Постанова

від 18.02.2025 по справі 161/5087/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/5087/23 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/178/25 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Черняк О. В.,

з участю:

представників позивача Красуна В. В., Бурди Д. П.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кондратюка В. В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» до ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кондратюка Володимира Веніаміновича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2024 року,

П О С Т А Н О В И В:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав.

Позов обґрунтовує тим, що 21.07.2015 за адресою АДРЕСА_1 створено та зареєстровано ОСББ «Агро Луцьк». 05.04.2016 Актом приймання-передачі житлового будинку з балансу ТзОВ «М.Ж.К.» на баланс ОСББ «Арго Луцьк» було встановлено, що нежитлові приміщення з № 1 по № 7 загальною площею 140,8 м.кв. належать ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.12.2006, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12921439 від 15.11.2006). Зазначене приміщення було відчужене відповідно до розпорядження міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », яким було включено зазначене нежитлове приміщення в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Також на підставі вказаного розпорядження 12.06.2002 було видано свідоцтво серія НОМЕР_1 про право власності на нежитлове підвальне приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв.м. за Луцькою міською радою.

У зв`язку з тим, що вказані розпорядження та свідоцтво, прийняті та видані стосовно підвальних приміщень, які є допоміжними приміщеннями, пов`язаними з експлуатацією будинку і за такими своїми ознаками та правовим статусом є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, які не надавали згоди на його відчуження, в 2016 році ОСББ «Арго Луцьк» звернулось в суд з позовом до Луцької міської ради, виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ПАТ «КБ «Надра» про визнання незаконним та скасування розпорядження Луцького міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ». Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 по справі №903/321/16 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ».

Після ухвалення вказаного судового рішення, спірні підвальні приміщення (№№ з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв. фактично повернулись у володіння співвласників будинку в особі ОСББ «Арго Луцьк». Останні мали доступ до вказаних приміщень та комунікацій, які через них проходять (водопостачання, каналізація, електропостачання), що підтверджується відповідними фотознімками.

В період з 01.07.2021 по 30.01.2023 право власності на спірне приміщення було зареєстроване за ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» на підставі договору купівлі-продажу №1246 від 01.07.2021 та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу № 41 від 30.01.2023 було продано ОСОБА_4 ..

Відповідач ОСОБА_1 набула право власності на спірне підвальне приміщення на підставі договору дарування № 103 від 02.03.2023, якій ОСОБА_4 , яка є її матір`ю, подарувала їй вказане нерухоме майно.

Зазначає, що підвальне приміщення (№ з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжним приміщенням і є спільною власністю співвласників вказаного багатоквартирного будинку в особі ОСББ «АРГО ЛУЦЬК», які не надавали згоди на його відчуження, а тому нерухоме майно перебуває у власності ОСОБА_1 незаконно та підлягає витребуванню.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 до володіння ОСББ «Агро Луцьк» нежитлове приміщення (номери приміщень з 1 по 7), загальною площею 140,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2398479507101) та скасувати державну реєстрацію права власності, стягнути з ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року позов задовольнити частково.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до володіння Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» (пр. Соборності, 24, м. Луцьк; код ЄДРПОУ 39903204) нежитлове приміщення (номери приміщень з 1 по 7), загальною площею 140,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2398479507101).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в сумі 4632 (чотири тисячі шістсот тридцять дві) гривні 90 копійок та 1342 (одну тисячу триста сорок дві) гривні 00 копійок за подання заяви про забезпечення позову, а також витрати за проведення експертизи в сумі 11949 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 00 копійок.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2024 року стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Не погоджуючись з рішеннями суду, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кондратюк В. В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення постановлено на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити. Оскільки вважає позовні вимоги безпідставним, просить скасувати також і додаткове рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Красун В. В. просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні представники позивача Красун В. В. , Бурда Д. П. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача Кондратюк В. В. апеляційну скаргу підтримали.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 547 від 29.12.1989 «Про прийняття в експлуатацію новозбудованих об`єктів», затверджено акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію 180-квартирного житлового будинку АДРЕСА_3 революції /перша черга № 108 квартир/ потужністю 5772,0 кв. м. та вирішено 180-квартирний житловий будинок АДРЕСА_3 революції /108-квартир/ потужністю 5772,0 кв. м. передати на баланс молодіжному житловому комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зобов`язано останнього передати вказаний будинок на баланс житлово-експлуатаційній дільниці №11 до 01.04.1990

Згідно акту Державної приймальної комісії від 28.12.1989 про прийняття в експлуатацію вказаного буднику, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 547 від 29.12.1989 відсутні відомості про наявність нежитлових (вбудованих, вбудовано-прибудованих) приміщень у вказаному будинку.

