Рішення

від 28.02.2025 по справі 138/3376/24

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/3376/24

Провадження №:2/138/174/25

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2025 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільськийміськрайонний судВінницької областів складіголовуючого суддіХолодової Т.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області із позовом про скасування арешту нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 та прийняла спадщину, звернувшись у визначений законом строк до приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Анцут Л.М. Діти спадкодавця відмовились від прийняття спадщини на користь позивача. Однак, при оформленні спадкових прав, нотаріусом було встановлено, що на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06.09.2007 про забезпечення позову. Відповідно до відповіді Могилів-Подільського відділу ДВС, наданого позивачу, у вказаному відділі на виконанні перебував виконавчий лист від 27.01.2008 виданий Могилів-Подільським міськрайонним судом у справі № 2-727/07 на виконання якого 11.01.2010 було відкрито виконавче провадження № 18618058. 29.03.2012 державним виконавцем винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження у зв`язку з його повним фактичним виконанням. Також, згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо майна, яке належало ОСОБА_3 зареєстровано обтяження за № 4218068 від 13.12.2006, накладене Могилів-Подільською державною нотаріальною конторою. Вказане обтяження чинить позивачу перешкоди в розпорядженні своєю власністю, а тому позивач звернулась до суду з даним позовом та просить скасувати арешт, накладений Могилів-Подільською державною нотаріальною конторою від 13.12.2006 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду від 09.12.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, направлено відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами та надано строк для подання відзиву.

Позивач, належним чином повідомлена про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавала. Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України вказане дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 4).

Позивач ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 12).

З Інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно індексний номер 364843626 від 07.02.2024 вбачається, що ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належала 1/4 частка квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності, б/н, виданого 04.01.1996 Бюро по приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, а також 1/4 частка вказаної квартири на підставі договору дарування № 1818 від 03.07.2002, посвідченого приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу.

З вказаної Інформації з Державного реєстру також вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності, б/н, виданого 04.01.1996 Бюро по приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, 1/4 частка вказаної вище квартири належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та 1/4 частка належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 .

Також, з вказаної Інформації з Державного реєстру вбачається, що відносно квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровано заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером 4218068 від 13.12.2006 реєстратором Могилів-Подільською міською державною нотаріальною конторою, на підставі постанови відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, від 17.03.2000 (а.с. 9-10).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За змістом статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 статті 1268 ЦК встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із частинами 1, 3 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно доглави 29 ЦК України.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за № 296/5 від 22.02.2012, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Відповідно до частини першоїстатті 59 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частина 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов`язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов`язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Арешт застосовується, зокрема, для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування арешту майна зазначає, що вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки діти померлого відмовились від прийняття спадщини на її користь. Також позивач вказала, що не може оформити спадкові права на майно, яке залишилось після смерті чоловіка, оскільки, під час перевірки обтяжень на спадкове майно було встановлено, що 1/4 частка квартири АДРЕСА_2 , перебуває під арештом. Підставою обтяження була ухвала про забезпечення позову б/н від 06.09.2007 Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

На підтвердження вказаних обставин позивач надала Витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі № 73909765 від 12.09.2023, наданий приватним нотаріусом Анцут Л.М., відповідно до якого 12.09.2023 приватним нотаріусом Анцут Л.М. заведено спадкову справу № 169/2023 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

Також позивачем надано копію заяви ОСОБА_4 від 23.08.2023, подану в нотаріальну контору за місцем вимоги, відповідно до якої останній зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , останнє місце проживання якого було АДРЕСА_2 . Також, ОСОБА_4 в заяві повідомив, що йому відомо про те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , проте спадщину в установлені законом строки він не прийняв, за продовженням цього строку до суду звертатись не буде і претензій до того, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_1 , не має (а.с. 13).

Разом з тим, ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.1270ЦК Українидля прийняттяспадщини встановлюєтьсястрок ушість місяців,який починаєтьсяз часувідкриття спадщини. Якщовиникнення уособи правана спадкуваннязалежить віднеприйняття спадщиниабо відмовивід їїприйняття іншимиспадкоємцями,строк дляприйняття неюспадщини встановлюєтьсяу тримісяці змоменту неприйняттяіншими спадкоємцямиспадщини абовідмови відїї прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Так, з наданого позивачем Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкова справа була заведене 12.09.2023. Вказане свідчить про те, що позивач пропустила шестимісячний строк встановлений законом для прийняття спадщини. При цьому доказів на підтвердження того, що вона є особою, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 до позовної заяви не додано. Також, до позову не додано доказів, які б свідчили про те, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , а інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні.

При цьому, позивач не ставила перед судом питання про витребування доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема про витребування належним чином засвідченої копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, перехід до неї права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 .

Крім того, в позові позивач зазначає, що арешт був накладений на належну ОСОБА_3 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , номер обтяження 4218068, який було зареєстровано 13.12.2006 Могилів-Подільською міською державною нотаріальною конторою. Зокрема, позивач в позовній заяві зазначає, що вказаний арешт був накладений в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Так, до позову позивач додає листи Могилів-Подільського міськрайонного суду вих. № 01.15/9/2024 від 12.09.2024 та вих. № 01.89/38/2024 від 28.03.2024, згідно яких матеріали цивільної справи № 2-727/07 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди знищено, у зв`язку із закінченням відповідного строку її зберігання та згідно архівної справи, до якої вишиті оригінали рішення, ухвали та наступні рішення, ухвали суду вищого рівня в цивільних справах за 2007 рік, копія ухвали про забезпечення позову у справі та копія ухвали про скасування арешту на квартиру відсутні (а.с. 5, 6).

Також, згідно повідомлення Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вих. № 17126 від 30.01.2024, при перевірці Автоматизованої системи виконавчих проваджень було встановлено, що у відділі на виконанні перебував виконавчий лист Могилів-Подільського суду від 27.01.2008 № 2-727/07, на виконання якого 11.01.2010 було відкрите виконавче провадження № 18618058. 23.03.2012 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його повним фактичним виконанням (п. 8 ч. 1 ст. 49). Згідно даних АСВП в межах виконавчого провадження щодо боржника арешти не накладались. Надати копії документів немає можливості в зв`язку з тим, що виконавче провадження знищене (а.с. 7).

При цьому, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 364843626 від 07.02.2024 вбачається, що реєстраційний номер обтяження 4218068, зареєстровано 13.12.2006 Могилів-Подільською міською державною нотаріальною конторою на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № б/н від 17.03.2000, виданої відділом державної виконавчої служби.

Вказане свідчить про те, що відділ державної виконавчої служби в 2000 році не міг виносити постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка розглядалась Могилів-Подільським міськрайонним судом в 2007 році, в межах якої 27.01.2008 був виданий виконавчий лист та 11.01.2010 відкрито виконавче провадження.

Отже, зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем також не доведено, що обтяження номер 4218068, зареєстроване 13.12.2006 Могилів-Подільською міською державною нотаріальною конторою на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № б/н від 17.03.2000, було вчинено в інтересах стягувача за виконавчим провадженням, яким є саме ОСОБА_2 ..

При цьому, з вказаної вище Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 364843626 від 07.02.2024 вбачається, що спірна квартира належала на праві спільної часткової власності кільком власникам, зокрема 2/4 частки належали спадкодавцю ОСОБА_3 та по 1/4 частці належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Разом з тим, заборона у вигляді арешту за номером обтяження 4218068 стосується об`єкта нерухомого майна в цілому, а саме квартири за адресою АДРЕСА_2 .

Тобто, з викладеного можна зробити висновок, що вказаний арешт міг бути накладений також і стосовно інших боржників, які є власниками часток спірної кварти. Однак, позивачем до позовної заяви не надано доказів на підтвердження наявності чи відсутності відкритих чи завершених виконавчих проваджень відносно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 станом на день розгляду справи та не вжито достатніх заходів щодо сприяння в ідентифікації виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на нерухоме майно.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 316 ч. 1, 317 ч. 1, 321, 391, 1216, 1217, 1218, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. 11 ч. 2, ст. 55 ч. 1, ч. 3 п. 1, Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 59 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 12, 76-81, 141 ч. 1, 247 ч. 2, 259 ч. 1, 2, 263-265, 273, 275, 279 ч. 5, 289 України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування арешту майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Т.Ю. Холодова