Рішення

від 20.02.2025 по справі 912/2830/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 рокуСправа № 912/2830/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Олександрійської районної ради Кіровоградської області (вул. Шевченка, 132, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

до відповідача: Першої Олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області (вул. 6-го Грудня, 138, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28008)

про зняття заборони відчуження частин будівель і споруд,

секретар судового засідання - Коваленко Т.А.

представники сторін участі не брали,

у судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини прийнятого рішення без їх проголошення,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Олександрійської районної ради Кіровоградської області до Першої Олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області про зняття заборони відчуження частин будівель і споруд.

Позовом мотивовано порушенням права власності позивача щодо вільного використання належного йому нерухомого майна.

Ухвалою від 12.11.2024 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення виявлених при поданні позовної заяви недоліків. У межах встановленого судом строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 18.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 17.12.2024 та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

17.12.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

17.12.2024 суд розпочав підготовче засідання, в якому продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та оголосив перерву до 02.01.2025, про що постановив протокольну ухвалу.

26.12.2024 позивач подав суду пояснення щодо надання доказів порушення прав позивача з боку відповідача.

Протокольною ухвалою від 02.01.2025 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 04.02.2025.

Ухвалою від 04.02.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.02.2025.

20.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказу та клопотання про поновлення строку на подання доказу.

20.02.2025 суд відкрив судове засідання з розгляду справи по суті.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь у засіданні суду 20.02.2025, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідач не подав відзив на позовну заяву.

Частиною 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі вказаних норм та ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Враховуючи відповідність заявлених позивачем клопотань від 20.02.2025 про долучення доказів та поновлення процесуального строку на подання доказу нормам ч. 5, 9, 10 ст. 80 ГПК України, господарський суд задовольняє вказані клопотання та приєднує до матеріалів справи документи, подані разом з клопотанням від 20.02.2025.

У судовому засіданні 20.02.2025 досліджено докази.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Територіальній громаді сіл, селищ Олександрійського району в особі Олександрійської районної ради Кіровоградської області належить 3/5 частини будівель та споруд по вул. Першотравневій (нині - Поштова), 5 у м. Олександрія Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право власності від 27.10.2008, (а.с. 8).

Вказане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради №750 від 16.10.2008 та зареєстроване в Олександрійському МБТІ 07.11.2008 за реєстраційним номером 1604.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №394453282 від 11.09.2024, згідно з повідомленням приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бендерової Л.А. №б/н від 22.04.1998 (реєстраційний номер обтяження: 7478358, архівний запис №8077391 від 16.10.2008) на належне позивачеві нерухоме майно накладена заборона (а.с. 9-10).

Позивач зазначає, що відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України "Єдиний реєстр боржників", відкриті виконавчі провадження відносно Олександрійської районної ради Кіровоградської області на території України відсутні, боргових зобов`язань на час звернення до суду рада не має, не виступає майновим поручителем за борговими зобов`язаннями інших осіб, не є учасником цивільних, кримінальних чи адміністративних справ тощо (а.с. 11).

З метою встановлення причини обтяження належного позивачеві нерухомого майна та його обтяжувача Олександрійською районною радою зроблений запит №01-31/122/2 від 11.10.2024 до Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 12).

Листом №537/01-17/01-21 від 04.11.2024 Держнотархів в Кіровоградській області повідомив, що надати необхідну інформацію не є можливим, оскільки вона не збереглася (а.с. 13).

Як вказує позивач, накладена на належні йому 3/5 частини будівель та споруд по вул. Першотравневій (нині - Поштова) в м. Олександрії Кіровоградської області заборона до цього часу не знята, що позбавляє його можливості вільно використовувати вказане нерухоме майно.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позивач у поясненнях щодо надання доказів порушення прав позивача з боку відповідача зазначає, що на його думку, відповідачем по справі визначена Перша Олександрійська державна нотаріальна контора Кіровоградської області, як правонаступник Олександрійської міської державної нотаріальної контори №1 Кіровоградської області, якою зареєстроване вказане обтяження.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

На нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріуси можуть проводити медіацію у порядку, визначеному законом, за умови проходження ними базової підготовки медіатора.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, а саме накладають та знімають заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов`язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

За приписами ст. 74 Закону України "Про нотаріат" нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв`язку із: повідомленням кредитора (позикодавця) про погашення позики (кредиту); припиненням, розірванням іпотечного договору, договору застави, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, іншого договору, на підставі якого було накладено заборону відчуження; смертю відчужувача за договором довічного утримання (догляду), спадковим договором або смертю другого з подружжя, що уклали спадковий договір; смертю другого з подружжя, яке склало спільний заповіт подружжя; відчуженням майна, переданого під виплату ренти; спливом строку, на який накладено заборону відчуження; рішенням суду; судовим рішенням про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою, про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; зверненням органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; в інших випадках, встановлених законодавством. Нотаріус знімає заборону відчуження рухомого майна у випадках, встановлених законодавством.

Стаття 49 Закону України "Про нотаріат" містить перелік підстав, за яких нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Позивачем не надано доказів того, що останній звертався з вимогою про зняття заборони на відчуження належного Олександрійській районній раді Кіровоградської області нерухомого майна, а відповідачем відмовлено у її задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Також статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, обов`язковою умовою звернення до суду є наявність мети - захистити порушене, невизнане чи оспорюване право та, зрештою, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки зазначені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17. Статтею 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

Виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, оспорені або не визнані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених, оспорених або не визнаних прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже цих прав або законних інтересів позивача.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилається на необхідність захисту його прав шляхом зняття заборони відчуження частин будівель і споруд, однак не надає жодних доказів на підтвердження їх порушення з боку відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем в установленому процесуальним законом порядку не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог; доводи, наведені у позові, не підтверджені матеріалами справи; позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, а також не доведено обставин, з якими чинне законодавство пов`язує необхідність вчинення судом дії щодо зняття заборони відчуження частин будівель і споруд, а тому позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати сторонам через систему "Електронний суд".

Повний текст рішення складено 03.03.2025.

Суддя М.С. Глушков