Постанова

від 25.02.2025 по справі 921/418/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2025 р. Справа №921/418/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" №01/01/20-762 від 29.10.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/3104/24 від 31.10.2024)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 (повний текст рішення складено та підписано 16.10.2024, суддя Ю.О. Чопко)

у справі № 921/418/24

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (надалі ПАТ "Укрнафта"), м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС ТРЕЙДІНГ Україна" (надалі ТзОВ "ГТС ТРЕЙДІНГ Україна" ), м. Тернопіль

про стягнення 2 223 952,94 грн.

за участі представників:

від позивача: Дубчак С.Є.;

від відповідача: Дикун Д.А.;

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Укрнафта» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» про стягнення заборгованості в сумі 1 734 076,36 грн., 316 468,94 грн. пені, 173 407,64 грн. штрафу та судові витрати.

Дані позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості отриманих нафтопродуктів за договором поставки нафтопродуктів №16/679-НП від 24.04.2023, в зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість в сумі 1734076,36 грн., яка в добровільному порядку не сплачена, а відтак, позивач просить стягнути таку в примусовому порядку. Також, з врахуванням положень п.7.6 договору нараховано 316 468,94 грн. пені та 173 407,64 грн. штрафу.

В обґрунтування даного позивач покликається на положення ст. ст. 546, 547, 549 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09 жовтня 2024 року у справі №921/418/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що в частині стягнення 1 182 666,00 грн. за поставлені нафтопродукти по видатковій накладній №2/11 від 30.06.2023 в позові відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів передання нафтопродуктів відповідачу. Щодо товарно-транспортних накладних №АО03000791/702, №АО030000800/709, то судом встановлено, що у вказаних ТТН в графі замовника зазначено позивача - ПАТ «Укрнафта» і про те, що даний товар доставлено відповідачу в них не йдеться, а відтак, такі не можуть бути доказом такої поставки. Документами, які могли би підтвердити передання товару покупцю, передбачені самими сторонами в договорі (п.п. 2.4, 4.12), а саме акти приймання-передачі і довіреність представника покупця, які позивачем не подано.

Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Укрнафта» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення є незаконним та таким, що не відповідає положенням ст. ст. 236-250 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає, що суд не з`ясував, яким чином відбувались поставки по договору, яким чином видавались довіреності та надсилались документи та яким чином відбувалась поставка по видатковій накладній від 29.06.2023 №1/11, яка відповідно до угоди від 26.06.2023 №11 також здійснювалась на умовах поставки FCA франко-перевізника на естакаді наливу розташованій за адресою: м. Біла Церква, вул. Фастівська, 64. Також, скаржник звертає увагу, що відповідач не надав будь-яких доказів своїх заперечень, повідомивши, що видаткову накладну від 30.06.2023 №2/11 він підписав, а пізніше бухгалтерія відповідача повідомила, що товар був «проведений» помилково (з посиланням на відеозапис судового засідання). Окрім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції проігноровано те, що відповідач, отримавши нафтопродукти, виконав п.п. 4.21, 4.22 договору, без зауважень підписав та передав оригінали видаткових накладних, чим підтвердив фактичний обсяг нафтопродуктів, отриманих ним, і при цьому, отримавши лист-вимогу від 11.01.2024 №01/01/24/06-02/01/264 директор відповідача жодним чином не заперечив проти розміру заборгованості або ж проти того, що відповідач не отримував частину товару. Скаржник також звертає увагу на те, що відповідач, підтвердивши отримання нафтопродуктів по ТТН від 29.06.2023 №АО030000782/693 заперечив їх отримання по ТТН від 30.06.2023 №АО030000791, №АО030000800/79, хоча поставка по таких проводилась аналогічно, за допомогою автомобіля «TGN 26.440 MAN паливноцистерна» з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , водія ОСОБА_1 , який одержував вантаж; пункти відвантаження та розвантаження однакові, як однакові замовник, вантажовідправник, вантажоодержувач.

Відтак, скаржник стверджує, що суд першої інстанції, приставши на необґрунтовану позицію відповідача, який підтвердив отримання аналогічної поставки по аналогічній ТТН від 29.06.2023 №АО030000782/693, порушив ч.1 ст. 316 , ст. 328, ч.1 ст. 334 ЦК України, ст. 1, ч. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 у справі №921/418/24 та прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ «ГТС Трейдинг Україна» на користь ПАТ «Укрнафта» заборгованість у розмірі 1 734 076,36 грн. До апеляційної скарги долучено копію ТТН від 29.06.2023 №АО030000782/693.

07.11.2024 від представника скаржника через підсистему «Електронний суд» поступила заява від 07.11.2024, згідно з якою просить читати прохальну частину апеляційної скарги в наступній редакції: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 по судовій справі №921/418/24 повністю; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «Укрнафта» в повному обсязі; судові витрати покласти на ТОВ «ГТС Трейдінг Україна».

Відповідач - ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» у відзиві на апеляційну скаргу від 22.11.2024 проти доводів апеляційної скарги заперечує, вказуючи на те, що для здійснення господарської діяльності у ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» наявна ліцензія на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614202300090, яка видана Головним управлінням ДПС у Тернопільській області. Також звертає увагу на те, що ним у відзиві на позовну заяву не визнано поставку товару згідно видаткової накладної №2/11 від 30.06.2023 на загальну суму 1 182 666,00 грн. з посиланням на те, що позивач не надав жодних реальних доказів щодо відвантаження 30.06.2023 товарів в транспортні засоби відповідача. Щодо ТТН №АО03000791/702 від 30.06.2023 і ТТН №АО030000800/709 від 30.06.2023, то в таких пунктом розвантаження вказано Київська область, Васильківський р-н, с. Путрівці, вул. Коцюбинського, однак, там відсутнє місце зберігання пального та не має жодних резервуарів в яких може зберігатися пальне. Відповідач звертає увагу на те, що в ТТН в графі «вантаж одержав» вказано ПІБ ОСОБА_1 , який не працював на підприємстві, в підтвердження чого посилається на податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь) платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2 квартал (квітень, травень, червень) 2023 року (№ документа 9194179247). Крім того, в даних ТТН міститься печатка ТОВ «Альянс Ойл Україна», відтак, такі ТТН не вважає належними доказами в обґрунтування позовних вимог. Окрім того, вказує, що помилкове підписання видаткової накладної від 30.06.2023 №2/11 на загальну суму 1 182 666,00 грн. не підтверджує факту поставки товару, в підтвердження чого посилається на положення ст. 664 ЦК України, постанову Верховного Суду від 04.11.2020 №910/19748/19, постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №922/2093/20, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2020. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 у справі №921/418/24 залишити без змін. До відзиву долучено: виписка з ЄДР, ліцензія ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» та податковий звіт про нараховані і сплачені податки по працівникам ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна».

18.02.2025 від представника скаржника через підсистему «Електронний суд» поступили додаткові пояснення від 18.02.2025, до яких долучено та описано товарно-транспортні накладні, за якими відповідачу поставлялися нафтопродукти по договору від 24.04.2023 №16/679-Н, також долучено реєстр акцизних накладних, що свідчать про прийняття відповідачем 479441,00 кг. (648353,16 літрів) нафтопродуктів по договору від 24.04.2023 №16/679-НП і копії акцизних накладних на обсяг нафтопродуктів, поставлених відповідачу по додатковій угоді від 26.06.2023 №11 до вказаного договору. Зазначає, що копії акцизних накладних засвідчують той факт, що відповідач отримав нафтопродукти по видаткових накладних від 29.06.2023 №1/11 (ТТН від 29.06.2023 №АО030000782/693) від 30.06.2023 №2/11 (ТТН від 30.06.2023 №АО030000791/702, №АО030000800/709). Також зазначає, що в акцизних накладних містяться квитанції про погодження директором відповідача акцизних накладних, обсягу отриманого контрагентом пального, що, як вказує позивач, свідчить запис у квитанціях: «директор, 44744228, 3647004337,Дикун Дмитро Анатолійович, сертифікат №0100000000000000000000000000000007bf4f43, видавець UA-36865753-2101 КНЕДП ТОВ «Центр сертифікації ключів «України». Відповідно до цього, стверджує, що відповідач не тільки отримав обсяг пального по видаткових накладних від 29.06.2023 №1/11 (ТТН від 29.06.2023 №АО030000782/693), від 30.06.2023 №2/11 (ТТН від 30.06.2023 №АО030000791/702, №АО030000800/709), а й підтвердив це у бухгалтерському та податковому обліку. Просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 у судовій справі №921/418/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «Укрнафта» в повному обсязі; судові витрати просить покласти на ТОВ «ГТС Трейдінг Україна».

24.02.2025 від представника ТОВ «ГТС Трейдінг Україна» через підсистему «Електронний суд» поступили додаткові пояснення у справі від 24.02.2025 де вказує, що відповідно до товарно-транспортних накладних, які було долучено позивачем відповідно до додаткових пояснень від 18.02.2025, ним не заперечується отримання товару. Однак, ТТН №АО03000791/702 від 30.06.2024 і №АО030000800/709 від 30.06.2024, які долучено ПАТ «Укрнафта» при подачі відповіді на відзив від 26.07.2024, на думку останнього, не підтверджують отримання товару ТОВ «ГТС Трейдінг Україна» і такий не визнає їх. Крім того, зазначає, що в таких є посилання на довіреність №2 від 29.06.2024 на Юденка В.І., яка в матеріалах справи відсутня і така не видавалась. Щодо акцизних накладних позивач зазначає, що такі не можуть підтверджувати факт отримання товару, оскільки сам факт реєстрації не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами. Щодо коштів в сумі 509 787,79 грн., що були переплатою, то вважає, що в процесі господарських відносин позивач скористався правом, передбаченим п.6.ю12. договору та зарахував такі, тому вважає, що позивачем невірно зазначено суму заборгованості і така повинна складати 41 662,57 грн. (19591472,55 (сума поставленого товару) - 19 549 850,00 (сума оплати за товар), вважає і невірним розрахунок пені та штрафу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 у справі №921/418/24 без змін.

В судовому засіданні 25.02.2025 представниками учасників процесу надано пояснення по суті апеляційної скарги.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну скаргу в сукупності з відзивом на неї, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Західний апеляційний господарський встановив таке.

24.04.2023 між ПАТ «Укрнафта» (постачальник) та ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» (покупець) укладено договір №16/679-НП з додатком №1 до нього (Т-1, а.с.6-16,17), відповідно до пункту 1.1 якого предметом договорук є поставка нафтопродуктів, що є власністю постачальника. Під поставкою сторони розуміють передачу нафтопродуктів постачальником для прийняття покупцем за відповідну плату.

Найменування, кількість, ціна і вартість нафтопродуктів, що підлягають поставці, строк їх поставки та умови передачі , порядок і умови оплати , та інші необхідні умови погоджуються сторонами в угодах до даного договору (п.1.2. договору).

На виконання умов п.1.2 договору між сторонами було укладено дванадцять угод на поставку бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0, а саме: №01 від 02.05.2023, №02 від 05.05.2023, №03 від 08.05.2023, №04 від 10.05.2023, №05 від 11.05.2023, №06 від 11.05.2023, №07 від 17.05.2023, №08 від 22.05.2023, №09 від 31.05.2023, №10 від 20.06.2023, №11 від 26.06.2023, №12 від 27.06.2023 (а.с.18-29).

Згідно з п.6.1. договору покупець зобов`язується здійснити повну попередню оплату вартості нафтопродуктів на умовах, визначених в угодах до цього договору.

Пунктом 4.22. визначено, що фактичний обсяг нафтопродуктів, поставлених постачальником покупцю, оформляється актами приймання-передачі нафтопродуктів та/або накладними до 10-го числа місяця, наступного за місяцем , в якому була здійснена поставка нафтопродуктів.

Датою поставки (датою прийняття нафтопродуктів покупцем) є дата акту приймання-передачі нафтопапродуктів та/або накладної, оформлених належним чином обома сторонами, що відображено в п.4 кожної з угод до договору.

Позивач у позовній заяві звертає увагу на те, що в деяких випадках у зв`язку із великим обсягом одночасних операцій по відвантаженню товару різним покупцям, ПАТ «Укрнафта», отримавши передоплату, здійснювало поставку понад розмір оплаченого товару по угоді, в підтвердження чого посилається на видаткові накладні, які підписані обома сторонами. Враховуючи, що відповідач не розпорядився до цього часу грошовими коштами, що надійшли до ПАТ «Укрнафта», як попередня оплата по угодах №№1/01, 1/02, 1/07, 1/08, 1/10, 2/10, однак має перед ПАТ «Укрнафта» заборгованість по угодах №№1/03, 1/06, 1/09, 1/11, 2/11, 1/12, тому звернувся до відповідача з листом - вимогою від 11.01.2024 № 01/01/24/06-02/01/264, в якому просило сплатити заборгованість в розмірі 1 734 076,36 грн., штраф у розмірі 173 407,64 грн. та пеню у розмірі 172 944,12 грн. (а.с.44). Даний лист-вимога отримано відповідачем - 12.01.2024 (Т-1, а.с.45-49).

До позовної заяви долучено копії видаткових накладних: №1/01 від 03.05.2023 на суму 914 231,45 грн., №1/02 від 05.05.2023 на суму 899502,75 грн., №1/03 від 09.05.2023 на суму 900 699,75 грн., №1/04 від 11.05.2023 на суму 988978,00 грн., №1/05 від 12.05.2023 на суму 902 508,35 грн., №1/06 від 12.05.2023 на суму 989954,55 грн., №1/07 від 19.05.2023 на суму 987291,65 грн., №1/08 від 23.05.2023 на суму 858957,05 грн., №1/09 від 01.06.2023 на суму 1 048550,40 грн., №1/10 від 27.06.2023 на суму 3746908,80 грн., №2/10 від 28.06.2023 на суму 4636828,80 грн., №1/11 від 29.06.2023 на суму 591 333,60 грн., №2/11 від 30.06.2023 на суму 1 182 666,00 грн., №1/12 від 28.06.2023 на суму 2125728,00 грн. (Т-1, а.с.30-43) Всі видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

В листі-вимозі від 11.01.2024 №01/01/24/06-02/01/264 (Т-1,а.с.44) зазначено, що по угодах:

- №3 від 08.05.2023, дата поставки 09.05.2023, заборгованість - 5699,75 грн.;

- №4 від 10.05.2023, дата поставки 11.05.2023, заборгованість - 24 853,00 грн.;

- №6 від 11.05.2023 дата поставки 12.05.2023, заборгованість - 2954,55 грн.;

- №7 від 17.05.2023, дата поставки 19.05.2023, заборгованість - 87291,65 грн.;

- №9 від 31.05.2023, дата поставки 01.06.2023, заборгованість - 53550,41 грн.;

- №11 від 26.06.2023, дата поставки 30.06.2023, заборгованість - 273 999,00 грн.;

- №12 від 27.06.2023, дата поставки 28.06.2023, заборгованість - 1 285 728,00 грн.;

Разом сума заборгованості становить 1 734 076,36 грн., на яку, керуючись положеннями п.7.6. договору, позивачем нараховано пеню в сумі 172 944,12 грн. та штраф у сумі 173407,64 грн., згідно розрахунку наведеного в позовній заяві. Відтак, просив дані суми стягнути в примусовому порядку.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивачем невірно зазначено суму заборгованості з посиланням на те, що як вказує позивач у позовній заяві у нього існувала заборгованість перед відповідачем на загальну суму 509 787,79 грн. по угодах № № 1/01, 1/02, 1/07, 1/08, 1/10, 2/10 і такий, скориставшись п.6.12 договору, зарахував грошові кошти отримані від нього, незалежно від призначення платежу, в рахунок існуючої заборгованості покупця. Отже, відповідач констатує, що позивачем невірно зазначено суму заборгованості,у зв`язку з чим вважає, що заборгованість повинна бути 1 224 288,57 грн. (1734076,36 грн. - 509757,79=1224288,57), а тому вважає невірним і розрахунок пені та штрафу. Поряд з цим вказує, що не визнає поставку товару згідно видаткової накладної №2/11 від 30.06.2023 на загальну суму 1 182 666,00 грн. (Т-1,а.с.42), оскільки позивачем не подано жодних реальних доказів, щодо відвантаження 30.06.2023 товарів в транспорті засоби відповідача. Вказує, що позивач мав надати перевізнику в момент завантаження товару товаросупровідні документи на такий товар, примірники яких, підписані водіями перевізника, які прийняли товар, небезпечний вантаж, мають зберігатись у вантажовідправника чи нафтобази зберігання товару. Усі суб`єкти цього ланцюжку, нафтобаза зберігання - вантажовідправник-перевізник, у випадку перевірки транспортного засобу по маршруту слідування органами Національної поліції України чи Укртрансбезпеки - можуть мати санкції за порушення правил перевезення вантажу. Відповідно до цього, просить відмовити у задоволенні позовної заяви позивача у повному обсязі.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем в спростування доводів відповідача долучено ТТН №АО030000791/702 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.115), ТТН №АО030000791/7092 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.120).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, ст. 174 ГК України унормовано, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

В свою чергу, договір, відповідно до ст.638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника його виконання. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як зазначалося вище, між сторонами існували правовідносини з постачання нафтопродуктів по договору №16/679-НП від 24.04.2023 та додаткових угод, укладених до договору (Т-1, а.с.6-29), що сторонами не заперечується.

Згідно з ч-ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як вбачається з обставин справи даний спір виник з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору №16/679-НП від 24.04.2023 в частині оплати за отриманий товар позивачу у розмірі 1 734 076,36 грн.

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, колегія суддів наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано суду належних доказів, які б підтверджували передання товару покупцю (відповідачу).

Проте, суд апеляційної інстанції вважає висновки щодо відсутності підстав для стягнення боргу за поставку нафтопродуктів з відповідача помилковими, з огляду на те, що судом на порушення наведених норм процесуального права залишено поза увагою та не надано оцінки всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», а також з огляду на нижче наведене.

Так, матеріалами справи встановлено наявність договірних відносин щодо поставки нафтопродуктів за договором №16/679-НП від 24.04.2023 та укладених до нього ряду додаткових угод (а.с.6-29).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Колегія суддів відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Обґрунтовуючи свої доводи, позивач покликається на те, що надання послуг підтверджується видатковими накладними. Проте, суд першої інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналізу порядку здійснення поставки між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.

Відповідач і в судовому засіданні, і у відзиві на позов зазначає, що поряд із заборгованістю за поставлені нафтопродукти у розмірі 1 734 076,36 грн. за ним рахується переплата 509 787,79 грн., яка не була використана.

Згідно з п. 6.11. договору перенесення грошових коштів з однієї угоди на інший договір, укладений з постачальником, здійснюється на підставі листа покупця за формою згідно з додатком №1 до цього договору, підписаного покупцем та скріпленого його печаткою (за наявності) і направленого постачальнику. Постачальник здійснює перенесення коштів в дату реєстрації відповідного листа покупця як вхідного документу ПАТ «Укрнафта».

Пунктом 7.10 договору встановлено, що у разі перенесення грошових коштів згідно з п.6.11. цього договору, покупець зобов`язаний протягом 10 днів з дати реєстрації листа покупця про перенесення грошових коштів як вхідного документу ПАТ «Укрнафта» здійснити реєстрацію розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної. При цьому, сторони домовилися, що перебіг строку починається з дати реєстрації листа покупця про перенесення грошових коштів як вхідного документу ПАТ «Укрнафта».

Відповідно до п. 6.12. договору у випадку виникнення у покупця заборгованості за договором, постачальник має право зарахувати грошові кошти, отримані від покупця, незалежно від призначення платежу, в рахунок погашення існуючої заборгованості покупця.

З обставин справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом від 11.01.2024 №01/01/24/06-02/01/264 і просив сплатити заборгованість у розмірі 1 734 076,36 грн., штрафу у розмірі 173 407,64 грн. та пеню у розмірі 172 944,12 грн. останній в свою чергу відповіді на такий не дав, в матеріалах справи такий відсутній. Контррозрахунку заборгованості відповідач також не надав, при цьому суд зазначає, що у відзиві на позов відповідач констатував, що заборгованість повинна бути 1 224 288,57 грн. (1734076,36-509787,79 =1224288,57 (Т-1, а.с.80)).

Також судом встановлено, що відповідач заперечує поставку товару згідно видаткової накладної №2/11 від 30.06.2023 на загальну суму 1 182 666,00 грн., мотивуючи тим, що позивач не надав жодних реальних доказів щодо відвантаження 30.06.2023 товарів в транспортні засоби відповідача.

В спростування вказаного позивачем в суді першої інстанції долучено ТТН №АО030000791/702 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.115), ТТН №АО030000791/709 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.120), однак, судом першої інстанції встановлено, що у якості замовника вказаний сам позивач - ПАТ «Укрнафта» і про те, що даний товар доставлено відповідачу в них не йдеться, а відтак такі не визнано належним доказом такої поставки.

В спростування вказаного суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як вбачається з обставин та матеріалів справи, відповідач не заперечує підписання видаткової накладної від 30.06.2023 №2/11, при цьому, вказуючи, що така підписана ним «помилково» (Т-1, а.с.42). У вказаній накладній «продавцем» вказано ПАТ «Укрнафта»; «покупцем» - ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна»; підстава - договір угода №11 до договору №16/679-НП від 24.04.2023; склад Біла Церква; нафтопродукти всього на суму 1 182 666,00 грн. з ПДВ. Місцем складання такої є Київ. Дій щодо відкликання даної видаткової накладної від 30.06.2023 №2/11 матеріали справи не містять .

В свою чергу позивач вказує, що ним відповідно до видаткової накладної від 30.06.2023 №2/11 відвантажено відповідачу нафтопродукти в автомобіль з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 13,179 тон та 13,161 тон., в підтвердження чого посилається на ТТН №АО030000791/702 від 30.06.2023, ТТН №АО030000791/7092 від 30.06.2023.

Згідно з ТТН №АО30000791/02 з 11-30 год. по 12-10 год. 30.06.2023 від ПАТ «Укрнафта» у автомобіль «ТGX 26.440 MAN паливоцистерна» з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 було відвантажено вантажоотримувачу ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» (вул. Текстильна, буд. 30 , м. Тернопіль) 13, 179 тон бензину автомобільного А-95-Євро5-ЕО (Т-1, а.с.115).

Згідно з ТТН №АО030000800/709 з 15-00 год. по 16-10 год. 30.06.2023 від ПАТ «Укрнафта» у автомобіль «ТGX 26.440 MAN паливоцистерна» з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 було відвантажено вантажоотримувачу ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» (вул. Текстильна, буд. 30 , м. Тернопіль) 13, 161 тон бензину автомобільного А-95-Євро5-ЕО (т-1, а.с.120).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що поставка нафтопродуктів здійснюється автомобільним та/або залізничним транспортом на умовах (якщо інше не визначено постачальником у відповідних угодах): 1) при використанні автомобільного транспорту - FCA франко-перевізник на естакаді наливу розташованій за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3; 2) при використанні залізничного транспорту - FCA франко-перевізник ст. Кагамлицька Південної залізниці. Сторонами також можуть бути погоджені й інші бази чи поставки нафтопродуктів у відповідних угодах до цього договору.

Згідно з п.4.14 договору при поставці автомобільним транспортом постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання по поставці нафтопродуктів з моменту їх передачі в розпорядження транспортної організації (перевізника), а при відвантаженні в транспорт вантажоодержувача - з моменту передачі нафтопродуктів у розпорядження вантажоодержувача в місці передачі згідно з п.4.1. договору.

Згідно з пунктом 4 угоди №11 від 26.06.2023 визначено умови поставки FCA франко-перевізник на естакаді наливу розташованій за адресою: м. Біла Церква, вул. Фастівська,64.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судових засіданнях вказує, що ТТН №АО030000791/702 від 30.06.2023, ТТН №АО030000791/7092 від 30.06.2023 не є належними доказами, що підтверджують поставку товару по накладній №2/11 від 30.06.2023 з посиланням на те, що в нього (відповідача) відсутнє місце зберігання пального за адресою Київська область, Васильківський район, с. Путрівці, вул. Коцюбинського та щодо одержання вантажу ОСОБА_1 , бо такий не працював в цей період у ТОВ «ГТС Трейдінг Україна».

Досліджуючи ТТН №АО030000791/702 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.115), ТТН №АО030000791/7092 від 30.06.2023 (Т-1, а.с.120), суд апеляційної інстанції, встановив, що пункт передачі нафтопродуктів зазначено - м. Біла Церква, вул. Фастівська, 64, тобто, той самий, що і передбачений у п.4 угоди від 26.06.2023 №11 до договору.

Крім того, дослідивши ТТН №АО030000782/693 від 29.06.2023 (Т-1, а.с.204) по якій відповідач не заперечує поставку, то така є ідентичною вище описаним товарно-транспортним накладним, і в такій вказано, що прийняв товар водій/експедитор Юденко В.І. і наявний його підпис по трьох вищеописаних ТТН.

Відповідно до пунктів 4.21 та 4.22 договору на постачальника покладається обов`язок оформити накладну або акт приймання-передачі нафтопродуктів, або акт коригування ціни нафтопродуктів, та надати зазначені документи покупцю шляхом їх направлення електронною поштою. На покупця покладається обов`язок підписати зі свої сторони та скріпити печаткою (за наявності) накладну або акт приймання-передачі нафтопродуктів, або акт коригування ціни нафтопродуктів одразу по отриманню від постачальника та надіслати скановану копію підписаного первинного документу постачальнику згідно з реквізитами постачальника електронною поштою, з одночасним надсиланням підписаного оригіналу в 2 (двох) примірниках. Якщо покупець не надав постачальнику протягом триденного строку підписані накладні або акти приймання-передачі нафтопродуктів , або акти коригування ціни нафтопродуктів, або заперечення щодо їх підписання, то накладні або акти приймання-передачі нафтопродуктів, або акти коригування ціни нафтопродуктів вважаються узгодженими сторонами і прийнятими покупцем, але в будь-якому випадку це не звільняє покупця від передачі постачальнику підписаних зі свого боку оригіналів первинних документів. Фактичний обсяг нафтопродуктів, поставлених постачальником покупцю, оформляється актами приймання-передачі нафтопродуктів та/або накладними до 10-го числа місяця наступного за місяцем, в якому була здійснена поставка нафтопродуктів.

З огляду на описане вище, вбачається висновок, що відповідач, отримавши нафтопродукти, виконав п. п. 4.21., 4.22. договору, без зауважень підписав та передав оригінал видаткової накладної, чим фактично підтвердив фактичний обсяг нафтопродуктів отриманий ним.

Також, слід відмітити, що, отримавши лист-вимогу від 11.01.2024 №01/01/24/06-02/01/264 (Т-1, а.с.44), відповідач не заперечив проти розміру заборгованості або ж проти того, що відповідач не отримав частину товару допоки не подано даного позову до суду. Вказаноо скаржником не спростовано належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, що не враховано судом першої інстанції при прийняття рішення.

Крім цього, слід відмітити, що пунктом 4.3. договору постачання партії нафтопродуктів вважається узгодженим з дати підписання сторонами відповідної угоди до цього договору.

Відповідач уклав угоду від 26.06.2023 №11 до договору, відповідно до якої сторони визначили до продажу 75 тон бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0 загальною вартістю 3 367 500,00 грн., що відповідачем не заперечується.

В подальшому на виконання п.6.1. договору та п. 6 угоди від 26.06.2023 №11 до договору відповідачем здійснена попередня оплата відповідно до платіжної інструкції від 26.06.2023 була проведена у розмірі 1500000,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання п. п. 2.4, 4.21, 4.22 договору сторони підписали видаткову накладну від 30.06.2023 №2/11, що підтверджує обсяг фактично поставлених/прийнятих нафтопродуктів. При цьому, скаржник вірно зауважує, що відповідач визнав, що в рахунок передоплати 1,5 млн. грн. отримав 13,17 тон нафтопродуктів на загальну суму 591 333,000 (видаткова накладна від 30.06.2023 №2/11), не вказуючи, куди він розраховував направити різницю у розмірі 908 667,00 грн. зроблену в рахунок поставки по угоді №11.

Щодо поданих сторонами доказів, а саме: зі сторони позивача копії ТТН №АО030000782/693 (в спростування доводів відповідача, що така є ідентичною (визнана відповідачем) тим ТТН накладним, які не визнаються відповідачем)) та зі сторони відповідача копій податкових звітів про нараховані і сплачені податки по працівниках ТОВ «ГТС Трейдінг Україна» (в підтвердження чого посилається що ОСОБА_1 не працював в спірний період на підприємстві), то такі не беруться судом до уваги, з огляду на те, що такі не були подані в суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду на час його винесення на підставі тих доказів, які містяться в матеріалах справи. Так само суд апеляційної інстанції залишає без розгляду докази, долучені позивачем згідно заяви від 18.02.2025.

Щодо наявної передоплати відповідача в сумі 509 787,79 грн., яка рахується у позивача, що сторонами не заперечується, то суд апеляційної інстанції, зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись про зарахування такої в спосіб та порядок визначений договором.

Відтак, з врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що за стандартом вірогідності доказів позивач з розумною впевненістю довів, що у відповідача перед ним наявна заборгованість за поставку нафтопродуктів по договору №16/679-НП від 24.04.2023 в сукупності з укладеними до нього угодами в розмірі 1 734 076,36 грн., а відтак дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 547 ЦК України).

Пунктом 7.6. договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати згідно з даним договором та відповідними угодами, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми, несплаченої в строк, за кожний день прострочення платежу, а у випадку порушення покупцем строків оплати за нафтопродукти більше ніж 5 (п`ять) робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника додатково штраф, розмір якого становить 10% (десять відсотків) вартості/попередньої вартості (при формульному ціноутворенні) відповідної угоди.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Здійснивши перерахунок штрафних санкцій здійсненого позивачем в позовній заяві (Т-1, а.с.3), суд апеляційної інстанції вважає такий арифметично правильним, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 316 468,94 грн. пені та 173 407,64 грн. штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Відтак, з врахуваннями наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. "б", "в", п. 4 ч. 1 ст. 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених, у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ухвалив:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2024 у справі № 921/418/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

3. Стягнути з ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» (46007, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30; ідентифікаційний код 44744228) на користь ПАТ «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) - 1 734 076,36 грн. заборгованості, 316 468,94 грн. пені та 173407,64 грн. штрафу.

4. Стягнути з ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» (46007, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30; ідентифікаційний код 44744228) на користь ПАТ «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) 33 359,29 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 50 038,93 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарському суду Тернопільської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук