Ухвала

від 26.02.2025 по справі 758/16698/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/16698/24 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/1717/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5

адвоката: ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №42023102070000163 від 13 липня 2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м Києва ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт на майно, а саме, мобільний телефон iPhone 15 Pro, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , що вилучений під час проведення обшуку 20 листопада 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва у справі від 08 листопада 2024 року №758/14377/24 за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Уважає оскаржувану ухвалу незаконною.

У доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що проведений 20 листопада 2024 року обшук був здійснений з порушенням частини другої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки ОСОБА_7 є адвокатом, що підтверджується копією витягу профайлу адвоката, проте обшук розпочався без присутності представників Ради адвокатів Київської області з подальшим вилученням мобільного телефону.

Вказує, що арешт телефону особи, яка має статус адвоката, що може містити конфіденційну інформацію клієнтів, які не мають відношення до відповідного кримінального провадження, має проводитися за встановленими законодавством вимогами, оскільки є велика вірогідність порушити основоположні права і свободи людини і громадянина.

Посилається на те, що до клопотання про накладення арешту на майно не надано доказів та не наведено достатніх підстав уважати, що мобільний телефон відповідає критеріям визначених у статті 98 КПК України, оскільки сторона обвинувачення не позбавлена права провести огляд мобільного телефону відповідно до вимог статті 237 КПК України.

Уважає, що всупереч чітко конкретизованій меті слідчої дії, прокурором в ході проведення обшуку 20 листопада 2025 року без жодного належного обґрунтування у протоколі, вилучено мобільний телефон ОСОБА_7 , що свідчить про вихід за межі обсягу обшуку, закріпленого частиною п`ятою статті 236 КПК України.

Наголошує на тому, що ОСОБА_7 не є у даному кримінальному провадженні підозрюваним чи обвинуваченим, тобто не є особою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.

Зазначає, що вилучення мобільного телефону під час обшуку явно виходило за межі наданого дозволу слідчим суддею, сторона обвинувачення мала дійсну можливість оглянути вилучену річ на предмет наявності в ній відомостей, що можуть мати значення для кримінального провадження, що у свою чергу виключало право прокурора на вилучення такої речі.

На переконання сторони захисту зміст постанови від 20 листопада 2024 року про визнання речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження зводиться до формального копіювання тексту фабули кримінального провадження, перелік майна, що вилучено в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 та посилання на статтю 98 КПК України з одночасним висновком прокурора про нібито відповідність вилученого майна критеріям вказаної статті.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42023102070000163 від 13 липня 2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

Досудовим розслідуванням перевіряються факти привласнення бюджетних коштів окремими посадовими особами КП «Житлоінвестбуд-УКБ», виділених на капітальне будівництво, що спричинило матеріальні збитки державним інтересам у великих розмірах.

Встановлено, що КП «Житлоінвестбуд-УКБ» у період часу з 2002 по 2018 роках побудовано багатоквартирні будинки з паркінгами за адресами: м. Київ, проспект Маяковського, 70 (біля 100 паркомісць); м. Київ, вул. Милославська, 8 (біля 300 паркомісць).

Однак, на фінальному етапі будівництва багатоквартирних будинків, не було завершено та не введено в експлуатацію два паркінги, що розташовані за вищевказаними адресами.

При цьому, з бюджету виділено 13 млн гривень на здачу в експлуатацію вищевказаних об`єктів, що може свідчити про нецільове використання бюджетних коштів комунальним підприємством.

Також установлено, що 22 травня 2019 року між КП «Житлоінвестбуд-УКБ» (Сторона-1) та ТОВ «Європаркінг» (Сторона-2) укладено договори №130/44 на завершення будівництва багатоповерхової автостоянки на вул. Милославській у Деснянському районі м. Києва, а також №130/45 на завершення будівництва паркінгу на діл. 45, 46, 48 на пр. Маяковського житлового масиву Троєщина, 14 мкрн. у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до умов договорів, Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає функції замовника з завершення будівництва об`єкту і бере на себе зобов`язання та відповідальність за виконання умов цього договору, у тому числі, за фінансування та своєчасне завершення будівництва Об`єкту, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

У результаті реалізації проекту Сторона-2 отримує право власності на весь об`єкт (машино-місця), а Сторона-1 грошові кошти на умовах та у порядку, визначених цим договором.

Окрім цього, Строна-2 зобов`язується відшкодувати Стороні-1 протягом п`яти років витрати, пов`язані з розробкою, погодженням та проведенням державної експертизи проектно-кошторисної документації, виконаних будівельних робіт та інших робіт та/або послуг на підставі документів, які підтверджують розмір понесених витрат, в зв`язку з будівництвом об`єкту.

У той же час установлено, що ТОВ «Європаркінг» не здійснено оплати на користь КП «Житлоінвестбуд-УКБ» згідно умов вищевказаних договорів, а комунальним підприємством не проведено жодної претензійно-позовної роботи стосовно останніх, у зв`язку із цим сплинули строки позовної давності, що негативно впливає на роботу підприємства та призвело до створення дебіторської заборгованості.

Крім того, діючи в інтересах ТОВ «Європаркінг» директором КП «Житлоінвестбуд-УКБ» ОСОБА_9 укладено додаткові угоди до вищевказаних договорів, згідно яких графіки здійснення виплат зміщено в сторону збільшення часового періоду, однак незважаючи на це ТОВ «Європаркінг» не сплатило жодних грошових коштів в порушення умов укладених договорів та додаткових угод до них. Вказане свідчить про те, що КП «Житлоінвестбуд-УКБ» свідомо не зацікавлене у закінченні будівництва та введенні в експлуатацію вказаних паркингів, натомість надає можливість ТОВ «Європаркінг» здійснювати незаконну комерційну діяльність на вказаних об`єктах.

У ході досудового розслідування, до КП «Житлоінвестбуд-УКБ» було спрямовано запит щодо надання відомостей та документів пов`язаних з будівництвом та експлуатацією паркінгів за адресами: м. Київ, по проспекту Маяковського, та м. Київ, вздовж вул. Милославської, однак комунальним підприємством відмовлено у виконанні запиту в повному обсязі.

На виконання доручення прокурора, оперативними працівниками Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму ДЗНД СБ України встановлено, що на підземних паркінгах, розташованих за вищевказаними адресами: ТОВ «Європаркінг» (код ЄДРПОУ: 37736391, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 42, директор: ОСОБА_10 , засновник та кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_11 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_7 ) надає охоронні послуги мешканцям прилеглих будинків шляхом здачі в оренду паркомісць за ціною 50 грн за добу або 1 500 грн в місяць за одне паркомісце, що свідчить про наявність грошового обороту товариства та фактичну можливість сплати грошові кошти на виконання умов вищевказаних договорів.

Також установлено, що ОСОБА_7 , через наявні корумповані зв`язки, зокрема, заступника КМДА ОСОБА_12 , та директора КП «Житлоінвестбуд-УКБ» ОСОБА_9 , пролобіював можливість використання вказаних багаторівневих підземних паркінгів, збудованих КП «Житлоінвестбуд-УКБ», які не введені в експлуатацію.

Контроль над ТОВ «Європаркінг» здійснюється ОСОБА_7 шляхом отримання прибутку, виплата заробітної плати працівникам, розвиток бізнесу, призначення, зміна та звільнення директорів, комунікація з органами державної влади та місцевого самоврядування тощо.

Крім того, за наявною інформацією, ОСОБА_7 частину прибутку від оренди підземних паркінгів, розташованих за адресами: м. Київ, по проспекту Маяковського та м. Київ вздовж вулиці Милославської, передає безпосередньо або через невстановлених осіб ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , з метою не вчиняти жодних дій останніми, спрямованих на завершення будівництва підземних паркінгів та здачу їх в експлуатацію.

20 листопада 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва у справі від 08 листопада 2024 року у справі №758/14377/24 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого виявлено та вилучено: мобільний телефон iPhone 15 Pro, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 .

Постановою старшого слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітана поліції ОСОБА_13 про визнання речовими доказами та визначення місця їх зберігання від 20 листопада 2024 року, серед іншого, вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом.

27 грудня 2024 року до Подільського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №42023102070000163 від 13 липня 2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м Києва ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт на майно, а саме, мобільний телефон iPhone 15 Pro, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , що вилучений під час проведення обшуку 20 листопада 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва у справі від 08 листопада 2024 року №758/14377/24 за адресою: АДРЕСА_1 .

З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон iPhone 15 Pro, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , який було вилучено під час проведення обшуку 20 листопада 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року у справі №758/14377/24 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вказане майно є таким, що містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.

Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи, викладені у доповненнях до апеляційної скарги про те, що до клопотання про накладення арешту на майно не надано доказів та не наведено достатніх підстав уважати, що мобільний телефон відповідає критеріям визначених у статті 98 КПК України, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 не є у даному кримінальному провадженні підозрюваним чи обвинуваченим, тобто не є особою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону iPhone 15 Pro, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на обшук в ухвалі слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року у справі №758/14377/24 про дозвіл на обшук, не є перешкодою для тимчасового вилучення вказаного майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна з дотриманням вимог частини п`ятої статті171 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги, що вилучення мобільного телефону під час обшуку явно виходило за межі наданого дозволу слідчим суддею, сторона обвинувачення мала дійсну можливість оглянути вилучену річ на предмет наявності в ній відомостей, що можуть мати значення для кримінального провадження, що у свою чергу виключало право прокурора на вилучення такої речі, а також що всупереч чітко конкретизованій меті слідчої дії, прокурором в ході проведення обшуку 20 листопада 2025 року без жодного належного обґрунтування у протоколі, вилучено мобільний телефон ОСОБА_7 , що свідчить про вихід за межі обсягу обшуку, закріпленого частиною п`ятою статті 236 КПК України, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами клопотання та встановленими слідчим суддею обставинами.

Посилання скаржника на те, що зміст постанови від 20 листопада 2024 року про визнання речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження зводиться до формального копіювання тексту фабули кримінального провадження, перелік майна, що вилучено в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 та посилання на статтю 98 КПК України з одночасним висновком прокурора про нібито відповідність вилученого майна критеріям вказаної статті, не заслуговують на увагу суду, оскільки це не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Аргументи скаржника про те, що проведений 20 листопада 2024 року обшук був здійснений з порушенням частини другої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки ОСОБА_7 є адвокатом, що підтверджується копією витягу профайлу адвоката, проте обшук розпочався без присутності представників Ради адвокатів Київської області з подальшим вилученням мобільного телефону, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами судової справи, оскільки згідно протоколу обшуку від 20 листопада 2024 року обшук за адресою: АДРЕСА_1 було проведено за участю, зокрема, представника ради ОСОБА_14 , який власноруч підписав вказаний протокол без жодних зауважень.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.

Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.

Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п`ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 з доповненнями - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4