`язання сплатити бенефіціару будь-яку суму, в розмірі 255 601,50 грн (далі - сума гарантії) протягом п`яти банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара (далі - вимога), без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

32. Строк дії гарантії: до 31.01.2024 включно.

33. Листом № 1001ВИХ-23-7090 від 07.09.2023 та листом № 1001ВИХ-23-8026 від 11.10.2023 Aкціонерне товариство "Укртрансгаз" повідомило постачальника про виявлені недоліки поставлених товарів з наданням копій актів № 3108 від 31.08.2023, № 300 від 31.08.2023 та № 2209 від 22.09.2023.

34. У відповідь, Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе" листом від 03.10.2023 № 72/23 погодилось із недоліками у здійснених ним протягом 10.08.2023 - 16.08.2023 поставках товарів за договором.

35. Також позивач вказує, що товар на загальну суму 5 112 030,00 грн, в порушення умов укладеного договору, не був поставлений Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе".

36. Отже Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" було порушено договірні зобов`язання, виконання яких забезпечено гарантією.

37. На підставі рішення Правління Національного банку України № 310-рш/БТ від 07.09.2023 "Про віднесення Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.09.2023 № 1105 "Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Укрбудінвестбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.

38. 13.10.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" з письмовою вимогою за банківською гарантією № 1001ВИХ-23-8098 від 29.05.2023, в якій повідомило про порушення принципалом умов договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2306000023 від 07.06.2023, у зв`язку з чим останній допустив настання гарантійного випадку для перерахування коштів за гарантією.

39. 12.10.2023 в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр" № 205 (7603) опубліковано оголошення про те, що відповідно до рішення правління Національного банку України від 05.10.2023 № 350-рн "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк".

40. На підставі вказаного рішення Національного банку України та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.10.2023 № 1235 "Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" було розпочато процедуру ліквідації строком на три роки з 06.10.2023 до 05.10.2026.

41. 08.11.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк" із заявою № 1001ВИХ-23-8762 про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на суму 255 601,50 грн за гарантією № BGV/U/03-2-02888 від 29.05.2023.

42. Листом № 741 від 23.12.2022 Акціонерне товариство "Укрбудінвестбанк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовило Акціонерному товариству "Укртрансгаз" у задоволенні заяви про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів.

43. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що оскільки Акціонерне товариство "Укрбудінвестбанк" взяло на себе гарантійні зобов`язання сплатити Акціонерному товариству "Укртрансгаз" грошову суму у розмірі 255 601,50 грн відповідно до умов банківської гарантії №/U/03-2-02888 від 29.05.2023 у разі порушення Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" основного зобов`язання за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 230000023 від 07.06.2023, забезпеченого цією гарантією, то відповідач, на думку позивача, зобов`язаний сплатити йому суму гарантії у розмірі 255 601,50 грн.

Позиція Верховного Суду

44. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Акціонерного товариства "Укртрансгаз" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

45. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

46. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

47. Так, підставами касаційного оскарження скаржник, зокрема, визначив положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

48. Верховний Суд зазначає, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

49. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

50. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

51. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

52. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

53. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

54. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

56. Зокрема, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23.

57. Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що за висновком суду апеляційної інстанції, спірні правовідносини сторін регулюються нормами статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який у цьому випадку є спеціальним відносно положень Цивільного та Господарського кодексів України.

58. Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини направлення позивачем відповідачу вимоги про виплату суми банківської гарантії після введення процедури ліквідації Банку, ураховуючи положення частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дійшов висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені цим Законом, а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні. Вимоги позивача, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.

59. У вирішенні доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

60. Верховний Суд у цьому аспекті зазначає, що предметом судового розгляду справи, що розглядається, та вказаній скаржником справі № 910/7235/23 є зобов`язання відповідача включити грошові вимоги за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення, а тому, вказані справи і справа, що розглядається, є схожими за предметом спору, способом захисту, підставою позову та нормативно-правовим регулюванням правовідносин.

61. З урахуванням наведеного Суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність вмотивованої обґрунтованості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступлення від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, зазначає таке.

62. У постанові від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 Верховний Суд вказав на те, що строк виконання усіх грошових зобов`язань банку настає з дня початку процедури його ліквідації. Відповідно, грошове зобов`язання має існувати на момент початку процедури ліквідації банку. Жодні додаткові зобов`язання після початку процедури ліквідації, крім витрат, що безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури, не виникають.

63. У зазначеній постанові Верховний Суд виснував, зокрема, що гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов`язань. Ураховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17.

64. Також Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23 вказав на необхідність дослідження моменту настання гарантійного випадку до початку ліквідації банку або після початку ліквідації банку, що в подальшому буде підставою для включення грошових вимог бенефіціара до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку або відмови у включенні.

65. Відповідно до частини першої статті 566 ЦК України обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

66. Отже, згідно з положеннями статей 560, 563, 566 ЦК України та 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання зобов`язання, яке полягає в тому, що гарант у разі порушення боржником зобов`язання, зобов`язується сплатити кредиторові, на його вимогу, грошову суму в розмірі, зазначеному в гарантії.

67. Відповідно до частини першої та другої статті 563 ЦК України зобов`язання зі сплати кредиторові грошової суми у гаранта виникає після порушення боржником зобов`язання і звернення кредитора до гаранта з відповідною вимогою.

68. Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

69. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, яка не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов`язаннями банків. Фонд є юридичною особою публічного права, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

70. Згідно з частиною першою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

71. Основним завданням Фонду відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб , а також виведення неплатоспроможних банків з ринку.

72. Відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

73. З дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п`яти років) Фонд забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Порядок задоволення кредиторів неплатоспроможного банку врегульовано положеннями статей 45, 46, 48, 49, 52 спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

74. Відповідно до статей 45, 46 цього Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

75. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

76. Відповідно до вимог статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до вказаної норми Фонд здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

77. Згідно з частиною восьмою Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

78. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

79. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками / кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

80. У вирішенні доводів касаційної скарги Верховний Суд з урахуванням наведених вище висновків та встановлених судами фактичних обставин справи (зокрема, прийняте виконавчою дирекцією Фонду рішення про ліквідацію Акціонерного товариства "Укрбудінвестбанк"), з урахуванням норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що правовідносини сторін у цій справі не регулюються ЦК України, оскільки визначаються спеціальним законом - Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

81. При цьому Суд зазначає, що в силу вимог спеціального закону (Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") задоволення вимог окремого кредитора - юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у т. ч. на підставі судового рішення не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

82. Таким чином, ураховуючи наведене вище, Суд вважає заснованими на вимогах закону висновки суду апеляційної інстанції про те, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а отже його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

83. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

84. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено з виконавчою дирекцією Фонду.

85. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

86. У частині третій статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

87. Отже, відповідно до статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України у взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку порушення принципалом зобов`язання та звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії саме до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вважається таким, що настав, і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

88. У разі якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про запровадження процедури ліквідації банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія, моментом виникнення якої є порушення зобов`язань боржником та звернення бенефіціара з вимогою.

89. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановивши обставини направлення позивачем відповідачу вимоги про виплату суми банківської гарантії після введення процедури ліквідації Банку, ураховуючи положення частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дійшов заснованого на вимогах закону висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені цим Законом, а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні, оскільки вимоги позивача, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.

90. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.

91. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

92. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

93. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

94. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

95. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

96. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

97. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

98. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для >правозастосування.

99. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від усталених правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

100. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

101. Отже, у межах цієї справи Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави відсутні.

102. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

103. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

104. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

105. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

106. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин.

107. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

108. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

109. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

110. Окрім цього, Верховний Суд зазначає про суперечливість доводів касаційної скарги, оскільки обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права (статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, в той же час, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, стверджує про неподібність правовідносин у справі № 910/7235/23 по відношенню до справи, яка розглядається та зазначає про необхідність формування правового висновку щодо застосування положень статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних правовідносинах.

111. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

112. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

113. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

114. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

115. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

117. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

118. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

119. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

120. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі № 910/20158/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

В. І. Студенець