Ухвала

від 28.02.2025 по справі 212/2178/25

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/2178/25

2/212/1900/25

У Х В А Л А

28 лютого 2025 року м. Кривий Ріг

Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Борис О.Н., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Деменкова Є.С., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» про визнання трудових відносин припиненими, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бучанська районна військова адміністрація Київської області

встановив:

26 лютого 2025 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Деменкова Є.С., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» про визнання трудових відносин припиненими, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бучанська районна військова адміністрація Київської області.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 року.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суддя виходить з такого.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 55 Конституції України закріплює право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19).

Так, в позовній заяві позивачем зазначено, що відповідно до наказу №2010-07-21 від 21.07.2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр вивчення промислової безпеки та охорони праці», на підставі загальних зборів учасників ТОВ «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» ОСОБА_1 було переведено на посаду генерального директора Товариства. 30.09.2014 року позивач був звільнений з посади генерального директора ТОВ «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. Відповідний запис був зроблений у Трудовій книжці позивача. Однак, вказаних відомостей про звільнення позивача з посади керівника Товариства відповідач до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не вніс.

З урахуванням зазначеного, позивач просить суд визнати трудові відносини між ним та відповідачем припиненими 30.09.2014 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаною посади генерального директора Товариства на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (ст. 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, від 08 листопада 2019 року у справі №667/1/16, від 04 лютого 2020 року у справі №915/540/16(пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі №145/166/18(пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17).

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 113 ЦК України). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (ч. 1 ст. 140 ЦК України).

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1,2 ст. 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (ч. 1 ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» №2275-VIII далі Закон №2275-VIII).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі №1-2/2010).

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (ч. 1 ст. 39 Закону № 2275-VIII).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (ч. 2 ст. 99 ЦК України). Виконавчий орган товариства є одноосібним (ч. 4 ст. 39 Закону №2275-VIII). Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад (ч. 5 ст. 39 Закону №2275-VIII).

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач ОСОБА_1 є керівником - одноосібним виконавчим органом товариства, який згідно з відомостями з ЄДР наділений представницькими повноваженнями, отже має право вчиняти дії від імені товариства.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (ч. 1 ст. 98 ЦК України).

Звільнення з посади директора товариства (відкликання директора) є припиненням повноважень одноосібного виконавчого органу, що відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У разі виявлення директором бажання розірвати трудовий договір із товариством їхнє скликання для розгляду відповідної заяви може залежати від самого директора (ч. 1 ст. 31 Закону №2275-VIII).

За змістом ч. 13 ст. 39 Закону №2275-VIII повноваження одноосібного виконавчого органу можуть бути припинені лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасового виконувача його обов`язків; наслідком такого припинення повноважень одноосібного виконавчого органу є припинення відповідного договору, зокрема розірвання трудового договору.

Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону №2275-VIII).

Для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власною ініціативою директор товариства має не тільки написати відповідну заяву на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі №911/719/21(пункт 5.15)).

У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №448/362/22(провадження № 14-113цс22) зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

Аналогічні правові висновки викладені в позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 року у справі №127/27466/202(провадження № 12-10гс23).

Так, встановивши, що предметом спору у даній справі є припинення трудових відносин генерального директора ОСОБА_1 , як виконавчого органу ТОВ «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці», суд приходить до висновку, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, враховуючи те, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки даний спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Деменкова Є.С., до ТОВ «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» про визнання трудових відносин припиненими, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бучанська районна військова адміністрація Київської області, слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 48, 186, 260, 261, 354 ЦПК України, -

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Деменкова Є.С., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр вивчення систем промислової безпеки та охорони праці» про визнання трудових відносин припиненими, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бучанська районна військова адміністрація Київської області.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження разом з позовними матеріалами направити позивачу. Копію позовної заяви залишити в суді.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду складена та підписана 28 лютого 2025 року.

Суддя О. Н. Борис