Постанова

від 24.02.2025 по справі 915/1383/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/1383/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м.Миколаїв Бондаренко Г.Я., на підставі ордеру;

від Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м.Миколаїв Рябець Г.Я., на підставі ордеру.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м.Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року, м. Миколаїв, суддя першої інстанції Мавродієва М.В., повний текст складено та підписано 23.09.2024 року

у справі №915/1383/23

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м.Миколаїв

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м.Миколаїв

про повернення орендованого майна, стягнення неустойки у розмірі 19 417 грн. 92 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції.

У листопаді 2023 року Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв, в якій просив суд:

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв повернути Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради за актом приймання-передачі майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області у вигляді приміщення холу на першому поверсі триповерхового адміністративного корпусу підприємства площею 21,7 кв.м, розміщене за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.18;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 19 417 грн. 92 коп. неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003 року.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради зазначив про те, що використовуючи право, передбачене п.5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», на підставі ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у зв`язку з наявністю власних потреб щодо спірного орендованого приміщення, а саме, облаштування додаткового евакуаційного виходу; враховуючи системні порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №028 від 18.11.2003, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області: наявність заборгованості з орендної плати та з відшкодування комунальних послуг, закінчення строку дії страхового полісу, позивач прийняв рішення не продовжувати з 26.05.2023 договір оренди та видав з цього приводу наказ №20/1-ОД від 14.04.2023.

Про прийняте рішення щодо непродовження вказаного договору позивач повідомив відповідача листом №18-432/01 від 20.04.2023, листом №18-543/01 від 24.05.2023 позивач направив представнику відповідача акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 24.05.2023 та акт повернення з оренди майна по вказаному договору.

Проте, вищезазначені акти позивачу не повернуті, нерухоме майно перебуває у користуванні відповідача та не повернуте позивачу, отже, керуючись п.10.10 додаткового договору №4 від 01.01.2009 року до договору оренди нерухомого майна №028 від 18.11.2003 року у зв`язку з неповерненням орендованого майна, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 19 417 грн. 92 коп. неустойки.

11.09.2024 представник позивача відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19 417 грн. 92 коп. неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №916/1383/23 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено частково; провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 19 417 грн. 92 коп. неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003 закрито відповідно до п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв з нежитлового приміщення площею 21,7 кв.м, розміщеного в холі першого поверху триповерхового адміністративного корпусу Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради за адресою: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд.18; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування спірним приміщенням, особа, якій таке майно було надано у користування, володіє ним незаконно, і власник (титульний володілець) має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем спірного нежитлового приміщення позивачеві.

Водночас, суд першої інстанції зазначає, що належному способу захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про виселення відповідача зі спірного нежитлового приміщення, оскільки судове рішення про зобов`язання відповідача повернути позивачу за актом приймання-передачі спірне нежитлове приміщення не призведе до відновлення порушеного права власності (титульного володіння) позивача на такі приміщення, а отже, не відповідає належному способу захисту з точки зору його ефективності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі № 915/1383/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м. Миколаїв у його позовних вимогах у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, зазначає, що договір та додаткові угоди до нього станом на даний час та й на дату подання повідомлення про непродовження строку дії договору, подання позову, винесення оскаржуваного рішення, не визнані в судовому порядку недійсними, неукладеними, нікчемними чи інше, та судом в оскаржуваному рішенні визнано їх чинність.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що питання про неналежне виконання орендарем своїх зобов`язань за договором, зокрема, щодо неналежного користування приміщенням та/або невиконання/неналежного виконання грошових зобов`язань перед орендодавцем судом не встановлено, доказами не підтверджено. Позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення неустойки, тим самим підтвердив відсутність претензій до орендаря щодо невиконання/неналежного виконання договірних зобов`язань.

При цьому, скаржником зауважено, що помилковість висновків суду пов`язано з неналежним дослідженням обставин справи, які підтверджуються ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 (в редакції, що діяла момент підписання договору в новій редакції - 01.01.2009 року) та умовами, закріпленими в п. 10.4. договору (в редакції змін додатковою угодою № 4), зокрема, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або зміну його умов протягом одного місяця після закінчення строку його чинності договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Отже, на думку відповідача, спірний договір оренди є діючим та строк оренди таким, що продовжений до 25.03.2023, а враховуючи умови пункту абз. 1-6, 8 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», вважається продовженим також й на період дії воєнного стану та протягом 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану та дія договору не припинилася; відповідач, як орендар за договором, на законних, договірних підставах продовжує користуватись об`єктом оренди.

Щодо безпідставної зміни судом предмету позову, скаржником зазначено, що суд першої інстанції, в порушення статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вийшов за межі своїх повноважень, змінюючи на його думку спосіб захисту, фактично змінив предмет позову, підмінивши договірні зобов`язання сторін, речовими (негаторний позов) та підстави позову.

На думку відповідача, даний предмет позову замість способу захисту у вигляді негаторного позову у формі виселення (що помилково та безпідставно застосований судом першої інстанції), позивачем був обраний, як ефективний, оскільки між сторонами договірні орендні відносини і саме за спірним договором існують лише на папері.

Окрім зазначеного, скаржник зауважив, що в результаті помилкового аналізу доказів, а саме, зокрема, рішення Миколаївської обласної ради від 16.03.2021 року № 29, судом не було враховано, що позивач з 15 травня 2021 року втратив статус титульного володільця стосовно об`єкта оренди, майно знаходилося у позивача без належних на те правових підстав та в порушення цього рішення № 29 не провів процедуру заміни орендодавця за спірним договором.

Отже, виходячи із наведеного, скаржник вказує, що, оскільки позивач втратив з 15.05.2021 року, тобто, до подання позову та відповідної ініціативи з боку останнього щодо припинення оренди, статус титульного володільця, то він позбавляється права вимоги щодо повернення йому майна як на підставі спірного договору шляхом передачі за актом приймання передачі, так і на підставі негаторного позову, як не володілець майна.При цьому, скаржник вказує, що відповідач продовжує користуватись майном на законних договірних підставах, а законний володілець (власник майна) - територіальна громада в Миколаївської обласної ради внесення будь-яких змін, зокрема, й у строки оренди, до спірного договору не ініціювала, а тому провадження у цій справі взагалі мало б бути закрите через зазначення неналежного позивача.

Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, задовольняючи негаторний позов, тим самим, окрім зміни предмету позову, до підстав (змінивши їх на власний розсуд, порівняно з тими які зазначав позивач) відносить відсутність правової підстави у користуванні відповідачем об`єктом оренди. Однак, судом не враховано, що під час доведення безпідставності використання відповідачем майна, при задоволенні негаторного позову відсутність такої законної підстави має бути підтверджена на час розгляду справи.

Апелянт стверджує, що в даному випадку суд при винесенні рішення про задоволення негаторного позову взяв за основу не встановлений, а оскаржуваний спірний факт безпідставності володіння майном.

Крім того, скаржник зазначає, що в цій справі розглядається спір щодо належного використання об`єкта оренди на договірних засадах, а тому, через наявність договірних зобов`язальних відносин, негаторний позов, як речовий позов, не може бути задоволений взагалі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 року у справі №916/1383/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №916/1383/23, справу призначено до судового розгляду.

10.12.2024 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м. Миколаїв надійшов відзив (вх. №3845/24/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м. Миколаїв залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів справи.

Зокрема, за доводами відзиву, позивач вказує, що додатковий договір №12 від 12.06.2020 року та додатковій договір №13 від 26.06.2020 року про продовження терміну дії договору оренди №028 від 18.11.2003 року ( починаючи з 26.06.2020 року) не є чинними, так як не відповідають статуту підприємства, а саме, не погоджені із засновником. Доказів погодження додаткових договорів №12 та №13 відповідачем суду не було надано, отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв помилково вважає договір оренди чинним.

При цьому, позивач зауважив, що посилання відповідача на той факт, що до його відома не було доведено текст внутрішнього розпорядчого документу підприємства, а саме, наказу №20/1-ОД від 14.04.2023 року про непродовження договору оренди, є намаганням втручання в господарську діяльність підприємства, так як законодавством передбачено лише повідомлення, що і було зроблено позивачем відповідними листами, що містяться в матеріалах справи. Обов`язкова форма повідомлення жодним нормативним документом не встановлена. Стосовно посилання відповідача на той факт, що він нібито не був належним чином повідомлений про непродовження договору оренди не варто уваги, так як не відповідає дійсності: в матеріалах позовної заяви є підтвердження направлення такого повідомлення з обґрунтуванням причин.

Позивач, посилаючись на позицію касаційної інстанції про те, що в силу закону припинення договору оренди саме по собі не тягне припинення зобов`язання щодо внесення орендної плати, воно припиняється належним виконанням зобов`язання по поверненню майна орендодавцю, зазначає, що відповідач помилково вважає, що отримання рахунків на оплату є визнанням продовження договору оренди № 028 від 18.11.2003 року

Представник відповідача, на думку позивача, безпідставно посилається на постанову № 634 від. 27.05.2022 року, тому що вона прийнята після припинення дії договору та не має жодного відношення до погодження чи непогодження договору оренди, який не чинний з 26.06.2020 року. У відповідача є право визнати договір № 028 чинним у судовому порядку, чим він не скористався.

Також позивач вказує, що маніпулятивним з боку скаржника є факт твердження того, що позивачем втрачено статус титульного володільця на момент ініціювання припинення договору та на момент подання позову, а тому, підприємство є неналежним позивачем, оскільки в матеріалах позовної заяви міститься копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який сформоваиий 29.10.2019 року (після проведення реорганізації Миколаївської обласної онкології в Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради), де містяться відомості про суб`єкт іншого речового права, відповідно до якого підприємство є правонабувачем, якому належить право оперативного управління нерухомим майном. Окрім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.12.2024 року жодних змін щодо виду і суб`єкта речового права не відбулося, позивач є правонабувачем та здійснює оперативне управління, в тому числі, і спірним нерухомим майном.

Стосовно тверджень відповідача про те, що позивач не погоджував свої дії із засновником, таке він вважає втручанням в господарську діяльність підприємства. Доданими до відзиву листами Миколаївської обласної ради №568-17/05-22 від 12.09.2022 року та №432-29/05-24 від 25.10.2024 року такі звинувачення спростовуються.

Що стосується відмови позивача від стягнення неустойки, позивач вказує, що зважаючи на той факт, що сума неустойки нараховувалася за короткий період до дня подачі позову і не відображала реальної суми штрафних санкцій до моменту звільнення нерухомого майна, позивач вирішив звернутися до суду в майбутньому, після повернення йому нерухомого майна, з позовною вимогою про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій за весь період неповернення майна та заборгованості по орендним платежам на день повернення майна, а тому, посилання відповідача на те, що він належним чином виконував умови договору, так як позивач нібито відмовився від стягнення неустойки, є безпідставними та маніпулятивними.

Також позивач звертає увагу суду на те, що на даний час, в зв`язку з Указом Президента України №№732/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» необхідність повернення нежитлового приміщення 21,7 кв. м. в холі першого поверху адміністративного корпусу позивача та виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв стало ще більш актуальним тому, що реформою (ліквідацією) МСЕК з 01.01.2025 року перенесено оцінювання повсякденної функціональності у кластерні і надкластерні лікарні, однією з яких є Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв.

У зв`язку із вищевикладеним позивач вважає судове рішення від 12.09.2024 року, винесене Господарським судом Миколаївської області у справі №915/1383/23, об`єктивним, та таким, що відповідає нормам процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні, в якому оголошувалася перерва, представник скаржника підтримав свої доводи, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції його вимоги задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради у його позовних вимогах у повному обсязі.

Представник Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів, викладених письмово у відзиві.

Разом з тим, 17.01.2025 року та 20.01.2025 року через підсистему «Електронний суд» від Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м. Миколаїв надійшли заява та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: розпорядження №312 від 23.08.2024 року про визначення підприємств, установ і організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; розпорядження №477 від 28.11.2024 року про затвердження переліку закладів охорони здоров`я, в яких організовується оцінювання повсякденного функціонування особи; наказ 80-ЛМ від 02.12.2024 року про затвердження переліку лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, та переліку адміністраторів, що забезпечують роботу експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи; копія розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 10.02.2025 року №41-р.

При цьому, вказані вище заява та клопотання позивача обґрунтовані тим, що надані докази має суттєве значення для розгляду даної справи.

Розглянувши вказані вище клопотання та заяву позивача, судова колегія зазначає про наявність підстав для відмови у їх задоволенні та поверненні додатково поданих ним письмових доказів, з огляду на таке.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Проте, колегія суддів зазначає, що позивач просить долучити до матеріалів справи розпорядження №477 від 28.11.2024 року про затвердження переліку закладів охорони здоров`я, в яких організовується оцінювання повсякденного функціонування особи; наказ 80-ЛМ від 02.12.2024 року про затвердження переліку лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, та переліку адміністраторів, що забезпечують роботу експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи; копія розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 10.02.2025 року №41-р, які датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції 12.09.2024 року, тобто докази, які взагалі не існували навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

А тому, зважаючи на те, що така обставина, як відсутність існування у зацікавленої особи доказів на момент прийняття спірного судового рішення, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед, судів.

З огляду на вказане, та те, що письмові документи, у долученні яких до матеріалів господарської справи клопоче позивач, складені вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону, що має наслідком їх повернення заявнику.

Щодо долучення до матеріалів справи розпорядження №312 від 23.08.2024 року про визначення підприємств, установ і організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, колегія суддів також відмовляє у його долученні, оскільки позивач при подані зазначеного доказу не обґрунтував, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначеного доказу до суду першої інстанції у встановлений строк, а також не надав відповідні докази неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №915/1383/23 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

18.11.2003 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» (орендар) було укладено договір № 028 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (далі-договір № 028 від 18.11.2003).

Відповідно до п.1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно окрему частину нерухомого майна у адміністративному приміщенні першого поверху без обладнання, площею 20,55 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18, на першому поверсі обласного онкодиспансера. Майно передається в оренду з метою організації аптечного пункту.

Зазначене нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області перебуває на балансі та в оперативному правлінні Миколаївського обласного онкологічного диспансера Миколаївської обласної ради

Згідно з пунктом 2.1 договору № 028 від 18.11.2003 орендар вступає в строкове платне користування майном в триденний термін, з моменту підписання цього договору та акту приймання передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада Миколаївської області, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2 договору № 028 від 18.11.2003).

У пункті 10.1 договору № 028 від 18.11.2003 сторони узгодили, що цей договір кладений строком на п`ять років та діє з 18.11.2003 до 18.11.2008 включно.

На виконання умов вищезазначеного договору 18.11.2003 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв підписано акт приймання передачі б/н, з якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно нежитлове приміщення під аптечний пункт у адміністративному приміщенні першого поверху без обладнання, площею 20,55 кв.м., розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18.

В подальшому між позивачем та відповідачем задля врегулювання поточних питань та продовження дії договору оренди, було укладено ряд додаткових угод:

18.11.2003 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 028 від 18.11.2003 року;

01.10.2004 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 028 від 18.11.2003;

10.11.2008 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 028 від 18.11.2003 року, відповідно до п.1.1 якої орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області частину приміщень, площею 21,7 кв.м розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18, приміщення холу на першому поверсі триповерхового адміністративного корпусу, що перебуває на балансі Миколаївського онкологічного диспансеру, вартість якого зазначена згідно з незалежною оцінкою, виконаною станом на 31 жовтня 2008 року і становить 42005 (сорок дві тисячі п`ять) грн. Майно передається в оренду з метою розміщення аптечного пункту, що реалізує готові ліки (пункт 1.2).

01.01.2009 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 028 від 18.11.2003, відповідно до якої зміст договору № 028 від 18.11.2003 викладено у новій редакції.

Пунктом 2.2 договору (у редакції додаткового договору № 4) передбачено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності в це майно. Власником майна залишаються територіальні громади сіл, селищ, міст Миколаївської області, а орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами пункту 2.4 договору (у редакції додаткового договору № 4) у разі припинення дії цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту припинення дії договору. У цей строк орендар зобов`язаний звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно до порядку, встановленого при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно з пунктом 9.1 договору (у редакції додаткового договору № 4) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У пункті 10.4 договору (у редакції додаткового договору № 4) сторони згодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або зміни його умов протягом одного місяця після закінчення строку його чинності договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору, за обов`язкової наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

У силу пункту 10.6 договору (у редакції додаткового договору № 4) чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 10 (десяти) робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (пункт 10.8 договору (у редакції додаткового договору № 4))

Пунктом 10.9 договору (у редакції додаткового договору № 4) визначено, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендодавця.

Відповідно до пункту 10.10 Договору (у редакції додаткового договору № 4) якщо орендар не виконує обов`язки щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 20 відсотків від вартості майна з урахуванням індексів інфляції на момент його повернення за користування майном за час прострочення.

18.10.2011 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № 5 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

26.10.2011 між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № 6 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

02.10.2013 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір №7 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

15.07.2014 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ««АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № 8 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

25.02.2016 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв додатковий договір № 9 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

19.08.2017 року між Миколаївським обласним онкологічним диспансером Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № № 10 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

18.11.2019 року між Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № 11 до договору № 028 від 18.11.2003 року, яким передбачено, що у зв`язку з реорганізацією орендодавця відповідно до рішення Миколаївської обласної ради від 18.09.2019 р. № 1 «Про створення комунальних некомерційних підприємств та затвердження їх статутів», у тексті договору оренди нерухомого майна № 028 від 18.11.2003 та усіх додатках до нього словосполучення «Миколаївський обласний онкологічний диспансер Миколаївської обласної ради» замінено на словосполучення «Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради» у відповідних відмінниках.

12.06.2020 року між Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № № 12 до договору № 028 від 18.11.2003 року.

26.06.2020 між Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв було укладено додатковий договір № 13 до договору № 028 від 18.11.2003, згідно п. 3 якого сторони домовились продовжити термін дії договору № 028 від 18.11.2003 з 26.06.2020 до 25.05.2023 включно.

Також, в матеріалах справи містяться:

лист Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв від 28.07.2022 року №18-661/01, який адресований відповідачу з роз`ясненнями щодо врегулювання договірних відносин під час воєнного стану, з додатком - рішенням Миколаївської обласної ради від 15.07.2022 № 2;

довідка щодо розрахунків за договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області №28 від 18.11.2003 від 18.08.2022 № 18-716/01, яка адресована відповідачу з перерахунком орендної плати на період воєнного стану відповідно до рішення Миколаївської обласної ради № 2 від 15.07.2022;

претензія №18-801/01 від 09.09.2022 року, яка адресована Товариству з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв з вимогою терміново сплатити виниклу заборгованість у сумі 14 909 грн.11 коп.

22.02.2023 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв, з метою приведення у відповідність до норм діючого законодавства, було направлено лист № 18-195/01 з додатками щодо укладання договору про відшкодування витрат по сплаті комунальних послуг, договору відшкодування витрат по сплаті земельного податку, та договору № 3 про внесення змін до договору № 028 від 18.11.2003 року.

Відповідно до довідки балансоутримувача станом на 15.04.2023 року з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв встановлені наступні правопорушення умов договору№28 від 18.11.2003 року:

заборгованість з орендної плати у розмірі 811 грн.15 коп;

заборгованість з відшкодування комунальних послуг у розмірі 5 148 грн.06.коп;

строк дії страхового полісу закінчився 15.02.2022 року, поновлення не відбулось.

Враховуючи системні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» умов договору № 028 від 18.11.2003 року та норм діючого законодавства України, Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв, прийняло рішення про непродовження з 26 травня 2023 року договору № 028 від 18.11.2003 (наказ Комунального некомерційного підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв № 20/1-ОД від 14.04.2023).

Листом від 20.04.2023 року № 18-432/01 Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв про прийняте рішення щодо непродовження договору №28 від 18.11.2003 року нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області.

18.05.2023 року на адресу Комунального некомерційне підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв надійшов лист № 15/05-1 від 15.05.2023 року та адвокатський запит № 15/05-2 від 15.05.2023 адвокатського об`єднання «Астрея-груп», в якому повідомлено про незгоду орендаря з припиненням договору № 028 від 18.11.2003.

За результатом розгляду, листом № 18-543/01 від 24.05.2023 Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м.Миколаїв надало роз`яснення стосовно порушених питань, та вдруге нагадало представнику орендаря про непродовження договору № 028 від 18.11.2003 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області. Також, додатком до листа № 18-543/01 від 24.05.2023 на адресу адвокатського об`єднання «Астрея-груп» були направлені Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 24.05.2023, Акт повернення з оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

Вищезазначені акти не були повернуті відповідачем Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м.Миколаїв.

06.06.2023 року на адресу Комунального некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв надійшов лист №152 від 05.06.2023 року адвокатського об`єднання «РЕЛАЄНС», в своєму листі представник орендаря наголошує на продовженні договору оренди, мотивуючи тим, ставить під сумнів потреби орендодавця в облаштуванні евакуаційного виходу в період війни, мотивуючи тим, що протягом двадцяти років така потреба була відсутня.

Листом № 18-602/01 від 07.06.2023 року Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв надало роз`яснення стосовно порушених питань, та нагадало представнику орендаря про непродовження договору оренди № 028 від 18.11.2003 року нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для передачі позивачу об`єкт нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з доводами скаржника, та не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначеними в оскаржуваному рішенні.

Оскільки у даному разі рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині часткового задоволення місцевим господарським судом під час ухвалення рішення, позовних вимог щодо повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв нежитлового приміщення площею 21.7 кв.м., розміщеного в холі першого поверху триповерхового адміністративного корпусу Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.18, обставини щодо закриття провадження відносно вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м.Миколаїв на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради 19 417 грн. 92 коп. неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна по договору оренди №028 від 18.11.2003 року, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України законодавець визначив, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч. 1, 2 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України унормовано, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною 1 ст.763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов`язок повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.

Як вже зазначалось вище, 18.11.2003 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір №028 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

В подальшому, до вказаного договору вносились відповідні зміни шляхом укладання між сторонами додаткових договорів.

Відповідно до п.1.1 договору в редакції додаткового договору №10 від 19.08.2017, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області у вигляді частини нежитлового приміщення холу першого поверху триповерхового адміністративного корпусу, площею 21,7 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18; що перебуває на балансі Миколаївського обласного онкологічного диспансеру Миколаївської обласної ради (далі - майно).

Згідно п.1.2 договору в редакції додаткового договору №4 від 01.01.2009, майно передається в оренду з метою реалізації лікарських засобів і медичних виробів населенню в аптечному пункті.

Відповідно до п.10.1 договору, такий договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 18.11.2003 до 18.11.2008 року включно.

В подальшому додатковими договорами сторони щоразу продовжували термін дії договору.

Додатковим договором №10 від 19.08.2017 року сторони продовжили термін дії договору з 19.08.2017 року до 18.07.2020 року включно, який додатковим договором №12 від 12.06.2020 року сторонами було змінено (зменшено) - з 19.08.2017 до 25.06.2020 року включно.

Згідно п.10.6 договору, чинність цього договору припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Додатковим договором №13 від 26.06.2020 сторони домовились продовжити термін дії договору з 26.06.2020 до 25.05.2023 включно.

Згідно п.п.2.4, 10.8, 10.9 договору у редакції додаткового договору №4 від 01.01.2009, у разі припинення дії цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту припинення дії договору. У цей строк орендар зобов`язаний звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно до порядку, встановленого при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що продовжити дію договору можна лише у тому разі, якщо на момент такого продовження його дія ще не припинилася, чи то у зв`язку з закінченням його строку, чи то у зв`язку з повним виконанням, чи то у зв`язку з розірванням.

Отже, будь-які зміни умов договору, у тому числі щодо строку його дії, можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії такого договору.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.02.2018 у справі №910/11491/17, від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 12.05.2020 у справі №911/991/19, від 09.05.2023 у справі №903/573/22, від 23.01.2024 у справі №917/994/22.

До того ж, судом першої інстанції також правомірно прийнято до уваги, що за приписами ч.1 ст.18 Законом України «Про оренду державного та комунального майна», продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У справі, що розглядається, орендоване майно є комунальним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у відповідній редакції), який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.

Порядок продовження договору оренди встановлений статтею 18 зазначеного Закону, частиною 1 якої унормовано, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (частина 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За частинами 4, 5 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною 4 цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Згідно із частиною 7 цієї статті договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

За частиною 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його укладено.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до позивача (орендодавця) з заявою про продовження строку дії договору оренди у визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» строк та з дотриманням порядку подачі такої заяви, передбаченого цим Законом, був обізнаний з можливістю отримання в оренду спірного приміщення саме в порядку ч.1 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що, в свою чергу, свідчить і про його обізнаність про припинення строку дії договору оренди, неможливість продовження дії договору оренди без проведення аукціону та обов`язок повернення орендованого майна відповідно до приписів ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна, що, в свою чергу, узгоджується з п.п.2.4, 10.8, 10.9 договору оренди.

Урахувавши наведене та встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення з 26.06.2020 договору оренди у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено, та, відповідно, відсутність у відповідача правових підстав для користування спірним нежитловим приміщенням.

Орендоване майно, в порушення приписів ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п.2.4, 10.8, 10.9 договору, не повернуте орендарем орендодавцю, що підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем.

Позивач наполягає на порушенні відповідачем його прав та законних інтересів у вигляді безпідставного користування спірним майном та неповерненні такого майна.

При цьому, як вбачається із позовної заяви Комунального некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, останній просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв повернути Комунальному некомерційному підприємству «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради за актом приймання-передачі майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області у вигляді приміщення холу на першому поверсі триповерхового адміністративного корпусу підприємства площею 21,7 кв.м розміщене за адресою: м.Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.18

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).

Судовий захист права власності, володіння, розпорядження та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 4, статті 162 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи за позовами суб`єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Отже, колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Колегія суддів звертає увагу на питання ефективності виконання судового рішення та питання реалізації статті 129 Конституції України, яка, серед іншого, гарантує, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Забезпечуючи ефективність виконання судового рішення, суд також має враховувати, що покладання обов`язку виконання судового рішення на сторону у справі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії (зокрема, повернути майно) ставить таке виконання рішення суду в залежність від волевиявлення відповідача.

Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) колегія суддів враховує що, ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень (див. наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, пункт 43), справа "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 51) та інші).

Отже, виконання судового рішення, не може бути покладено на самого боржника, який не виконав його добровільно, а підлягає примусовому виконанню. Протилежний висновок суперечив би статті 6 Конвенції.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 0107.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 58)).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи, самостійно перевірити доводи щодо необхідності звільнення нежитлового приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ», м. Миколаїв та повернення його на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, м.Миколаїв, вірно визначився про необхідність задоволення позовних вимог на захист порушеного права позивача.

У справі, що розглядається, установлено, що незважаючи на припинення договору оренди у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення орендованого ним майна орендодавцю як його власнику, тобто продовжує користуватись спірним нежитловим приміщенням без належних правових підстав.

Посилаючись на припинення договору оренди та на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, позивач у позовній заяві вказував на наявність підстав для припинення користування відповідачем переданого в оренду нежитлового приміщення та повернення його в розпорядження власника. Спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного користування та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах, але інше формулювання способу, який суд обрав в якості ефективного у даному спорі (виселити відповідача з спірного нежитлового приміщення), не означає зміну предмету та підстави заявлених позивачем вимог, оскільки в даному випадку, як зазначалось вище за текстом постанови, позивач має право на повернення йому спірного майна відповідачем, у якого відсутні правові підстави для його користування. Тому доводи апелянта в цій частині судовою колегією відхилені.

Отже, висновок суду першої інстанції про виселення відповідача зі спірного приміщення є обґрунтованим та таким, що забезпечує поновлення порушеного права позивача, як орендодавця ефективним способом захисту його порушеного права.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 916/2467/21, від 05.02.2025 року 916/5704/23.

Доводи скаржника відносно того, що до його відома не було доведено текст внутрішнього розпорядчого документу підприємства, а саме, наказу №20/1-ОД від 14.04.2023 про непродовження договору оренди, судова колегія також відхиляє, як необґрунтовані, оскільки вимогами чинного спеціального законодавства з орендних правовідносин державного та комунального майна передбачено лише повідомлення орендаря про таке, що і було зроблено позивачем відповідними листами, що містяться в матеріалах справи, обов`язкова форма повідомлення жодним нормативним документом не встановлена, як і не встановлена обов`язковість надіслання відповідачу наказів позивача.

Посилання апелянта, що він ніби - то не був належним чином повідомлений про непродовження договору оренди, судова колегія не приймає до уваги, оскільки спростовується належними та допустимими доказами по справі, якими підтверджується направлення таких повідомлень з обґрунтуванням позивачем причин припинення дії договору оренди. Окрім того, в матеріалах позову є лист Адвокатського обєднання «Астрея груп», який діяв від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ ФАРМ» від 15.05.2023 року за вих. №15/05-1 та лист Адвокатського об`єднання «Релаєнс» №152 від 05.06.2023 року, які були адресовані позивачу, з зазначенням того, що Товариством було отримано лист орендодавця від 20.04.2023 року №18-432/01 про непродовження з 26.05.2023 року договору оренди нерухомого майна №028.

Також, є безпідставним посилання скаржника на постанову №634 від 27.05.2022 року, оскільки вона прийнята після припинення дії вищевказаного договору.

Не заслуговують на увагу твердження скаржника про те, що позивачем втрачено статус титульного володільця на момент ініціювання припинення договору та на момент подання позову, а тому підприємство нібито є неналежним позивачем, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що спірне нерухоме майно знаходиться на праві оперативного управління у розпорядженні позивача, а саме, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 29.10.2019, тобто, після проведення реорганізації Миколаївської обласної онкології в Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний центр онкології» Миколаївської обласної ради, де містяться відомості про суб`єкта іншого речового права, відповідно до якого підприємство позивача є правонабувачем, якому належить право оперативного управління нерухомим майном; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.12.2024 року, з якої вбачається, що жодних змін щодо виду і суб`єкта речового права не відбулося.

Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції, також не спростовують вірних висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а фактично зводяться лише до незгоди з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням у даній справі та ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях відповідача, що не може слугувати підставами для його скасування.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м.Миколаїв задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №915/1383/23 відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому скасування або зміни не потребує.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГАТ-ФАРМ» м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №915/1383/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 року у справі №915/1383/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 24.02.2025 року.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький