Рішення

від 26.02.2025 по справі 201/14302/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/14302/24

Провадження № 2/201/868/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 лютого 2025 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сідельника Є.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Стеценко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що з 01 квітня 2017 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказувала, що дитина постійно проживає разом з нею та знаходиться на її повному матеріальному утриманні, вона приділяє більше уваги сину, займається його вихованням, лікуванням, оздоровленням, дбає про його навчання та розвиток. ОСОБА_1 звернулася із заявою до виконавчого комітету Новоолександрівської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, як до органу опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю, рішенням якого ухвалено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . З наведених підстав позивач просила визначити місце постійного проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 13 листопада 2024 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О. (а.с.14-15).

Ухвалою судді від 18 листопада 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справи та призначено підготовче судове засідання (а.с.19-20).

04 лютого 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.71).

В судовому засіданні позивач наполягала на задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи - Стеценко Л.О. в судовому засіданні не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом з його матір`ю, просила позов задовольнити.

Відповідач в судові засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюбі серії НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 07 (а.с.8).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровські від 23 січня 2024 року, яке набрало законної сили 26 лютого 2024 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с.9-11).

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 37 (а.с.12).

Службою у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що умови проживання добрі, є окрема кімната, ліжко, їжа, одяг, іграшки, є все необхідне для побуту, про що складено акт обстеження умов проживання від 20 серпня 2024 року (а.с.55-56).

Рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року №364 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, 66).

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за спільною згодою батьків.

Згідно ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.08.2021 року у справі № 654/4307/19 навів критерії, які необхідно враховувати при оцінці найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Таким чином, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Таке переважне право полягає в тому, що таке суб`єктивне право надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне сімейне право. Внаслідок цього переважне право на проживання разом з дитиною (а) спрямовано на набуття (відновлення) немайнового права на сім`ю, (б) виникає разом із певним суб`єктивним правом та перебуває в пасивному стані до настання юридичних фактів, передбачених у законі, (в) реалізується, як правило, за участю іншого суб`єкта, внаслідок чого носій переважного права може набути суб`єктивне право, (г) захищається шляхом переведення або відновлення прав та обов`язків, набутих третьої особою всупереч перевагам, які має суб`єкт переважного права на нього. Законом прямо допускається, що батькам може бути відмовлено в реалізації переважного права, якщо це буде суперечити інтересам дитини.

Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує Європейський суд з прав людини.

Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.

На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, закон (стаття 163 СК України) відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.

На питання, чи відповідає втручання у право однієї зі сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і, відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї зі сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини, дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти наступним порядком: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.

Возз`єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов`язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та рішення від 27 листопада 1992 року у справі «Олссон проти Швеції», між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Принцип «забезпечення якнайкращих інтересів дитини», закріплений у Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02. 1991р.), вимагає, щоб в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділялась якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року (справа № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18 вказала, що при визначенні місця проживання дитинипершочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитинивід 20 листопада 1989 року.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача й представника органу опіки та піклування, після розлучення батьків дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , яка піклується про фізичний та духовний розвиток сина, матеріально забезпечує дитину.

Дитина мешкає у комфортних умовах за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи містять довідку № 166 від 10 вересня 2024 року, з якої вбачається, що дитина навчається у Новоолександрівському ліцеї Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, тобто за місцем свого проживання у с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

Розглядаючи по суті даний спір, суд дійшов висновку, що проживання дитини разом із матір`ю відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Оцінюючи вищевикладеніобставини івзаємний зв`язокдоказів,ставлення батьківдо виконаннясвоїх батьківськихобов`язків,вік дитини(7років),виходячи зтого,що вирішальнезначення маютьінтереси дитини,врахувавши малолітнійвік синасторін,який окрімвиховання потребуєпостійного материнськогодогляду тапіклування,відповідно допринципу 6Декларації правдитини,надавши першочерговезначення інтересамдитини,суд дійшоввисновку пронаявність правовихпідстав длявизначення місцяпроживання малолітнього ОСОБА_3 із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області задовольнити.

Визначити місце постійного проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.О. Куць