Рішення

від 03.03.2025 по справі 520/11188/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2025 року № 520/11188/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" про стягнення адміністративно-господарської санкції, -

В С Т А Н О В И В:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61022, код 14070760) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" (в`їзд Білостоцький, буд. 3,м. Харків,61038, код ЄДРПОУ 43647289), в якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" (61038, ХАРКІВСЬКА, ХАРКІВ, в`їзд Білостоцький, 3 ЄДРПОУ 43647289) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 64927,67 грн. (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім грн., 67 коп.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про протиправне невиконання відповідачем встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом 2023 року, що є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження в частині позовних вимог по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі з примірником позову та додатків судом направлено відповідачу у його електронний кабінет підсистеми "Електронний суд". Що підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою.

Відзив представник відповідача до суду надав, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем у спірному періоді вжито всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас, відповідач зазначив, що ним були понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи, тому просить стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Позивач за допомогою системи «Електронний суд» надіслав суду відповідь на відзив, в якій виклав свої заперечення проти доводів, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву. Також, позивач зазначив, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, тому просить зменшити розмір таких витрат до 500,00 грн.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено таке.

Дослідивши матеріали справи суд встановив таке.

Відповідач є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, з наступними даними щодо відповідача:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 166 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 6;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 7 особа,

- фонд оплати праці штатних працівників 10772606,05 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника 64895,22 грн;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю - 1 осіб,

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 64895,22 грн.

Вказаний розрахунок надіслано відповідачу в електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 64927,67 грн.

Зазначені санкції та пеню в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум у примусовому порядку.

Суд вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, виходив з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII (в редакції, чинній з 01 січня 2022 року по 05 листопада 2022 року) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 19 Закону № 875-XII (в редакції, чинній з 01 січня 2022 року по 05 листопада 2022 року) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частинами п`ятою, сьомою-дев`ятою статті 19 Закону № 875-XII в цій же редакції встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII (в редакції чинній протягом 2022 року) передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-XII).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону № 875-XII).

Відповідно до, зокрема, статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» від 31 січня 2007 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 466) затверджено, зокрема, Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю (далі - Порядок № 466).

На підставі пункту 2 Порядку № 466 наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року № 591, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2020 року за № 1007/35290, затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю».

Тобто, вказаними нормами закріплено обов`язок за роботодавцем подати до уповноваженого органу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю № 10-ПОІ (річна).

Зазначений Порядок № 466 визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Предметом проведення перевірки, відповідно до п. 2 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п. 16 Порядку у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

Окрім того, за приписами пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).

На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07 липня 2022 року)). З 07 липня 2022 року форма звітності № 3-ПН та порядок її подання затверджено наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901.

Пунктом 1.4 Порядку в редакції від 17 червня 2013 року та пунктом 5 Порядку в редакції від 12 квітня 2022 року передбачено, що юридичні особи, фізичні особи-підприємці подають до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а визначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX (далі - Закон № 2682), яким внесено зміни до частини третьої статті 18 і до статті 19 Закону № 875-XII.

Законом № 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік до 01 березня 2023 року роботодавцем цей звіт вже не подається.

За новою частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України, а саме:

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Вимоги законодавства стосовно працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю відповідно до Закону № 875-XII, виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за його не виконання, залишились без змін.

За частинами сьомою-дев`ятою статті 19, в новій редакції Закону № 875-XII, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, у т. ч. підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Фонд щороку в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - Розрахунок) за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Отже, статтею 19 Закону № 875-XII (в редакції Закону від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX) визначено послідовність дій Фонду при отриманні від Пенсійного фонду інформації про ознаки порушень законодавства щодо осіб з інвалідністю: від звернення до територіальних органів Держпраці з питання проведення перевірки про виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, до надсилання особам, які не забезпечили виконання в попередньому році нормативу робочих місць, розрахунку адміністративно-господарських санкцій.

У постанові від 21.11.2022 р. по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 р. «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав осіб з інвалідністю не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 р. по справі № 400/3957/21 суд зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на вищезазначене суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надало до територіального органу Держпраці вказану інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

У зв`язку з цим, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання підприємством відповідача нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Водночас, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У межах спірних правовідносин судом встановлено, що позивачем не було дотримано процедури підтвердження факту недотримання з боку підприємств відповідача нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим звернення до суду із вимогами про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є передчасним.

З огляду на те, що відповідачем виконано вимоги Закону України №875-XII щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, а також, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивач надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом України №875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем при розгляді справи в суді, до суду подано копію договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-23/Ф-ДОН, копію Додатку 2 від 28.05.2024 до договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-23/Ф-ДОН, копію акту №35 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.05.2024 до Додатку №2 до Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2023 №06-06-23/Ф-ДОН.

Позивач у відповіді на відзив заперечував проти задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу та вказав, що відповідачем жодним чином не доведено обґрунтованості відшкодування витрат на правничу допомогу. Просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500,00 грн.

У зв`язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон України №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону України №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України №5076-VI).

Приписами пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відтак при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений відповідачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 30.06.2022 у справі №640/1175/20, від 11.08.2022 у справі №300/2050/19.

Дослідивши договір про надання правничої допомоги та копію додатку 2 до договору про надання правничої допомоги, суд встановив, Адвокатське об`єднання «СТАТУС ЛЕКС», в особі Голови об`єднання Орач Ольги Леонідівни, яка діє на підставі Статуту, у подальшому «Виконавець», з одного боку та позивачем (Замовник), в особі директора Купріянова Ю.В., який діє на підставі Статуту, з іншого боку уклали цей Договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.1.1 Договору виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з правничої допомоги по захисту його прав і законних інтересів перед фізичними особами (у т.ч. підприємцями), у будь-яких органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, у тому числі, але не виключно, в органах досудового розслідування, прокуратури, служби безпеки України, державної податкової служби України, органах МВС, Антимонопольному комітеті України, у Судах загальної юрисдикції, господарських Судах, адміністративних Судах та спеціалізованих Судах України всіх рівнів та інстанцій, у тому числі Верховному Суді, Конституційному Суді України, Європейському суді з прав людини, третейських судах (далі - Послуги), а замовник зобов`язується прийняти належним чином надані Послуги та оплатити їх.

Конкретний вид послуг, що будуть надаватися виконавцем вамовнику зазначається у Додатках, що після їх укладання Сторонами є невід`ємними частинами цього Договору (п.1.2 Договору).

Згідно п.1.3 Договору за результатами кожної окремої (конкретної) наданої виконавцем послуги, відповідно до окремого Додатку, сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг). В Акті виконаних робіт (наданих послуг) повинно бути зазначено предмет наданої послуги, обсяг наданої послуги, її ціна, а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витрачений ним час на надання послуги та здійснених ним витрат, необхідні для надання правничої допомоги (послуг). Також, Акт виконаних робіт (наданих послуг) може підписуватися сторонами на кожну окрему послугу, зазначену у Додатку.

З акту приймання-передачі від 31.05.2024 вбачається, що АО «СТАТУС ЛЕКС» надало послуги з правничої допомоги відповідачу на суму 6 000,00 грн, а саме: надання консультації - 1000,00 грн, складення відзиву на позовну заяву - 5 000,00 грн. Суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.

Суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За обставин цієї справи суд, окрім вищенаведеного, також враховує, що визначений адвокатом розмір гонорару є непомірно завищеним щодо предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 3 000,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022, код 14070760) до Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" (в`їзд Білостоцький, буд. 3,м. Харків,61038, код ЄДРПОУ 43647289) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити повністю.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" про відшкодування витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ДОНЕЧЧИНИ" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов