Рішення

від 28.02.2025 по справі 600/5606/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5606/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19 листопада 2024 року №16, виходячи з базового посадового окладу судці місцевого суду;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судці місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі 3028 грн.

Позов обґрунтовано тим, що в січні 2024 року позивачу було видано довідку про розмір суддівської винагороди, при обрахуванні якої взято за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у розмірі 2102,00 грн. Позивач не погоджується з установленим розміром суддівської винагороди, оскільки вважає, що для її визначення до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, що передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням станом на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. Тобто, фактично Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вважає, що вказана конституційна гарантія не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, а суддівська нагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи; залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подати до суду пояснення щодо позову та відзиву.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому норма вказаного закону є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Натомість законом, який визначає прожитковий мінімум для обчислення базового розміру посадового окладу судді, є Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», норми якого є чинними і не визнавались неконституційними, і згідно з яким прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. У зв`язку з цим, відсутні підстави для застосування іншої, загальної норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою встановлено, що у 2024 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 3028,00 грн. Крім цього, відповідач вказав, що кошторисом ТУ ДСА України в Чернівецькій області на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у тому числі суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, подало до суду письмові пояснення, в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, починаючи з січня 2021 року розмір прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. У 2024 році відповідно до абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлено розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2102,00 грн. Враховуючи наведене, у Територіального управління Державної судової адміністрації України відсутні підстави для видачі довідки про суддівську винагороду із врахуванням абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, тобто з урахуванням розміру прожиткового мінімуму 3028,00 грн. На думку третьої особи, спірна довідка про суддівську винагороду станом на 01 січня 2024 року є такою, що відповідає вимогам законодавства.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, позивач є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та є отримувачем щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

19 листопада 2024 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Чернівецькій області видано довідку №16 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою станом на 01 січня 2024 року суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, складає 119814,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу 50448,00 грн; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - 6306,00 грн.

Не погоджуючись із розміром суддівської винагороди, зазначеним у довідці №16 від 19 листопада 2024 року, виданій Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (Закон №1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 1 частини третьої, частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб 3028 гривень.

Отже, система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України вказав, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

Крім того, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

30 червня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя).

Названим Законом, серед іншого, статтею 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Тобто, з огляду як на свою назву, так і означену в преамбулі сферу правового регулювання, Закон №1402-VIII і є тим законом про судоустрій, про який ідеться в частині другій статті 130 Конституції України. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Розмір суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону №1402-VIII, згідно з якою базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Отже, наведеною нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

При цьому судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас положеннями абзацу 5 статті 7 Закону №1402-VIII визначено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн.

При цьому зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Фактично, Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Проте закон про Державний бюджет України на відповідний календарний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу і Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше і мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 №5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн (абзац 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік), є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, яку суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такої ж позиції в аналогічних правовідносинах дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 22 квітня 2024 року (справа №120/17349/23) та від 15 жовтня 2024 року (справа №600/492/24-а).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19 листопада 2024 року №16, виходячи з розміру базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, в сумі 2102,00 грн.

Тому, суд зобов`язує Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік в розмірі 3028,00 грн.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

Натомість доводи відповідача та третьої особи не свідчать про законність оскаржуваних дій. Їх позиція суперечить правовій позиції Верховного Суду у таких відносинах.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19 листопада 2024 року №16, виходячи з розміру базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, в сумі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік в розмірі 3028,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (вул. Хотинська, буд. 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 26311401), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк