Постанова

від 27.02.2025 по справі 438/91/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 438/91/21 Головуючий у 1 інстанції: Ткачова С.М.

Провадження № 22-ц/811/2508/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Марко О.Р.,

з участю: представника ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Квака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та скасування реєстрації,

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 усунути йому перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 , шляхом вселення у вказане житлове приміщення та надання ключів від вхідних дверей.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 покликався нате,що з 08 лютого 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 11 червня 2019 року.

Протягом 18 років він проживав із ОСОБА_5 у будинку її батьків за адресою: АДРЕСА_1 , який 04 червня 1999 року придбала мати дружини ОСОБА_1 .

Вказував, що на момент купівлі спірного будинку, він був незакінчений будівництвом, його готовність становила 21% від передбаченої проектом площі 75,74 кв.м., проте, за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 він своє працею та коштами збільшив площу будинку до 256,70 кв.м.

З 2002 року разом із дружиною, дітьми та батьками дружини він був зареєстрований та проживав у цьому будинку, як член сім`ї власника будинку, іншого житла в нього немає.

Вважав, що вселення за згодою власника, проживання протягом вісімнадцяти років, здійснення покращень та збільшення площі будинку, а також відсутність іншого житла надають йому право на користування спірним будинком.

Просив урахувати, що вимушено не проживає у спірному будинку через конфлікти з відповідачами, будь-які спроби примиритися з ОСОБА_5 та вселитися в будинок виявилися безуспішними.

Додає, що раніше він вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, який рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2020 року було задоволено, проте, постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким йому відмовлено у задоволенні позову з тієї підстави, що позов подано до відповідачів, які не є власниками будинку.

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: усунути їй перешкоди у користуванні будинком, що розташований у АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням; зобов`язати виконавчий комітет Бориславської міської ради, Бориславську міську раду в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради скасувати (зняти) реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликалася на те, що вона є одноособовим власником будинку АДРЕСА_1 , однак, з 2001 року вона постійно проживає в Італії, а в будинку проживають її чоловік ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_2 .

З 08 лютого 2001 року по 11 червня 2019 року її дочка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який ще 17 травня 2016 року зареєстрував своє місце проживання в її будинку, незважаючи на те, що вона ніколи не надавала на це згоди. Вважає, що реєстрація місця проживання ОСОБА_4 здійснена виконавчим комітетом Бориславської міської ради з грубим порушенням норм чинного на час реєстрації законодавства, оскільки не перевірено наявність згоди власника будинку на таку реєстрацію. Додає, що ОСОБА_4 ніколи не був і не є членом сім`ї власника будинку, вони ніколи спільно не проживали, не вели спільного господарства, а тому реєстрація його місця проживання в спірному будинку є незаконною та підлягає скасуванню.

Зазначає, що їй, як власнику будинку, чиняться перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні своїм майном. При цьому, зауважує, що право власності є непорушним, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Вважає, що правомірність вселення і право користування ОСОБА_4 спірним будинком залежить від двох обставин: 1) наявність згоди власника будинку на вселення; 2) наявність у позивача статусу члена сім`ї власника будинку. Однак, згоди на вселення в будинок вона не давала ОСОБА_4 і їй не було відомо, що він зареєстрував своє місце проживання в будинку без її згоди, окрім того, відповідач ніколи не був і не є членом сім`ї власника будинку.

Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 03 жовтня 2022 року два вказані позови об`єднано в одне провадження.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення відмовлено; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та скасування реєстрації, відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , просили його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та скасування реєстрації і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги покликаються на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ними частині є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначають, що суд першої інстанції, правильно відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з тієї підстави, що ОСОБА_4 не надав доказів ведення спільного господарства та пов`язаності спільним побутом з батьками колишньої дружини, а також доказів на підтвердження згоди батьків дружини на його реєстрацію в спірному житловому будинку, безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшовши висновку, що у ОСОБА_4 правомірно виникло та існувало право на користування спірним житлом зі згоди подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час дії сервітуту.

Наголошують,що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 ніколи не давали згоди на проживання ОСОБА_4 у спірному житлі і в матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності його вселення і тимчасового проживання в будинку.

Також зазначають, що ОСОБА_1 є одноособовим власником будинку, тому має гарантоване право на захист своїх майнових прав, незалежно від волі інших осіб, в тому числі і її чоловіка, оскільки сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Наголошують, що предметом позову було скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_4 у спірному будинку, а не зняття його з реєстрації, тобто предметом доказування був факт незаконної реєстрації місця проживання ОСОБА_4 в будинку з самого початку.

Звертають увагу, що суд першої інстанції безпідставно застосував статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки така виключена згідно з пп.8 п.11 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Рішення суду першої інстанції також оскаржив ОСОБА_4 , просив його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зазначає, що фактично суд першої інстанції відмовив у його позові про вселення лише через те, що ним не надано доказів ведення спільного господарства з власниками будинку, проте, вважає, що такого висновку суд дійшов без належної оцінки доказів у справі, зокрема, його показань як свідка та показань свідка ОСОБА_7 , якими підтверджено, що він постійно вкладав гроші у спірний будинок, здійснював ремонти у ньому, утримував сім`ю та забезпечував їх усім необхідним, починаючи з лютого 2014 року, постійно сплачував комунальні послуги, платежі по оплаті яких були зроблені з його карткового рахунку.

На його переконання, проживання ОСОБА_3 на іншому поверсі будинку не свідчить про те, що він проживав окремо, оскільки вони разом спілкувалися, харчувалися за одним столом, зберігали продукти харчування в одному холодильнику.

Вважає, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушення прав на повагу житла.

Вказує, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права на користування займаним приміщенням.

Наголошує, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності, а підставою для визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до житлового приміщення.

Звертає увагу, що в листопаді 2018 року він вимушено покинув спірний будинок внаслідок конфлікту між ним та колишньою дружиною і її батьком, намагався захистити своє право в судовому порядку, тому він не втрачав інтересу до спірного житла.

За позицією апелянта, ОСОБА_1 не можуть чинитися перешкоди у користуванні спірним будинком, оскільки з 2001 року вона проживає в Італії.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для відмови у його виселенні зі спірного будинку послугувало те, що з таким позовом мав би звернутись і ОСОБА_3 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2023 рокускасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судове засідання апеляційного суду 18 лютого 2025 року інші учасники справи, окрім представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адвоката Квака В.В., повторно не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 27 лютого 2025 року о 14:10 год.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адвоката Квака В.В. в підтримання поданої ними апеляційної скарги та заперечення проти апеляційної скарги ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 червня 1999 року ОСОБА_1 купила незакінчений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дякон Г.І., зареєстрованого в реєстрі за №477.

Пунктом 2 цього договору передбачено, що незакінчений будівництвом будинок складає 21%, по проекту передбачає будівництво житлового будинку розміром 7,7х9,8м, веранда розміром 2,50х7,20м. Фактично побудовано житловий будинок розміром 7,75х9,8м, та веранда розміром 2,6х7,10м. Земельна ділянка передана для обслуговування і будівництва будинку, площею 0,1000 га.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №261121281, сформованою 11 червня 2021 року, відсутня реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 .

08 лютого 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 (після одруження ОСОБА_2 ) укладено шлюб, у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до відділу реєстрації Бориславської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією паспорта ОСОБА_4 , 17 травня 2016 року його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведене підтверджується й записами у будинковій книзі на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 11 червня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

У червні 2019 року ОСОБА_4 звертався до Бориславського міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня

2020 року у справі №438/761/19 позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_4 у вказане житло та надання йому ключів від вхідних дверей будинку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня

2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 . Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , однак, її не було залучено до участі у справі, як співвідповідача.

В матеріалах справи міститься копія посвідки № НОМЕР_1 на проживання в Італії, виданої на ім`я ОСОБА_12 , місце видачі Рим, дійсна з 22 вересня 2015 року, видана на тривалий термін ЄС.

Також в матеріалах справи міститься копія посвідчення особи НОМЕР_2 від 24 березня 2010 року, виданого Комуною Рим, де вказано проживання ОСОБА_12 в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_13 з 08 травня 1981 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (актовий запис №120 по відділу РАГС м. Борислава Львівської області).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та скасування реєстрації,суд першої інстанції виходив із того, що з таким позовом звернулася лише ОСОБА_1 , у той час як інший співвласник майна ОСОБА_3 з такими вимогами не звертався та не уповноважував ОСОБА_1 на звернення з такими вимогами від його імені.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (частини перша, третя статті 4 ЦПК України).

ОСОБА_1 в обґрунтування вимог свого позову посилалась, зокрема, на те, щовона є власникомспірногобудинку АДРЕСА_1 , а реєстрація місця проживання ОСОБА_4 у вказаному будинку порушує її інтерес, охоронюваний законом, оскільки така реєстрація здійснена з порушенням норм законодавства, оскільки не перевірено наявність її згоди, як власника будинку на реєстрацію його місця проживання, відповідач ніколи не був і не є членом її сім`ї, вони ніколи спільно не проживали та не вели спільного господарства, а тому реєстрація його місця проживання в спірному будинку підлягає скасуванню, оскільки він не має права на користування належним їй на праві власності будинком.

Статтями 15та 16ЦК Українипередбачено,що кожнаособа маєправо назахист свогоцивільного правау разійого порушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті321 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Це вимога власника (негаторний позов), який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права з негаторним позовом.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від28 квітня 2022 року у справі №334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі №759/23652/19.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що вбачається, зокрема,зі змісту договору купівлі-продажу від 04 червня 1999 року тапостанови Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у справі №438/761/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.

ОСОБА_1 було подано до суду негаторний позов, оскільки вона не втратила володіння належним їй нерухомим майном, але вважає що наявні перешкоди у користуванні та розпорядженні останнім, що відповідає приписам статей 386, 391 ЦК України.

Також, у статті 150 ЖК України зазначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ч.2 ст.156 ЖК України).

У відповідності до ч.4 ст.156 ЖК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина (чоловік) власника житла, їх діти та батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановленістаттею 162цього Кодексу.

Судом встановлено і про це сказано вище, що ОСОБА_4 вселився і проживав у будинку, як чоловікдочки власникабудинку ОСОБА_1 ОСОБА_5 .

Після розірвання шлюбу 11 червня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 перестав бути членом сім`ї ОСОБА_5 і жодної угоди з власником будинку ОСОБА_1 на проживання в її будинку не укладав, відтак, його право на користування чужою власністю припинилось в силу положень статті 406 ЦК України, як правильно вказав суд першої інстанції в своєму рішенні, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим, покликання ОСОБА_4 на урахування поважності причин його відсутності у спірному будинку не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки позивач ОСОБА_1 не обґрунтовує свою вимогу положеннями частини другої статті 405 ЦК України (втрата права на користування житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік).

Безпідставними є й покликання відповідача ОСОБА_4 на відсутність у нього іншого житла, оскільки це спростовується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з якими ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 .

Тому, вимога позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні належним їй на праві власності будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням цього будинку, є законною та обґрунтованою.

Суд першої інстанції у вказаній частині спору не в повній мірі визначився з характером спірних відносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, тому, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про усунення йому перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1 , шляхом вселення у нього, безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням цього будинку.

Разом з тим, вимога позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, Бориславської міської ради в особі відділу реєстрації Бориславської міської ради про скасування реєстрації ОСОБА_4 у спірному будинку, як такої, що була проведена незаконно, без її на те згоди, є безпідставною, оскільки обставини, на які покликалась позивач в цій частині спору, не доведені належними, допустимими та достатніми доказами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що власник будинку ОСОБА_1 до розірвання шлюбу між її дочкою та відповідачем ОСОБА_4 не ставила питання щодо законності його вселення у будинок та проживання у ньому, очевидно, вважаючи такого членом сім`ї своєї дочки.

Також необхідно зазначити, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття такої особи з реєстрації в цьому житлі.

З наведених вище мотивів, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку, з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

В решті, визначених процесуальним законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції по суті вирішення даної справи немає, тому апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом, а саме: часткове задоволення позову ОСОБА_1 , з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, в частині сплати судового збору за одну вимогу немайнового характеру, яка задоволена апеляційним судом, що в загальному становить 4086 грн.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381-384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4086 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 27 лютого 2025 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич