Рішення від 05.02.2025 по справі 469/1497/18

05.02.2025 Справа № 469/1497/18

2/469/27/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

прокурора Мішустіна М.А., Горностаєвої А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження (в частині), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівникаМиколаївської місцевоїпрокуратури №1Савицька М.В.20листопада 2018року звернуласьдо судуз позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 , у якому просив:

- визнати незаконними і скасувати пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0194 для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЛ №644995 на право власності на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0194;

- витребувати вказану земельну ділянку вартістю 278772,00 грн. від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги (пляжної зони) Чорного моря, а тому на ній відповідно до земельного та водного законодавства України, містобудівної документації та державних будівельних норм і правил заборонено індивідуальне дачне будівництво та спірна земельна ділянка може перебувати виключно у державній та комунальній власності, а передача її у приватну власність є неправомірною; при передачі земельної ділянки у приватну власність перевищено компетенцію районної державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту у межах прибережної захисної смуги Чорного моря (пляжу) та передаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України.

28березня 2019 року судом відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28березня 2019 року заяву прокурора про забезпечення позову задоволено повністю, накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 4820983901:06:000:0194, площею 0,0909 га, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 ; заборонено відділу з питань державної реєстрації Березанської райдержадміністрації здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на зазначеній земельній ділянці та заборонено ОСОБА_1 вчиняти із зазначеною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

06липня 2021року до участі у справі залучено Миколаївську районну державну адміністрацію як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 05вересня 2023 року замінено первісного позивача у справі Миколаївську обласну державну адміністрацію на його правонаступника Коблівську сільську раду.

У судовомузасіданні прокурор Мішустін А.М.та прокурор Горностаєва А.А. заявлені вимогипідтримали уповному обсязі,посилаючись наобставини,викладені упозовній заяві. Увідповіді навідзив відповідача ОСОБА_1 прокурор Савицька М.зазначала пронеобгрунтованість доводіввідповідача,невідповідність їхвимогам законута фактичнимобставинам справи,посилаючись нате,що ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У цій справи прокурор при зверненні з позовом до суду належним чином обґрунтував наявність порушень права держави у сфері земельних правовідносин, визначив орган, який уповноважений державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах, та підтвердив нездійснення ним захисту інтересів держави, що також підтверджено постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року. Щодо строку позовної давності зазначено, що відповідно до законодавства органи прокуратури не підміняють органи управління та державного контролю; галузеві накази Генерального прокурора України не містять вимог щодо всеохоплюючої перевірки прокурором всіх актів органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, та тотального нагляду за законністю всіх правових актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; про вказані в позові порушення прокурору стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 08 червня 2016 року; Миколаївській ОДА про зазначені порушення стало відомо в серпні 2018 року з листа прокуратури, тому позовна давність у спірних правовідносинах не сплинула; відповідачем не надано докази на підтвердження об`єктивної можливості прокурора і позивача дізнатись у продовж 2011-2012 років про вказані в позові порушення. Вважає помилковим твердження відповідача про те, що позовна вимога щодо визнання недійсним державного акта є вимогою майнового характеру, оскільки зазначена вимога нерозривно пов`язана з вимогою про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської РДА та має немайновий характер, тому розмір сплаченого судового збору відповідає вимогам Закону. Оскільки спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала у державній власності, знаходилась за межами населеного пункта та надавалась для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України, повноваження щодо розпорядження даною земельної ділянкою належали виключно Миколаївській ОДА, тому Березанська РДА під час видачі спірного розпорядження перевищила визначену законом компетенцію. Вважає, що у позові належним чином обґрунтовано входження земельної ділянки в пляжну зону нормативно визначеної межі прибережної захисної смуги Чорного моря, доказів протилежного відповідачем не надано.

У наданих 27 січня 2025 року до суду письмових поясненнях прокурор Савицька М. зазначала, що вибуття спірної земельної ділянки, розташованої в пляжній зоні прибережної захисної смуги Чорного моря, у приватну власність відбулось на підставі розпорядження Березанської РДА без волі власника держави в особі Миколаївської ОДА. На час розгляду справи протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндікаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу щодо зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власноі держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законмом, тому не потребує доказування правового титулу. Враховуючи, що предметом даної справи є земельна ділянка, розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, то ефективним способом захисту порушених інтересів власника є звернення з негаторним позовом про повернення земельної ділянки. Просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача - Коблівської сільської ради - в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Яковенко Г.М. у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву, у якому зазначав, що прокурором не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави, не зазначено у позовній заяві та не підтверджено наявність виключного випадку для подання позову прокуратурою в інтересах держави в особі Миколаївської ОДА; як Миколаївська ОДА, так і відповідні прокурори, виконуючи свої повноваження з перевірки законності прийнятих Березанською РДА актів, повинні були дізнатися про можливе порушення прав власності держави на землю у 2011-2012 роках, у зв`язку із чим просив застосувати наслідки спливу позовної давності. Вважав, що прокурором не доплачено судовий збір: так, прокурором заявлено одну вимогу немайнового характеру та дві вимоги майнового характера, оскільки визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки в усякому разі, як окремо, так і разом, тягне за собою позбавлення його права власності, як добросовісного набувача на нерухоме майно, тому при зазначеній прокурором ціні позову в 278772,00 грн. дві майнові вимоги мали б бути оплачені судовим збором в загальній сумі 8363,16 грн., немайнова вимога підлягала оплаті судовим збором в сумі 1762,00 грн., тобто прокурором не доплачено 2419,58 грн.. Також вважав, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження його прийняття входило до компетенції Березанської РДА. Зазначав, що прокурором не надано доказів розташування земельної ділянки на момент її виділення саме на пляжі, впритул до берегової лінії, а надані прокурором копії документів засвідчені підписом прокурора, який не є позивачем і не підписував позовну заяву, не має відношення до заявленого позову, без зазначення дати такого засвідчення, у зв`язку з чим відповідач ставив під сумнів надані в копіях додатки до позову, вважаючи, що вони мають бути підписані саме прокурором Савицькою М.В.

На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову з підстав його безпідставності, застосувати судом до спірних правовідносин позовної давності, постановити ухвалу на підставі п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України (про залишення позову без розгляду), а у разі продовження розгляду справи - витребувати у прокурора оригінали всіх письмових доказів, доданих до справи та витребувати з архівів Березанської РДА та Миколаївської ОДА відомості про направлення прокурорам та Миколаївській ОДА копій розпоряджень Березанської РДА за травень-липень 2011 року.

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі.

Ухвалою від05лютого 2025року узадоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, так як позивачем не зазначено обставини, які можуть підтвердити ці докази, та не викладено відомості про вжиті позивачем заходи для отримання доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання зазначених доказів.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року громадянам України, у тому числі ОСОБА_1 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (піски), які не надані у власність або користування, за межами населеного пункту у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області по 0,0909 га кожному (т.1, а.с.13).

29 червня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №644995 на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0194 (т.1, а.с.32).

Згідно з повідомленням відділу у Березанському районі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області та відомостями Публічної кадастрової карти України, приблизна відстань від південного краю земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 15 метрів, від північного краю - 48 метрів (т.1, а.с.18-21).

З листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 13 серпня 2018 року вбачається, що відповідно до даних реєстру, ведення якого розпочато з 20 березня 2011 року, інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів, які дають право на виконання будівельних робіт, та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих у межах Березанського району Миколаївської області, в реєстрі відсутня (т.1, а.с.26).

За змістом повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 22 серпня 2018 року, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112, розташована на території пляжу, що суперечить рішенням, передбаченим проектом планування (т.1, а.с.27-29).

Вказані обставини також підтверджуються наявними у справі матеріалами поземельної книги (т.1, а.с.31).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 04 вересня 2018 року вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які забудови, будівлі, недобудовані споруди, будівельні матеріали чи тимчасові споруди (т.1, а.с.30).

Миколаївською обласною державною адміністрацією листом від 04 вересня 2018 року повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 про те, що Миколаївській ОДА не було відомо про прийняття оскаржуваного розпорядження та про факт відчуження спірної земельної ділянки (т.1, а.с.37).

Згідно із ч.6 ст.95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано ряд копій документів, які засідчені підписом прокурора, який не є позивачем, не підписував позовну заяву, не має відношення до заявленого позову, без зазначення дати такого засвідчення, у зв`язку із чим просив витребувати їх оригінали.

Копії наданих суду письмових доказів засвідчені прокурором Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Кравченко К.М., який на підставі ст.15 Закону України "Про прокуратуру" має статус прокурора, що відповідно до ч.2 вказаної статті є єдиний незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі, а тому посилання відповідача ОСОБА_1 на засвідчення копії неналежною особою є безпідставними.

Зазначені копії є копіями офіційних документів, складених та виданих державними органами на підставі наданих їм повноважень та законодавства України, сумнівів щодо видачі цих документів у учасників справи та суду не виникло, а тому суд не вбачає підстав для витребування їх оригіналів на вимогу відповідача ОСОБА_1 . Незазначення дати засвідчення копій, за таких обставин, не впливає на висновки суду про достовірність наданих копій.

Крім того, витребування оригіналу письмового доказу є правом суду, а не обов`язком.

Оскільки судом не задоволено вимогу відповідача ОСОБА_1 про витребування оригіналів наданих прокурором письмових доказів, передбачені другим реченням ч.6 ст.95 ЦПК України наслідки ненадання оригіналів таких доказів не можуть бути застосовані. Крім того, відповідачем ОСОБА_1 не зазначено, крім посилання на неналежне, на його думку, засвідчення копій, підстав для виникнення сумнівів у відповідності копій оригіналу, тобто такі сумніви відповідача у достовірності копій доказів є необгрунтованими.

Норми права, які застосував суд

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Отже, за змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією розпорядженням № 366 від 25 червня 2011 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Частиною третьою статті 62 ЗК України, ч.3 ст.90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Заперечення відповідача ОСОБА_2 факту входження земельної ділянки на момент її виділення до пляжної зони спростовуються інформацією відділу у Березанському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та відомостями публічної кадастрової карти України, які є загальнодоступними.

Протилежного відповідачем ОСОБА_1 не доведено.

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №112, в розділі 4 якого зазначено, що в межах 3-кілометрової зони узбережжя в Березанському районі відповідно до Постанови РМ УРСР №272 від 22 квітня 1969 року заборонено будівництво промислових об`єктів, які не пов`язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво.

Пунктом 10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р., заборонено будівництво будівель, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м. від урізу води, а в приморських курортних зонах за наявності пляжу менше 100 м. від його суходільної межі.

Отже, надання спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Виходячи з викладеного, розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 366 від 25 червня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельних ділянок», яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідача ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності, які не надані у власність або користування в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність земельних ділянок, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, не є законним.

Щодо застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою державної власності.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

Відповідно такий позов можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця такої ділянки.

Встановивши, що позовні вимоги прокурора направлені на захист права власності територіальної громади на земельну ділянку водного фонду (пляжу), яка в силу закону за жодних обставин не могла бути набута у приватну власність, на що посилався і прокурор у позовній заяві, суд розглядає вимогу витребувати земельну ділянку до земель запасу Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки Коблівській об`єднаній територіальній громаді за правилами негаторного позову.

Отже, для ефективного захисту інтересів держави достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові, а тому вимоги про визнання незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації не є належним способом захисту.

Крім того, відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне розпорядження органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, яким розділ Х Перехідних Положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім зазначених у цьому пункті винятків. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Частиною третьою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) визначалось, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

На підставі ч.4 ст.122 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), відповідно до якої обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті, Миколаївська обласна державна адміністрація на час виникнення спірних здійснювала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а Березанська РДА таких повноважень не мала.

Оскільки вказана земельна ділянка розташована в межах території Коблівської об`єднаної територіальної громади та не належить до земель, щодо яких п.24 Перехідних Положень Земельного кодексу України, передбачені винятки, повноваження Миколаївської ОДА щодо розпорядження земельною ділянкою з моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин припинилися, перейшовши до Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради, яка відповідно до п.24 розділу Х Перехідних Положень ЗК України набула права володіння, користування та розпорядження нею, в тому числі право на її витребування.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги прокурора щодо повернення у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави у суді

Постановою Миколаївськогоапеляційного судувід 04березня 2019року уцій справівстановлено,що прокурорпри зверненніз позовомдо судунаявність «інтересівдержави» обґрунтувавпорушенням правадержави усфері земельнихправовідносин.Так,в позовізазначено,що незаконненадання уприватну власністьвідповідачу земельноїділянки унормативно визначенихмежах прибережноїзахисної смугиЧорного морягрубо порушуєінтереси державиу сферіефективного використанняземельних ресурсів,оскільки унеможливлюєреалізацію державноїполітики позабезпеченню дотриманняєдиного порядкунабуття праввласності наземлю,а такожохорони,відтворення тасталого використанняземельних ресурсівз урахуваннямекологічних,економічних,соціальних таінших інтересівсуспільства.Крім того,чинне законодавствовзагалі непередбачає наданняземель зазначеноїкатегорії уприватну власністьдля цілей,визначених успірному розпорядженні. З урахуванням предмету спору, прокурором належним чином обґрунтована наявність порушень інтересів держави. Крім того, прокурором належним чином обґрунтовано підстави звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки - Миколаївської ОДА. Так, при зверненні до суду прокурором зазначено, що орган, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Миколаївська ОДА, не здійснює захист інтересів держави. Так, будь-які дії, спрямовані не відновлення порушених інтересів держави у сфері відновлення законності у розпорядженні землями прибережної захисної смуги Чорного моря, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідними позовами, не вчиняються. Більш того, навіть повідомлення прокуратурою області щодо наявності порушень при розпорядженні саме спірною земельною ділянкою у серпні 2018 року, не спонукали вказаний орган здійснювати свої функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. На підтвердження таких тверджень прокурором, надано звернення прокуратури до Миколаївської ОДА та відповіді на них про відсутність позовів до цих самих відповідачів із цим самим предметом та з цих самих підстав (а.с. 33-37). Отже, у позовній заяві прокурором визначено орган, який уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах та підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» відноситься до «виключних випадків», які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді.

Встановлені апеляційним судом у цій справі обставини на підставі ч.4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають, тому заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо недоведеності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд не бере до уваги.

Щодо строку позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Такі способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Оскільки позов прокурора має характер негаторного, положення законодавства про строки позовної давності при розгляді цієї справи застосуванню не підлягають.

Щодо сплати судового збору

Прокурор звернувсядо судуз вимогамипро визнаннянезаконним таскасування розпорядження(вчастині),визнання недійснимдержавного актана правовласності наземельну ділянку,витребування земельноїділянки,сплативши судовийзбір задві вимогинемайного характеру(завимогою провизнання незаконнимта скасуваннярозпорядження (вчастині)та визнаннянедійсним документа,що посвідчуєправо власності)та заодну вимогумайнового характеру (витребування земельноїділянки),тобто сплаченапрокурором сумасудового зборує правильною,у зв"язкуз чим підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України суд не вбачає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складаються із судового збору за задоволеною позовною вимогою майнового характеру та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 4181,58 грн.+881,0000 грн.=5062,58 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,0909 га, кадастровий номер 4820983901:06:000:0194.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 5062,58 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: