Постанова

від 25.02.2025 по справі 361/10990/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року м. Київ

Справа № 361/10990/23

Провадження № 22-ц/824/3550/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач у грудні 2023 року ТОВ «ФК «Паріс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 22560,56 грн., що складається з: 15151,52 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 537,97 грн. - заборгованість за процентами; 2022,82 грн. - заборгованість за комісією; 690грн.-заборгованість за штрафними санкціями (пеня); 1007,83 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020р. по 23.02.2022р.; 3150,42 грн. - інфляційних втрат за період з 28.04.2020р.по 23.02.2022р.; судові витрати за розгляд справи покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12.12.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «РВС Банк» було підписано Заяву-Договір №0046439 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Як вбачається з Заяви-Договору №0046439 від 12.12.2019 року, відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції Акціонерного товариства «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб погодивсь на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на Сайті банку і беззастережно приєднавсь до умов Договору. З умовами договору ознайомлений та зобов`язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до договору.

За умовами заяви відповідачеві було надано споживний кредит шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 15 151,52 гривень, строк дії кредиту 6 місяців, процентна ставка, % річних - 18, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 1 % від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 5 % від суми наданого кредиту.

В день підписання Заяви-Договору № 0046439 від 12.12.2019 року, відповідач отримав платіжну картку, яка відкрита згідно умов Заяви-Договору, що підтверджується Розпискою щодо отримання платіжної картки 12.12.2019 року.

Грошові кошти у сумі 15 151,52 гривень були зараховані АТ «РВС Банк» 12.12.2019 року на картковий рахунок клієнта, що підтверджується випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером.

Відповідно до п.п. 7.3.1. Публічної пропозиції, погашення клієнтом заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу здійснюється щомісячно та/або в дату повного погашення заборгованості за споживчим кредитом, починаючи з місяця, наступного після місяця оформлення споживчого кредиту, за ануїтетною схемою погашення (ряд рівних грошових платежів, що здійснюються через рівні проміжки часу) у розмірах і терміни (дати), визначені графіком платежів, шляхом забезпечення наявності грошових коштів у відповідних сумах на рахунку для погашення заборгованості, що зазначений у Заяві-Договорі.

Додатком № 1, який є невід`ємною частиною Заяви-Договору № 0046439 від 12.12.2019 року визначаються такі деталі: складові загальної вартості кредиту, вартість платежів з повернення кредиту та сплати відсотків (процентів) за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі з договором.

У разі порушення терміну погашення заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу, в тому числі його частини, встановленого графіком платежів, так як заборгованість, у тому числі щомісячний платіж (або його частина) вважається простроченим починаючи з наступного дня за днем встановленого терміну погашення згідно з графіком платежів і до дня погашення простроченої заборгованості. З дня виникнення простроченої заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу, встановленого графіком платежів, банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячних платежів у розмірі 10,00 гривень за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафу та/або пені не звільняє клієнта від виконання зобов`язань, за порушення яких передбачені штраф та/або пеня, і так само не звільняє його від обов`язку відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань за договором, у тому числі будь-які витрати, що були понесені банком у зв`язку зі стягненням заборгованості з позичальника за договором, (п. 7.3.11 Публічної пропозиції).

28.04.2020 року між АТ «РВС Банк» та ТОВ «ФК «Паріс» було укладено договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1.

Як вбачається з додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС Банк» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до відповідача за Заявою-Договором №004643 від 12.12.2019 року на загальну суму 18 402,31 гривень (позиція 525), з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15 151,52 гривень; заборгованість за процентами - 537,97 гривень; заборгованість за комісією - 2 022,82 гривень; заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 690 гривень.

15.05.2020 року від ТОВ «ФК «Паріс» на ім`я відповідача було направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов`язання № 525 від 04.05.2020 року.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання в сумі 18402,31 грн., керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17. Публічної пропозиції, позивачем нараховано: 1007,83 гривень за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р. (розраховано за формулою [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]), та 3150,42 гривень інфляційних втрат за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р.. ([Індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період [Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції] /100% - [Сума боргу]).

Таким чином, всього до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі: 18402, 31 грн. боргу за кредитом + 1007,83 гривень (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) + 3150,42 гривень інфляційних втрат, а всього разом: 22560, 56 гривень.

Представник позивача зазначив, що на дату звернення до суду відповідач грошові кошти отримані в кредит не повернув та інші платежі передбачені умовами договору не сплатив.

06 грудня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судовий розгляд на 04 квітня 2024 року.

13 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності. Позов вважає необґрунтованим, у задоволенні якого необхідно відмовити, виходячи із наступних підстав.

Заяву - Договір за № 0046439 про надання банківської послуги (платіжна картка простір) було укладено з АТ «РВС Банк» строком на шість місяців з 12.12.2019 року по 12.06.2020 року. Таким чином вважає, що позивач, звернувшись до суду з відповідними вимогами до нього саме 30.11.2023 року, пропустив встановлений чинним законодавством України строк для звернення до суду з відповідними вимогами щодо відповідача, тому вважає, що у задоволенні даного позову необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку для звернення до суду з відповідними вимогами щодо відповідача. Також вважає, що період нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних поза межами строку кредитного договору, а саме за період з 12.06.2020 року по лютий 2022 року, також є незаконним, та не підлягають задоволенню.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «ФК «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 22560 грн. 56 коп. та судового збору в розмірі 2684 грн. 00 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності звернення позивача до суду знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, та підтверджується зазначеними письмовими доказами, у задоволені позову необхідно відмовити.

Не погоджуючись з судовим рішенням, 22 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Фінансова компанія «Паріс»подало апеляційну скаргу, текст якої містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку позивача, відповідно до умов Заяви-Договору № 0046439 від 12.12.2019 року укладеної з Відповідачем, строк на який надавався кредит, становить 6 місяців, тобто до 12.06.2020 року. Тому термін початку перебігу позовної давності, слід рахувати від 12.06.2020 року, а оскільки при розрахунку термінів позовної давності слід також враховувати Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, а саме п.п. 12, 19, можна з упевненістю говорити про те, що Позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку встановленого ст. 257 ЦК України.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А.М.

Листом Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року матеріали справи №361/10990/23 витребувано матеріали справи з Броварського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до супровідного листа матеріали справи № 361/10990/23 надійшли до Київського апеляційного суду 19 листопада 2024 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2024 року задоволено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду від відповідача не надходило.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що 12 грудня 2019 року між АТ «РВС БАНК» (надалі - АТ «РВС БАНК») та Відповідачем, було підписано Заяву-Договір № 0046439 (надалі - Кредитний договір) про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (надалі по тексту - Публічна пропозиція).

За умовами Заяви Відповідачеві було надано споживний кредит (надалі по тексту - Кредит), шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 15 151,52 гривень, строк дії кредиту 6 місяців, процентна ставка, % річних - 18, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 1 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 5 % від суми наданого Кредиту.

28 квітня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та Позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги АТ «РВС БАНК» у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками.

Як убачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до Відповідача за Заявою-Договором № 0046439 від 12.12.2019 року на загальну суму 18 402,31 гривень (позиція 525), з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 15 151,52 гривень; - заборгованість за процентами - 537,97 гривень; - заборгованість за комісією - 2 022,82 гривень; - заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 690 гривень. Також Позивачем у порядку передбаченому ст. 625 Цивільного кодексу України, було нараховано: - 1 007,83 гривень за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р (розраховано за формулою [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]), та - 3 150,42 гривень інфляційних втрат за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р.. ([Індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період [Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]).

Таким чином, всього Позивач просить стягнути з Відповідача суму у розмірі: 18 402,31 грн. боргу за кредитом + 1 007,83 гривень (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) + 3 150,42 гривень інфляційних втрат, а всього разом: 22 560,56 гривень.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо строків позовної давності

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і відсотків) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Вказана позиція була підтверджена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року в рамках справи №904/3280/18 (ЄДРСРУ №79718705).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу».

Судом встановлено, що умовами кредитного договору передбачено строки виконання позичальником зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів (до 12 числа кожного місяця) (Додаток №1 до Кредитного договору, а. с. 16).

Таким чином, умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору (до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань) сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відповідно до графіку платежів зазначеного в Додатку №1 до Заяви-Договору №0046439 позичальник зобов`язується щомісячно, починаючи з 12 грудня 2019 року в строк до 12 числа кожного місяця, виконувати погашення заборгованості по Кредитним ресурсам ( а. с. 16).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати до 12 числа кожного календарного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

До аналогічного висновку прийшов Верховний суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.

Таким чином, на період дії карантину, позивачем не пропущено позовну давність на заборгованість, яка виникла у відповідача у 2020 році.

В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року, було відмінено з 30 червня 2023 року, на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Однак починаючи з 24 лютого 2022 року, у зв`язку з введенням на всій території України правового режиму воєнного стану, у відповідності з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, було зокрема доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Апеляційний суд враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги 05 грудня 2023 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи викладене, у суду першої інстанції не було підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки позивачем заявлено період, що підпадає під дію п.12, п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Як визначено ч.1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

12.12.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «РВС Банк» було підписано Заяву-Договір №0046439 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

28 квітня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та Позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги АТ «РВС БАНК» у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками.

Як вбачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до Відповідача за Заявою-Договором № 0046439 від 12.12.2019 року на загальну суму 18 402,31 гривень (позиція 525), з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 15 151,52 гривень; - заборгованість за процентами - 537,97 гривень; - заборгованість за комісією - 2 022,82 гривень; - заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 690 гривень. Також Позивачем у порядку передбаченому ст. 625 Цивільного кодексу України, було нараховано: - 1 007,83 гривень за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р. та - 3 150,42 гривень інфляційних втрат за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р.

15.05.2020 року від ТОВ «ФК «Паріс» на ім`я відповідача було направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов`язання № 525 від 04.05.2020 року, що підтверджується списком згрупованих відправлень Укрпошти, описом вкладення у цінний лист та копією квитанції від 15 травня 2020 року, яка залишилась без виконання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що вказані обставини не свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і не є підставою для їх захисту, посилаючись на порушенням строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.ст. 514, 516 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно із ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно п. 7.6.2 Публічної пропозиції, керуючись ст. 516 ЦК України банк має право на можливу заміну кредитора, шляхом відступлення права вимоги за заявою - договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли всіх істотних умов договору. За правилами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на добуток індексів інфляції за період прострочення (сукупний індекс інфляції).

Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань за договором споживчого кредиту № 0046439 від 12 грудня 2019 року, у зв`язку з цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за даним договором.

Факт отримання грошових коштів підтверджується меморіальними ордерами (а.с. 34).

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами (пункти 46, 47 Постанови НБУ від 4 липня 2018 року № 75 ( у відповідній редакції).

Отже, меморіальний ордер є первинним документом, що містить відомості про операцію банку.

Згідно розрахунку заборгованості по боржнику ОСОБА_1 наданого позивачем (а. с. 44 - 48), станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед ТОВ «ФК «Паріс» становить 22 560,56 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 15 151,52 гривень; - заборгованість за процентами - 537,97 гривень; - заборгованість за комісією - 2 022,82 гривень; - заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 690 грн.; у порядку передбаченому ст. 625 Цивільного кодексу України, було нараховано: - 1 007,83 гривень за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р. та - 3 150,42 гривень інфляційних втрат за період з 28.04.2020 р. по 23.02.2022 р.

Щодо сплати заборгованості по комісіям

10 травня 2007 року Правління НБУ прийняло постанову, якою затвердило Правила № 168, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.

Закон № 1734-VIII у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідні висновки виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Наведені вище приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління (обслуговування) кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина Закону України «Про споживче кредитування» передбачав можливість встановлення комісії за отримання та управління кредиту.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Тим не менш, апеляційний суд відмовляє в стягненні заборгованості в частині комісії з наступних підстав.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі від 12 грудня 2019 року № 0046439, укладеному між АТ «РВС БАНК» та ОСОБА_1 містяться умови про комісію за розрахунково-касове обслуговування заборгованості, а саме: щомісячна комісія за супроводження (розрахунково-касове обслуговування) кредиту у розмірі 5% від суми наданого кредиту щомісяця протягом строку кредитування.

Аналіз змісту вказаного договору свідчить, що в них не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому ТОВ «ФК «Паріс», що отримало право вимоги від АТ «РВС БАНК», не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваних кредитних договорів, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісії за обслуговування кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 09.10.2024 року у справі № 582/202/22 (провадження 61-15120ск23).

Фактично кредитним договором встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем, оскільки надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

Щодо сплати заборгованості по тілу кредиту та процентам.

Банк виконав свої зобов`язання належним чином, але відповідач не виконав свого обов`язку належним чином, що змушує позивача, який має право вимоги до відповідача, звернутись до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідачем не було здійснено платежів на погашення заборгованості за тілом кредиту, а отже сума заборгованості по тілу кредиту становить 15 152,52 грн.

Як вбачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до Відповідача за Заявою-Договором №0046439 від 12.12.2019 року на загальну суму 18 402,31 гривень (позиція 525), з яких заборгованість за процентами - лише 537,97 гривень, оскільки Відповідачем було здійснене часткове погашення заборгованості по процентам у розмірі 507,50 грн.;

Щодо сплати заборгованості по штрафам, пені

Споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Період за який нараховується пеня Позивачем: з 12.12.2019 по 29.02.20 року, отже, пеня не нараховується у період, що регулюється Розділом IV «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», тобто до запровадження карантину.

Не зважаючи на це, наявні підстави для перерахунку пені, оскільки відповідно до умов споживчого кредиту, пеня нараховується із розрахунку 10 грн. за кожний день прострочення щомісячного платежу, а перше прострочення настало лише через місяць після укладення кредитного договору, тобто в день першого щомісячного платежу згідно графіку платежів - 12.01.2020 року.

Таким чином період за який має нараховуватись пеня: з 12.01.2020 по 29.02.2020, кількість прострочених днів: 48, а сума заборгованості по пені: 480 грн. (10 грн. * 48 днів).

Щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 прийшов до висновків, що інфляційне нарахування на сума боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Таким чином, нараховані позивачем 3 % річних та інфляційні втрати за період з 28 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року не є стягненням неустойки (штрафів, пені), нарахування яких обмежено згідно вимог Закону України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а відповідно нараховані правомірно, але обчислені використовуючи невірну основну суму заборгованості за договором.

Станом на 22.11.2023 року заборгованість відповідача перед ТОВ «ФК «Паріс» становить 15161,99 грн, з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 15151,52 гривень; - заборгованість за процентами - 537,97 гривень; - заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 480 гривень; - перерахування вже сплаченої заборгованості за комісією - 1007,50 гривень.

Таким чином розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат необхідно рахувати з основної суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 15161,99 грн.

Розрахунок заборгованості здійснено апеляційним судом за допомогою онлайн-калькулятора пені, 3 % річних та інфляції, який є у відкритому доступі в Інтернет ресурсах.

За розрахунком суду апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 001,94 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами за період з 12 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року; 2 826,75 грн - інфляційні втрати за період з 12 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Отже, апеляційна скарга ТОВ «ФК «Паріс» підлягає частковому задоволенню, стягненню підлягає заборгованість по тілу кредиту, процентах за користування кредитними коштами та пені у розмірі 15161,99 грн., 1 001,94 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами за період з 12 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року; 2826,75 грн - інфляційні втрати за період з 12 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року, що в сумі дорівнює 18 990,68 грн.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У суді першої інстанції заявлено позов на загальну суму 22 560,56 грн., із яких задоволенню підлягають 18 990,68 грн., що складає 84,18 % від суми позовних вимог.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.. Відповідно необхідно стягнути з відповідача суму судового збору в розмірі 2 259,39 грн. за подання позовної заяви.

При подачі апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 220,80 грн. Відповідно необхідно стягнути з відповідача суму судового збору в розмірі 2711,27 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.4, 5, 81, 141, 259, 264, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (код ЄДРПОУ 38962392, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 77А) заборгованість за кредитним договором № 0046439 від 12 грудня 2019 року у розмірі 18990,68 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (код ЄДРПОУ 38962392, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 77А) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 4970,66 грн.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна