Постанова

від 27.02.2025 по справі 947/3734/25

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/3734/25

Провадження № 2-а/947/78/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2025 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сумі Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до

ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови №592 по справі про адміністративне правопорушення

за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 23.12.2024 року,

ВСТАНОВИВ:

23.01.2025 року до Київського районного суду міста Одеси через засоби поштового зв`язку надійшла надіслана 21.01.2025 року адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 23.12.2024 року.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 23 грудня 2024 року постановою №592 по справі про адміністративне правопорушення його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок. Зі змісту винесеної постанови вбачається, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було встановлено, що нібито він, як військовозобов`язаний, порушив вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 не прибув за викликом для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Виклик направлений рекомендованим поштовим відправлення № 0610206328676 від 12.11.2024. Також військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 363З-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, а саме: перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно знаходячись на території України протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом не уточнив адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональній дані передбачені частиною першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Позивач вказує, що з вказаними у постанові твердженнями категорично не згоден, оскільки він не здійснював правопорушень.

Так, як вказує позивач, 20 вересня 2024 року ним було направлено заяву форми 4 постанови КМУ № 560 про отримання відстрочки у зв`язку із здобування освіти ступені «Магістр», в результаті чого було отримано Довідку № 10143 від 16 жовтня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 09.11.2024 року, яка була видана ІНФОРМАЦІЯ_5 .

25 листопада 2024 року позивач особисто з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де отримав направлення для проходження ВЛК.

11 грудня 2024 року під час повторного особистого прийому у ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно нього було складено протокол № 592 про адміністративне правопорушення, що передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, де було зафіксовано, що він нічого не порушував, адвоката надано не було та його права роз`яснено не було.

Також, 11.12.2024 року, ним було надано пояснення від 11.12.2024 року в яких було зазначено, що «Отримав повістку на уточнення даних в кінці листопада. Прийшов в ІНФОРМАЦІЯ_6 25 листопада 2024 року, де сказали пройти ВЛК і повідомили, що повістку анулювали. Через 2 тижні прийшов проходити ВЛК, оновив документ «Резерв+». В додатку прийшло повідомлення, що виявлені порушення правил військового обліку. Звернувся в 26 кабінет, де повідомили, що він в розшуку з 05.12.2024 року. Незважаючи на те, що на повістку прийшов вчасно і має діючу відстрочку».

12 грудня 2024 року позивачем було направлено заяву про відкладення розгляду адміністративної справи за протоколом №592, складеного стосовно ОСОБА_1 про вчинення правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яке було призначено на 18 грудня 2024 року на 11 год. 00 хв., для надання йому змоги скористатися своїм правом на професійну правничу допомогу та на ознайомлення із матеріалами справи.

За наслідком, як вказує позивач, 19 січня 2025 року за адресою його реєстрації надійшли два поштових відправлення: повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення та постанова у справі про адміністративне правопорушення №592.

Позивач вказує, що конверт із повідомленням про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП №592, в якому повідомлялась наступна дата розгляду справи, а саме на 23.12.2024 року об 11 год 00 хв., був наданий до відправлення тільки 06 січня 2025 року, про що свідчить штамп Укрпошти на конверті. Також позивач вказує, що у конверті був відсутній протокол про адміністративне правопорушення № 592 від 11.12.2024 року, хоча у листі від 19.15.2024 року № 191224/1 вона значитеся у додатках. У повідомленні відповідача від 19.12.2024 року не було залучено додатків до протоколу.

За наслідком чого, позивач вказує, що позивач не був належним чином повідомлений про наступний розгляд справи про адміністративне правопорушення, оскільки лист із датою такого розгляду був направлений лише 06 січня 2025 року, а самий розгляд адміністративної справи відбувся 23.12.2024 року об 11 год. 00 хв. Тобто, розгляд справ відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

З посиланням на вказані обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивачем одночасно у позові було заявлено вимогу про поновлення процесуального строку на вчинення процесуальної дії з подання даної позовної заяви до суду, з посиланням на те, що копія оскаржуваної постанови була отримана ним лише 19.01.2025 року, а про її винесення саме 23.12.2024 року йому не було відомо.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 27.01.2025 року, заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з адміністративним позовом задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк на звернення до суду з даною позовною заявою. Вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання на 27.02.2025 року о 14 год. 00 хв. з повідомленням сторін по справі.

В ухвалі суду, відповідачеві встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Розяснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами у справі (ч. 6ст. 162 КАС України).

Роз`яснено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, у відповідності до ч.4ст. 159 КАС України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Роз`яснено учасникам справи, що надання доказів відбувається в порядку ст. 79 КАС України, а витребування доказівзгідно ст. 80 КАС України.

Повідомлено відповідача про наявність в суді копії позовної заяви із додатками по даній справі, які підлягають йому врученню як стороні, та про можливість їх отримати лише безпосередньо у суді відповідно до п.12 ч.9 ст.171 КАС України.

Додатково суд зазначає, що відповідна копія позовної заяви з додатками, наявна у скановій електронній формі в Електронному суді в межах справи №947/3734/25, доступ до якого має відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 , у якого наявний зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Як вбачається, копія ухвали Київського районного суду міста Одеси від 27.01.2025 року про відкриття провадження по справі №947/3734/25, а також прикріплені до нього файли (у тому числі копія позовної заяви з додатками), було надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 в електронній формі до його електронного кабінету, які були доставлені 28.01.2025 року о 09:43:04, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного кабінету.

Частиною 6 статті 251 КАС України передбачено, що днем вручення судового рішення є зокрема день отриманнясудом повідомленняпро доставленнякопії судовогорішення доелектронного кабінетуособи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, починаючи з 28.01.2025 року відповідач належним чином повідомлений про відкрите судове провадження по справі №947/3734/25, як і про обов`язок з надання відзиву на позовну заяву.

У п`ятнадцятиденний термін починаючи з 29.01.2025 року, як і станом на 27.02.2025 року, до суду від відповідача не надходило відзиву на позовну заяву, як і будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень з доказами у спростування заявлених вимог.

Також, судом було скеровано в електронній формі одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 до його електронного кабінету судову повістку зі сповіщенням про призначене судове засідання по справі №947/3734/25 на 27.02.2025 року о 14 год. 00 хв., яка була доставлена 29.01.2025 року о 05:30:19, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного кабінету.

Статтею 127 КАС України передбачено, що часом вручення повістки вважається зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Приймаючи викладене, відповідач починаючи з 29.01.2025 року є належним чином повідомлений про призначену дату, час і місце проведення судового засідання по справі №947/3734/25 призначене на 27.02.2025 року о 14 год. 00 хв.

У судове засідання призначене на 27.02.2025 року о 14 год. 00 хв. сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, відповідач про причини неявки суд не повідомив, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Від позивача 14.02.2025 року в електронній формі надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за відсутності позивача.

Частинами 1, 9 статті 205 КАС України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом не встановлено підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 205 КАС України, за наслідком чого судом було ухвалено здійснити розгляд справи 27.02.2025 року у письмовому провадженні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженець м. Одеса, громадянин України, документований паспортом громадянина України за № НОМЕР_1 , виданим 08.02.2024 року органом 5112, зі строком дії по 08.02.2034 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 04.07.2017 року, за військовим званням солдат, що підтверджується відповідним військовим квитком серії НОМЕР_2 від 10.07.2017 року.

16.10.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_6 було видано ОСОБА_1 довідку за вих. №10143 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, на строк до 09.11.2024 року.

23.09.2024 року позивачем було скеровано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_9 заяву за формою 4 постанови КМУ №560 про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з додатками до неї, як здобувач вищої освіти.

11.12.2024 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 були надані пояснення в яких позивач вказав і підтвердив, що отримав повістку на уточнення даних в кінці листопада. Прийшов в ІНФОРМАЦІЯ_6 25 листопада 2024 року, де сказали пройти ВЛК і повідомили, що повістку анулювали. Через 2 тижні прийшов проходити ВЛК, оновив документ «Резерв+». В додатку прийшло повідомлення, що виявлені порушення правил військового обліку. Звернувся в 26 кабінет, де повідомили, що він в розшуку з 05.12.2024 року. Незважаючи на те, що на повістку прийшов вчасно і має діючу відстрочку.

12 грудня 2024 року позивачем було скеровано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_9 заяву про відкладення розгляду адміністративної справи відносно нього, призначеної на 18.12.2024 року о 11 год. 00 хв.

У даній заяві, позивачем визнано що відносно нього ІНФОРМАЦІЯ_6 11.12.2024 року було складено протокол №592 про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП, суть правопорушення за яким полягає у порушенні правил вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 не прибув за викликом для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Виклик направлений рекомендованим поштовим відправлення №0610206328676 від 12.11.2024 року. Також військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 363З-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, а саме: перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно знаходячись на території України протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом не уточнив адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональній дані передбачені частиною першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

19.12.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_6 в межах справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП скеровано останньому листа за вих. №1912 24/1, яким повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 23.12.2024 року о 11 год. 00 хв.

З наданої позивачем копії конверту, яким ІНФОРМАЦІЯ_6 на ім`я ОСОБА_1 скеровано повідомлення про розгляд адміністративної справи за ст.. 210-1 КУпАП №592, вбачається відбиток штемпелю на підтвердження відправлення відповідного повідомлення 06.01.2025 року.

Також судом встановлено, що 23.12.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 за наслідком розгляду відносно ОСОБА_1 справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, винесено постанову №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вказаною статтею та піддано до адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.

У відповідності до даної копії постанови суть адміністративного правопорушення полягає у: «порушенні правил вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 не прибув за викликом для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Виклик направлений рекомендованим поштовим відправлення №0610206328676 від 12.11.2024 року. Також військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 363З-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, а саме: перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно знаходячись на території України протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом не уточнив адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональній дані передбачені частиною першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності)».

З наданої до суду позивачем копії постанови вбачається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було здійснено за відсутності позивача, а її копію скеровано засобами поштового відправлення.

З наданої позивачем копії конверту, яким ІНФОРМАЦІЯ_6 на ім`я ОСОБА_1 скеровано копію постанови по справі про адміністративне правопорушення за №592 за ст.. 210-1 КУпАП від 23.12.2024 року, вбачається відбиток штемпелю на підтвердження відправлення відповідного повідомлення 06.01.2025 року.

Позивач будучи незгодним з вказаною постановою, з посиланням на не вчинення адміністративного правопорушення та порушення відповідачем порядку розгляду відповідної справи, звернувся до суду з даною постановою.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1ст. 287 КУпАП України,постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання дійсуб`єкта владнихповноважень протиправнимита зобов`язанняутриматися відвчинення певнихдій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно дост. 1 КУпАПзавданнямКодексу України про адміністративні правопорушенняє охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержанняКонституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Так, статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складаєтьсяпротоколуповноваженими нате посадовоюособою абопредставником громадськоїорганізації чиоргану громадськоїсамодіяльності. Протоколпро адміністративнеправопорушення,у разійого оформлення,складається непізніше двадцятичотирьох годинз моментувиявлення особи,яка вчинилаправопорушення,у двохпримірниках,один ізяких підрозписку вручаєтьсяособі,яка притягаєтьсядо адміністративноївідповідальності. Протоколне складається у випадках, передбаченихстаттею 258цього Кодексу.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За визначенням ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, тощо.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складання ним оскаржуваних постанов.

З урахуванням роз`яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Приймаючи викладене, виходячи з наданих до суду доказів, суд зазначає наступне.

Як вбачається, оспорювана постанова винесена за адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП, за наслідком порушення позивачем вимог абз.2 ч.1 та абз.7 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, абз. 4 підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 363З-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024.

Положеннями ч. 1, 3ст. 210-1 КУпАПпередбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне засобою накладенняштрафу нагромадян відтрьохсот доп`ятисот неоподатковуванихмінімумів доходівгромадян іна посадовихосіб органівдержавної влади,органів місцевогосамоврядування,юридичних осібта громадськихоб`єднань -від однієїтисячі дооднієї тисячіп`ятисот неоподатковуванихмінімумів доходівгромадян.

Вчинення дій,передбачених частиноюпершою цієїстатті,в особливийперіод - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Одночасно суд зазначає, що стаття 210 КУпАП містить примітку, що положеннястатей 210,210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до абз.5 ч.1ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюдненоУказ Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

24.02.2022р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Частиною 1 статті 22 Закону України №3543-XII, громадяни зобов`язані, у тому числі:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно доабз.7ч.3вказаної статті,у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Абзацом 4 підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3633-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, яким встановлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року№ 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року№ 2105-IX громадяниУкраїни,які перебуваютьна військовомуобліку,зобов`язані протягом60днів здня набраннячинності цимЗаконом уточнитиадресу проживання,номери засобівзв`язку,адреси електронноїпошти (занаявності електронноїпошти)та іншіперсональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Разом з тим, суд зазначає, що під час розгляду справи, відповідачем, як суб`єктом яким здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача та винесено спірну постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушенням вказаних норм законодавства, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП, не надавалось відзиву на позовну заяву, не надано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем порушення вимог абз.2 ч.1 та абз.7 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, абз. 4 підпункту 1 пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 363З-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, яку і не висловлено жодної правової позиції щодо незгоди з доводами викладеними позивачем в обґрунтування позову, як і мне надавались відповідні докази в спростування обставин вказаних позивачем.

Отже, відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем і складу адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а також не виконано в порушення вимог статті 77 КАС України покладеного на нього обов`язку з доказування правомірності винесеної оспорюваної постанови.

Крім того, суд зазначає, що з поданих до суду доказів вбачається, що оспорювана постанова була винесена за наслідком винесення протоколу №592 про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідної копії протоколу №592 про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП, складеного відносно позивача, який слугував підставою для винесення оспорюваної постанови, відповідачем до суду не надано.

Процедуру складання територіальними центрамикомплектування тасоціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженоюнаказом Міністерства оборони №3 від 1.01.2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 5.01.2024 року за №36/41381.

Тобто, імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об`єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов`язаному для захисту своїх прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.

Згідно із п. 3 Розділу ІІ Інструкції, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Пунктом 4 Розділу ІІ вказаної Інструкції передбачено, що під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться змістстатті 63Конституції України та роз`яснюються права та обов`язки, передбаченістаттею 268КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Пунктом 10 Розділу ІІ Інструкції врегульовано, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно достатті 283КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4) (далі - постанова).

Як вбачається, оспорювана постанова №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУПАП від 23.12.2024 року не містить жодних даних і інформації про докази на підставі яких встановлено порушення позивачем інкримінованого йому правопорушення.

Отже, відповідачем не надано до суду жодних доказів на підставі яких було зроблено висновок про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 210-1 КУпАП, і які слугували підставою для розгляду відповідної справи про адміністративне правопорушення.

Додатково суд зазначає, що як вже зазначалось, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку у тому числі з підстав не вчасного уточнення даних.

Однак, положеннястатей 210,210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про невиконання позивачем правил військового обліку, а також інших доказів, зокрема відомостей щодо здійснення перевірки функціонування системи військового обліку громадян України в органах державної влади, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях з приводу відсутності у таких інформації щодо позивача, враховуючи що з поданих до суду доказів вбачається, що до порушення відносно позивача спірної справи про адміністративне правопорушення, позивач особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізацію,яка містить дані відносно останнього, у тому числі: адресу проживання, номери засобів зв`язку, інформацію про відсутність адреси електронної пошти та інші персональні дані.

Будь-які належні та допустимі докази стороною відповідача в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови не надано.

Поряд з цим, суд зазначає, що як вже встановлено у тому числі на підставі визнаних позивачем обставин, розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача здійснювався 18.12.2024 року о 11 год. 00 хв. та був відкладений на підставі заяви позивача на 23.12.2024 року о 11 год. 00 хв., з метою повідомлення чого відповідачем було скеровано повідомлення на адресу позивача від 19.12.2024 року за вих. №1912 24/1. Однак, як вбачається, відповідне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення було фактично відправлено позивачеві лише 06.01.2025 року.

Крім того, судом враховується, що відповідачем дані обставини не спростовувались під час розгляду даної справи.

За правилами статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а дійшов до висновків: «Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа».

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 6.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 6.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку:«Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

Приймаючи викладене, судом встановлено, що відповідачем здійснено розгляд відносно ОСОБА_1 справи про адміністративне правопорушення та винесення за його відсутності оспорюваної постанови №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП , без належного повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що є порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури.

За приписами частини другоїстатті 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини першої статті9та статті10 КУпАП,адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до положеньстатті 251 КУпАПпосадова особа у визначеному законом порядку встановлює винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Зазначене гарантується статтею 62 Конституції України.

При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Приймаючи викладене, суд зазначає, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення в даній справі, не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, що є предметом оскарження.

Згідно з ч. 1ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України,ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Також відповідно дост. 293 КУпАПорган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Враховуючи викладене, скасування постанови та направлення справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) можливе лише тоді, коли оскаржена постанова винесена органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу.

В даному ж випадку постанова винесена органом (посадовою особою), правомочним вирішувати цю справу, тому відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд.

Враховуючи вищевикладене в цілому, оскільки відповідачем жодним доказом не доведено правомірність винесеного оскаржуваного рішення, не доведено викладенні в постанові обставини, не доведено належними доказами факт вчинення позивачем порушення правил військового обліку, за що останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КпАПУкраїни, а відтак не підтверджено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, за наслідком чого в межах положень ст.286 КАС України суд вважає достатніми підстави для скасування спірної постанови №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 23.12.2024 року, а справу про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч.3 ст. 210-1 КУпАП підлягаючою закриттю.

Відповідно до ч. 1 та 2ст. 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини першоїстатті 139 КАС України,при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, за пред`явлення якого позивачем сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн, у відповідлності до положень ч.1ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі- ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є відокремленим структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_10 , підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн.

Позивачем також заявлено до відшкодування понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн., під час вирішення якого суд зазначає наступне.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: 1) Договір про надання правничої допомоги №20/01/2025-ЦС від 20.01.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою О.Г. з надання професійної правничої допомоги внаслідок оскарження постанови про адміністративне правопорушення №592 за ч.3 ст.210-1 КУпАП; додаткову угоду №1 до вказаного договору, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою О.Г., яка містить вартість послуг у тому числі зі складання позовів, яка становить від 1000-4000,00 грн. за 1 год. Роботи; Акт №20/01/2025-ЦС приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.01.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою О.Г., яким сторонами засвідчено надання адвокатом і прийняття клієнтом послуг зі складання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення №592, вартість яких становить в сумі 8000,00 грн.; довідку про обсяг виконаної роботи, складеної адвокатом Таштановою О.Г., якою підтверджено сплата ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 8000,00 грн., за надані послуги зі складання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення №592.

Перевіряючи дані обставини, судом також у відповідності до Єдиного реєстру адвокатів України, який перебуває у вільному доступі встановлено, що ОСОБА_5 перебуває як адвокат на обліку у Раді адвокатів Одеської області, свідоцтво №004357 видане 25.01.2021 року.

Судом також встановлено, що позивачем здійснено звернення до суду з позовом саме про оскарження постанови про адміністративне правопорушення №592, шляхом його скерування засобами поштового зв`язку 21.01.2025 року, тобто на наступний день після надання за вищевказаними доказами професійної правничої допомоги зі складання відповідного позову.

Як вбачається, засвідчена за вказаними доказами професійна правнича допомога безпосередньо пов`язана з предметом даної справи та пов`язана з пред`явленим позивачем до суду позовом, а відтак була необхідною для реалізації позивачем своїх прав на звернення до суду з позовом.

Суд зазначає, що однією з основних засад адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини 3статті 2 КАС України).

Відповідно дост. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), виклала наступний висновок, що «при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» v. Ukraine» («Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України) від 23 січня 2014 року в § 268 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц вказано, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина другастатті 137 ЦПК України, частина другастатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження №12-14гс22) вказала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №910/12876/19 від 07.07.2021.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

У разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року по справі №160/6899/20 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).

Отже, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку спрощеного провадження.

Як вбачається надана позивачеві правнича допомога, витрати за якою заявлені до відшкодування, полягала лише у підготовці позовної заяви, яка в подальшому була подана до суду безпосередньо позивачем, який не приймав участь під час її розгляду.

Суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та сталу судову практику у даній категорії справ, в т.ч. і суду касаційної інстанції, а також враховуючи що позовна заява за обсягом є не надмірною, огрунтуєтсья на загальних нормах законодавства. Опрацювання правової позиції у справі не вимагає значних затрат часу. Окрім того, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, що не вимагало безпосередньої участі сторін.

У той же час, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини.

Враховуючи встановленні обставини справи та приписи ч. 5 ст.134і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань асигнувань відповідача в розмірі 1500,00 грн., що зумовлено тим, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, а її розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, тому не потребує тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання позовної заяви, з урахуванням того, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. 7, 9, 210-1, 235, 245-249, 251-252, 254-257, 268, 276-279, 280-282, 283-291 КУпАП, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 132, 134, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), про визнання протиправною та скасування постанови №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 23.12.2024 року задовольнити.

Cкасувати постанову №592 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 23.12.2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок та у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи,якомуповнерішеннясудунебуло врученоуденьйого проголошенняабоскладення,маєправонапоновлення пропущеногострокунаапеляційне оскарженнянарішеннясуду якщоапеляційнаскаргаподана протягомдесятиднівздняврученняйому повногорішеннясуду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначенихчастиною другоюстатті 299 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 27.02.2025 року.

Головуючий Л. В. Калініченко