Із плану проекту підвалу від 09.01.1989; технічного паспорту - плану поверхів будівлі літери А-9 - підвал від 05.02.1990 та досліджених в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно вбачається, що спірні приміщення в плані поверхів будівлі літери А-9 «підвал» зазначені під № І - є коридором, а приміщення під № № ІІ, LLVII, LLVIII - є підвальними приміщеннями. 23.05.2002 в «план поверхів будівлі літери А-9 - підвал» внесені зміни, згідно яких вказаним приміщенням присвоєні номери 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 та зазначено площі цих приміщень, а саме: 1 - 3,90 м.кв.; 2 - 5,80 м.кв.; 3 - 39,70 м.кв.; 4 - 2,90 м.кв.; 5 - 3,70 м.кв.; 6 - 44,00 м.кв.; 7 - 40,80 м.кв. Всього площа підвальних приміщень 1-7 становить 140,80 м.кв.

Розпорядженням міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », спірне нежитлове приміщення було включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу та на підставі вказаного розпорядження 12.06.2002 було видано свідоцтво серія НОМЕР_1 про право власності на нежитлове підвальне приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв.м. за Луцькою міською радою та в подальшому приватизоване ОСОБА_7 .

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі №903/321/16 визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ».

Вказаним судовим рішенням встановлено, що в нежитлових підвальних приміщеннях (№ № з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані інженерні мережі водопостачання, опалення та каналізації, обладнані запірною арматурою, лічильники, згідно наданих позивачем до матеріалів справи плану підвалу з мережею отоплення; плану підвалу електрифікації та магістральної сітки; плану підвалу сітки диспетчеризації; плану підвалу електропоставки і зв`язку; плану поставки із сіткою водопостачання, каналізації, які повинні використовуватись всіма співвласниками житлового будинку. Нежитлові приміщення (№ № з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , входять до складу неподільного майна житлового комплексу та є технічними приміщеннями, а відтак вказане неподільне майно повинно перебувати в спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, що не підлягає відчуженню. План проекту підвалу житлового будинку від 09.01.1989 є документами, які підтверджують той факт, що вказане приміщення є підвальними приміщеннями з моменту забудови та здачі житлового будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію, який надалі був заселений жителями (співвласниками квартир), а також те, що спірні приміщення площею 140,8 м.кв. є допоміжними в яких проходять усі комунікації будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої), а відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку. цього, відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28.12.1989, в якому чітко визначено площа та кількість квартир в тому числі і підземна частина яка складається із об`єму в 597,3м.кв. та відсутності будівель соціальної сфери. Докази зворотнього у матеріалах справи відсутні. Оскільки підвальні приміщення (№ № з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв. є допоміжними, в яких проходять усі комунікації будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої), а відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, суд дійшов висновків, що такі допоміжні приміщення не можуть бути передані в оренду чи відчужені без згоди об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як убачається із постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі №903/321/16, учасником зазначеної справи було об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АРГО ЛУЦЬК» і вимоги стосувалися спірного приміщення, щодо якого зроблено висновок, що воно входить до складу майна житлового комплексу та є допоміжним приміщенням. Доводи апеляційної скарги про те, що такі обставини не повинні звільнятися від доказування, оскільки відповідачка ОСОБА_1 не була учасником справи, є власним тлумаченням чинного законодавства апелянтом і не заслуговують на увагу.

Крім того, суд першої інстанції, приймаючи рішення, надав правову оцінку усім доказам у справі, поданим як позивачем, так і відповідачем, зокрема, висновкам експертиз, матеріалам технічної інвентаризації та проектної документації.

Судом встановлено, що 01.07.2021 на підставі договору купівлі-продажу №1246 право власності на спірне приміщення набуло ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ-ЗАКОН ТА ПОРЯДОК», яке 30.01.2023 продало його ОСОБА_4 ..

02.03.2023 ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 103 подарувала вказане приміщення своїй дочці ОСОБА_1 .

Із висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи судового експерта відділу інженерно-технічних досліджень Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 17.01.2024 №3155, випливає, що при наданих матеріалах за умов наведених в дослідницькій частині висновку експерта та за результатами проведеного візуально-інструментального обстеженням приміщень підвалу: коридор (І) - 11,5 кв.м. (відповідає приміщенню №1 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (II) - 48,5 кв.м.; (відповідає приміщенню №3 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (LLVII) - 40,8 кв.м.; (відповідає приміщенню №6 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (LLVIII) - 51,1 кв.м., ( відповідає приміщенню №7 згідно технічного паспорту від 22.05.2002) за адресою: АДРЕСА_1 наявні конструктивні елементи фундаменту - бетонні блоки. Разом з тим, наявні наступні інженерні мережі: інженерні мережі опалення; інженерні мережі водопостачання; інженерні мережі каналізації; інженерні мережі електропостачання;

Експерт зазначив, що при наданих матеріалах, за умов наведених в дослідницькій частині висновку експерта відповідно до роз`яснень нормативно-правових актів в галузі будівництва, зокрема закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Державних будівельних норм ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» приміщення підвалу: коридор (І) - 11,5м2; (відповідає приміщенню №1 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (II) - 48,5м2; (відповідає приміщенню №3 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (LLVII) - 40,8м2; (відповідає приміщенню №6 згідно технічного паспорту від 22.05.2002); підвал (LLVIII) - 51,1м2, (відповідає приміщенню №7 згідно технічного паспорту від 22.05.2002) за адресою: АДРЕСА_1 , являються допоміжними приміщеннями.

З проектної документації по будинку (план проекту підвалу від 09.01.1989; план поверхів будівлі літери А-9 - підвал від 05.02.1990; план підвалу - електроосвітлення та магістральні мережі; план підвалу з мережами опалення; план підвалу - мережі диспетчеризації; план підвалу з мережами водопостачання, каналізації; план підвалу - електропостачання та пристрої зв`язку) та матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно вбачається, що спірне приміщення позначене на «плані поверхів будівлі літери А-9 підвал» під № І - є коридором, а приміщення під № № ІІ, LLVII, LLVIII - є підвальними приміщеннями, з вказаних документів вбачається, що в цих приміщеннях розташовані інженерні мережі водопостачання, опалення та каналізації, лічильники.

Лінійні мережі внутрішньої зливової каналізації К2 від приймальної воронки на покрівлі через всі поверхи по стояку виводяться в зовнішню систему каналізації (колодязь № 3 - див. аркуші проекту 137-87-01-ВК) трубою діаметром 100 мм через зовнішню стіну приміщення № 4. Обладнання відсутнє, не передбачено проектом. Частина лінійної мережі господарчої каналізації К1 збирає стоки зі стояків каналізації трубою діаметром 100 мм і також виводить зібрані стоки через зовнішню стіну приміщення № 4 назовні в колодязь № 5. Обладнання відсутнє, не передбачено проектом. На момент огляду дане нежитлове приміщення не експлуатується, не підключене до мереж електро-, газо-, водопостачання, каналізації, опалення та інших внутрішньо будинкових мереж, перебуває в стані, що потребує ремонту.

Таким чином, з урахуванням висновків за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи судового експерта відділу інженерно-технічних досліджень Волинського відділення Львівського НДІСЕ № 3155 від 17.01.2024 та обставин, встановлених у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 по справі №903/321/16, суд дійшов висновку, що підвальне приміщення (№ № з 1 по 7), загальною площею 140,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжним приміщенням вказаного багатоквартирного будинку.

Надаючи роз`яснення вищевказаного висновку в судовому засіданні, старший судовий експерт відділу інженерно-технічних досліджень Волинського відділення Львівського НДІСЕ Онишко Ю. С. підтвердив зазначені у висновку № 315 від 17.01.2024 обставини.

Водночас до матеріалів справи представником відповідача долучено висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи 13.03.2024, виконаний судовим експертом Згоник Н. М., який є відмінним від висновку за результатами проведеної за ухвалою суду від 03.07.2023 судової будівельно-технічної експертизи, оскільки в ньому зазначається про те, що нежитлове приміщення загальною площею 140,8 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає проектній та технічній документації. Досліджуване приміщення не має ознак технічного або допоміжного приміщення.

Відповідно до ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд не приймає до уваги вказаний висновок експерта в частині відсутності ознак допоміжного приміщення, оскільки наведені у ньому висновки не узгоджуються з матеріалами справи, а самі по собі підвали згідно з положенням п.3.7 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» зі змінами, відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно частин 1-5 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з ст. 11, ч.2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Перелік таких приміщень не є вичерпним.

Виходячи з положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.03.2004 у справі № 4-рп/2004 зазначив, що аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), потрібно виходячи з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У рішенні від 09.11.2011 у справі № 14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

На час набуття співвласниками квартир у спірному будинку в порядку Закону України «Про приватизації державного житлового фонду», та на момент приватизації спірного приміщення, а також станом на час створення ОСББ, було чинним «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56, у пункті 17 якого вказано, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.41 вказаного «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладено мережі комунікації, а також: приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу, та складські приміщення). Власником перерахованих приміщень після приватизації квартир є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові й передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.

Також на той час діяла норма ст.19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», згідно якого спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі.

Об`єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов`язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом.

З наведених норм також випливає, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Отже, у багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватись і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖУ України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19), від 15.05.2019 у справі № 461/889/13-ц (провадження № 14-636цс18).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься вони до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц дійшла висновку, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до додатку Б «Терміни та визначення понять» норм ДБН В.2.2-15-2005 (втратили чинність згідно наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.03.2019 № 87):

підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо);

нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду. Є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин;

поверх підвальний (перший підземний поверх) - поверх з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі більш ніж на половину висоти приміщення;

поверх технічний - поверх для розміщення інженерного обладнання і прокладання комунікацій, може бути розташований у нижній (технічне підпілля), верхній (технічне горище) або в середній частині будинку;

вбудовані приміщення - приміщення, які є частиною внутрішнього об`єму будівлі.

Згідно розділу 3 «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2-15:2019 (чинні з 01.12.2019 р., затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.03.2019 р. № 87) визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення) (п. 3.7) , нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду ( 3.24), поверх підвальний (перший підземний поверх) (3.34), поверх з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі більш ніж на половину висоти приміщення

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що підвальне приміщення (№ № з 1 по 7), загальною площею 140,8м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжним приміщенням, належить на праві спільної власності співвласникам вказаного багатоквартирного будинку в особі ОСББ «Арго Луцьк», які не надавали згоди на його відчуження.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно з частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Непорушність права власності закріплено також ст. 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої - ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 (провадження № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

Як зазначалось вище з положень частин 1, 2 ст. 369 ЦК України слідує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі ст. 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої (Постанова ВП ВС від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Спірне підвальне приміщення, законним володільцем якого є співвласники будинку в особі позивача, вибуло з володіння не з їхньої волі, та набуто відповідачем безоплатно по договору дарування, а тому наявні підстави для витребування такого майна від ОСОБА_1 незалежно від добросовісності останньої на підставі статті 388 ЦК України. Аналогічна правова позиція про витребування допоміжних підвальних приміщень в кінцевого власника викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 461/4259/18.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Спірне приміщення вибуло з володіння жильців будинку відповідно до розпорядження міського голови від 30.05.2002 № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », яким було включено зазначене нежитлове приміщення в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Також на підставі вказаного розпорядження 12.06.2002 було видано свідоцтво серія НОМЕР_1 про власності на нежитлове підвальне приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв.м. за Луцькою міською радою.

Водночас лише 21.07.2015 державним реєстратором було здійснено реєстрацію юридичної особи - ОСББ «Агро Луцьк», номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації 11981020000009052.

05.04.2016 складено Акт приймання-передачі житлового будинку з балансу ТзОВ «М.Ж.К.» на баланс ОСББ «Агро Луцьк». Згідно вказаного акту було встановлено, що нежитлові приміщення з № 1 по № 7 загальною площею 140,8 м.кв. належать ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.12.2006, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12921439 від 15.11.2006).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 по справі №903/321/16 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 30.05.2002 №313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ».

Разом з тим, відповідач отримала у власність вказане приміщення на підставі договору дарування № 103 від 02.03.2023 за умовами якого ОСОБА_4 подарувала вказане приміщення гр. ОСОБА_1 . Дана обставина підтверджується інформаційною довідкою з реєстру №326810982 від 23.03.2023, позов про витребування приміщення був поданий суду в березні 2023 року, а отже трьох річний строк позовної давності не порушений.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Оскільки позивач позовних вимог до попередніх власників приміщення не заявляв та не оспорював законність їхнього володіння спірним приміщенням, тому суд не застосовує строки давності по них, оскільки останні не є учасниками спірних правовідносин, а строк позовної давності починає відлік саме з моменту, коли позивач дізнався або повинен дізнатися про порушення прав саме зі сторони відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, вони були предметом дослідження в судовому засіданні, суд дав їм належну оцінку і вони не містять підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Що стосується ухвалення додаткового рішення, то колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування, зважаючи на таке.

Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В силу ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Від імені позивача адвокатом Красуном В. В. було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив стягнути витрати на правову допомогу в сумі 40000 грн.

На підтвердження понесених витрат було надано договір про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатами Красуном В. В. і Бурдою Д. П. від 17 березня 2023 року (а.с. 27-29), акт прийому - передачі послуг з надання правничої допомоги (а.с. 32-33), рахунки та квитанції (а.с. 30-31).

Представником відповідачки адвокатом Кондратюком В. В. подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у якій зазначається, що витрати є неспівмірними, просить відмовити у їх відшкодуванні.

За таких обставин, суд першої інстанції, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, умов Договору, рахунку та акту про надання правової допомоги, беручи до уваги заперечення представника відповідача проти розміру витрат на правову допомогу та їх обсягу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку, що часткове задоволення заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, стягнувши 20000 грн на відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду, як основне, так і додаткове, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кондратюка Володимира Веніаміновича залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.

Головуючий

Судді :