Постанова

від 11.02.2025 по справі 512/308/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/256/25

Справа № 512/308/21

Головуючий у першій інстанції Брюховецький О.Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 квітня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи: служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, Орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки з відповідачем народився син - ОСОБА_5 . 04.12.2014 Центральним бюро запису актів цивільного стану, Порту-Луї було зареєстровано шлюб між позивачкою та відповідачем у справі, про що зроблено відповідний запис у сертифікаті за № 1530. Це підтверджується копіями сертифікату №1530 від 04.12.2014 року на мові оригіналу та письмовий переклад з французької та англійської мов, посвідчений 07.11.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є.М., про що в реєстрі зроблено відповідний запис за №2547-2548.

24.07.2018 Верховним Судом Республіки Маврикій було ухвалено рішення №SCR FD 2790/16 (Р), яким шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано.

Вказаним рішенням визначено, що: «Суд надає опіку над неповнолітньою дитиною на ім`я ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері, що звернулася із клопотанням, та з огляду на обставини, не видає наказ щодо права на візит зустрічному відповідачу».

У подальшому, Верховним Судом Республіки Маврикій було винесено рішення, яким постановлено: «Попереднє судове рішення про розлучення, винесене у цій справі 24 липня 2018 року, цим підтверджується як постійне з 25 жовтня 2018 року, і що шлюб, укладений у Центральному відділі РАЦС у м. Порт-Луі 04 грудня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є розірваним і таке рішення про розлучення винесено судом. Закон №1530 від 2014 року».

Під час проходження процедури розлучення за законами Республіки Маврикій, відповідач - ОСОБА_8 (також відомий під іменами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , всупереч рішенню Верховного Суду Республіки Маврикій №SCR FD 2790/16 (Р) від 24 липня 2018 року, яким не було надано права на візит із дитиною, відповідач незаконно вивіз спільну дитину з місця постійного проживання та неправомірно перебував під юрисдикцією Британської Колумбії.

За фактом викрадення дитини було відкрито (порушено) кримінальну справу і провадження) щодо міжнародного викрадення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 ССID «Викрадення дітей».

За наслідком вчинення зазначених дій відповідачем, Верховним Судом Британської Колумбії 02 жовтня 2018 було розглянуто справу № Е 181468, якою встановлено необхідність негайно повернути дитину матері.

Окрім того, пунктами 7-8 зазначеного рішення постановлено: «Секретар Верховного суду Британської Колумбії, канцелярії Ванкувера або Відповідача чи його представник негайно передасть Позивачці або її представникам будь-який документ, що знаходиться у його або її володінні, або фактичний контроль над дитиною, у тому числі паспорти, видані Канадою та Республікою Маврикій.

Позивач має вільне право подавати заяву та отримувати усі такі проїзні документи. що можуть бути необхідними для повернення до Республіки Маврикій без вимоги підпису чи іншого підтвердження від Відповідача».

Дані обставини слугували для повернення та переїзду на територію України позивачки разом із сином - ОСОБА_5 .

У подальшому, на підставі вищезазначених судових рішень ухвалених на території Британської Колумбії, за відсутності будь-яких даних щодо батька дитини (відповідача у цій справі), оскілки останній переховується та перебуває у розшуку у зв`язку із попущеною відносно нього кримінальною справою за фактом вчинення злочину, який кваліфікується як міжнародне викладення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 CCID «Викрадення дітей», враховуючи колізію та розбіжності у нормах матеріального права між ухваленими рішеннями Верховним Судом Британської Колумбії та чинним законодавством України, позивачка звернулась до Савранської районної державної адміністрації Одеської області із заявою про надання дозволу на зміну імені та прізвища малолітньої дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатом розгляду вищезазначеного звернення, 19.06.2020 Савранською районною державною адміністрацією Одеської області було винесено розпорядження № 152/А-2020, яким встановлено, що: «Батько дитини - ОСОБА_10 , громадянин Республіки Маврикій, з дитиною не спілкується, участі у вихованні та утриманні сина не приймає, місце його перебування невідоме та надано ОСОБА_1 дозвіл на зміну імені та прізвища малолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я « ОСОБА_13 » та прізвище матері « ОСОБА_14 ».

Вищезазначене розпорядження стало підставою для видачі Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою для звернення до суду за захистом прав та інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слугує той факт, що протягом усього подружнього життя позивачки та відповідачем, та вже під час розгляду судових спорів, відповідач у справі постійно здійснював психологічний тиск по відношенню до позивачки та дитини, викрадав документи позивачки та безпосередньо малолітньої дитини, неодноразово викрадав дитину та ховав на території Республіки Маврикій. Зокрема, 25.02.2018 дитина, по підробленим документам незаконно була вивезена з території Республіки Маврикій в невідомому напрямку відповідачем. Майже 30 днів дитину шукали на території Республіки Маврикій, але на черговому засіданні суду позивачка отримала підтвердження від служби міграції Республіки Маврикій що її син перетнув кордон Республіки Маврикій і був вивезений за напрямом Об`єднані Арабські Емірати, Дубаї.

У зв`язку з вищевикладеним, представник позивачки просив суд позбавити відповідача батьківських прав, стягнути з нього аліменти на утримання дитини, зобов`язати Савранський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_10 " та зобов`язати внести зміни до актового запису № 10 про народження ОСОБА_4 шляхом внесення відомостей в графу "по-батькові" " ОСОБА_15 ".

Заочним рішенням Савранського районного суду Одеської області від 12 квітня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційну скаргу мотивована, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в тому числі керувався принципами закріпленими в Декларації прав дитини не врахувавши, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов`язкового характеру у правовій системі України, оскільки не ратифікована Постановою Верховної Ради України, а відтак, не є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Разом з тим, надаючи оцінку долученим позивачем доказам, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 164 СК України мати, батька можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона, зокрема, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Водночас, суд звертає увагу на те, що для обґрунтованого висновку щодо наявності такої підстави, як «засудження за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини» необхідне дослідження вироку суду, який вступив в законну силу стосовно особи щодо якої порушується питання позбавлення батьківських прав, проте представником позивачки не надано відповідного вироку суду. Однак такі висновки і є упередженими оскільки обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача посилалась на п. 3 ч. 1 ст. 164 СК України, а не на п. 6 ч. 1 ст. 164 СК України. Більше того, сам по собі факт наявності рішень на території Британської Колумбії , які підтверджують факт викладених у позовній заяві тверджень не може бути залишений поза увагою, оскільки сімейні спори мають бути розглянуті через призму індивідуального підходу до кожної справи, а не носити формалізований підхід, який ґрунтується на загальній практиці.

За таких обставин, скаржник, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам малолітньої дитини, так як відповідач здійснюючи протиправні діяння із викрадення дитини, вчинення дій з психологічного тиску, залякування та приниження останнього, порушує принцип забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Більше того, такі діяння з боку відповідача наносять психологічну травму дитині та у разі незадоволення вимог позивача призведуть до триваючого порушення, що негативно буде впливати на емоційний та фізичний розвиток дитини, як складову виховання. Окрім цього, відповідач своєю негативною поведінкою показує поганий приклад і створюю небезпеку для життя і здоров`я дитини. Зазначені дії у своїй сукупності не показують того, що батько зацікавлений сином, його життям і внутрішнім світом останнього.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про перебування на розгляді Одеського апеляційного суду апеляційної скарги представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 квітня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи: служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, відповідач ОСОБА_10 у судове засідання, призначене на 11.02.2025 року на 15:30 год. не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції в тому числі за участі представника не виявив та заяву про відкладення судового засідання не подавав.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 11.02.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав відповідача по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не забезпечуватиме інтересів самої дитини, буде непропорційним заходом, в якому немає необхідності в демократичному суспільстві, є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав - відсутні і підстави для задоволення позову в частині стягнення аліментів та похідної вимоги про зобов`язання Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_10 ".

Колегія суддів не може погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений шлюб 04.12.2014 року, в Центральному бюро записів актів цивільного стану міста Порт-Луї, Республіка Маврикій, що підтверджується витягом з Книги записів про шлюб № 1530 (т. 1 а.с. 15-17).

Верховний суд Республіки Маврикій 24.07.2018 року виніс тимчасове рішення про розлучення подружжя (т. 1 а.с. 18-23).

Згодом Верховний суд Республіки Маврикій постановив, що попереднє судове рішення про розлучення підтверджується як постійне з 25.10.2018 року і шлюб між подружжям є розірваним (т. 1 а.с. 28-29).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 12.02.2021 року, батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 12).

Згідно довідки Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 358391 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Республіки Маврикій, набув громадянства України з 03.12.2014 року відповідно до Указу Президента України від 01.03.2016 (т. 1 а.с. 13).

Згідно з постановою Верховного Суду Британської Колумбії від 02.10.2018 року, зобов`язано, зокрема, ОСОБА_3 негайно передати дитину будь-якому представнику поліції, що має юрисдикцію Британської Колумбії, на його вимогу, з метою повернення дитини до місця постійного проживання у Республіці Маврикій (т. 1 а.с. 34-36).

Відповідно до листа адвоката Нутанесвара Рамасавмі (Nutanesvara Ramasawmy) позивач отримала опікунство над своєю неповнолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішенням Верховного суду Республіки Маврикій від 24.07.2018 року. Відповідачу ОСОБА_17 не надано права на відвідування дитини, оскільки він не з`явився до суду та залишив країну. Мав місце випадок міжнародного викрадення дитини з боку відповідача ОСОБА_8 щодо своєї дитини ОСОБА_7 та було порушено кримінальну справу щодо викрадення дитини. Неповнолітня дитина ОСОБА_7 повернута назад урядом Канади і наразі перебуває під опікою своєї матері ОСОБА_18 (т. 1 а.с. 24-27).

Розпорядженням Савранської районної державної адміністрації Одеської області від 19.06.2020 позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на зміну імені та прізвища малолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я « ОСОБА_13 » та прізвище « ОСОБА_14 » (т. 1 а.с. 37).

З довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10.12.2021 року № 91-47884/0/15-21 вбачається, що відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим в період з 09.12.2016 по 11.11.2021 громадянином Республіки Маврикій ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в базі даних не виявлено (т. 1 а.с. 86).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6, Виконавчий комітет Савранської селищної ради Одеської області як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 91).

Вказаний висновок органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 затверджений рішенням Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6 (т. 1 а.с. 90).

Колегія суддів виходить з наступного.

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (стаття 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відсутності достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймав участь у її вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Судом також беззаперечно не встановлено обставин, а позивачем не надано достатніх та переконливих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, оскільки вказані твердження базуються виключно на поясненнях позивача.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого ігнорування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, судом апеляційної інстанції не можуть бути взяті до уваги.

Висновок органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який носить рекомендаційний характер, ґрунтується фактично на мотивах позовної заяви ОСОБА_1 про позбавлення батьків прав, з описом усіх тих же обставин на які посилається позивач.

Поряд з цим, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, висновок не містить даних зібраних самим органом опіки та піклування, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Отже, з висновку не вбачається, чи були з`ясовані причини, з яких відповідач, бажаючи спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, не виконував своїх батьківських обов`язків.

У частинах 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18).

За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

А тому колегія суддів вважає, що орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до своєї дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання соціальними службами, органами у справах дітей належної підтримки батька у налагодженні стосунків та емоційного зв`язку з дитиною. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування протягом вирішення цього спору не вживали необхідних дій з метою збалансування інтересів дитини з правами й інтересами біологічного батька.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин, що відповідач незаконно вивіз спільну дитину з місця постійного, на той час, проживання, у зв`язку з чим було відкрито (порушено) кримінальну справу (провадження) щодо міжнародного викрадення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 CCID "Викрадення дітей", та за наслідком вчинення зазначених дій відповідача, Верховним Судоми Британської Колумбії винесено рішення від 02 жовтня 2018 року, яким встановлена необхідність негайно повернути дитину матері, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до п. 6 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських прав відносно дитини, або вчиняв насильство по відношенню до неї, ведення аморального способу життя, що негативно впливає на інтереси дитини, що спростовує наявність зазначених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому, суду не надано доказів того, що за результатом розгляду кримінальної справи за номером ОВ № 493/2018 CCID "Викрадення дітей" відносно ОСОБА_20 , судом винесено вирок про притягнення останнього до кримінальної відповідальності.

До того ж сам факт відкриття провадження у кримінальній справі не може свідчити про вчинення ОСОБА_21 кримінального правопорушення щодо дитини.

Посилання представника скаржника на рішення Верховного суду Республіки Маврикій, яким відповідачу ОСОБА_17 не надано права на відвідування неповнолітньої дитини, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки таке іноземне судове рішення не було визнано на території України у відповідності до вимог 462 ЦПК України.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно не встановив свідомого, "злісного" ухилення ОСОБА_20 від виконання батьківських обов`язків, абсолютної байдужості до свого сина, фактів заподіяння шкоди дитині або того, що батько становить загрозу для здоров`я та розвитку дитини.

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання його малолітньої дитини, та про покладення на Савранську селищну раду Одеської області, як орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_22 своїх батьківських обов`язків, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Апеляційний суд зауважує, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).

Оскільки при розгляді даної справи судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_20 батьківських прав, передбачених статтею 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Савранський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_10 " та зобов`язання внести зміни до актового запису № 10 про народження ОСОБА_4 шляхом внесення відомостей в графу "по-батькові" " ОСОБА_15 ", колегія суддів зважаючи, що такі вимоги є похідними від вимоги про позбавлення батьківських прав, виснує про відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Положеннями ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтями 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 статті 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями частини 3 статті 183 СК України передбачено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з частиною 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини статті 191 СК України аліменти підлягають стягненню з дня подачі заяви.

За змістом пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішень у межах суми платежу за один місяць.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

Оскільки у справі встановлено та сторонами не заперечувалось того факту, що на час розгляду даної справи батько дитини з позивачем та сином не проживає, то відповідно до вимог частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу відповідача або у твердій грошовій сумі за вибором позивача (матері) разом з яким проживає дитина.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач також просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1197 грн.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд першої інстанції не врахував, що сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Встановивши, що малолітній син сторін ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалий час проживає окремо від батька, разом із позивачем ОСОБА_1 , суд помилково відмовив у задоволенні позову у цій частині.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1197 грн, щомісячно, починаючи з 17.05.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18).

Таким чином, у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального гарантованого розміру аліментів є підставою для самостійного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності нової редакції статті 71 ЗУ "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в даній частині.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, тому з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового за вимогою про стягнення аліментів, тому необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Савранського районного суду Одеської області від 12 квітня 2022 рокув частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1197 грн, щомісячно починаючи з 17.05.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Попередити ОСОБА_3 , 1973 року народження, громадянина Республіки Маврикії щодо належного виконання батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Савранську селищну раду Одеської області, як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_22 , 1973 року народження, громадянином Республіки Маврикії, батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.02.2025 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова