Постанова

від 12.02.2025 по справі 761/23185/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 761/23185/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6394/2025

Головуючий у суді першої інстанції А. М. Анохін

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

12 лютого 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Представництво Хало Траст в Україні

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Анохіна А. А., в примішенні Шевченківського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Представництва Хало Траст в Україні, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 133к/3 від 24.05.2024 «Про звільнення ОСОБА_2 », поновити позивача на роботі на посаді сапера (розмінування) в Представництві Хало Траст в Україні, стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 27.05.2024 по день ухвалення рішення, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в сумі 1 775,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що із 15.09.2022 позивач працював на посаді сапера (розмінування) в Представництві Хало Траст в Україні. Наказом №133к/з від 24.05.2024 його було звільнено з роботи з посади сапера (розмінування) в Представництві Хало Траст в Україні з 27.05.2024 відповідно до п. 4 статті 40 КЗпП України. Позивач вважає, що його звільнення відбулось із порушенням вимог закону, оскільки він є головою профспілкового комітету Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) представництва Хало Траст в Україні, однак, в порушення вимог ст. 43 КЗпП України відповідач не отримав згоди цієї профспілкової організації до дати звільнення та протиправно застосував до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з роботи. Позивач вказує, що Первинною профспілкою саперів розмінування (демінерів) представництва Хало Траст в Україні було надано письмову обґрунтовану відмову від 30.05.2024 № 42-05/24 у наданні згоди на звільнення позивача з роботи, строки розгляду подання відповідача первинною профспілкою були дотримані. 29.05.2024 позивач отримав копію наказу про звільнення. Також відповідачем безпідставно було застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення за прогул, оскільки 03.04.2024 позивач звернувся до керівника групи розмінування з проханням надати йому можливість написати заяву на відпустку, у зв`язку із початком профспілкового навчання, а також в подальшому про це було повідомлено відділ кадрів відповідача. 12.04.2024 позивачем було написано заяву на відпустку на 6 днів із 17.04.2024 по 22.04.2024, відповідно до ст. 252 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії», яка була погоджена та надана позивачу. Крім того, 12.04.2024 позивачем було написано заяву на відпустку на 4 дні із 23.04.2024 по 26.04.2024, відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки». 22.04.2024 позивачу зателефонували із відділу кадрів та повідомили, що відпустка на чотири дні не була погоджена без пояснень будь-яких причин цьому. Позивач повідомив, що за сімейними обставинами (захворіла дитина, дружина була у відрядженні за кордоном) прибути на роботу не може. Відповідач безпідставно не погодив відпустку позивача на чотири дні, не з`ясував поважність причин не прибуття його на роботу, та безпідставно звільнив позивача з роботи із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Представництва Хало Траст в Україні про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову помилково не взяв до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку звільнення працівників обраних до профспілкових органів, передбаченого чинним законодавством України, вказавши, що попередня згода чи незгода відповідного профспілкового органу не має абсолютного та вирішального значення при вирішенні питання щодо звільнення працівника, що нівелює інститут профспілок в Україні та прямо суперечить нормам ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 252 КЗпП України, постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №490/6668/21. Висновки суду щодо вжиття відповідачем усіх заходів для вчасного направлення та отримання профспілковою організацією подання про погодження звільнення позивача, а також надання достатнього часу для розгляду та отримання відповіді від профспілкової організації не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач на власний розсуд скоротив встановлений законом строк та звільнив позивача з роботи, не отримавши згоди від Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало траст в Україні.

Крім того, судом не взято до уваги поважні причини відсутності позивача на роботі, а саме хворобу дитини з 10.04.2024 по 26.04.2024, відсутності дружини у цей час вдома, яка перебувала у відрядженні за кордоном. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що саме дії відповідача щодо необгрунтованої відмови позивачу у наданні додаткової відпустки призвели до вимушеного прогулу. Оскільки на той момент позивач мав право не тільки на додаткову відпустку, а і на основну щорічну відпустку, також відповідачем могла бути надана позивачу неоплачувана відпустка по догляду за дитиною, проте метою відповідача було створення ситуації, що давала б підстави для звільнення позивача з роботи.

Також позивач вказує, що судом безпідставно приділено увагу доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву наказам про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, які були скасовані в судовому порядку.

Зокрема, відмовляючи у задоволенні позову, суд не взяв до уваги, що позивача було звільнено з роботи під час перебування останнього на лікарняному. Вказані доводи не прийняті судом, оскільки позивачем не були надані під час подання позову до суду. З урахуванням військового стану в країні та постійні відключення електроенергії, що перешкоджало позивачу в отриманні цих доказів, ОСОБА_1 просить апеляційни суд прийняти такі докази як вийняткові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача Представництво Хало Траст в Україні заперечило проти викладених в ній доводів, рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване. Відповідачем зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, аргументованими без належного правового обгрунтування, грунтуються виключно на власному тлумаченні позивачем норм закону.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача Представництва Хало Траст в Україні - адвокат Пасенюк К. О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах із Представництвом Хало Траст в Україні з 20.12.2022 та обіймав посаду сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Бровари Представництва Хало Траст в України.

У червні 2023 року зареєстровано юридичну особу - Первинну профспілку саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України, голова профспілкового комітету якої відповідно до статуту ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ОСОБА_1 12.04.2024 подав до Представництва Хало Траст в України заяву про надання йому додаткової відпустки на час профспілкового навчання на 6 календарних днів, починаючи з 17.04.2024, а також подав заяву про надання йому щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці починаючи з 23.04.2024 по 26.04.2024.

Наказом Представництва Хало Траст в Україні № 00000000-в/тр про надання відпустки від 12.04.2024, ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку на час профспілкового навчання на 6 календарних днів із 17.04.2024 по 22.04.2024.

З копії наказу вбачається, що позивач був ознайомлений із ним, про що свідчить його особистий підпис.

Заява ОСОБА_1 про надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці із 23.04.2024 погоджена не була, оскільки, були відсутні правові підстави для її надання позивачу,про що позивач був повідомлений 22.04.2024. При цьому дії/бездіяльність відповідача щодо не надання цієї відпустки позивачем у встановленому законом порядку оскаржені не були.

Таким чином починаючи із 23.04.2024 позивач повинен був прибути на роботу та приступити до виконання своїх обов`язків. Однак у період із 23.04.2024 по 26.04.2024, позивач був відсутній на роботі протягом чотирьох робочих днів, про що відповідачем було складено відповідні акти та доповідні записки.

Відповідачем вживалися заходи щодо повідомлення позивача про необхідність виходу на роботу 23.04.2024 та з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, що вбачається із наявного в матеріалах справи листування в месенджері Viberміж сторонами.

З метою з`ясування причин відсутності працівника на роботі у період з 23 по 25 квітня, 26.04.2024 Представництво Хало Траст в України направило ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку листа, у якому було запропоновано подати документи, які підтверджують поважність причин відсутності на роботі.

30.04.2024 відповідачем було направлено позивачу електронною поштою листа з метою з`ясування причин його відсутності на роботі із 23 по 25 квітня 2024 та запропоновано подати документи, які підтверджують поважність причин відсутності на роботі.

Крім того, 30.04.2024 відповідачем було направлено поштою, а 01.05.2024 відповідачем було надіслано позивачу електронною поштою, - лист з проханням повідомити про причину відсутності на роботі 26.04.2024 та надати відповідні підтверджуючі документи.

Листомвід 14.05.2024 позивач надав пояснення голові Представництва Хало Траст в Україні, в яких, серед іншого, повідомив про те, що ним було написано дві заяви на відпустки загальною кількістю 10 календарних днів та в період із 17.04.2024 по 26.04.2024, та він правомірно очікував, що перебуватиме у відпустці. Однак, 22.04.2024 позивачу зателефонували із відділу кадрів та повідомили, що відпустка на 4 календарних дні із 23.04.2024 позивачу не погоджена та він має вийти на роботу. Позивач повідомив уповноважених осіб, що з`явитись на роботу не зможе, в тому числі і з огляду на сімейні обставини. Доказів поважності неможливості прибуття на роботу, в тому числі і з огляду на наявність сімейних обставин, зокрема, хвороби дитини, - до вказаного листа позивачем не долучено.

06.05.2024 відповідачем, з огляду на відсутність позивача на роботі без поважних причин, було направлено на офіційну поштову адресу голові та загальним зборам Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

21.05.2024 зазначене відправлення було повернуто відповідачу за закінченням встановленого терміну зберігання, та після повторного відправлення поштою було вручено адресату 27.05.2024.

Крім того, відповідачем було вжито заходів щодо вручення зазначеного подання особисто ОСОБА_1., як керівнику Первинної профспілки саперів розмінування (де мінерів) Представництва Хало Траст в України, про що свідчить відповідна відмітка на копії подання датована 17.05.2024.

Також 06.05.2024 відповідачем було направлено зазначене подання електронною поштою на електронну адресу Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України, яка була наявна у відомостях, які містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом Представництва Хало Траст в Україні від 24.05.2024 № 133к/з, ОСОБА_1 , сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Бровари, було звільнено з роботи 27.05.2024, у зв`язку з прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

27.05.2024 відповідачем було направлено позивачу копію зазначеного наказу для відома та повідомлено по необхідність з`явитись до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

Відповідно до листа Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України від 30.05.2024 № 42-05/24, було встановлено, що подання Представництва Хало Траст в України від 06.05.2024 № 593 було розглянуто на засіданні профспілкового комітету 28.05.2024 та прийнято рішення про відмову Представництву Хало Траст в України у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 сапера (розмінування) підрозділу розмінування м. Бровари з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що його звільнення відбулось із порушенням вимог закону, відповідач належним чином не погодив звільнення із профспілкою, не взяв до уваги поважність причин неявки на роботу та безпідставно звільнив позивача, у зв`язку із прогулом, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а відтак наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстації дійшов висновку про недоведеність та необгрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки звільнення позивача із роботи за прогул здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, порушень трудових прав позивача при звільненні з боку відповідача судом не встановлено та позивачем не доведено, а відтак суд вважав відсутніми підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення, в зв`язку з чим в задоволенні позову в цій частні слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті. Причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21.

Отже, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

При цьому, заявлені причини прогулу працівника мають бути підтвердженні документально та вказувати на реальну об`єктивну неможливість працівника бути на робочому місці.

У справі, яка переглядається апеляційцним судом, встановлено, що ОСОБА_1 як на причину поважності неявки на роботу у період з 23.04.2024 по 26.04.2024 посилається на хворобу дитини та необхідність догляду за нею, вказавши, що матір дитини у цей час перебувала у відрядженні.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано суду консультаційний висновок спеціаліста від 07.04.2024 про огляд дитини та призначення лікування дитині на п`ять днів, та посадочні документи на ім`я дружини позивача датовані 28.03.2024 та 09.04.2024.

Позивач не надав суду першої інстанції доказів того, що хвороба дитини продовжувала тривати у період з 23 до 26 квітня 2024 року, і що в цей період була необхідність догляду за дитиною, оскільки у такому випадку позивач мав оформити тимчасову непрацездатність, пов`язану з доглядом за дитиною, однак вказаного здійснено ним не було. Про хворобу дитини станом у період з 23 по 26 квітня 2024 року позивачем роботодавцю не повідомлялось, у письмових поясненнях щодо відсутності на роботі позивач про хворобу дитини не вказував. Відповідних документі він не подавав.

Наданий ОСОБА_1 консультаційний висновок спеціаліста від 07.04.2024 не є належним доказом підтвердження необхідності догляду позивачем за дитиною у період з 23 квітня по 26 квітня 2024 року, оскільки відповідно до цього висновку було оглянуто пацієнта ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначено лікування на 5 днів.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено достатніми доказами перебування 23.04.2024 дружини позивача у відрядженні, та реальної неможливості прибуття на роботу, в зв`язку з цим, оскільки, надані позивачем посадочні документи від 28.03.2024 та від 09.04.2024, за відсутності наказів про відповідне відрядження та його період, переконливо про це не свідчать.

Інших доказів, які б достеменно підтверджували хворобу дитини в період відсутності позивача на роботі та неможливості прибуття позивача на роботу, в зв`язку з цим, позивачем суду надано не було.

Вказаним доказам суд першої інстанції надав вірну оцінку та дійшов обгрунтованого висновку про те, що такі докази не є належним та допустимими на підтвердження поважності причин неприбуття ОСОБА_1 на роботу, оскільки ці докази не підтверджують хворобу дитини в період відсутності позивача на роботі та неможливості його прибуття на роботу. При цьому надані позивачем посадочні документи від 28.03.2024 та від 09.04.2024, за відсутності наказів про відповідне відрядження його дружини та періодвідрядження неє належними доказами які підтверджували б перебування дружини у відрядженні.

Таким чином, ОСОБА_1 був обізнаним 22.04.2024 про непогодження йому роботодавцем заяви про надання додаткової відпустки за особливий характер праці з 23.04.2024, а тому він усвідомлював свій обов`язок з`явитися на роботу 23.04.2024. Проте у період з 23.04.2024 по 26.04.2024, ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин та без надання відповідачу документів на підтвердження поважності причин неприбуття на роботу в цей час. Відповідач неодноразово повідомляв позивача про необхідність повернення на роботу, але позивач продовжував вважати, що його відсутність є законною. Доказів поважності неприбуття на роботу в зазначений період позивач на запит відповідача не надав, такі докази відсутні і в матеріалах справи та не надані під час перегляду справи апеляційним судом.

Крім того, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено, що під час прогулу на роботі, а саме 25 квітня 2024 року, позивач у власних інтересах перебував на форумі-експозиції у м. Києві «Безпека населення в умовах війни. Співпраця ДСНС та громад», організованою International Security Alliance, присвяченому безпековим заходам, про що ним самостійно з наданням відповідних доказів було повідомлено безпосередньому керівнику за допомогою месенджера. Відтак, ані хвороба дитини, ані відрядження дружини, ані необхідність виконання трудових обов`язків не стали перешкодою для відвідування ОСОБА_1 вказаного заходу, що спростовує твердження позивача про поважність причин відсутності його на роботі у період з 23.04.2024 по 26.04.2024. У матеріалах справи міститься відеозапис, що підтверджує перебування позивача на заході з технічних засобів розмінування. Вказану обставину позивач не заперечує, зазначає, що на вказаному заході він перебував незначний час.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він був відсутній на роботі із поважних причин, оскільки, позивачем не було надано ані відповідачу, ані суду в ході розгляду справи переконливі докази поважності неявки на роботу, а також належне та вчасне повідомлення роботодавця про причини такої неявки

Відтак доведеним є факт належної фіксації роботодавцем відсутності працівника на робочому місці, вжиття заходів щодо отримання пояснень та доказів поважності причин неявки на роботу, належний розгляд пояснень позивача, а також факт наявності прогулу позивача - відсутності на робочому місці без поважних причин у період з 23.04.2024 по 26.04.2024, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП Українимав повноваження та належні підстави на розірвання укладеного із позивачем трудового договору, що потягло за собою звільнення працівника з роботи.

Таким чином,суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови роботодавця у наданні ОСОБА_1 щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначене не є предметом цього спору. Позивач не оскаржував відмову Представництва Хало Траст в Україні у наданні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці у встановленому законом порядку. При цьому причиною відмови слугувало те, що відповідач не має статусу аварійно-рятувальної служби, не займається аварійно-рятувальними роботами, пов`язаними з знешкодженням авіабомб та інших вибухонебезпечних предметів, а до трудових обов`язків ОСОБА_1 не включено здійснення вказаних функцій, положення Постанови КМУ 1290 не поширюються на діяльність відповідача.

Твердження ОСОБА_1 щодо звільнення його у період лікарняного, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки вони повністю спростовуються наявними у матералах справи доказами.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21.04.2024 по 24.05.2024 перебував на офіційному лікарняному, що підверджується медичним висновком №МР68-В6С5-9А35-2279 від 21.05.2024. При цьому Наказом Представництва Хало Траст в Україні від 24.05.2024 № 133к/з, ОСОБА_1 , було звільнено з роботи з 27.05.2024.

Отже, датою звільнення позивача з роботи є саме 27.05.2024, а не 24.05.2024 (дата наказу про звільнення). Відтак суд встановив, що позивача не було звільнено під час перебування працівника на лікарняному.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем порядку звільнення працівників обраних до профспілкових органів, передбаченого чинним законодавством України, колегія судів відхиляє як необгрнутовані з огляду на таке.

Так, додаткові гарантії захисту від незаконного звільнення мають працівники, обрані до профспілкових органів.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є керівником Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України.

Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організаціїна звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Верховний Суд у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 зробив правовий висновок про те, що згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що профспілка має не оцінювати дії Представництва Хало Траст в Україні стосовно дотримання працівником трудової дисципліни, а надавати стосовно працівника правове обґрунтування незаконності його звільнення.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20 (провадження № 61-9754св23), від 14 березня 2024 року у справі № 171/239/21.

Із матріалів справи вбачається, що з 06.05.2024 відповідачем було вжито належні заходи щодо вручення Первинній профспілці саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, та вручення зазначеного подання особисто ОСОБА_1., як керівнику Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України, надано достатньо часу для його розгляду.

Судом надана належна оцінка відповіді Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в України від 30.05.2024 №42-05/24 та рішенню Первинної профспілки саперів розмінування (де мінерів) Представництва Хало Траст в України від 28.05.2024 про відмову Представництву Хало Траст в України у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що відмова профспілкової організації у звільненні позивача є необґрунтованою з огляду на наявні у справі докази, та порушення працівником умов трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Відмовляючи в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем та його звільнення не зазначено правового обґрунтування незаконності його звільнення, зосереджено увагу лише на тому, що останнього звільнено з порушенням прав та гарантій працівників, обраних до профспілкових органів та їх незгодою з прийнятим наказом про зміну умов праці.

Таким чином, суд першої інстанцій встановивши, що відповідь Первинної профспілки саперів розмінування (де мінерів) Представництва Хало Траст в України не містить обґрунтованих мотивів відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 дійшов правильного висновку, що роботодавець мав право на звільнення працівника, враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено порушень роботодавцем порядку звільнення працівника, передбаченого статтею 40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що у зв`язку із прогулом позивача без поважних причин відповідач правомірно реалізував свої обов`язки та права у питанні забезпечення трудової дисципліни та звільнив позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП Україниз дотриманням загального порядку накладення дисциплінарного стягнення, та отримання відмови профспілкової організації у звільненні позивача не вплинуло на правильність рішення відповідача про звільнення позивача зроботи. Дотримання працівником трудової дисципліни є однією з основних та важливих умов, яка забезпечує організації можливість виконувати свою статутну діяльність, статус голови первинної профспілкової організації не надає позивачу будь-яких законних преференцій при виконанні посадових обов`язків та положень Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки письмовим доказам у справі є безпідставними й такими, що спростовуються встановленими судом обставинами.

Таким чином, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним позивачем у позові, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі, відповідно, у суду немає підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено порушення відповідачем його прав при звільненні.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи встановлені судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 28 лютого 2025 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна