Рішення

від 03.03.2025 по справі 753/3949/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3949/24

провадження № 2/753/2434/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача - адвоката Короєда С.О., представника відповідачів - адвоката Хілька О.М., розглянувши справу за позовом Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» про визнання права користування житловим приміщенням і зобов`язання укласти договір найму,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року адвокат Короєд Сергій Олександрович в інтересах Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про їх виселення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет» є власником будівлі гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 01 квітня 2004 року між Акціонерним товариством закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини» (правонаступником якого є приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет»), як орендодавцем, та Публічним акціонерним товариством «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція» було укладено Договір оренди №04/2004 житлового приміщення, за умовами якого Публічному акціонерному товариству «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція» в користування було передано нерухоме майно - частину приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з 8 кімнат (№81, 83, 85, 88, 98, 100, 101, 102) загальною площею 144 кв.м., що розміщені на п`ятому поверсі для проживання працівників вказаного підприємства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 грудня 2023 року у справі № 910/13143/23 було розірвано вказаний Договір оренди та зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція» звільнити і повернути Приватному вищому навчальному закладу «Київський медичний університет» орендоване нерухоме майно.

Позивач вказує, що відносини оренди вищезазначених кімнат гуртожитку припинені, отже і припинилось похідне право користування гуртожитком працівниками ПАТ «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція». Провівши перевірку проживаючих в гуртожитку, позивач виявив, що мешканці кімнати № 100 на 5 поверсі гуртожитку, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без правових підстав проживають у зазначеному жилому приміщенні, чим порушують право власності Позивача.

Як зазначає позивач, після розірвання Договору оренди із ПАТ «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція» жодних дозволів на проживання відповідачам у гуртожитку не надавав та не укладав з ними договору оренди, отже зазначені особи порушують право власності Позивача. При цьому із позивачем, як власником гуртожитку, відповідачі в жодних відносинах з приводу користування гуртожитком не перебували, ордер відповідачам на вселення в гуртожиток не надавався, після розірвання Договору оренди договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачами не укладався, а тому у відповідачів відсутні правові підстави користування майном

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2024 року позовну заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23 квітня 2024 року.

23 квітня 2024 року підготовче засідання відкладено на 23 травня 2024 року.

23 травня 2024 року підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відсутністю енергопостачання приміщення суду.

Підготовче засідання призначено на 04 липня 2024 року.

02 липня 2024 року представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Хілько О.М. подав зустрічний позов до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет», в якому просить визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 та зобов`язати Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет» укласти договір найму на вказане житлове приміщення.

Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, відповідачі вказували, що у травні 1993 року ОСОБА_3 отримав на свою сім`ю житлове приміщення у гуртожитку по АДРЕСА_1 . З 21 травня 1993 року ОСОБА_3 і позивачі за зустрічним позовом були зареєстровані у вказаному гуртожитку та проживають на п`ятому поверсі в кімнаті № НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і до дня своєї смерті проживав у гуртожитку.

За користування житловим приміщенням у гуртожитку позивачі за зустрічним позовом сплачували відповідачу відповідні платежі доки відповідач не почав створювати жахливі умови для проживання, а саме постійно з метою виселення мешканців відключає воду, електроенергію, створює жахливу обстановку, помешкання загального користування не ремонтуються і не відповідають нормам безпеки (грибок на стінах, протікає дах, електропроводка в аварійному стані).

Щодо рішення Господарського суду міста Києва, позивачі вказують, що у ньому відсутні будь-які обов`язки позивачів про звільнення ними своїх житлових приміщень.

Позивачі наголошують, що відповідно до ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу України осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Зокрема, положення ст. 125 Житлового кодексу України регламентує, що без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років

Як видно з трудової книжки ОСОБА_3 , він пропрацював на підприємстві, яке надало йому приміщення, більше десяти років, а тому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які відповідно до ст.64 Житлового кодексу України є членами сім`ї наймача і мають такі ж права і обов`язки, як і наймач, не можуть бути виселені без надання іншого житла.

Мотивуючи вимоги щодо укладення договору найму, позивач вказують, що відповідач не має бажання укладати договір найму, про що свідчить подання ним первісного позову, хоча позивачі за зустрічним позовом, які постійно мешкають у спірному житлі, мають право на юридичну фіксацію своїх прав на користування вказаним приміщенням, яким є договір найму. Зазначають, що житлове приміщення у гуртожитку є єдиним місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Витягу з реєстру нерухомого майна.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києві від 04 липня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» про визнання права користування житловим приміщенням і зобов`язання укласти договір найму залишено без руху.

У строк, встановлений в ухвалі суду, представник позивачів за зустрічним позовом усунув недоліки позовної заяви, подавши 10 липня 2024 року відповідну заяву разом з доказами спати судового збору.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісною позовною заявою, підготовче засідання призначено на 30 липня 2024 року.

22 липня 2024 року відповідач за зустрічним позовом подав відзив на зустрічний позов, у якому просив відмовити у задоволенні зустрічного позову повністю.

Заперечення відповідача проти зустрічного позову ґрунтуються на тому, що позивачі проживали в гуртожитку в тій кімнаті, яка була в оренді у ПАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція». При цьому із відповідачем, як власником гуртожитку, позивачі в жодних відносинах з приводу користування гуртожитком не перебували, отже після розірвання Договору оренди із ПАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція», у позивачів відпала правова підстава на користування майном відповідача і тягар доказування правомірності проживання в гуртожитку в даному випадку лежить саме на позивачах, які повинні довести і підтвердити своє право користування жилим приміщенням у гуртожитку, які жодними доказами не підтвердили законне право користування жилим приміщенням у гуртожитку, яке їм нібито надало ЗАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція».

Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що є суб`єктом приватного права і на нього не покладений обов`язок по забезпеченню громадян жилою площею.

Також відповідач вказував, що приміщення гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 не є службовим жилим приміщенням і не було зареєстроване як таке рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради, а позивачі не надали підтвердження того, що зазначена кімната, в якій вони проживають, є службовим житлом.

Відповідач зауважив, що норми ст. 125 ЖК України не підлягає застосуванню, а позивачі втратили своє право користування житловим приміщенням у гуртожитку на підставі ч. 2 ст. 132 ЖК України і сам по собі час проживання в гуртожитку не може легалізувати незаконність зайняття жилого приміщення.

Крім цього, відповідач наголошує, що ОСОБА_3 звільнився з ПАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція» за власним бажанням, а тому відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 132 ЖК України позивачів, право користування жилим приміщенням яких як членів сім`ї наймача є похідним від права користування жилим приміщенням наймача, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.

Щодо вимог позивачів про укладення договору найму, відповідач зазначив, що правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і належать до правовідносин з договору, в тому ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 можуть набути право користування жилим приміщенням в гуртожитку тільки шляхом укладення відповідно до положень Цивільного кодексу України договору найму (оренди) із власником гуртожитку відповідно до умов проживання (вартості), розміщених на офіційному веб-сайті університету за веб- адресою: https://kmu.edu.ua/gurtozhitok/.

У підготовчому засіданні представник відповідача первісним позовом заявив клопотання про виклик для допиту в судовому засіданні свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_1 , оскільки вказані свідки можуть підтвердити обставини викладені в заявах відповідача по суті спору.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року підготовче провадження у справі № 753/3949/24 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті, викликано як свідків у судове засідання ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 .

Заслухавши учасників справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет» з 2000 року є власником 78/100, а з 2003 - ще 22/100 частин будівлі гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01 квітня 2004 року між Акціонерним товариством закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини» (правонаступником якого є приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет»), як орендодавцем, та Публічним акціонерним товариством «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція» було укладено Договір оренди №04/2004 житлового приміщення, відповідно до умов якого Публічному акціонерному товариству «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція» в користування було передано нерухоме майно - частину приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з 8 кімнат (№81, 83, 85, 88, 98, 100, 101, 102) загальною площею 144 кв.м., що розміщені на п`ятому поверсі для проживання працівників вказаного підприємства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 грудня 2023 року у справі № 910/13143/23 було розірвано вказаний Договір оренди № 04/2004 житлового приміщення від 01 квітня 2004 року та зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Спеціалізоване управління №522 «Промвентиляція» звільнити і повернути Приватному вищому навчальному закладу «Київський медичний університет» нерухоме майно - частину приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з 8 кімнат (№ 81, 83, 85, 88, 98, 100, 101, 102) загальною площею 144 кв.м., що розміщені на п`ятому поверсі.

З матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 1987 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 . Після укладення шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився син - ОСОБА_10 , який в подальшому, 08 листопада 2013 року, змінив прізвище на ОСОБА_11 .

З 21 травня 1993 року ОСОБА_3 і позивачі за зустрічним позовом були зареєстровані та постійно проживали у гуртожитку з адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Як слідує з трудової книжки ОСОБА_3 та архівних витягів, наданих на запит суду Шевченківською районною у місті Киві державною адміністрацією, з 01 серпня 1983 року він був прийнятий на роботу до Київського СУ-533 треста «Сантехмонтаж», 20 жовтня 2004 року - звільнений з ЗАТ СУ-52 «Промвентиляція» за власним бажанням по ст. 38 КЗпП. В подальшому 28 березня 2011 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу у ЗАТ СУ-522 «Промвентияція» та 05 квітня 2013 року звільнений за власним бажанням.

Згідно з розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 283 від 15 травня 2014 року «Про зарахування громадян на квартирний облік та про внесення змін в квартоблікові справи громадян», ОСОБА_1 з сім`єю з 3 осіб поновлено на квартирному обліку; підстава - проживання в гуртожитках, проживає з 1993 року за адресою: АДРЕСА_1 , а квартирному обліку з 24 лютого 1992 року.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 показала, що у 1993 року її чоловік отримав спірну кімнату в гуртожитку, у якій вони постійно проживали, а після продажу СПУ-522 гуртожитку Медінституту, четвертий поверх гуртожитку було звільнено і їх переселили на п`ятий поверх. Вказала, що за користування кімнатою вносили плату Медуніверситету. Свідок зазначила, що під час заселення був укладений договір та видано ордер на це приміщення, які були в подальшому передані ЗАТ СУ-522 «Промвентияція» для процедури приватизації і не були їм повернуті, однак у деяких інших мешканців такі документи збереглися. Також зазначила, що ні у неї, ні у її сина немає іншого житла.

Свідок ОСОБА_4 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1 , і її покійний чоловік також працював у ЗАТ «Промвентиляція» до 2017 року, якій належав спірний гуртожиток. Зазначила, що при вселенні у гуртожиток їм видавали ордери та укладали договори найму, вони були зареєстровані у гуртожитку, однак документи забрали для проведення приватизації і не повернули. У 2008 році приміщення гуртожитку продали Медуніверситету як технічне приміщення і наразі у гуртожитку жахливі умови проживання - відсутнє світло, газ, туалет.

У своїх показання свідок ОСОБА_6 зазначив, що є сусідом ОСОБА_1 , вони жили на одному поверсі, він знайомий з чоловіком ОСОБА_1 , який працював у ЗАТ «Промвентиляція» з 1983 по 2004 рік, а потім ще по 2013 рік. Свідок підтвердив факт видачі ордерів на жилі приміщення, які потім у них забрали і не віддали. Після продажу гуртожитку у ньому залишилися всі, хто працював у Промвентиляції і більше 30 років живуть за цією адресою. Вказав, що у 2023 році на п`ятому поверсі були зруйновані всі комунікації, кухня, туалети, знищена проводка, вимкнено газ, гарячу воду. Підтвердив, що у ОСОБА_1 це єдине житло.

Допитана як свідок ОСОБА_12 повідомила, що також є сусідкою ОСОБА_1 , заселилася у гуртожиток у 1991 році, їх чоловіки разом працювали, зокрема ОСОБА_3 до 2014 року, внески за користування гуртожитком вираховувалися з їх заробітної плати. Також зазначила, що при заселенні укладалися договори найму, які перебувають в Управлінні (СУ-522). Свідок зауважила щодо умов проживання на цей час, а саме відсутність води, газу, розбиті санвузли. Також підтвердила, що у ОСОБА_1 і у її сина відсутнє інше житло.

Посилаючись на те, що він є власником будівлі гуртожитку та не надавав жодних дозволів на проживання відповідачів у гуртожитку, договір оренди між позивачем і ПАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція» був розірваний, а чоловік відповідача-1 втратив право користування жилою площею в гуртожитку у зв`язку із звільненням із ПАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція» без поважних причин, позивач просив виселити відповідачів із займаного жилого приміщення у гуртожитку, оскільки вони відмовилися добровільно виселитись з гуртожитку.

Натомість відповідачі у своєму зустрічному позові, посилаючись на те, що житлове приміщення у гуртожитку є єдиним місцем їх реєстрації та проживання, у якому вони проживають тривалий час і не можуть бути виселені з нього як члени сім`ї наймача, який пропрацював на підприємстві, що надало їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, просять визнати за ними право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 та з метою юридичної фіксації своїх прав на користування вказаним приміщенням - зобов`язати Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет» укласти з ними договір найму на вказане житлове приміщення.

Згідно з частинами першою та другою статі 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Оскільки ордер є підставою для вселення на надану жилу площу, після якого особа набуває право користування жилим приміщенням, позбавлення такого права та виселення особи можливе лише з підстав, передбачених законом, зокрема, статтями 59, 72, 132 ЖК України.

Частинами першою - третьою статті 132 ЖК України визначено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Як визначено частиною першою статті 125 Кодексу без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Згідно з статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 , членами сім`ї якого є відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , пропрацював у ЗАТ СУ-52 «Промвентиляція» більше 10 років, а отже члени його сім`ї не можуть бути виселені з гуртожитку без наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (Globa v. Ukraine, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палата Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц та у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17.

Беручи до уваги, що у цій справі позивач не довів відсутності законних підстав для вселення відповідачів за первісним позовом у спірне приміщення, які вселилися у неї до набуття позивачем за первісним позовом права власності на будівлю гуртожитку, враховуючи, що відповідачі тривалий час (понад двадцять років на час звернення позивача до суду з позовом) проживають у цьому житлі, яке надавалося у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах ОСОБА_3 із ЗАТ «Спеціалізоване управління № 522 «Промвентиляція», який пропрацював на підприємстві понад 10 років, вказане житло є їх єдиним постійним місцем проживання, а іншого житла вони не мають, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог первісного позову про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за обставинами цієї прави не є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у таке право.

З огляду на викладене у задоволенні первісного позову належить відмовити.

Водночас, беручи до уваги, що право позивачів за зустрічним позовом як членів сім`ї наймача є похідним від права користування приміщенням ОСОБА_3 , передбачені статтями 125, 132 ЖК УРСР правові наслідки припинення такого користування, відсутність дозволу відповідача за зустрічним позовом, який є власником будівлі гуртожитку, на проживання позивачів у гуртожитку, суд вважає відсутніми підстави для задоволення зустрічного позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права на користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 .

Суд зауважує, що право користування позивачами за зустрічним позовом цим приміщенням обумовлене правомірним зайняттям ними цього приміщення та відсутністю підстав для їх виселення з нього без надання іншого житлового приміщення, про що зазначалося вище.

Як передбачено статтею 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 404/6748/15-ц.

Як визначено частиною дев`ятою статті 265 ЦПК України, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Матеріали справи не місять доказів звернення позивачів за зустрічним позовом до відповідача з пропозицією укласти договір найму, умов такого договору, проект договору позивачі до позову не долучили, що позбавляє суд можливості визначити умови такого договору.

З огляду на викладене зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРШИВ:

У позові Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» про визнання права користування житловим приміщенням і зобов`язання укласти договір найму - відмовити.

Позивач: Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет» (м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 17, літ. А, код ЄДРПОУ 16478809).

Відповідач 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03 березня 2025року.

Суддя О.В. Якусик