Рішення

від 25.02.2025 по справі 947/27613/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/27613/24

Провадження № 2/947/460/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі - Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Релігійної організації Православна Парафія

«Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії Української православної церкви м. Одеса»,

Релігійної організації «Релігійна громада Парафія Різдва Пресвятої Богородиці

Переяславсько-Вишневської Єпархії Української православної церкви

(Православна церква України) села Гоголів Броварського району Київської області,

ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус

Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна,

про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

04.09.2024 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна ОСОБА_1 до Релігійної організації Православна Парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії Української православної церкви м. Одеса», Релігійної організації «Релігійна громада Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Переяславсько-Вишневської Єпархії Української православної церкви (Православна церква України) села Гоголів Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна, про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, в якому позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/20 частки в праві власності на 7/10 часток домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі №520/10957/15-ц від 18.11.2015 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано безвісті відсутнім з 02.05.2015 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі №520/5991/17 від 12.02.2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано померлим з ІНФОРМАЦІЯ_5.

01.08.2018 року приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М. відкрито спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Про дані події, як вказує позивачка, вона дізналася від представника релігійної організації УПЦ Церква Храм Різдва Богородиці зазначеної у заповіті ОСОБА_3 посвідченого 22.11.06 приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Луцях Тетяною Миколаївною за реєстровим номером №4026. Представником було повідомлено, що померлий заповідав позивачці частку 1/20 частки 7/10 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, оригіналу заповіту позивачка ніколи не бачила, та про його існування дізналася від релігійної організації також зазначеної у заповіті, а в подальшому дані обставини були підтверджені з боку приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М.

Окрім цього, як вказує позивачка, її було повідомлено про існування судового процесу, ініційованого племінником померлого ОСОБА_4 , який просив суд визнати даний заповіт недійсним, а оригінал заповіту було безпосередньо направлено до експерта, з метою встановлення його дійсності/недійсності.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси по справі №520/20065/19 від 16.04.2019 року визначено додатковий строк - три місяці ОСОБА_1 , для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позивачка вказує, що за наслідком поновленого строку, вона звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М, однак отримала роз`яснення про призупинення нотаріальних дій у листі №259/02-14 від 19.07.2019 року, за наслідком триваючого судового процесу по справі №520/12887/18, з оспорювання заповіту.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 12.02.2020 по справі №520/12887/18, позовну заяву ОСОБА_4 до Релігійної Організації УПЦ Релігійна громада Різдва - Богородиці, приватного нотаріуса одеського нотаріального округу Луцях Т.М., Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в м. Одесі, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним - залишено без задоволення, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13.06.2024 року.

За наслідком чого позивачка вказує, що заповіт від імені ОСОБА_3 , за яким вона має право на частку у спадщину, є дійсним, а тому нотаріальні дії щодо нерухомого майна, яке вказане у заповіті можуть бути відновленими.

Приймаючи дані обставини, вона звернулася із черговою заявою до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М, щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М. №209/02-31 від 23.07.2024 року, їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом - відмовлено, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене спадкове майно, у тому числі з підстав невизнання належності відповідного майна померлому ОСОБА_3 .

Вказані обставини, стали підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 10.09.2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовом, представником позивача надано до суду два клопотання про витребування доказів, за наслідком розгляду яких 07.10.2024 року судом у підготовчому судовому засіданні були постановлені ухвали, якими клопотання задоволені та витребувано:

- з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 03350290. 65048, м. Одеса, вул. Троїцька, 25) належним чином завірені копії правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, належного померлому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме - 7/10 часток домоволодіння, в АДРЕСА_1 .

- у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірини Миколаївни належним чином завірену копію спадкової справи №14/2018 (номер у Спадковому реєстрі №62791663), заведеної до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .

25.10.2024 року до суду на виконання вказаної ухвали суду, в електронній формі, надійшло повідомлення від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про необхідність сплати квитанції за надання послуг з виготовлення копій документів.

07.11.2024 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірини Миколаївни витребувані судом докази.

Представник позивача у підготовчому судовому засіданні 12.11.2024 року зазначив, що з витребуваних судом матеріалів спадкової справи №14/2018 (номер у Спадковому реєстрі №62791663), заведеної до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , він дізнався, що померлий за життя склав заповіт від 22.11.2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ляцух Т.М., зареєстрований в реєстрі за №4026, який в свою чергу був чинний станом на час смерті ОСОБА_3 . За наслідком чого, представник позивача, з посиланням, що про інформацію зі складення ОСОБА_3 за час життя заповіту від 22.11.2006 року, сторона позивача дізналась лише після витребування судом матеріалів вказаної спадкової справи, які в свою чергу не містять копії відповідного заповіту, заявив клопотання про витребування належним чином завіреної копії відповідного заповіту від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ляцух Т.М., якою було посвідчено відповідний заповіт. Представник вказував, що відповідний доказ за необхідний для повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи.

За наслідком розгляду даного клопотання, судом 12.11.2024 року було постановлено ухвалу суду, якою клопотання задоволено та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ляцух Тетяни Миколаївни (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) належним чином завірену копію заповіту від 22 листопада 2006 року, складеного від імені ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ляцух Тетяною Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за №4026.

03.12.2024 року до суду на виконання вказаної ухвали суду від 12.11.2024 року надійшли від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ляцух Тетяни Миколаївни витребувані судом докази.

Додатково, 09.12.2024 року представником позивача у підготовчому судовому засіданні були надані до приєднання до матеріалів справи докази, одержані з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 07.10.2024 року.

За наслідком розгляду даного клопотання, судом у підготовчому судовому засіданні 09.12.2024 року було задоволено дане клопотання представника позивача та приєднано до матеріалів справи докази, надані Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 07.10.2024 року.

Тієї ж дати, судом у підготовчому судовому засіданні без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 23.01.2025 року, яке в подальшому було відкладено судом на 25.02.2025 року.

До судового засідання призначеного на 25.02.2025 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 25.02.2025 року до суду надійшла заява від представника позивача про визнання заявлених вимог, розгляд справи за його відсутності, та відсутність заперечень проти ухвалення рішення суду в заочному порядку.

Інші учасники справи про підстави неявки до судового засідання не повідомили.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Приймаючи висловлене волевиявлення позивача про розгляд справи за її відсутності, а також враховуючи відсутність підстав для відкладення судового засідання, судом було ухвалено здійснити розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 25.02.2025 року за наявними в матеріалах справи документами.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис №27, за наслідком державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав заповіт, посвідчений 22.11.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. за реєстровим номером № 4026, відповідно до якого, він розпорядився належним йому майном - 7/10 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином: з якого 19/20 частин у рівних частках кожному заповів Українській православній церкві Храма Різдва Богородиці, Українській православній церкві Одеської єпархії парафіяльної ради Всіхсвятського храму та ОСОБА_5 , а 1/20 частку з частки зазначеного домоволодіння заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Одночасно у даному заповіті, ОСОБА_3 зазначив, що він свого племінника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , позбавив права спадкування на його майно.

01.08.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. відкрито спадкову справу №14/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3

12.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. в межах спадкової справи №14/2018, скеровано листа на ім`я позивачки ОСОБА_1 , як спадкоємця на ім`я якої у тому числі складено заповіт від 22.11.2006 року, якою не подавалась заява про відмову від спадщини, однак повідомлено про пропуск встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини.

28.05.2019 року позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємець на ім`я якої у тому числі складено заповіт від 22.11.2006 року, звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., з заявою про прийняття спадщини за заповітом до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Однак, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. в межах спадкової справи №14/2018, скеровано на ім`я позивачки ОСОБА_1 листа від 19.07.2019 року за вих. №259/02-14, яким повідомлено про призупинення вчинення нотаріальних дій по вказаній спадковій справі до вирішення Київським районним судом міста Одеси цивільної справи №520/12887/18.

В подальшому, 23.07.2024 року ОСОБА_1 знов звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/20 частку у праві власності на спадкове майно ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Однак, 23.07.2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. в межах спадкової справи №14/2018 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за вих. №209/02-31, якою відмовлено ОСОБА_1 , як спадкоємцю за завітом до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , з підстав ненадання правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно - 7/10 часток домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказані обставини, зумовили звернення позивачки до суду з даним позовом.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що між сторонами по даній справі виникли спадкові правовідносини, питання яких врегульовано Книгою шостою ЦК України «Спадкове право».

Суд зазначає, що внаслідок смерті особи відкривається спадщина, часом відкриття якої є день смерті такої особи (ч.1,2 ст.1220 ЦК України).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. (ч.1 ст.1235 ЦК України).

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. (ч.2 ст.1235 ЦК України).

У відповідності до положень статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв (стаття 1271 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч.1 ст. 1272 ЦК України).

Згідно з ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до положень частини першої, третьої та п`ятої статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Фактичний вступ в управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов`язок спадкоємців, а їх право.

Приймаючи вищевикладене в цілому вбачається встановленим, що внаслідок смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , відкрилась спадщина на належне останньому за час життя майно, спадкування на яке здійснюється за заповітом за наслідком залишення спадкодавцем заповіту, посвідченого 22.11.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. за реєстровим номером № 4026.

Спадкоємцями за даним заповітом на спадкове майно - 7/10 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є: в межах 19/20 частин спадкового майна у рівних частках кожному є Українська православна церква Храма Різдва Богородиці, Українська православна церква Одеської єпархії парафіяльної ради Всіхсвятського храму та ОСОБА_5 , та з правом 1/20 частку спадкового майна - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Одночасно у даному заповіті, ОСОБА_3 зазначив, що він свого племінника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , позбавив права спадкування на його майно.

З матеріалів спадкової справи №14/2018 до майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , вбачається, що у відповідності до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за №52821295 від 01.08.2018 року, станом на час смерті спадкодавця, даний заповіт складений ОСОБА_3 , посвідчений 22.11.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. за реєстровим номером № 4026, був чинним.

З доводів позивачки викладених у позові та листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. від 19.07.2019 року за вих. №259/02-14, виданого в межах спадкової справи №14/2018, судом встановлено, що відповідний заповіт оспорювався в судовому порядку в межах розгляду Київським районним судом міста Одеси цивільної справи №520/12887/18.

Позивачкою вказано, що за наслідком розгляду даної справи, заповіт складений ОСОБА_3 залишився чинним та діючим, що додатково вбачається з подальших вчинених приватним нотаріусом дій з визнання ОСОБА_1 спадкоємцем за даним заповітом під час винесення постанови від 23.07.2024 року за вих. №209/02-31. Однак, відповідного судового рішення позивачем до суду не надано, як і відсутні в матеріалах спадкової справи №14/2018.

Частиною 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, статтею 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» встановлено, що кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у медіа, створення електронних баз даних судових рішень. Будь-яке редагування тексту судового рішення не повинно спотворювати його зміст. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За наслідком вказаних встановлених обставин, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, судом в порядку передбаченому ч.7 ст. 81 ЦПК України за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень, який перебуває у вільному доступі було перевірено дані обставини та встановлено наявність судового рішення за наслідком розгляду вказаної цивільної справи, яке набрало законної сили 18.12.2024 року.

Так, судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №520/12887/18 за позовом ОСОБА_4 до Релігійної громади Різдва - Богородиці, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяни Миколаївни, Релігійної організації православна парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської єпархії Української православної церкви м. Одеса», ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідчений 22 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. за реєстровим номером № 4026, недійсним.

12 лютого 2020 року рішенням Київського районного суду м. Одеси в задоволенні позову відмовлено, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року вказані судові рішення: рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишені без змін.

Даною постановою встановлено зокрема, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 01 серпня 2003 року належало 7/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

22 листопада 2006 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким належні йому 7/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 заповів таким чином: 19/20 частин - у рівних частках Українській Православній Церкві Храм Різдва Богородиці; Українській Православній Церкві Одеської Єпархії Парафіяльної Ради Всіхсвятського Храму; ОСОБА_5 ; 1/20 частину - ОСОБА_1 . Поклав на ОСОБА_5 обов`язок поховати його тіло на Новоміському кладовищі. Свого племінника ОСОБА_4 він позбавив права спадкувати його майно.

Вказаний заповіт є чинним і внесений до Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 17 липня 2018 року № 52642862.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 06 червня 2019 року № 18-6025, складеним судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Римаревським І. Г., рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос і підписано особисто. ОСОБА_3 » у заповіті від імені ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. 22 листопада 2006 року за реєстровим № 4026, виконаний самим ОСОБА_3 в незвичайному стані, під впливом природних «збиваючих» факторів, серед яких могли бути, як внутрішні (до них можна віднести хворобливий стан, стан хвилювання тощо), так і зовнішні (незвична поза під час письма, нерівна поверхня, на якій розташований заповіт).

Частинами 4,5 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Приймаючи викладене, судом встановлено, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, та залишені без змін постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, за наслідком розгляду цивільної справи №520/12887/18, набрало законної сили 18.12.2024 року, є чинним, а відтак вищевказані додатковому доказуванню не підлягають, а заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений 22 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. за реєстровим номером № 4026, не визнано недійсним, а відтак є чинним та діючим.

Отже, спадкування до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснюється за заповітом від 22.11.2006 року, за р.4026, у відповідності до якого позивачка ОСОБА_1 має право на спадкування 1/20 частки у нерухомому майні - 7/10 частин домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вже судом встановлювалось, 12.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. в межах спадкової справи №14/2018, листом повідомлялось ОСОБА_1 , про пропуск встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини.

З доводів позивачки викладених у позові вбачається, що остання зверталась до суду з позовом, за наслідком чого рішення суду ОСОБА_1 визначено додатковий строк для прийняття спадщини, що додатково вбачається з подальших вчинених приватним нотаріусом дій з визнання ОСОБА_1 , як належного спадкоємця якою прийнято спадщину до майна померлого ОСОБА_3 , під час винесення постанови від 23.07.2024 року за вих. №209/02-31.

Однак, відповідного судового рішення позивачем до суду не надано, як і відсутні в матеріалах спадкової справи №14/2018.

За наслідком вказаних встановлених обставин, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, судом в порядку передбаченому ч.7 ст. 81 ЦПК України за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень, який перебуває у вільному доступі було перевірено дані обставини та встановлено наявність рішення Київського районного суду міста Одеси від 16.04.2019 року за наслідком розгляду цивільної справи №520/20065/18, яке набрало законної сили 17.05.2019 року, з розгляду відповідного питання.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, яку надалі вточнила, до Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в м. Одесі, ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_5, посилаючись на те, що не могла вчасно звернутися з заявою про прийняття спадщини, через свою необізнаність про існування заповіту, яка перебувала на розгляді в межах розгляду цивільної справи №520/20065/18.

За наслідком розгляду даної справи, Київським районним судом міста Одеси 16.04.2019 року ухвалено рішення, яким у тому числі позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визначено додатковий строк - три місяці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , для подачі в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини за заповітом що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Даним рішенням суду також, визначено додатковий строк - три місяці Релігійній Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ, для подачі в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини за заповітом що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_5.

Дане рішення Київського районного суду міста Одеси від 16.04.2019 року по цивільній справі №520/20065/18 набрало законної сили 17.05.2019 року.

Як вже встановлено судом, 28.05.2019 року позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємець на ім`я якої у тому числі складено заповіт від 22.11.2006 року, звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., з заявою про прийняття спадщини за заповітом до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , отже за наслідком ухвалення відповідного судового рішення, а відтак здійснила належні дії з прийняття спадщини до майна ОСОБА_3 в межах визначеного додаткового строку на вчинення відповідної дії.

Приймаючи викладені обставини в цілому, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 , є належним спадкоємцем до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , якою належним чином вчинені дії з прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом від 22.11.2006 року, за р.4026, у відповідності до якого позивачка ОСОБА_1 має право на спадкування 1/20 частки у нерухомому майні - 7/10 частин домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що за наслідком винесення приватним нотаріусом Сегеченко І.М. в межах спадкової справи №14/2018, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії за вих. №209/02-31 від 23.07.2024 року, ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права на вказану частку у спадщині, з підстав ненадання правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно - 7/10 часток домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до підпунктів 4.12, 4.16 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Приймаючи викладене, щодо спадкового майна, судом встановлено, що предметом спору в даній справі є належність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 , - 7/10 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

За клопотанням сторони позивача, судом ухвалою суду від 07.10.2024 року витребувано з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 03350290. 65048, м. Одеса, вул. Троїцька, 25) належним чином завірені копії правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, належного померлому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме - 7/10 часток домоволодіння, в АДРЕСА_1 .

На виконання вказаної ухвали суду, до суду надано копію свідоцтва про право власності на домоволодіння від 01.08.2003 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.06.2003 року за №773, яким посвідчено, що об`єкт в цілому розташований в АДРЕСА_1 , який в цілому складається з одного жилого будинку літ. «А», загальною площею 89,0 кв.м., жилою площею 41,1 кв.м., сараїв літ. «Б», «Д», «Ж», вбиральні літ. «Г», бані літ «Л», відображених у технічному паспорті від 27.03.2003 року, належить ОСОБА_3 . Також у свідоцтві засвідчено, що воно видане замість свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 19.10.2001 року за р.№4-1855, зареєстроване ОМБТІ та РОН 01.11.2001 року за р.№3168.

10.09.2004 року, Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано дублікат свідоцтва про право власності на домоволодіння від 01.08.2003р., бланк серії НОМЕР_2 , у відповідності до якого, ОСОБА_3 належить об`єкт в цілому розташований в АДРЕСА_1 , який в цілому складається з одного жилого будинку літ. «А», загальною площею 89,0 кв.м., жилою площею 41,1 кв.м., сараїв літ. «Б», «Д», «Ж», вбиральні літ. «Г», бані літ «Л», відображених у технічному паспорті від 27.03.2003 року, Також у свідоцтві засвідчено, що воно видане замість свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 19.10.2001 року за р.№4-1855, зареєстроване ОМБТІ та РОН 01.11.2001 року за р.№3168. На даному бланку, також наявний рукописний запис про ост. 7/10 часток домоволодіння.

У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №5008905 від 11.10.2004 року, 11.10.2004 року КП «ОМБТІ та РОН» проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі вказаного свідоцтва від 01.08.2003, дублікат якого виданого 10.09.2004 року, бланк серії НОМЕР_2 .

01.09.2005 року, Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано дублікат свідоцтва про право власності на домоволодіння від 01.08.2003р., бланк серії НОМЕР_3 , у відповідності до якого, ОСОБА_3 належить об`єкт в цілому розташований в АДРЕСА_1 , який в цілому складається з одного жилого будинку літ. «А», загальною площею 89,0 кв.м., жилою площею 41,1 кв.м., сараїв літ. «Б», «Д», «Ж», вбиральні літ. «Г», бані літ «Л», відображених у технічному паспорті від 27.03.2003 року, Також у свідоцтві засвідчено, що воно видане замість свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 19.10.2001 року за р.№4-1855, зареєстроване ОМБТІ та РОН 01.11.2001 року за р.№3168. На даному бланку, також наявний рукописний запис про ост. 7/10 часток домоволодіння.

У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №8750005 від 26.10.2005 року, 26.10.2005 року КП «ОМБТІ та РОН» проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі вказаного свідоцтва від 01.08.2003, дублікат якого виданого 01.09.2005 року, бланк серії ЯЯЯ №260359.

Відповідний запис про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі вказаного свідоцтва від 01.08.2003, дублікат якого виданого 01.09.2005 року, бланк серії ЯЯЯ №260359, наявний у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №61408003 від 14.06.2016 року та за №145904773 від 19.11.2018 року.

Судом враховується, що у відповідності до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року по справі №653/1096/16-ц здійснено висновок, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України). Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.13 постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). (пункт 62 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Приймаючи вищевикладені обставини в цілому, суд вважає належним чином підтвердженим факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 , нерухомого майна - 7/10 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало останньому на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 01.08.2003, дублікат якого виданого 01.09.2005 року, бланк серії НОМЕР_3 .

На підставі встановленого, суд доходить до висновку, що до спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , належить - 7/10 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємцем до якого в порядку спадкування за заповітом, з правом частки у даному спадковому майні з розміром 1/20 є ОСОБА_1 .

Судом враховується, що статтею 328 ЦК передбачено, що право власності набувається на підставах, що і заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності і встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Таким чином, відповідно до вимог статті 328 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 6 вказаної Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Відповідно до ст.392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав у відповідності до положень статті 16 ЦК України належить визнання права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23.01.2013 у справі №6-164цс12 у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що наразі позивачка позбавлена можливості оформити свої спадкові права в порядку спадкування за заповітом на 1/20 частину у нерухомому майні - 7/10 частин домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що становить спадщину після смерті ОСОБА_3 , що свідчить про порушення спадкових прав позивача, а обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи відмови державного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, є належним та ефективним.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи викладене, досліджуючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і доведеними на підставі наявних в матеріалах справи доказів, які є належними, допустимими, достовірними та достатніми.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованою Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Ухвалюючи рішення суду по справі судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає що, за наслідком обґрунтованості заявлених вимог, порушенні права позивача ОСОБА_1 підлягають захисту, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання згідно положень статті 141 ЦПК України цих витрат на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 211, 223, 263-265, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Релігійної організації Православна Парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії Української православної церкви м. Одеса» (місцезнаходження: 65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, 33), Релігійної організації «Релігійна громада Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Переяславсько-Вишневської Єпархії Української православної церкви (Православна церква України) села Гоголів Броварського району Київської області (місцезнаходження: 07452, Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Ярослава Мудрого, 5А), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна (місцезнаходження: 65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 48, прим. 3/3а), про визнання права власності на спадкове майно за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в порядку спадкування за заповітом до майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/20 частину у нерухомому майні - 7/10 частин домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 03.03.2025 року.

Головуючий Л. В. Калініченко