Постанова від 03.03.2025 по справі 380/597/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/597/25 пров. № А/857/4963/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року з питань забезпечення адміністративного позову, постановлену суддею Морською Г.М. у м.Львові у порядку письмового провадження у справі № 380/597/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Військової частини НОМЕР_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» та поіменний список в частині про призов ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв`язку із визнанням засудженням до позбавлення волі на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які були внесені 24.12.2022 року.

Представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини; заборони переміщення ОСОБА_1 з території навчального центру та заборони його залучення до ведення бойових дій.

Подана заява обґрунтована тим, що мобілізація позивача є очевидно протиправною, оскільки відповідач призвав на військову службу особу, виключену з військового обліку.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви про забезпечення позову.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України)

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у цій справі є перевірка законності мобілізації позивача.

Як слідує із заяви про забезпечення позову, представник заявника вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане згодом не можливим без вжиття таких заходів забезпечення позову.

Разом з тим, суд зазначає, що протиправність оскаржених дій та рішень відповідачів може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.

Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.

Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що забезпеченням позов шляхом зупинення дії наказів та заборони відповідачам вчиняти дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 з навчального центру для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, судом фактично буде знівельовано прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано чинитимуться перешкоди відповідачам для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні спірного питання, необхідно керуватися положенням п.10 ч.3 ст. 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Обраний заявником спосіб забезпечення позову зупинення дії оскаржуваних рішень за своїм змістом прямо заборонений п.10 ч.3 ст. 151 КАС України.

Також відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду даної заяви.

Закон України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, або до іншого навчального центру здійснюється за наказом або розпорядженням командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Заява адвоката позивача про забезпечення позову шляхом встановлення заборони посадовим особам військової частини здійснювати дії з переміщення для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період військовослужбовця (позивача), в даному випадку, є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командуванням військової частини.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Оцінюючи решту доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене свідчить на користь висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

В контексті наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Відмова у задоволенні такої заяви не є обмеженням доступу до правосуддя, так як не перешкоджає подальшому судовому розгляду вимог позову у спосіб, що наведений позивачем у відповідному позові.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до положень частини третьої статті 154 та пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 154, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року з питань забезпечення адміністративного позову, постановлену у справі № 380/597/25, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний