Рішення

від 03.03.2025 по справі 750/13249/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/13249/24

Провадження № 2/750/270/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2025 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Маринченко О.А.,

секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

20 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовано позов тим, що з 21 червня 2008 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 грудня 2020 року було розірвано. Сторони є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період шлюбу сторонами за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 . Сторони не змогли дійти згоди щодо поділу вказаного нерухомого майна, а тому позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві на позов відповідач зазначає, що позивач разом з неповнолітніми дітьми зареєстрована та проживає в спірній квартирі. Відповідач пропонував позивачу подарувати квартиру їх спільним дітям, однак позивач не погодилася та запропонувала продати квартиру. Із такою пропозицією відповідач не згоден, оскільки не будуть враховані інтереси дітей. Крім того, рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили 19 січня 2021 року, однак позивач звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя лише 20 вересня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Позивач відповідь на відзив не подала.

У судове засідання позивач не з`явилася, її представник подала заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши, що позов підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача, в якій просить у задоволенні позову відмовити з підстав, вказаних у відзиві.

На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач та відповідач з 21 червня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 грудня 2020 року було розірвано (а.с. 13-16).

Сторони є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, 12).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., зареєстрованого в реєстрі за № 5929, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 17-19).

У пункті 4.11 договору купівлі-продажу зазначено, що цей договір вчиняється зі згоди дружини покупця ОСОБА_1 , що підтверджується заявою від 21 листопада 2016 року за реєстровим № 5928, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. та яка зберігається в справах приватного нотаріуса.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 вересня 2024 року (а.с. 20).

Згідно з положеннями частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 355 Цивільного кодексу України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку в разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 липня 2021 року в справі № 161/8116/19 зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 Сімейного кодексу України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц, згідно з якою при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, враховуючи, що спірна квартира була набута відповідачем у період перебування в шлюбі з позивачем, а тому вона є їх спільною сумісною власністю, беручи до уваги те, що у разі поділу майна частки дружини та чоловіка є рівними, позов підлягає частковому задоволенню.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності суд вважає безпідставними виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною другою статті 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 303/4265/18 та інших, постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15.

Початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 Сімейного кодексу України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 303/4265/18, від 4 липня 2018 року в справі № 584/1319/16-ц, від 6 листопада 2019 року в справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року в справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року в справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року в справі № 303/6365/17 та інших.

Доказів, які б свідчили, що між сторонами спір з приводу нерухомого майна виник раніше, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат.

Так, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об`єднання «Лігал Айк`ю Груп» на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 18 вересня 2024 року.

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору вартість послуг за домовленістю сторін становить 17250 грн.

Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторонни або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторонни під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи положення законодавства, керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, враховуючи складність справи, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позову, а також те, що відповідачем заявлено про неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 6000 грн.

Також, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6270 грн. 38 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 6000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Суддя